Аналітична психологія К. Юнга.

Іншим прикладом перегляду психодинамічної теорії З. Фройда є аналітична психологія К. Юнга, яка описує особистість як результат взаємодії спрямованості в майбутнє й вродженої схильності, а також надає значення інтеграції протилежних психічних сил для підтримки психічного здоров’я. Головна розбіжність між обома вченими стосується природи лібідо. З. Фройд вбачав в останньому, переважно, сексуальну енергію, у той час як К. Юнг розглядав лібідо як творчу життєву енергію, що може сприяти постійному особистісному зростанню індивіда.

Юнг К. виокремлював в особистості три взаємодіючі структури: Его, особисте несвідоме й колективне несвідоме. В Его представлене все, що людина усвідомлює. Особисте несвідоме – це сховище витісненого зі свідомості певного матеріалу та психологічних комплексів. Колективне несвідоме складається з архаїчних, споконвічних елементів – архетипів. В архетипах відображений досвід усьоголюдства, починаючи від найдавніших предків, що зумовлює наш досвід. Найбільш значними архетипами юнгіанської теорії є персона, тінь, аніма, анімус і самість. Символом архетипу самості є мандала – символічне вираження цілісності «Я», самості в теорії К. Юнга.

Юнг К. увів поняття двох типів особистісної орієнтації, або життєвих установок: екстраверсія й інтроверсія. Екстраверти рухливі, швидко утворюють зв’язки й прихильності; рушійною силою для них є зовнішні фактори. Інтроверти, як правило, споглядальні, прагнуть до самотності, їхній інтерес зосереджений на самих собі. К. Юнг виокремив також чотири психологічних функції: мислення, почуття, відчуття й інтуїція. Мислення й почуття є раціональними функціями, відчуття й інтуїція – ірраціональними. Результатом комбінації двох видів особистісних орієнтації й чотирьох психологічних функцій є вісім різних типів особистості (наприклад, екстравертний розумовий тип). Розглядаючи питання про розвиток особистості, К. Юнг особливу увагу зосереджує на розвитку в напрямку самореалізації за допомогою інтегрування різних елементів особистості – індивідуацію.

Архетип, у теорії К. Юнга, що стає центром структури особистості, коли всі суперечливі сили усередині особистості інтегруються в процесі індивідуації, що допомагає індивіду досягти самореалізації, називається самістю. На думку вченого, далеко не всі досягають цього найвищого рівня розвитку особистості. Его-психологія і деякі пов’язані з нею напрямки в теорії особистості: Е. Еріксон, Е. Фромм, К. Хорні. Еріксон Е. , Е. Фромм та К. Хорні надавали великого значення соціальним і культурним впливам у формуванні особистості. Зокрема Е. Еріксон розглядав особистість як об’єкт впливу соціальних й історичних сил. На відміну від З. Фройда, Е. Еріксон трактує Его як автономну особистісну структуру. Його теорія побудована на якостях Его, що з’являються в певні періоди життя. Згідно з його епігенетичним принципом, людина у своєму розвитку проходить через незмінну послідовність стадій, універсальних для людства. Кожна стадія супроводжується кризою, зумовленою біологічним дозріванням і соціальними вимогами. З позиції Е. Еріксона, життєвий цикл людини охоплює вісім психосоціальних стадій. Для кожної з них характерний певний тип психосоціальної кризи – критичний період у житті індивіда, обумовлений фізіологічним дозріванням і соціальними вимогами; може завершитися як позитивно, так і негативно (табл. 1). Учений при цьому розглядає поняття психосоціального мораторію – період пізнього підліткового віку, протягом якого індивіду дається деяка відстрочка в прийнятті ролей і відповідальності дорослого.

Фромм Е. продовжив постфройдистську тенденцію в персонології. Гуманістичний психоаналіз – сформульована Е. Фроммом теорія особистості, у якій підкреслюється роль соціологічних, політичних, економічних, релігійних і антропологічних факторів у розвитку й формуванні характеру індивіда.

Він стверджував, що прірва між волею й безпекою дійшла до такої межі, що сьогодні самотність, відчуття власної незначущості й відчуженість стали визначальними ознаками життя сучасної людини. Людьми рухає бажання втечі від волі, що здійснюється за допомогою механізмів авторитаризму, деструктивності, конформності автомата. Здоровий шлях звільнення полягає в пошуку позитивної свободи завдяки спонтанній активності.

Таблиця 1.

Стадії психосоціального розвитку

№ Стадія Вік Психосоціальна криза Сильна сторона

1. Орально-сенсорна народження – 1 рік базальна довіра - базальна недовіра надія

2. Мускульно-анальна 1-3 роки автономія - сором і сумнів сила волі

3. Локомоторно- генітальна 3-6 років ініціативність - провина мета

4 Латентна 6-12 років працьовитість – неповноцінність компетентність

5. Підліткова 12-19 років его-ідентичність - рольове змішання вірність

6. Рання зрілість 20-25 років інтимність - ізоляція любов

7. Середня зрілість 26-64 роки продуктивність - заcтій турбота

8. Пізня зрілість 65 років - смерть его-інтеграція - розпач мудрість

Фромм Е. описав п’ять екзистенційних потреб, властивих винятково людині. Ці потреби базуються на конфліктуючих між собою прагненнях до волі й безпеки: потреба у встановленні зв’язків, потреба в подоланні, потреба в коріннях, потреба в ідентичності й потреба в системі поглядів і відданості. Фромм Е. вважав, що основні орієнтації характеру є наслідком способу задоволення екзистенційних потреб, які створюються соціальними, економічними й політичними умовами. Непродуктивні типи характеру – рецептивний, експлуатуючий, нагромаджуючий і ринковий. Продуктивний характер, відповідно до теорії Е. Фромма, представляє собою мету розвитку людства; у його основі лежать розум, любов і праця.

Хорні К. відкинула постулат З. Фройда про те, що фізична анатомія визначає особистісні відмінності між чоловіком і жінкою. Вона стверджувала, що соціальні стосунки між дитиною й батьками є вирішальним чинником у розвитку особистості. Згідно з К. Хорні, у дитинстві основними потребами є задоволення й безпека. Якщо поведінка батьків не сприяє задоволенню потреби дитини в безпеці, це призводить до базальної ворожості, а та, у свою чергу, веде до базальної тривоги. Базальна тривога – відчуття безпорадності у ворожому світі – є основою неврозу. Гарне ставлення батьків до дитини сприяє виникненню у неї базальної довіри – внутрішнього відчуття, відповідно до якого соціальний світ – це безпечне й стабільне місце, а люди, які піклуються, турботливі й надійні. Хорні К. описала невротичні потреби людини як основні стратегії міжособистісної поведінки: орієнтація «від людей», «проти людей» і «до людей».

Орієнтація від людей (відособлений тип) – стратегія оптимізації міжособистісних стосунків, спрямована на приборкання базисної тривоги за допомогою емоційної відособленості від інших людей.

Орієнтація на людей (поступливий тип) – стратегія оптимізації міжособистісних стосунків, спрямована на приборкання базисної тривоги за допомогою надмірної залежності від інших людей. Орієнтація проти людей (ворожий тип) – стратегія оптимізації міжособистісних стосунків, спрямована на приборкання базисної тривоги за допомогою домінування й експлуатації інших людей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Результати перегляду психодинамічного напрямку: А. Адлер і К. Юнг.	\|	Когнітивний напрямок в теорії особистості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.