Принцип законності.

У теорії кримінального права цей принцип виражається формулою: немає злочину — немає покарання без вказівки на те у законі (nullum crimene nulla pona sine lege).

Принцип законності у загальній формі закріплено в Конституції України таким положенням: "Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення" (ч. 2 ст. 58). Зміст цього принципу розкривається також у ст. 6 КК, згідно з якою "злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього злочину". Це положення, по-перше, зобов'язує державні органи влади і посадових осіб суворо дотримуватися норм кримінального закону при притягненні людини до кримінальної відповідальності і застосуванні до неї покарання і, по-друге, виключає застосування кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами Загальної та Особливої частин КК.

До аналогії закону звертаються тоді, коли немає норми, яка відображає і регулює конкретну ситуацію, але є норми які регулюють подібні ситуації або відносини.

Суть аналогії закону полягає в тому, що суб'єкт застосування правових норм виходить від подібності правовідносин (фактична основа) і переходить до подібності в юридичній основі. Тут розповсюджується дія норми на відносини, подібні предмету правового регулювання. Використання аналогії закону передбачає застосування окремої, конкретної норми нормативно-правового акта. В даному випадку не можна ототожнювати аналогію закону і застосування нормативного акта, так як нормативний акт має багато норм права. Ці норми можуть мати різний зміст, регулювати різні правовідносини і виключають аналогію. З таких же причин неможливе застосування по аналогії закону цілого комплексу норм, які входять в правовий інститут.

У літературі принцип законності найчастіше визначають формулою "злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки його вчинення визначаються кримінальним законом". Однак, аналізуючи вказаний принцип, окремі автори розглядають і такі положення:

- норми кримінального права обов’язкові для всіх суб’єктів права;

- норми кримінального права докладно реґламентують зміст усіх елементів злочину, тих ознак, без яких не може бути кримінальної відповідальності;

- норми кримінального права мають забезпечити правильне застосування норм всіх інших галузей права;

- покарання має призначатися в межах, установлених кримінальним законом;

- аналогія кримінального закону не припускається;

- підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, що містить усі ознаки складу злочину, передбаченого КК;

- пріоритет міжнародного кримінального права перед національним;

- відповідність норм КК Конституції держави;

- письмова форма кримінальних законів, що виключає судові прецеденти та тлумачення науковців як джерела кримінального права;

- повна кодифікація норм про кримінальну відповідальність;

- криміналізація лише вчинків, а не думок;

- необхідність користуватися не духом, а "буквою" закону;

- проблема визначення найважливіших кримінально-правових термінів і понять у самому КК (у тому числі питання оцінних ознак);

- межі суддівського розсуду не повинні бути надто широкими;

- особа, винна у вчиненні злочину, несе обов’язки та користується правами відповідно до закону.

Принцип особистої відповідальності занаявності виниособи є відображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримінальної відповідальності юридичну особу. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК. Наприклад, у ст. 18 прямо вказано, що суб’єктом злочину, тобто особою, що може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов’язково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Особистий характер відповідальності полягає також у тому, що саме покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яку визнано судом винною у вчиненні злочину.

Закон проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону (ч. 2 ст. 2).

Мало того, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви в доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що:

- кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність;

- така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі. У цьому принципі закладені також загальна і спеціальна превенції норм кримінального права.

Цей принцип відбиває латинська формула – nullum crimeu sine lege – немає злочину без вказівки про це в законі. Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно небезпечне діяння є злочином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно вчинене особою діяння, що зазначене як злочин в Особливій частині КК. У частині 1 ст. 2 сказано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого кримінальним кодексом. Тому, якщо яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчинення не може за жодних умов тягти кримінальну відповідальність і покарання.

Принцип гуманізму пов'язаний із піклуванням держави про безпеку людини, з людяністю, повагою до людської гідності. Він полягає в тому, що кримінальний закон заперечує жорстокі, болісні та тілесні покарання, не має на меті помститися (око за око, зуб за зуб) особі, яка вчинила злочин, спричинити їй фізичні страждання. Держава при застосуванні до людини, яка вчинила злочин, міри покарання прагне повернути цю людину до суспільства, колективу, сім'ї. Санкції статей Особливої частини Кримінального кодексу відповідають ступеню небезпеки злочину. Гуманізм кримінального права полягає і в тому, що стосовно особи, яка вчинила злочин, що не становить великої суспільної небезпеки. Кримінальний кодекс передбачає покарання, не пов'язані з ізоляцією засудженого від суспільства, колективу, сім'ї, а також встановлює, що:

1) стосовно злочинів, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше, більш м'яке, покарання, допускається, відповідно до ст. 51, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення;

2) при призначенні покарання особі, яка вперше засуджується до позбавлення волі на строк до трьох років, суд може відстрочити виконання вироку щодо такої особи на строк від одного року до двох років (ст. 46').

Принцип гуманізму найбільш повно виявляється щодо неповнолітніх злочинців.Крім зазначеного вище, він виявляється й у тому, що:

1) до осіб, які на момент вчинення злочину не досягли вісімнадцятирічного віку, не може бути застосована найвища (виняткова) міра покарання (ч. 2 ст. 24);

2) до таких осіб суд може застосувати замість покарання примусові заходи виховного характеру (ст. 11);

3) строк позбавлення волі цих осіб не може перевищувати десяти років.

В окремих випадках кримінально-правове виявлення гуманізму може мати практичне значення щодо попереджання небезпечних наслідків при вчиненні злочину. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 56 КК України "звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників не вчинив ніяких дій і добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок з ними". Звільнення від кримінальної відповідальності за певних умов передбачено також іншими статтями Особливої частини КК (ч. З ст. 57, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222, ст. 229'°).

Принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності означає, що покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкретним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину. Важливою підставою для вирішення питання про міру покарання злочинця є його індивідуальні особливості: фізичний стан, характер, виховання, професія, спосіб життя, а також середовище, в якому він перебував, тощо, характер злочинного діяння і ступінь тяжкості такого діяння, форма вини. Крім цього, зазначений принцип знаходять свій вияв у тому, що суд, з одного боку, застосовує суворі міри покарання до осіб, які вчинили тяжкі й особливо тяжкі злочини, а з іншого — широко застосовує міри покарання, не пов'язані з позбавленням волі, до тих осіб, що вчинили нетяжкі злочини.

У КК цей принцип закріплений у багатьох нормах. Зокрема, у статтях Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за окремі злочини, виділено злочини з ознаками, що обтяжують та пом’якшують встановлено досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом’якшують при призначенні покарання.

Принцип економії кримінальної репресії властивий як законодавчій, так і правозастосовчій діяльності. На законодавчому рівні економія репресії виявляється в тому, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінальне карних відносить лише ті з них, котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, спричиняють таким правам та інтересам істотну шкоду або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди. Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час класифікації злочинів (тяжкі злочини — ст. 7', особливо тяжкі злочини — статті 24, 25); залежно від їх тяжкості визначається міра покарання у санкції кримінально-правової норми. Цей принцип знаходить свій вияв і в законодавчому встановленні більш м'яких видів покарання та звуження строків позбавлення волі за менш тяжкі злочини, і в дуже обмеженій сфері застосування смертної кари, і в розширенні переліку видів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, і в можливості відстрочки виконання вироку та звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Водночас в основу застосування кримінального закону як такого покладена однакова загальна міра відповідальності. Це означає, що єдиною підставою відповідальності для всіх, хто вчинив злочин, є наявність у такому діянні складу конкретного злочину, описаного в законі.

Структура принципу кримінального права - сукупність сталих зв’язків між елементами принципу кримінального права, які забезпечують його цілісність і тотожність самому собі.

Серед структурних елементів принципу слід назвати поняття й аспектний склад принципу кримінального права.

Поняття ж принципу кримінального права складається з елементів, кожен з яких є абстракцією сукупності відповідних нормативних положень і варіантів їх тлумачення. Таким чином, правильно складене поняття принципу може бути розгорнуте до рівня первісних нормативних положень кримінального права, які, у свою чергу, входять до аспектного складу принципу кримінального права.

Необхідність виокремлення в структурі принципу його поняття зумовлюється тим, що принципи – це правові явища найвищого рівня абстракції

Виходячи з цієї дефініції, можна виокремити елементи аспектного складу принципу, а саме: кримінально-політичний; законодавчий; правозастосовчий; публічно-комунікаційний.

Кримінально-політичний елемент. Тут принципи права або впливають на кримінальну політику держави, або, підпадають під її вплив, слугуючи засобом досягнення політичних цілей. На наш погляд, саме вплив принципів на політику, а не навпаки, більше сприятиме поступовому динамічному розвиткові законодавства та практики його застосування.

Законодавчий елемент. З позиції науки кримінального права він найбільший за обсягом. На цьому рівні повинні знайти вирішення такі проблеми: конституція, міжнародні акти, судові рішення як можливі джерела кримінального права.

Правозастосовчий елемент. На цьому рівні через проблему розсуду (суддівського, слідчого) можна описати вплив принципів права взагалі та принципу законності зокрема на посадових осіб правоохоронних органів. Загальні зауваження щодо значення цього впливу вже траплялися в літературі, але механізм його досі не вивчено.

Публічно-комунікаційний елемент аспектного складу принципу. Він має відобразити специфічні риси та потенціал принципів як орієнтирів для громадян, основи для розгортання своєрідної державної PR-кампанії, спрямованої на загальне реґулювання поведінки людей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи кримінального права	\|	Джерела кримінального права України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.