Сучасний монетаризм як альтернативний напрямок розвитку кількісної теорії.

Монетаризм - це течія, що виникла у 60-ті роки XX ст. і заснована на визначальній ролі грошової маси, що знаходиться в обігу, а також на здійсненні грошової політики держави. Основні положення теорії монетаризму

Сучасний монетаризм виник як опозиція кейнсіанству. Засновником цієї теорії є М. Фрідмен, який показав, що правильна монетарська політика відіграє важливу роль не тільки у період інфляції, але і депресії. Праці Фрідмена в 1976 р. були відзначені Нобелівською премією з економіки. Фрідмен зробив спробу дослідити значення грошей, грошової маси і грошового руху в економічних процесах. Якщо для кейнсіанців головними важелями регулювання економіки були сукупний попит, нагромадження, споживання, інвестиції, то для М. Фрідмена основним засобом регулювання є монетарна система. Раніше економісти вважали гроші абсолютно пасивною величиною, яка не має самостійної ваги. М Фрідмен же вважав, що кількість грошей відіграє вирішальну роль в економічному розвитку і якщо порушити грошовий обіг, порушиться нормальне функціонування всього господарського механізму. В економічній політиці держави грошовому обігу належить перше місце, а бюджетній системі - друге. Монетарна політика центральних банків, на думку М. Фрідмена, має ґрунтуватися не на величині процента на кредитний капітал, а на кількості грошей, що банки випускають в обіг. Він відрізняв кредитну політику від монетарної. На думку монетаристів, ні податкова, ні бюджетна політика не впливають на розмір сукупного номінального попиту, оскільки вони означають лише перекачування доходу з одного сектора в інший. Державні видатки, на думку М. Фрідмена, змінюють тільки структуру попиту, не змінюючи його загальної величини. Номінальний попит зростає або зменшується не внаслідок державних видатків, а лише в результаті збільшення або зменшення кількості грошей в обігу Економічні цикли, за М. Фрідменом, залежать від циклічних рухів кількості грошей в обігу. Зміна кількості грошей в обігу впливає і на динаміку цін. М. Фрідмен робить висновок, що такі величини, як виробництво, зайнятість, реальна заробітна плата, реальний процент на капітал і співвідношення між ними залишаються постійними, а величина їх залежатиме від кількості грошей в обігу. Головний принцип монетаристської політики - досягнення стабільних темпів приросту грошової маси, що на основі ринкового саморегулювання покликано забезпечити ріст виробництва і високу зайнятість. Монетарне™ обґрунтовують причини інфляції виключно грошовими факторами і державним регулюванням зайнятості. Насправді, інфляцію породжує ціла сукупність причин: прихована форма переливання капіталу, ріст урядових витрат і створення у зв'язку з цим хронічних дефіцитів державних бюджетів, ріст державного боргу тощо. Монетаризм виходить з того, що ринкова економка за своєю суттю є збалансованим господарством, здатним до автоматичного саморегулювання і єдине, що може зруйнувати цю здатність, це диспропорція між темпами росту продукції і темпами росту грошової маси в обігу. Новизна концепції державного втручання в економіку, на думку М. Фрідмена, полягає в тому, що вона обмежується жорсткою грошовою політикою, яка досягається посередництвом постійного і стабільного темпу росту кількості грошей в розмірі 3-5 % в рік. М. Фрідмен вважає, що на динаміку ВНП потрібно впливати через гроші. Додаткова щорічна пропозиція грошей дорівнює сумі середньорічного темпу очікування інфляції і середньорічного темпу приросту валового національного продукту або національного доходу. Автор доходить висновку, що перший доданок повинен дорівнювати 1%, а другий доданок - 3%. У результаті, щорічна інфляція дорівнює 4% і є чисто грошовим приростом. Зміна рівня цін (і розміру номінального прибутку) є результатом зміни грошового запасу. Існує безпосередній зв'язок між темпом приросту кількості грошей і темпом росту номінального прибутку через механізм кількісної теорії грошей. Іншими словами, кількісна теорія грошей встановлює прямий зв'язок між ростом грошової маси в обігу і ростом товарних цін. Зміна кількості грошей суперечливо впливає на норму відсотка: зростання пропозиції грошей спочатку викликає зниження норми відсотка, а потім ріст витрат і інфляції збільшує попит на позики, що веде до росту розміру відсотка.

Сучасний монетаризм сформувався в 60—70-ті роки, коли особливо загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва відійшли на другий план. Вирішити цю проблему за кейнсіанськими рецептами було неможливо, потрібні були нові підходи, які дали б можливість тримати під контролем інфляційні процеси.

Вважається, що формування сучасного монетаризму було започатковано виходом у світ наукових праць представників «чиказької школи» на чолі з Мілтоном Фрідманом.

Основні погляди монетаристів:

1. Зосередили основну увагу на монетарній політиці держави;

2. Гроші і грошовий обіг впливають на економіку, оскільки основною причиною виникнення економічних криз і розвитку інфляційних процесів є порушення грошової рівноваги;

3. Капіталізму притаманна внутрішня стійкість, а тому немає необхідності, щоб держава активно включалась у процес виробництва;

4. Були прихильниками здійснення жорсткого регулювання кредитно-грошової емісії й відповідно - грошової маси в обігу. Контролю над інфляцією – це провідна ланка економічної політики центрального банку і системи державного регулювання.

М. Фрідман запропонував «грошове правило» довгострокової грошової політики, за яким держава повинна підтримувати помірне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВВП, що склалися, та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву «рівняння Фрідмана»:

де M — середньорічний темп приросту маси грошей, % за тривалий період; Р- середньорічний темп очікуваної інфляції, %; — середньорічний темп приросту номінального ВВП, %.

Якби центральний банк утримував пропозицію грошей протягом тривалого часу межах , то середній рівень цін залишався б незмінним. У разі перевищення цих меж у країні може розпочатися інфляція, а при більш низьких темпах - дефляція, яка може спричинити зниження темпів економічного зростання.

Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез

Коли економіка західного світу в 70—80-ті роки вийшла на пряму поступового рівномірного зростання за відсутності високої інфляції, виявилося, що актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні проблеми не просто зникли, а трансформувалися в хронічні та одночасні. Ні кейнсіанські, ні монетаристські рецепти в їх чистому вигляді для цього не годилися, що й визначило процес взаємопроникнення цих ідей, формування кейнсіансько-неокласичного синтезу як нового етапу в розвитку прикладної теорії грошей.

Сьогодні вже більшість економістів визнають активний вплив кількісного фактора (М) на перебіг процесів у сфері реальної економіки на коротких інтервалах та на рівень цін (інфляцію) - на довготермінових. Визнають вони і важливу роль держави в регулюванні економіки, тільки дещо по-різному розставляють акценти при визначенні механізму регулювання. Вони єдині в тому, що кожна країна мусить виробити таку стратегію монетарної політики, яка не дала б змоги інфляції вийти з-під контролю.

Етапи грошово-кредитна політика України
Перший етап (1991 1994 рр.)		Другий етап (з 1994 р.)
характеризується перевагою кейнсіанського регулятивного підходу.	характеризується кейнсіансько-монетарним підходом.

Перший етап грошово-кредитної політики характеризувався:

- орієнтацією на вирішення переважно поточних, короткострокових завдань;

- надмірним втручанням органів державного управління в процес господарської діяльності;

- недостатнім розвитком ринкового механізму саморегулювання економічного розвитку.

Наслідком прямого втручання державних органів в економічні процеси було те, що економічне життя вийшло з-під контрою і опинилося у досить складному становищі: державні фінанси виявилася підірваними, державний бюджет став непомірно дефіцитним, зростав рівень інфляції, скорочувався обсяг виробництва, для фінансування поточних потреб та для покриття бюджетного дефіциту використовувалася емісія грошей.

Другий етап грошово-кредитної політики характеризувався:

- було проголошено макроекономічну стабілізацію, прискорення економічної реформи та формування ринкового механізму функціонування економіки;

- фіскально-бюджетна політика набула переорієнтування на подолання дефіциту бюджету, послаблення фінансування дефіциту економіки, зменшення податкового тиску на суб'єкти господарювання та переведення їх на самофінансування;

- грошово-кредитна політика отримала спрямування на подолання гіперінфляції, лібералізації валютного і кредитного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного і скорочення фінансування дефіциту бюджету за рахунок емісії.

У результаті проведених заходів загальноекономічна та фіскально-бюджетна політика за своєю сутністю залишилися на старих позиціях кейнсіанського підходу, а грошово-кредитна політика дотримувалася передбаченого напряму за монетарним підходом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ВНЕСОК ДЖ. М. КЕЙНСА У РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ	\|	Тема 1. Методологічні основи інвестування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.