Місце і роль філософії в науковому пізнанні і соціальній практиці

В історико-філософській традиції міцно закріпилося уявлення про філософський розум як носія “вищої мудрості”, як верховної інтелектуальної інстанції, що дозволяє глибоко зрозуміти все існуюче, деякі вічні його принципи. Однак, становлення, розвиток філософських систем привело до інших результатів: імпульси для теоретичного мислення дає життя, практика; філософія ж повинна осмислювати досвід історичного розвитку і вказувати шляхи, ідеали, цілі на основі аналізу цього досвіду.

У противагу традиційним уявленням К. Маркс і Ф. Енгельс включають філософію в комплекс суспільно-історичних дисциплін, “що відносяться до суспільства, а не до природи”, до суспільного життя, що розуміється як історичний процес. У новому баченні філософія з’явилася як форма соціально-історичного знання. Це відносилося передусім до предмета філософського осмислення. Суспільна свідомість була зрозуміла як вираження суспільного буття. Філософія, будучи універсальною, найбільш ємкою історичною формою суспільної свідомості, з’явилася як особливий спосіб відображення суспільно-історичного буття в усій його повноті.

Філософія в такій інтерпретації розкрилася як узагальнена концепція суспільного життя загалом і різних її підсистем – практики, пізнання, політики, права, моралі, мистецтва, науки, на основі яких багато в чому відтворюється науково-філософська картина природи. Найбільш ємне з’ясування суспільно-історичного життя людей в єдності, взаємодії, розвитку всіх її складових здійснюється в рамках культурно-історичного підходу. Розгляд філософії як культурно-історичного явища дозволяє охопити весь динамічний комплекс її проблем, взаємозв’язків, функцій. Суспільне життя людей при культурологічному його розгляді з’являється як єдиний, цілісний процес, пов’язаний з формуванням, функціонуванням, зберіганням, трансляцією культурно-історичних цінностей, з критичним подоланням застарілих і становленням нових форм досвіду.

Як наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і людського мислення, філософія є невід’ємним компонентом цілісної системи наукового знання. Вона органічно пов’язана з всіма науками про природу і суспільство в процесі формування наукової картини світу. Але, будучи наукою світоглядною, вона виконує по відношенню до інших наук світоглядно-методологічну функцію. Ця функція укладається, з одного боку, в розробці загальної теорії і методології наукового пізнання, відповідної сучасному рівню розвитку науки, в озброєнні вчених діалектичним методом мислення, що орієнтує на творче розв’язання виникаючих проблем. З іншого боку, вона виробляє відповідну соціальному покликанню науки світоглядну орієнтацію – служити цілям людського прогресу. Особливе значення ця функція набуває в сучасному суспільному життю, коли відбувається суттєва зміна ролі науки в житті суспільства, її проникнення у всі сфери людської діяльності в умовах протидії класових ідей у визначенні перспектив подальшого соціального розвитку. У цих умовах проблема світоглядно-методологічної орієнтації науки – не просто внутрішньонаукова, теоретико-пізнавальна, але і проблема соціально-практична. Це проблема місця і ролі науки в боротьбі за історичні долі людської цивілізації.

1. Філософія як особлива форма суспільної свідомості формує особливий тип знання, в якому об’єктивні характеристики дійсності відбиваються в їх відносинах до людини, крізь призму потреб і інтересів певних соціальних сил. Знання, що формуються філософією носять світоглядний характер.

2. Філософія відрізняється від спеціальних наук своїми функціями, задовольняючи специфічні суспільні потреби: направлена на формування цілісного світорозуміння, на відношення граничних основ практичного і теоретичного відношення до світу, філософія є особливою формою соціальної самосвідомості, раціонально-теоретично обгрунтовуючи ту або іншу програму соціальної поведінки і діяльності.

3. Специфіка філософського знання знаходить свій вияв в основному питанні філософії, в специфічних закономірностях її розвитку через боротьбу протилежних по своїй світоглядній спрямованості течій – матеріалізму і ідеалізму, що є зрештою філософським відображенням протилежних ідеологічних установок відповідних соціальних груп, класів, їх цілей і інтересів в конкретно-історичних умовах розвитку суспільства.

4. Відображення в філософському знанні соціально-класової позиції конкретно-історичного суб’єкта філософського пізнання визначає складність і суперечність формування об’єктивно-істинного світоглядного знання.

5. Проблема об’єктивності історично усвідомлювалася в різних формах – навіть до заперечення претензій філософії на збагненні істини в розв'язанні світоглядних питань і принципового зіставлення філософії і науки. У сучасній філософії це зіставлення виступає в позиції позитивістської вимоги відмови філософії від розв’язання світогляних проблем, якщо вона претендує на статус науки, або в формі відмови від розв’язання цих проблем науковими коштами (різні форми ірраціоналізму).

6. Вирішення суперечності наукової об’єктивності і науковості в філософському знанні, формування об’єктивно-істинного світоглядного знання історично пов’язані зі становленням суб’єкта революційної практики. Філософія орієнтована на постійний розвиток свого власного змісту на основі узагальнення результатів наукового пізнання і практики в умовах конкретно-історичної дійсності.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ
1. СВІТОГЛЯД D. Weltanschauung Е. World outlook (philosophy of life) F. Conception (f) du monde Es. Concepcion del mundo	Цілісна система поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини, на відношення людини до навколишньої дійсності і самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і дійсності.
2. ФІЛОСОФІЯ D. Philosophie Е. Philosophy F. Philosophie(f) Es. Filosofia	Форма суспільної свідомості, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про відношення людини до світу, наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Як світогляд філософія нерозривно пов’язана з соціально-класовими інтересами, з політичною і ідеологічною боротьбою.
3. ОСНОВНЕ ПИТАННЯ ФІЛОСОФІЇ D. Grundfrage der Philosophie. Е. Fundamental problem of philosophy. F. Question (f) fondamental de la philosophie. Es. Cuestion fundamental de la filosofia.	Питання про відношення свідомості до матерії, духовного до матеріального. Воно має дві сторони: 1) що первинне – матерія, природа, буття або свідомість; 2) чи здатна свідомість правильно відображати світ, пізнавати його. Розв’язання основного питання філософії дає чіткий критерій для розмежування двох протилежних філософських напрямів – матеріалізму і ідеалізму. Основне питання філософії – початковий принцип всякого світогляду.
4. МАТЕРІАЛІЗМ. D. Materialismus. Е. Materialism. F. Materialisme(m) Es. Materialismo.	Один з двох головних філософських напрямів, який вирішує основне питання філософії на користь первинності матерії, природи буття і розглядає свідомість як явище вторине, похідне від матерії, як властивість матерії.
5. ІДЕАЛІЗМ. D. Idealismus. Е. Idealism. F. Idealisme(m). Es. Idealismo.	Протилежний матеріалізму напрям, що визнає первинність свідомості, духу і що розглядає матерію, природу як щось вторине, похідне від свідомості. Відрізняють дві форми ідеалізму: 1) суб’єктивнийідеалізм – не визнає об’єктивного існування світу, вважає його “витвором” свідомості, відчуттів окремої людини , суб’єкта. 2) об’єктивнийідеалізм може визнавати об’єктивний характер матерії, природи, але вважає їх результатом духу, розуму, існуючого поза людиною.
6. АГНОСТИЦИЗМ. D. Agnostizismus. Е. Agnosticism. F. Agnosticisme(m). Es. Agnosticiemo.	Філософське вчення, згідно з яким заперечується можливість пізнання навколишньої дійсності, а також істинність знань.
7. ДІАЛЕКТИКА МАТЕРІАЛІСТИЧНА D. Materialistische dialektik. Е. Materialist dialectics. F. Dialectique (f) materialiste. Es. Dialektica materialista.	Наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, теорія і метод пізнання явищ дійсності в їх розвитку, саморусі, що викликається внутрішніми протиріччями.
8. ДІАЛЕКТИКА ІДЕАЛІСТИЧНА D. Idealistische dialektik. Е. Idealist dialectics. F. Dialectique (f) idealiste. Es. Dialektica idealista.	Вважає, що рух, розвиток існує насправді тільки тому, що всім управляє деяке надприродне створення (абсолютний дух), світовий розум, який мислить, створює поняття, пізнає через їх розвиток самого себе і породжує в процесі цього розвитку природу і суспільство.
9. МЕТАФІЗИКА. D. Metaphysik. Е. Metaphisics. F. Metaphysique(f). Es. Metafisica.	Метод мислення, протилежний діалектиці, заперечує саморозвиток буття через протиріччя, зміну, розвиток або зводить його до кількісного зменшення (збільшення), висуває як джерело розвитку зовнішню силу, оперує односторонніми, застиглими поняттями.
10. МОНІЗМ. D. Monismus. Е. Monism. F. Monisme(m). Es. Monismo.	Філософський принцип, згідно з яким різномаїття явищ світу розглядається в світлі одного початку, єдиної основи (матеріальний – в матеріалістичному монізмі, ідеальний – в ідеалістичному монізмі ).
11. ДУАЛІЗМ. D. Dualismus. Е. Dualism. F. Dualisme(m). Es. Dualismo.	Течія, що виходить з визнання рівноправними, що не зводяться один до одного, двох початків – духу і матерії, ідеального і матеріального, проміжна позиція між матеріалізмом і ідеалізмом.

Питання для самоконтролю

1. Які соціально-практичні основи виникнення проблеми співвідношення матеріального і духовного?

2. На які реальні факти спирається ідеалізм, постулюючи тезу про первинність свідомості по відношенню до матерії? Які доводи можна привести для визначення ідеалістичного підходу до розв’язання основного питання філософії?

3. Що таке діалектика?

4. Що вивчає філософія? Дайте визначення предмета філософії.

5. Яке місце і роль філософії в науковому пізнанні і соціальній практиці?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблеми онтології і гносеології	\|	Філософія Стародавньої Індії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.