Антична психологія

Китай

Індія

Єгипет

У єгипетському «Пам'ятнику мемфіськой теології» (кінець IV тис. до н.е.) був описаний механізм психічної діяльності. Умовою «усякої свідомості» є діяльність центрального тілесного органа (серця). У серце стікаються повідомлення від усіх органів чуття. Із серця виникає свідомість і мова.

Перешкодою для розвитку психологічних стали релігійні забобони, що забороняли анатомувати тіло, тому схема організму на той час виглядала фантастично.

У всіх країнах Сходу вирішальне значення приділялося кровообігу.

У сер. I тис. до н.е. в Індії й Китаї з'являються філософські школи.

На думку медиків Стародавньої Індії, головним органом психічної діяльності також було серце.

Для Індії вихідними стали тексти Вед (II тис. до н.е.). Загадкова мова Вед відкривала широкий простір для інтерпретацій.

Проблема душі обговорювалася насамперед як етична з погляду правильної поведінки, удосконалення особистості, досягнення блаженства.

Буддизм заперечував душу як особливу сутність: психічне - потік неповторних станів, що змінюють один одний.

У школі Ведантистверджувалося, що справжнє Я - це не тлінне тіло, не суб'єкт як носій вражень у стані бадьорості чи уві сні, а особлива інтуїтивна свідомість. У ньому суб'єкт і об'єкт, зовнішнє і внутрішнє не розрізняються. Божественна природа душі прихована за потоком чуттєвих сприймань і тілесних прагнень. Позбутися їх вона може шляхом пізнання й строгої моральної дисципліни.

У Веданті описували дві форми сприймання:

1) невизначене - чисто сенсорне, що дає безпосереднє враження про предмет при його контакті з органом чуття;

2) визначене - розчленоване, втілене в мовленні.

Йога вчила, що для досягнення істинного пізнання необхідно подолати всі види психічної діяльності, що затьмарюють це пізнання. Йога виробила систему прийомів (так званий восьмирічний шлях) для тілесної та психічної саморегуляції.

Велике місце займало питання про ілюзії сприймання. У буддизмі реальне й ілюзорне сприйняття не розрізнялися. У школіМіманса вважали, що реальність або ілюзорність образу залежить від відносин між органом і зовнішнім об'єктом. Якщо відносини між органом і зовнішнім об'єктом з якихось причин спотворюються, сприймання стає ілюзорним.

Матеріалістичне вченняЛокаятивідкинуло поняття про Я як самостійну сутність: органи чуття нам нічого не говорять про Я.

У китайських медичних джерелах («Книга про внутрішнє», VIII ст. до н.е.) головним органом також уважається серце, а за основу життєвих процесів приймається повітряноподібне начало – енергія ци. Ци виконує психічні функції (дає людині мовлення й мислення). Думки локалізовувались у серці, почуття - у печінці.

Вчення про темпераменти. Індивідуальні відмінностей між людьми пояснювалися гуморальними особливостями.

В основі темпераменту лежать три елементи:

- повітряноподібне начало (у китайців ци);

- жовч (іноді кров);

- слиз.

Залежно від переваги одного з елементів китайські медики виділили кілька типів людей.

Філософські школи, що склалися біля сер. I тис. н.е. у Китаї, відзначаютьсяетичною спрямованістю.

Даосизм. В уявленні про «дао» закарбувалася ідея загальної закономірності, що править землею і небом, усім, що відбувається у світі. Людині пропонується певний спосіб поведінки стосовно дао, а саме недіяння (у-вей). Недіяння являє собою такий внутрішній стан, за якого особистість безумовно приймає те, що відбувається, толерантно ставиться до поведінки інших людей, дозволяє подіям розгортатися якнайбільш природно, намагається сприймати світ таким, яким він є, а не таким, яким, на її думку, він має бути. Даосизм вимагав осягти шлях світового процесу з метою слідувати йому.

Конфуціанство мало іншу спрямованість: роздуми про традиції, звичаї. Дао для нього - це сила, що діє у моральному спілкуванні людей. Конфуціанством була поставлена проблема співвідношення вродженого й набутого у людській психології.

Засновник школи Конфуцій учив, що знання й психічні якості є вродженими. Людина по природі добра, псують її зовнішні обставини.

Фань Чжень. Йому належить твір про знищуваність духу. Психіка, будучи функцією матеріального тіла, невіддільна від нього: «Тіло - це матерія духу; дух - це функція тіла... Дух для матерії є те саме, що гострота для ножа... Назва «гострота» не є ніж. Назва «ніж» не є гострота. Природно, що без гостроти немає ножа, а без ножа немає гостроти. [Ніхто] не чув, [щоб] ніж зникав, а гострота існувала. Хіба [можна] допустити, що тіло вмирає, а дух [продовжує] існувати?».

У Стародавній Греції психологія з'явилася на межі VII-VI ст. до н.е.

В VI ст. до н.е. було подолано анімізм. Його змінило вчення про загальну одушевленість світу – гілозоїзм, у якому природа осмислювалася як єдине матеріальне ціле, наділене життям.

На погляди давньогрецьких учених вплинули різноманітні філософські й психологічні концепції Індії, зокрема вчення про те, що найважливішою властивістю життя є дихання. Стародавні греки називали душу словом "псюхе" (грец. дихання, душа), що і дало ім'я нашій науці.

Вже в період античності серед психологів не було єдиної точки зору на природу й функції психіки. Саме в античності були сформульовані основні питання психологічної науки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Періодизація історії психології	\|	Етапи розвитку античної психології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.