Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Філософія Стародавньої Індії

 

Найдавнішим вогнищем світової цивілізації була Індія, що була нарівні з Китаєм тією країною, в якій вперше сформувалися матеріалістичні філософські течії. Матеріалізм виник в Індії в боротьбі проти релігійного світогляду, викладеного в Ведах, стародавньому письмовому пам’ятнику індійської культури. Веди (буквально: знання, особливо священне), представляючи собою збірники гімнів, молитов, жертовних обрядів, створювалися протягом багатьох сторіч. Виникнення самої першою з Веди Рігведи (Веда гімнів) відноситься до ХV сторіччя до н.е.

На початку століття І-го тисячоліття до н.е. в Індії стали з’являтися Упанішади (таємне вчення), коментарі до Вед, релігійно-філософські тлумачення викладених в Ведах питань, а також зібрання розповідей і бесід на філософські теми. Упанішади, що оформилися приблизно у VIII віці до н.е., є першими пам’ятниками індійської філософії, що зароджувалася. Вони проникнуті духом дослідження, шукання, пристрастю до відкриття істини про речі. Нарівні з релігійним тлумаченням світоглядних питань в Упанішадах намічається лінія в їх поясненні. У них містилася критика релігійних догм і обрядів, ставилися і обговорювалися питання про суть Всесвіту, про постійну основу предметів, що вічно змінюються, і явищ, про природу душі людини, про пізнання світу і інше. Окреме матеріалістичне висловлювання поступово переростало в систему, в світогляд, протилежний релігійно-ідеалістичним поглядам, викладеним в Ведах і що захищалися жрецями. Крім Упанішад письмовими пам’ятниками древньоіндійскої філософської думки є також перші твори індійського епосу: “Махабхарата” – збори древніх оповідей і поема “Рамаяна”.

В Індії існує багатовікова традиція, згідно якої всі філософські системи поділяються на дві великі гупи:

ортодоксальні (правовірні, вони признають авторитет Вед);

неортодоксальні (заперечують Веди).

До числа ортодоксальних відносяться, головним чином, шість основних шкіл: санкх’я, йога, вайшешика, ньяя, міманса, веданта. В них даєтсья філософське обгрунтування індуїзму – третього періоду в історії релігії Індії.

До неотродоксальних філософських систем відносяться джайнізм, буддизм і чарвака-локаята.

Признаючи авторетет Вед, релігійно-філософські течії вирішували моральні проблеми в дусі брахманізму. Представники ньяя пропонувлаи звільнитись від страждань, бід і нещастя шляхом спілкування з зовнішнім світом, послідовники вайшешики – удосконалення людської особистості. Прихильники санкх’я радили моральне самопізнання, проповідники міманса – знання моральних правил, жертвоприношення, представники йоги – аскетизм і самоівдречення, представники веданти – погруження в пізнання власного “Я”, смирність і покірність.

Матеріалістичний філософський напрям, в основному що сформувався в Індії у VIII-VII віках до н.е., називався локаята (погляди людей, що визнають тільки цей світ – лока), а його послідовники – локаятиками, тобто людьми, що займаються земними справами, що пояснюють природу, виходячи з неї самої, що відкидають існування яких би то не було надприродних сил. Фундатором школи локаятиків вважається Бріхаспаті.

Локаятики, стародавні індійські матеріалісти, нападали на авторитет і непогрішність канонів в мисленні релігії і теології. Вони критикували Веди, інститут жреців і традиційні вірування і проголошували, що переконання повинні бути вільними і не повинні залежати від припущень або просто від авторитету минулого. Вони повставали проти всіх форм чаклунства і забобонів. Розвінчуючи авторитет Вед, Бріхаспаті доводив, що вони складені жрецями в корисливих цілях. Він відрізняв туманність, незрозумілість проповідей жреців і порівнював ці проповіді з бурмотінням божевільних. Бріхаспаті виступав проти ідеалістичних догм про безсмертя душі і релігійних вимислів про те, що після “звільнення” людей від земного життя їх душі ніби продовжують жити в потойбічному світі. Він вчив, що ніякого іншого життя, крім земного, немає і що зі смертю людини помирає, зникає і його душа. Не треба вірити, говорив він, в окреме від тіла життя душі. Бріхаспаті доводив, що не існує ні потойбічного світу, ні пекла, ні раю, що після смерті людини перестає існувати і його Я. Обгрунтувавши ці матеріалістичні положення, Бріхаспаті виступав також проти аскетичного способу життя і закликав людей до досягнення щастя на Землі.

У матеріалістичній філософії Бріхаспаті яскраво виражена характерна особливість ранніх філософських вчень Стародавньої Індії, практична спрямованість і прагнення служити людям керівництвом в устрої їх особистого і суспільного життя.

Найбільш розвиненою течією локаята, матеріалістичного напряму стародавньоіндійської філософії, є філософія чарвака. Припускають, що термін “ЧАРВАКА” склався з двох слів стародавньоіндійської мови: “ЧАР” – чотири, “ВАК” – слово, і буквально означає “чотири слова”. Подібне тлумачення терміну “ЧАРВАКА” пояснюється тим, що чарваками називалися філософи, що вважали світ таким, що складається з чотирьох основних матеріальних елементів: землі, повітря, води і вогню.

Філософія чарвака у VI віці до нашої ери являла собою найбільш розвинену матеріалістичну течію в Стародавній Індії. Якщо Брахспаті стверджували матеріалістичні погляди на світ, борючись в основному з релігією, то чарваки вели боротьбу не тільки з релігією, але і з теоретичною основою релігії, що виникла-ідеалістичною філософією. Виражаючи і філософськи оформлюючи світогляди прогресивних верств індійського рабовласницького суспільства і спираючись на зачатки математики і астрономії, чарваки по своєму обгрунтовували матеріальну єдність світу. Вони вчили, що всі предмети і явища світу, як би вони не були різноманітні, – це лише різні комбінації землі, води, повітря і вогню. Внаслідок різноманітних сполучень цих чотирьох основних елементів світу, стверджували чарваки, творяться як неживі, так і живі матеріальні предмети і явища. Всі процеси виникнення і зникнення різних предметів і явищ є не що інше, як процеси з’єднання або розпаду вічно існуючих землі, води, повітря і вогню.

Чарваки визнавали вічність матеріального світу і рішуче відкидали релігійно-ідеалістичні вигадки про існування Бога як творця Всесвіту. Вони були в Стародавній Індії найбільш послідовними матеріалістами.

Відстоюючи положення про матеріальну єдність світу, чарваки вели боротьбу з дуалістичною філософією санкхья, що визнавала як першооснову світу два незалежних один від одного початки: матерію і дух. Вони спростовували вигадки дуалістів про дух, свідомість як самостійний, незалежний від матерії початок, і давали своє, матеріалістичне пояснення свідомості, розглядаючи її як явище, похідне від матерії. Чарваки стверджували, що свідомість (душа) так само, як і предмети природи, являють собою результат особливої комбінації чотирьох основних елементів матерії: землі, води, повітря і вогню, що свідомість з’являється внаслідок сприятливого поєднання цих основних матеріальних елементів.

Спростовуючи доводи дуалістів про те, що свідомість не може бути така, що виводиться з матеріальних елементів, чарваки відстоювали матеріалістичну характеристику свідомості, як властивості живих тіл, що є особливими комбінаціями чотирьох основних елементів матерії. Безумовно, кожний з цих основних елементів окремо, вчили чарваки, не містить в собі такої властивості, як свідомість, але, комбінуючись певним чином, ці матеріальні елементи приводять до виникнення володіючого свідомістю живого тіла.

Чарваки доводили, що випадки, коли ті або інші властивості відсутні в кожному елементі окремо і виникають внаслідок відповідних комбінацій цих елементів, мають широке поширення. Так, наприклад, говорили вони, внаслідок одночасного розжовування зеленого листа бетеля (чагарника), частинок жовтого лимона і коричневого горіха можна отримати масу червонуватого кольору, тобто такого кольору, який відсутній в кожній з взятих нарізно складових частин.

При всій історично неминучій обмеженості і наївності в поясненні чарваками виникнення свідомості їх висновок про те, що свідомість властива живим тілам, що складаються з матеріальних елементів, що вона має свою основу в матерії, є великим досягненням стародавньоіндійської філософської думки.

Чарваки матеріалістично вирішували питання про пізнання світу. Єдино істинним джерелом пізнання, що дає достовірні знання, вони вважали почуттєві сприйняття людини, що породжуються зовнішнім світом. Згідно з вченням чарваків, умовиводи, наприклад, а також свідоцтва інших осіб не можна вважати джерелом достовірного знання, оскільки вони складаються з слів, вказуючих на речі, що не сприймаються в даний момент, і тому можуть бути помилковими. Поставивши питання про роль почуттів і мислення в пізнанні, чарваки не змогли, однак, дати його правильне рішення. Вони перебільшували значення чуттєвого пізнання і недооцінювали роль абстрактного мислення. Ця характерна для чарваків недооцінка значення абстрактного мислення в пізнанні зовнішнього світу має відоме історичне виправдання. Вона пояснюється не тільки обставинами, пов’язаними з початковою стадією розробки теоретико-пізнавальних питань, але і запеклою боротьбою чарваків про розвінчання авторитету Вед, на які спиралися їх противники. Чарваки доводили, що зміст Вед не є результатом безпосередніх сприйнять зовнішнього світу, а тому являє собою плід вигадок і використовується кастою жерців для обману довірливих людей.

Вчення чарваків мало величезне значення в боротьбі проти релігії і ідеалістичної філософії в Стародавній Індії. Воно вплинуло сильним чином на індійський народ, зіграло важливу роль в поширенні і розвитку матеріалістичного світогляду в країнах Далекого Сходу.

VI-V віки до нашої ери були відмічені поширенням безлічі течій відносно брахманізму, що асимілював племінні вірування, звичаї і ритуали. Головними з них були адживіка (натуралістично-фаталістичний рух), джайнізм і буддизм. Першими свідоцтвами самостійного викладу індійської філософії з‘явилися сутри (вислови, афоризми), датування яких коливається від VII-VI віків до нашої ери до перших століть нашої ери. Відтепер аж до нового часу індійська філософія розвивалася практично виключно в руслі шести класичних систем даршан (веданта, санкхья, йога, нья, вайшешика, миманса), що орієнтувалися на авторитет Вед і неортодоксальні течії: матеріалістичної чарваки, або локаята, джайнизму і буддизму.

Поки людина стикалася головним чином зі злом як виявом сил природи, вона відносила його виключно за рахунок надприродних сил. Але коли носієм зла все частіше ставали самі люди, це примушувало засумніватися в традиційних уявленнях. Людське страждання було стимулом до роздумів, пошуком глибинного сенсу. Символічна в цьому значенні легенда про Будду. Син царя індійського племені Шакья жив в повному благополуччі доти, поки одного разу, виїхавши за ворота палацу, не побачив каліку, старця, похоронну процесію і, нарешті, ченця-аскета. Ці чотири зустрічі приголомшили Гаутаму, що раніше не знав, що в світі є горе, спонукали його покинути палац, почати життя аскета. Прозріння наступило після шести років сумнівів і пошуків. Гаутама став просвітленим Буддою, зрозумівши, що життя є страждання, страждання має причини і існує шлях до позбавлення від страждань. Згідно з легендою, коли Будді задали питання: чи безкінечний світ або має початок, чи кінцевий він або нескінченний, яка природа абсолюту, у одних випадках відповіді взагалі не було, в інших же він свідчив, що питання ці пусті. Таку реакцію іноді оцінюють як нездатність Будди до філософствування, або як свідчення його агностицизм. Але існує і інша, більш справедлива думка: позиція буддизму була “серединною” в тому значенні, що, згідно з нею, Всесвіт представлявся “нескінченним процесом віддалених елементів матерії і духу, що з’являються і зникають, без реальних особистостей і постійної субстанції…”1.

Характерною особливістю буддизму є його етико-практична спрямованість. З самого початку буддизм виступив не тільки проти особливого значення зовнішніх форм релігійного життя і, передусім, ритуалізму, але і проти абстрактно – догматичного шукання, і висунув як центральну проблему – проблему буття особистості. Стержнем змісту буддизму є проповідь Будди про “чотири благородні істини”: існує страждання, причина страждання, звільнення від страждання, шлях, ведучий до звільнення від страждань. Роз’ясненню цих положень, їх розвитку і укладеному в них уявленню про автономію особистості, присвячені всі побудови буддизму.

Звільнення від страждань буддизм уявляє собі, передусім, як знищення бажань, точніше як угасання їх пристрасності. Буддійський принцип рекомендує уникати крайнощів як потягу до чуттєвого задоволення, так і довершеного придушення цього потягу. Етичний ідеал буддизму з’являється як абсолютне не спричинення шкоди навколишньому, що протікає із загальної м’якості, доброти, почуття довершеної задовільності. У інтелектуальній сфері усувається відмінність між чуттєвою і розсудливою формами пізнання і встановлюється практика так званого споглядального роздуму. Вона досягається шляхом збагнення не в замогильному житті, а в справжньому стані нірвани – стані повної незворушності, звільнення від всього, що приносить біль, відвернення від зовнішнього світу. Практика споглядального роздуму служить не тільки засобом пізнання світу, але і одним з засобів перетворення людської психіки.

У основі буддизму лежить затвердження принципу особистості, невіддільної від навколишнього світу. Творчим початком, кінцевою причиною буття виявляється психічна активність людини, що визначає як утворення світобудови, так і її розпад. Почавши із заперечення зовнішньої релігійності, буддизм в ході свого розвитку прийшов до її визнання, ставши в ході свого становлення однієї з найбільших світових релігій. Буддизм вплинув істотним чином на всі сторони життя країн, що його прийняли. Поширення буддизму сприяло створенню тих синкретических культурних комплексів, сукупність яких утворить так звану буддійську культуру (архітектура, скульптура, живопис, література).

Особливе місце в системі стародавньоіндійської філософії займає йога, один з ортодоксальних напрямів в індійській думці, що виробив цілий комплекс прийомів для досягнення особливого духовного стану. Йога буквально переводиться як з’єднання, участь, порядок, а також глибокий роздум, споглядання. Йога засновується на двох аспектах: самообмеження (аскетизм) і входження в стан споглядання (медитація). У цьому відношенні йога виступає як загальний елемент більшості стародавньоіндійських філософських систем, в тому числі і буддизму.

Коріння йоги дуже стародавні. У Ведах міститься ідея досягнення надприродних здібностей шляхом особливої аскетичної практики. Онтологію і теорію пізнання йога розділяє з санкхьою. Оригінальним досягненням йоги є розробка нею практичного шляху до звільнення через систему тренування тіла і душі. Згідно йозі, вільна душа пов’язана з фізичним тілом. Йога розвиває теорію модифікацій розуму, що залежать від співвідношення складових частин розуму і визначальних п’ять рівнів духовного життя: 1)неуважний стан, при якому розум блукає від одного об’єкта до іншого; 2)притуплений стан розуму, наприклад у сні; 3)відносний заспокоєний стан; 4)зосередження розуму на одному об’єкті – предметі міркування; 5)припинення якої-небудь діяльності розуму. Перші три стани несумісні з йогою, два останні відкривають шлях до неї, оскільки очищають розум і дають повністю розкритися його здібностям.


Читайте також:

  1. Академічна філософія кінця – XIX – поч. XX ст.
  2. Антиколоніальні виступи в Індії 1945-1946 років і поділ колонії на два домініони.
  3. Антична філософія
  4. Антична філософія.
  5. Антична філософія.
  6. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.
  7. Антропологічно-ірраціоналістична філософія
  8. Архітектура і скульптура Індії.
  9. Б ) Філософія епохи схоластики
  10. В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і Спарта.
  11. Вавилоні, Єгипті, Індії, Китаї, Персії
  12. Ведична релігійна система Давньої Індії.




Переглядів: 2480

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Місце і роль філософії в науковому пізнанні і соціальній практиці | Антична діалектика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.