Основні форми захисту інформації

У загальній системі забезпечення безпеки захист інформації відіграє значну роль. Виділяють наступні підходи в організації ЗІ:

· правовий;

· фізичний;

· управління доступом;

· криптографічне закриття.

До правових способів захисту інформації відносяться Закони України, законодавчі акти, які регламентують правила використання і оброблення інформації обмеженого доступу і встановлюють міру відповідальності за порушення цих правил.

Фізичні способи захисту інформації ґрунтуються на запровадженні перешкод для зловмисника, закриваючи шлях до захищеної інформації (сувора система допуску на територію або в приміщення з апаратурою, носіями інформації). Ці способи захищають тільки від зовнішніх зловмисників і не захищають інформацію від тих осіб, які володіють правом доступу до неї. Нагромаджена статистика свідчить, що 75 % порушень здійснюють працівники цієї ж організації.

Під управлінням доступом розуміють ЗІ шляхом регулювання доступу до всіх ресурсів ІС (технічних, програмних, елементів баз даних). Регламентується порядок роботи користувачів і персоналу, право доступу до окремих файлів у базах даних тощо.

У відповідності з встановленою класифікацією даних, користувачів, апаратури, приміщень відповідальні за безпеку розробляють багаторівневу підсистему управління доступом, яка повинна виконувати такі завдання:

· ідентифікувати користувачів, персонал, ресурси ІС шляхом присвоювання кожному об’єкту персонального ідентифікатора (коду, імені);

· автентифікувати, встановлювати достовірність об’єктів за поданими відомостями (паролі, ключі, коди та інші ознаки);

· проводити авторизацію (перевіряти повноваження) запитів суб’єкта у відповідності до встановленого регламенту роботи;

· організовувати роботу у відповідності із загальним регламентом;

· протоколювати звернення до захищених компонентів ІС;

· реагувати на несанкціоновані дії (затримка або відмова в обслуговуванні, спрацювання сигналізації).

Комплексний розгляд питань забезпечення безпеки ІС знайшов відображення у, так званій, архітектурі безпеки, в рамках якої розрізняють загрози безпеці, а також послуги (служби) і механізми її забезпечення.

Служби безпеки, на концептуальному рівні, специфікують напрями нейтралізування загроз. У свою чергу, вказані напрями реалізуються механімами безпеки. У рамках ідеології ″взаємодії відкритих інформаційних систем″ служби і механізми безпеки можуть використовуватися на довільному з рівнів еталонної моделі взаємодії відкритих систем (OSI): фізичному, канальному, мережевому, транспортному, сеансовому, представницькому, прикладному.

Перед розглядом служб безпеки слід звернути увагу на ту обставину, що протоколи інформаційного обміну поділяються на два типи: віртуального з’єднання і дейтаграмні. У відповідності з вказаними протоколами прийнято ділити мережі на віртуальні і дейтаграмні. У перших передавання інформації між абонентами організовується віртуальним каналом і проходить у три етапи (фази): створення (встановлення) віртуального каналу, передавання повідомлення і знищення віртуального каналу (роз’єднання). При цьому повідомлення розбивається на блоки (пакети), які передаються в порядку їх розташування у повідомленні. У дейтаграмних мережах блоки повідомлень передаються від відправника до адресата незалежно один від одного і, в загальному випадку, різними маршрутами, в зв’язку з чим порядок доставлення блоків може не відповідати порядку їх розташування у повідомленні. Віртуальна мережа відтворює принцип організації телефонного зв’язку, тоді як дейтаграмна – поштового. Ці два підходи визначають деякі розбіжності в складі і особливостях служб безпеки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні види загроз безпеці інформації	\|	Криптографічний захист інформації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.