• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Аналітична психологія Юнга

Сучасні психологічні теорії особистості.

Аналітична психологія – одна зі шкіл глибинної психології, що базується на поняттях і відкриттях людської психіки, зроблених швейцарським психологом Карлом Густавом Юнгом. У результаті переробки Юнгом психоаналізу з'явився цілий комплекс складних ідей з різних областей знань: психології, філософії, археології, міфології, теології, літератури.

Розглянемо структуру особистості по Юнгу. Він затверджував, що душа складається з трьох окремих взаємодіючих структур: его, особистого несвідомого і колективного несвідомого. Его є центром сфери свідомості і містить у собі всі думки, почуття, спогади і відчуття, завдяки яким ми почуваємо свою цілісність. Его є основою нашої самосвідомості. Особисте несвідоме вміщає в себе конфлікти і спогади, що колись усвідомлювалися, але тепер подавлені і забуті. Юнг увів поняття комплексу, чи скупчення емоційно заряджених думок, почуттів і переживань, винесених індивідуумом з особистого чи спадкоємного несвідомого досвіду. Комплекси можуть виникати навколо самих звичайних тем і впливати на поводження. Юнг затверджував, що матеріал особистого несвідомих унікальний і доступний для усвідомлення. Нарешті, більш глибокий шар у структурі особистості – колективне несвідоме, що представляє собою сховище латентних слідів пам'яті людства. У ньому відбиті думки і почуття, загальні для всіх людських істот. Ця концепція була основною причиною розбіжностей поглядів Юнга і Фрейда. Також принциповою лінією розмежування З.Фрейда і К.Юнга є тлумачення “лібідо”, чи психічної енергії.

Юнг висловив гіпотезу про те, що колективне несвідоме складається з могутніх первинних психічних образів – архетипів. Архетипи – уроджені ідеї чи спогади, що привертають людей сприймати, переживати і реагувати на події певним чином; інакше кажучи, це універсальні моделі сприйняття, мислення і дії у відповідь на якийсь об'єкт чи подію. Серед архетипів, описаних Юнгом, є мати, дитина, герой, мудрець, Сонце, шахрай, Бог, смерть і т.д. Найбільш важливі архетипи – персона (наше публічне обличчя), тінь (подавлена, темна сторона особистості), анимус/анима(внутрішній образ жінки в чоловікові і навпаки, внутрішній образ чоловіка в жінці), самість (серцевина особистості, навколо якої організовані й об'єднані всі інші елементи).

Найбільш відомим внеском Юнга в психологію вважаються описані їм дві основні его-направленності: экстраверсія і інтроверсія. Ідея психічної енергії, саморегуляції, компенсації тісно зв'язана в аналітичній психології з класифікацією “психологічних типів”. Розрізняються кілька таких типів. Вони відносяться до уродженої різниці в темпераменті, інтегральному сполученні стійких психодинамічних властивостей, що виявляються в діяльності, що змушують індивідів сприймати і реагувати специфічним образом. Насамперед варто розрізняти два стійких типи: екстраверт і інтроверт.

Екстраверт характеризується уродженою тенденцією направляти свою психічну енергію, чи лібідо, зовні, зв'язуючи носія енергії з зовнішнім світом. Даний тип природно і спонтанно виявляє інтерес і приділяє увагу об'єкту – іншим людям, предметам, зовнішнім манерам і благоустрою. Екстраверт відчуває себе щонайкраще, коли має справу з зовнішнім середовищем, взаємодіє з іншими людьми. І робиться неспокійним і навіть хворим, виявляючись на самоті, монотонному одноманітному середовищі. Підтримуючи слабкий зв'язок із суб'єктивним внутрішнім світом, екстраверт буде остерігатися зустрічі з ним, буде прагнути недооцінити, применшити і навіть опорочити будь-які суб'єктивні запити як егоїстичні.

Інтроверт же характеризується тенденцією свого лібідо спрямовуватися усередину, неодмінно зв'язуючи психічну енергію зі своїм внутрішнім світом подумки, чи фантазії почуття. Найбільше успішно інтроверт взаємодіє сам із собою й у той час, коли він звільнений від обов'язку пристосовуватися до зовнішніх обставин. Інтроверт свою власну компанію, свій “тісний світ” і негайно замикається у великих групах.

Як екстраверт, так і інтроверт виявляють ті чи інші свої недоліки в залежності від виразності типу, але кожен мимоволі прагне недооцінити іншого. Екстраверту інтроверт здається самоцентричним, так сказати, “зацикленим на собі”. Інтроверту екстраверт здається дрібним порожнім пристосованцем чи лицеміром.

Люба реальна людина несе в собі обидві тенденції, але звичайно одна розвита трохи більше, ніж інша. Як протилежна пара вони діють за законом протилежностей – тобто надмірний прояв однієї установки неминуче веде до виникнення іншої, їй протилежної.

Екстраверсія і інтроверсія усього лише дві з багатьох особливостей людського поводження. На додаток до них Юнг виділяв чотири функціональних типи, чотири основні психологічні функції: мислення, почуття, відчуття, інтуїція.

Мислення є раціональна здатність структурувати і синтезувати дискретні дані шляхом концептуального узагальнення. Почуття – функція, що визначає цінність речей, що вимірює і визначає людські взаємини. Мислення і почуття – функції раціональні, оскільки мислення оцінює речі під кутом зору “істина – неправда”, а почуття – “прийнятне – неприйнятно”. Ці функції утворять пари протилежностей, і якщо людина більш досконала в мисленні, то йому явно не дістає чуттєвості. Кожен член пари прагне замаскувати іншого і загальмувати.

Відчуття – функція, що говорить людині, що щось є, вона не говорить, що це, але лише свідчить, що це щось присутнє. У відчутті предмети сприймаються так, як вони існують самі по собі в дійсності. Інтуїція визначається як сприйняття через несвідоме, тобто зниження картин і сюжетів дійсності, походження, яких неясно, смутно, погано з'ясоване. Функції відчуття й інтуїції є ірраціональними – зовнішнім і внутрішнім сприйняттям, незалежним від будь-яких оцінок.

У свою чергу, раціональні й ірраціональні функції діють взаємовиключним образом. Усі чотири функції представлені двома парами протилежностей: мислення – почуття, відчуття – інтуїція. Хоча кожен індивід потенційно має у своєму розпорядженні всі чотири функції, на перевірку одна з них звичайно виявляється найбільш розвинутою, ніж інші. Її називають ведучою. Функція ж, що розвита менше інших, як правило, перебуває в несвідомому стані і виявляється підлеглою. Найчастіше ще одна функція може бути досить розвита, наближаючи по ступені активності до ведучої функції. Очевидно, що вона представлена іншою парою протилежностей. Ця функція допоміжна. Відповідно до ведучого функцією ми будемо мати чотири функціональних типи: розумовий, почуттєвий, сенсорний, інтуїтивний.

Розумовий тип ідентифікує себе з розумовими процесами і не усвідомлює в собі наявності інших функцій, а попросту придушує їх; його мислення носить автократичний характер, інтелектуальні формули сковують цілісний прояв життя. Почуття виявляється підлеглою функцією. Людські взаємини зберігаються і підтримуються лише доти, поки вони служать і випливають керуючим інтелектуальним формулам, у всіх інших випадках вони легко приносяться в жертву.

Почуттєвий тип відповідно більше розповсюджений у жінок. Твердження і розвиток міжособистісних взаємодій і відносин партнерства є тут головною метою. Чутливість і чуйність до нестатків інших є показовою рисою, основною якістю даного типу. Найбільше задоволення тут зустрічає переживання емоційного контакту з іншими людьми. У своєму крайньому прояві цей функціональний тип може викликати ворожість своїм надмірним інтересом, нездоровою цікавістю з приводу особистих справ інших. Мислення виявляється функцією підлеглої, як таке обслуговуючи інтереси почуттєвих взаємин.

Сенсорний (чутливий) тип характеризується пристосованістю до звичайної миттєво хвилинної реальності, до “тут і зараз”. Чутливий тип виглядає стійким і земним, реальним і сьогоденним у змісті готовності “жити” у дану хвилину, але одночасно він виглядає досить дурним. Чутливий тип фактично придушує інтуїтивні прояви як нереалістичні фантазії й у такий спосіб рятується від обтяжних дріжджів внутрішньої незграбності, інертності.

Інтуїтивний тип мотивується головним чином постійним потоком нових бачень і передчуттів, що виникають від його внутрішнього активного сприйняття. Усе нове і можливе, незрозуміле й інше, відмінне є принадою для даного типу. Інтуїтивний тип частіше вхоплює слабкі зв'язки між речами, що для інших здаються незв'язаними і далекими. Його розум працює стрибкоподібно і швидко, важко простежити його дію. Якщо попросити його діяти більш повільно, він може дратуватися і вважати своїх співрозмовників тугодумами і тупицями. Відчуття як психічна властивість у нього підлегла і подавлена. У реальному житті найчастіше така людина залишається незрозумілим навколишніми, і його прозріння, якщо в результаті вони виявляються конструктивними, повинні терпляче розроблятися іншими людьми.

Звичайний розвиток допоміжної функції зм'якшує і модифікує гостроту прояву описаних вище характеристик. Але і це ще не всі, оскільки відповідно до встановленого типу кожна з функцій може бути орієнтована або інтровертно, або екстравертно. Можливі типи вражено описані в однойменному томі з зібрання творів К.Г. Юнга – “Психологічні типи”, а також у книзі Р. Робертсона “Введення в психологію Юнга” (Ростову-на-Дону, 1999).

В ідеалі індивід повинний повноцінно володіти всіма чотирма функціями для того, щоб давати відповідну адекватну відповідь на будь-які життєві запити. На жаль, у дійсності це недосяжно, хоча і залишається бажаною метою, визначаючи в такий спосіб одну з головних задач аналітичної психотерапії: привести до свідомості дане положення речей і допомогти в розвитку підлеглих, гноблених, нерозвинених функцій для того щоб досягти психічної цілісності.

Свій теоретичний підхід до психології особистості запропонували і представники гуманістичної психології. Ця галузь психології виникла як своєрідна альтернатива тим концепціям, що повністю або частково ототожнювали психологію і поведінку людини і тварин. Основна увага в теоріях цього типу (їх декілька, вони значно відрізняються один від одного) зосереджено на описі будови і розвитку внутрішнього досвіду людини в тому його вигляді, в якому він представлений самому людині в його свідомості і мисленні.

Прихильників гуманістичних теорій особистості передусім цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події у своєму житті. Вони воліють описувати феноменологію особистості, а не шукати її пояснення, тому теорії даного типу іноді називають феноменологическими. Самі описи особистості і подій у її житті тут в основному зосереджені на справжньому життєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, даються в термінах типу «сенс життя», «цінності», «життєві цілі" і т.п.

Найбільш відомими представниками цього підходу до особистості є американські психологи А. Маслоу і К. Роджерс.

Створюючи свою теорію особистості, Роджерс виходив з того, що кожна людина має прагненням і має здатність до особистісного самовдосконалення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, вона сама для себе визначає сенс життя, її цілі та цінності, є вищим експертом і верховним суддею. Центральним поняттям для теорії Роджерса стало поняття «Я», що включає в себе уявлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує саму себе і намічає перспективи власного розвитку. Основні питання, які кожна людина ставить і має вирішувати, такі: Хто я є? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути?

Образ «Я», що складається в результаті особистого життєвого досвіду, надає в свою чергу впливає на сприйняття даною людиною світу, інших людей, на оцінки, які дає людина власній поведінці. Я-концепція може бути позитивною, амбівалентною (суперечливою), негативною. Індивід з позитивною Я-концепцією бачить світ інакше, ніж людина з амбівалентною або негативною. Я-концепція в свою чергу може невірно відображати реальність, бути вигаданою і викривленою. Те, що не узгоджується з Я-концепцією людини, може бути витіснена з його свідомості, відкинуто, хоча насправді може виявитися істинним. Стрижень задоволеності людини життям, міра повноти випробовується їм щастя безпосередньо залежать від того, якою мірою його досвід, його «реальне Я» та «ідеальне Я» узгоджуються між собою.

Основна потреба людини, відповідно до гуманістичним теоріям особистості, - це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення і самовираження. Визнання чільну роль самоактуалізації ріднить між собою всіх представників даного теоретичного напрямку у вивченні психології особистості, незважаючи на значні розбіжності в їхніх поглядах. Це дозволяє скористатися концепцією А. Маслоу для опису того, яким вимогам повинна відповідати в своїй поведінці і стосунках з оточуючими самоактуалізірующіеся особистість.

На головне питання його теорії - що таке самоактуалізація? - А. Маслоу відповідає так: «Самоактуалізірующіеся люди все без винятку залучені в якусь справу ... Вони віддані цій справі, воно є чимось дуже важливим для них - це свого роду покликання». Всі люди цього типу прагнуть до реалізації вищих цінностей, які як правило, не можуть бути зведені до чогось ще більш високого. Ці цінності (серед них - добро, істина, порядність, краса, справедливість, досконалість та ін) виступають для них як життєво важливі потреби. Існування для самоактуализирующейся особистості постає як процес постійного вибору, як невпинне рішення гамлетівської проблеми «бути чи не бути». У кожен момент життя в особистості є вибір: просування вперед, подолання перешкод, що неминуче виникають на шляху до високої мети, або відступ, відмова від боротьби і здача позицій. Самоактуалізується вибирає завжди рух вперед, подолання перешкод.

Самоактуалізуючі люди – “колір” людства, люди, що живуть повним життям і досягли потенційним рівнем особистісного розвитку. Їхні характеристики наступні: більш ефективне сприйняття реальності; прийняття себе, інших і природи; безпосередність, простота і природність; центрированість на проблемі; незалежність: потреба в самоті; автономія: незалежність від культури й оточення; свіжість сприйняття; верхові переживання; суспільний інтерес; глибокі міжособистісні відносини; демократичний характер; розмежування засобів і цілей; філософське почуття гумору; креативність (творчі здібності); опір окультуренню.

Самоактуалізація разом з тим передбачає опору на власні сили, наявність у людини самостійної, незалежної думки по основних життєвих питаннях. Це - проблема постійного розвитку та практичної реалізації своїх можливостей. Це «праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче робити». Це «відмова від ілюзій, позбавлення від хибних уявлень про себе».

За своїми позиціями, особливо в плані розуміння сенсу життя (прагнення до вищих цілей, цінностей), гуманістична психологія з усіх зарубіжних концепцій є найбільш близькою до поглядів наших психологів.

Потреба в самоактуалізації

Потреба в оцінюванні (чим більше позитивних емоційних оцінок – тим краще)

Потреба в приналежності (певні соціальні ролі, зв’язки)

Потреба в безпеці

Фізіологічні потреби (потреби у сні, теплі, їжі і.т.п.)

4. Компоненти теорії особистості.

1. Структура особистості – це основні незмінні характеристики, притаманні людині завжди.

2. Мотивація. Цілісна теорія особистості повинна пояснювати, чому люди чинять так, а не інакше.

3. Розвиток особистості – якісні зміни її від народження до кінця життя.

4. Психопатологія – кожний персонолог шукає відповідь на питання, чому деякі люди виявляють патологічні чи неадекватні стилі поведінки у повсякденному житті.

5. Психічне здоровя – це критерії оцінки здорової особистості та поняття здорового способу життя.

6. Зміна особистості за допомогою терапевтичних впливів, тобто пошук шляхів, як змінити особистість, як підвищити свою компетентність.

Ефективність теорії визначається за:

- наскільки її положення можна перевірити;

- якою мірою теорія стимулює психологію проводити подальші дослідження;

- відсутність внутрішніх суперечностей;

- економність – кількість понять і концепцій у теорії;

- широта охоплення, тобто на яку кількість поведінкових видів її можна перенести;

- здатність допомогти людям та розв’язати їх проблеми.

Читайте також:

1. Аналітична обробка інформації вузлами інформаційно-аналітичної функціональної підсистеми МОЗ України і питань НС.
2. Аналітична оцінка динамічної ліквідності банку
3. Аналітична перевірка звітності
4. Аналітична психологія К. Юнга.
5. Аналітична психологія. Концепція Карла Юнга
6. Аналітична робота в умовах кризи.
7. Аналітична робота ПР-служб із ЗМІ
8. Аналітична хімія, як фундаментальна наука.
9. Антична психологія
10. В українському інформаційному просторі аналітична журналістика також повинна відіграти вже зараз видатну роль: збудувати духовну будівлю українського національного світу.
11. Графоаналітична модель потенціалу підприємства

Переглядів: 7464