Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Антична діалектика

 

У кінці VI – початку V віку в Греції виступив найбільший представник стихійної матеріалістичної діалектики стародавнього світу Геракліт Ефесський (біля 544-540 рр. до н.е.). По своєму соціальному положенню Геракліт належав до знатного рабовласницького роду і вів боротьбу проти старих в Ефесі демократичних порядків, стараючись обгрунтувати їх тимчасовий, скороминущий характер.

За початковий пункт свого філософського вчення Геракліт брав визнання вогню як єдиної матеріальної основи всіх природних речей і явищ. Вважаючи вогонь вічною матеріальною основою сущого, Геракліт прагнув все різноманіття явищ світу пояснити змінами вогню, вивести всі явища світу з саморуху вогню. Світ, космос, за Гераклітом, немає початку. Він не створений ні богом, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно погасає. Вогонь, вчив Геракліт, – це вічна, існуюча першоматерія, основа всього кругообігу природних явищ. Природа, світ являє собою вічний процес розвитку і зміни вогню: всі предмети і явища природи народжуються з вогню і, зникаючи, знову повертаються у вогонь. Даючи своє наївно-матеріалістичне і стихійно-діалектичне обгрунтування світу як вічного, нескінченного процесу перетворення вогню, де на вогонь обмінюється все і вогонь – це все, Геракліт писав: “Вогню смерть – повітря народження і повітря смерть – води народження. З смерті землі народжується вода, з смерті води народжується повітря, (з смерті) повітря – вогонь, і навпаки”[4].

Вічний процес руху матерії Геракліт зводив до простого кругообігу. Він не дійшов до розуміння розвитку матерії, тобто її поступального руху. Проте і ця за Гераклітом картина світу, що малюється, знаменувала собою великий крок уперед, що намічає шляхи розробки діалектично-матеріалістичного розуміння природи. Історична цінність вчення Геракліта полягає в тому, що ідею про матеріальність світу він доповнив ідеєю про його рух і зміну як необхідний і закономірний процес.

Розвиваючи ідею про закономірність розвитку і зміни природи, Геракліт називав цю закономірність логосом. Цим логосом, загальною закономірністю, якій підкоряються в своєму русі всі предмети і явища природи, є в його вченні боротьба протилежних початків. Таким чином, Геракліт не обмежився проведенням через своє вчення діалектичного погляду на світ як на безперервний процес розвитку. Він пішов далі і зробив спробу розкрити причину розвитку, представити рух і зміну речей і явищ як необхідний, закономірний процес, що породжується боротьбою протилежностей. Кажучи про боротьбу протилежних початків як про логос, загальну закономірність, Геракліт прагнув довести, що боротьба протилежностей є джерелом руху і зміни всього сущого. Потрібно знати, стверджував він, що боротьба загальна і що “все відбувається через боротьбу і з потреби”[5].

Якщо порівняти вчення Геракліта про логос як загальну закономірність природи з вченням передових китайських філософів VI віку до н.е. про дао як закономірний рух всього сущого, то можна помітити, що Геракліт пішов далі даосистів в розумінні суті саморуху предметів і явищ, виразно бачачи його в боротьбі протилежних початків.

Геракліт доводив, що в світі немає нічого постійного, що в ньому все тече, все змінюється. Наприклад, Сонце, говорив він, є нам не тільки новим кожний день, але вічно і безперервно новим. Точно так само на того, що входить в ріку, течуть всі нові і нові води, і тому в одну і ту ж ріку не можна увійти двічі, як і взагалі не можна двічі застигнути живу природу в одному і тому ж стані. Энгельс, кажучи про значення цих уявлень про світ, зазначав, що висловлений в них наївний, але принципово правильний погляд хоч і спостерігався у більш ранніх філософів, однак уперше був “ясно виражений Гераклітом: все існує і в той же час не існує, оскільки все тече, все постійно змінюється, все знаходиться в постійному процесі виникнення і зникнення”[6].

Висунувши положення про боротьбу протилежних початків як джерело розвитку в природі, Геракліт обгрунтовував в той же час єдність і нерозривний зв’язок протилежностей, що борються. Необхідно і мудро визнати, говорив він, що все єдине: ділиме і неподільне, смертне і безсмертне, народжене і ненароджене. Будь-хто з протилежностей передбачає іншу, не існує без неї. Немає і не може бути цілого без частини того, що сходиться, без того, що розходиться, прямого без кривого, чорного без білого, дня без ночі, добра без зла, кінця без початку. Геракліт звертав увагу і на відносність протилежностей. “Найпрекрасніша мавпа, – говорив він, – огидна в порівнянні з людським родом”[7].

Не обмежуючись констатацією єдності, зв’язку протилежностей і їх відносності, Геракліт висловлював також думки про взаємний перехід протилежностей, що борються, одна в одну. “Холодне, – писав він, – тепліє, тепле холодіє, вологе висихає, сухе зволожується”. І ще: “Одне і те ж в нас – живе і мертве, безсонне і спляче, молоде і старе. Адже це, змінившись, є те, і зворотно, те, змінившись, є це”[8].

До будь-якого явища Геракліт вчив підходити з конкретної сторони. “Морська вода, – писав він, – найчистіша і найбрудніша. Рибам вона придатна для питва і цілюща, людям же для питва непридатна і шкідлива”[9].

Взявши за основу весь існуючий матеріальний світ, Геракліт матеріалістично вирішував питання про свідомість і його відношення до матерії, до тіла людини. Він визнавав єдність, нерозривний зв’язок свідомості (душі) і тіла і залежність свідомості від тіла, тобто вторинність свідомості. У той же час Геракліт вважав свідомість матеріальною і характеризував її зрештою лише як вияв вогню, як одне із станів вогню. Тому в принципово правильному розв’язанні Гераклітом питання про відношення матерії і свідомості міститься і слаба сторона, що полягає в фактичному ототожненні свідомості з матерією. Історична обмеженість всіх стародавніх матеріалістів, в тому числі і Геракліта, в розв’язанні питання про матерію і свідомість виразилася в тому, що вони не змогли показати специфіку свідомості в порівнянні з матерією, обгрунтувати її історичний характер і відносну самостійність.

Геракліт матеріалістично вирішував не тільки першу сторону основного питання філософії, вважаючи первинним матерію і вторинним свідомість, але і другу його сторону. Він визнавав пізнаваність навколишньої людину дійсності і вважав, що пізнання зовнішнього світу здійснюється за допомогою органів почуттів і мислення. Процес пізнання, згідно Геракліту, починається з чуттєвого сприйняття зовнішнього світу, з свідчення органів почуттів людини, а завершується за допомогою мислення. Органи почуттів, вчив Геракліт, дають знання лише про окремі, розрізнені речі і явища зовнішнього світу. Що ж до логоса як загальної закономірності природи, то він не може бути виявлений і пізнаний безпосередньо за допомогою почуттів. Істинне знання, знання логоса, є, по Геракліту, результатом розумової діяльності людини. При цьому істинне знання Геракліт відрізняв від множинності як суми роз’єднаних поверхневих зведень, що не дають розуміння внутрішньої закономірності природи. Множинність знання, говорив Геракліт, ще не робить людини мудрою. Мудрість полягає в тому, щоб, пізнаючи природу, поступати згідно з нею, з внутрішньо властивим їй загальним логосом, тобто з її закономірністю.


Читайте також:

  1. Антична доба.
  2. Антична епоха в українському контексті.
  3. Антична колонізація Північного Причорноморья та її наслідки.
  4. Антична наука
  5. АНТИЧНА НАУКА І ТЕХНІКА
  6. Антична психологія
  7. Антична філософія
  8. Антична філософія.
  9. Антична філософія.
  10. Давньогрецька антична філософія
  11. Джерела засобів існування та освітній рівень населення: діалектика взаємодії




Переглядів: 2294

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Філософія Стародавньої Індії | Ідеалізм Платона

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.