В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і Спарта.

Таким чином, гомерівська Греція була країною, роздробленою на багато самостійних округів, з яких пізніше виросли перші міста-держави або поліси.

На рубежі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції відбулися законні зміни: родовий лад перетворюється на рабовласницький. Йде процес розвитку приватної власності. Багато простих землеробів позбавляються своїх ділянок, які зосереджуються в руках родової знаті. Формується велике землеволодіння. Розвиток ремісничого виробництва і торгівлі ще більш прискорював процеси соціально-правової нерівності. Стародавні форми об’єднання родів – філи і фратрії – ще деякий час продовжують зберігати своє значення, але скоро поступаються місцем новим формам поділу, що базувались на майнових і територіальних ознаках. Так, на базі родових і сільських общин ви-никли нові соціально-політичні організації, що одержали на-зву полісів.

Державний лад Афін став прикладом рабовласницької демократії, це той час, коли еталоном олігархії стала політична організація Спарти.

В міфах розповідається, що коли було збудовано місто, але ще не мало своєї назви, про право бути його покровителем вели суперечку бог Посейдон і богиня Афіна. Боги вирішили присудити перемогу тому, чий подарунок для міста буде найбільш цінним. Посейдон вдарив тризубом по скелі і з`явилося джерело води, але вода в ньому виявилась солоною, бо Посейдом був покровителем морів. Тоді Афіна встромила свого списа в землю, з якого виросло оливкове дерево. Всі визнали подарунок Афіни більш цінним і місто було названо на її честь. Афіняни прославляли свою покровительку, будуючи на її честь храми і статуї.

Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іменем грецького героя Тезея.

Серед заходів, здійснених Тезеєм, що сприяли виникненню держави, першим було об’єднання трьох племен з центром в Афінах. Прилегла територія була розподілена на паралію (прибережну частину), діакрію (бідний гірський район) та педіон (територія на північ та північний схід від Афін, де зосередилися маєтки знаті). Для керівництва загальними справами нового об’єднання була створена Рада, до якої перейшла частина справ, що раніше знаходились у віданні окремих племен.

Подальші перетворення виразились в оформленні відокремлених соціальних груп. Родова знать, що остаточно закріпила за собою привілеї, створила особливу групу євгатридів, яким було надано виняткове право на заміщення посад. Більшу частину населення складали геомори (землероби), виділялась група ремісників (деміургів).

Наступним кроком до утворення держави було знищення влади базилевса в її минулому значенні і введення нової посади архонта. Спочатку архонти вибирались довічно, потім – на 10 років, а з 683 р. до н.е. щороку обирались 9 архонтів. Один з них – перший архонт-епонім, іменем якого називався рік, очолював колегію, мав повноваження щодо нагляду за внутрішнім управлінням і судові повноваження щодо сімейних справ. Базилевс, який став другим архонтом, виконував жрецькі функції, а також суд у релігійних справах. Третій архонт – полемарх – здійснював командування військом і відав зовнішніми справами. Інші шість архонтів – фесмофети – були охоронцями законів та очолювали розгляд судових справ.

Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, який у VІІІ ст. до н.е. замінив Раду старійшин. В ареопазі засідали діючі і відставні архонти, які приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ.

Процеси класоутворення та формування держави в Афінах проходили синхронно. Одночасно з виділенням із знаті осіб, які здійснювали функції публічної влади, почалося руйнування основ родового поділу громадян. Уся Аттика була розбита на територіальні округи (наукрії). Громадяни кожної наукрії були зобов’язані спорядити корабель з екіпажем і виставити двох вершників у повному військовому спорядженні. На чолі наукрії стояв притан. Отже, з’явився поділ населення за територіальною ознакою, а також виник новий орган влади (ареопаг), що не був пов’язаний із родоплемінною організацією. У 621 р. до н. е. в Афінах з’являється писане право.

На початку VII ст. до н. е. в Афінах з'являються перші писані закони. Євпатриди намагаються обмежити пережитки родового ладу, передусім кровну помсту, забезпечити свою особисту і майнову недоторканність. Авторство цих законів приписується Драконту. Саме від його імені пішов термін «драконівські закони». Смертна кара була чи не єдиним покаранням, адже в'язниці греки не знали. Життям розплачувалися не лише за убивство, але й за осквернення святинь і навіть крадіжку овочів. Кроком уперед у розвитку юридичної думки стало розмежування злочинів на умисні і здійснені з необережності. Прогресивним слід вважати і те, що закони, попри свою жорстокість, обмежували владу архонтів, які часто надто вільно тлумачили право.

Особиста свобода громадян Афін перебувала під загрозою. Безземельні фети ставали т. зв. «шестидольниками», тобто працювали за 1/6 врожаю. За несплату орендної плати можна було узяти в боргове рабство самих шестидольників та їх дітей. У 594 р. до н. є. афінське суспільство охопила «велика смута», викликана загальним невдоволенням.

Таким чином, Афіни були найбільш класичною формою: тут держава виникає безпосередньо і переважно із класових протиріч, які розвинулись у середині родового суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея	\|	Реформи Солона. Реформи Клісфена.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.