Проблеми онтології і гносеології

Перше питання, з якого починалося філософське пізнання і яке заявляє про себе знову і знову: що собою представляє світ, в якому ми живемо? По суті він рівнозначний питанню: що ми знаємо про світ? Філософія – не єдина область знання, покликана відповісти на це питання. У його рішення протягом віків включалися все нові області спеціальних наукових знань і практики. При цьому на частку філософії випали особливі пізнавальні функції. У різні історичні епохи вони приймали різний вигляд, але все ж збереглися і деякі стійкі спільні межі.

Аналізуючи філософські вчення стародавнього світу і нового часу, зазначаємо, що серед проблем, що досліджуються філософами, першорядне значення має питання про відношення свідомості до буття, духу до природи, питання про те, що є первинним і що вторинним. Виділивши це питання, Енгельс охарактеризував його як велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії. Загалом же смислове поле цієї вузлової філософської проблеми утворять різні відносини людини як істоти, наділеної свідомістю, до об’єктивного, реального, принципу практичних, пізнавально-теоретичних, художніх і інших способів освоєння світу.

Питання про відношення свідомості до буття, питання онтології, є основним серед всіх інших питань, які вирішуються філософією. По-перше, тому, що це найбільш загальне, гранично широке філософське питання, по-друге, тому, що без його попереднього рішення не можна послідовно вирішувати всі інші, менш загальні питання, і, по-третє, тому, що розв’язання питання про відношення свідомості до буття зумовлює характер світогляду філософа, а останнє є основою, що дає напрям для розгляду і використання всіх інших питань.

У залежності від того, як філософи розуміли дане співвідношення, що приймали за вихідне, що визначальне, вони становили два протилежних напрями. Позиція, згідно з якою світ пояснюється, виходячи з духу, свідомості, отримала назву ідеалізму; в ряді моментів він перекликається з релігією. Філософи, що брали за основу світорозуміння природу, матерію, об’єктивну реальність, існуючу незалежно від людської свідомості, примикали до різних шкіл матеріалізму, багато в чому родинного по своїх установках науці. Існування цих радикально протилежних напрямів визначається не тільки теоретичними причинами, але і обставинами соціально-економічного, духовного розвитку суспільства, в свою чергу впливаючи на нього безперечним чином. По своїй суті ідеалізм поділяють на два напрями: об’єктивний ідеалізм і суб’єктивний ідеалізм.

До об’єктивно-ідеалістичних відносяться ті філософські системи, в яких за первинне приймається об’єктивна ідея, тобто ідея, не тільки ніби існування незалежно від свідомості людини, але і породжуюча її. Представники об’єктивного ідеалізму, наприклад Платон, Гегель, вважають всі предмети і явища навколишнього нас світу формами існування цієї ідеї. Природа, суспільство, свідомість людей – все це, стверджують вони, лише різні рівні буття ідей. Таким чином, об’єктивні ідеалісти зображають ідею як джерело всього існуючого і початкову творчу силу. Неважко зрозуміти, що ця так звана об’єктивна ідея являє собою по суті лише філософське позначення того, що в релігійних вченнях іменується богом.

Суб’єктивні ідеалісти первинним вважають свідомість суб’єкта, людини, а існування всього іншого в світі ставиться в залежності від цієї свідомості, признається вторинним, похідним від нього. Заперечуючи існування матерії, суб’єктивні ідеалісти розчиняють дійсність в свідомості суб’єкта як першооснові і першопричині всього сущого.

Питання про відношення свідомості до буття має також і іншу сторону, гносеологічну, яка розкриває, як відносяться наші думки про навколишній нас світ до самого цього світу, або інакше, чи пізнаваний світ. Формування філософії знаменувало народження в стародавньогрецький культурі сучасного нового явища – перших зрілих форм теоретичного мислення. Відсутність протягом віків науково-теоретичного знання про багато явищ дійсності, повільне, нерівномірне їх історичне формування, різкі відмінності в рівні розвитку наук, постійне існування розділів, що не мають скільки-небудь зрілих теорій – все це створювало потребу в пізнавальних зусиллях філософської думки. На відміну від інших видів теоретичного пізнання філософія виступає як універсальне теоретичне пізнання. Спеціальні науки, згідно Арістотелю, зайняті вивченням конкретних видів буття, філософія ж бере на себе пізнання самих загальних принципів, початку всього сущого.

У філософії йде безперервна боротьба навколо питання про пізнаваність світу. Є філософська течія, представники якої не тільки заперечують пізнаваність світу, але і намагаються в своїх творах теоретично обгрунтувати неможливість пізнання суті навколишньої дійсності. Така течія називається агностицизмом, а його представники – агностиками.

У теоріях пізнання різних філософських систем при розв’язанні питання про джерело знань зустрічаються дві основних течії: раціоналізм (розумний) і емпіризм (досвід). Раціоналісти (Спіноза, Декарт, Лейбніц) стверджують, що єдиним джерелом достовірних знань і критерієм істини є розум, абстрактне мислення. Раціоналісти применшують роль почуттєвого пізнання, принижують значення свідчення органів почуттів, відмовляються бачити у відчуттях об’єктивне джерело істинних знань. Представники емпіризму вдаються до іншої крайності: метафізично звеличуючи чуттєвий досвід, вони принижують роль розуму, абстрактного мислення і пізнання. Визнаючи основним методом пізнання дедукцію, що вимагає йти в пізнанні істини від приватного до загального, емпірики зстверджують, що пізнання людиною зовнішнього світу починається і закінчується на рівні чуттєвого пізнання.

Потрібно зазначити, що суб’єктивний ідеалізм приводить до відвертої містики, стверджуючи, що в якості дійсно існуючого людина може визнавати тільки свою свідомість. Такі твердження, що реально існує лише самосвідомість людини, а весь інший світ є продуктом цієї індивідуальної свідомості, носять характер соліпсизму (єдиний, сам).

Нарівні з розподілом філософії – на матеріалістичну і ідеалістичну, філософські вчення поділяються також на моністичні і дуалістичні. Моністичними (греч. monos – один) називаються вчення, в яких за вічну першооснову всього існуючого признається яка-небудь одна субстанція – матерія або ідея. На відміну від моністичних матеріалістичних і ідеалістичнних філософських систем дуалістичними (лат. duo – два) називаються такі системи, в яких признається одночасно вічне існування двох незалежних субстанцій: духовної і матеріальної, душі і тіла Дуалісти, наприклад Декарт, стверджують, що душа і тіло існують паралельно, незалежно один від одного.

Філософські вчення поділяються також в залежності від методу, що застосовується в них: на діалектичні і метафізичні. Діалектика і метафізика – це два протилежних методи пізнання. За походженням діалектичний метод є більш раннім, ніж метафізичний. Окремі його елементи розроблялися ще в стародавній філософії. Поняття “діалектика” буквально означає “вести бесіду”, воно охоплює процеси розвитку, становлення предмета, речі, дійсності. Діалектика пройшла в своєму розвитку багато етапів – від діалектики древніх греків до діалектики матеріалістичної. Термін “метафізика” уквально означає “після фізики” і має в історії філософії два значення: з І віку до н.е. до ХІХ віку н.е. метафізикою називали ту частину філософії, в якій викладалося вчення про принципи буття, що умоглядно осягаються і пізнання. З початку ХІХ віку під метафізикою стали розуміти той, що панував в філософії у XVII в. – XVIII в. метод пізнання, перенесений туди з природничих наук.

Протистояння і разом з тим складна взаємодія буття і свідомості, матеріального і духовного виростає з всієї людської практики, культури, пронизує їх. Значущі лише в парі, в їх полярному співвідношенні, ці поняття так чи інакше охоплюють все поле світогляду, носять стосовно до нього універсальний характер, складають його гранично загальну основу. Філософське з’ясування початкових даних і самих загальних передумов людського існування повинно вийти з наявності світу, передусім природи, з одного боку, і людей – з іншою. Все ж інше з’являється як похідне, як результат практичного і духовного освоєння людьми первинних (природних) і повторних (суспільних) форм буття і взаємодії людей між собою на цій основі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела філософії: міфологія, релігія	\|	Місце і роль філософії в науковому пізнанні і соціальній практиці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.