Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Принцип законності.

У теорії кримінального права цей принцип виражається формулою: немає злочину — немає покарання без вказівки на те у законі (nullum crimene nulla pona sine lege).

Принцип законності у загальній формі закріплено в Конституції України таким положенням: "Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення" (ч. 2 ст. 58). Зміст цього принципу розкривається також у ст. 6 КК, згідно з якою "злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього злочину". Це положення, по-перше, зобов'язує державні органи влади і посадових осіб суворо дотримуватися норм кримінального закону при притягненні людини до кримінальної відповідальності і за­стосуванні до неї покарання і, по-друге, виключає застосу­вання кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами Загальної та Особливої частин КК.

До аналогії закону звертаються тоді, коли немає норми, яка відображає і регулює конкретну ситуацію, але є норми які регулюють подібні ситуації або відносини.

Суть аналогії закону полягає в тому, що суб'єкт застосу­вання правових норм виходить від подібності правовідно­син (фактична основа) і переходить до подібності в юри­дичній основі. Тут розповсюджується дія норми на відноси­ни, подібні предмету правового регулювання. Використан­ня аналогії закону передбачає застосування окремої, конк­ретної норми нормативно-правового акта. В даному випад­ку не можна ототожнювати аналогію закону і застосування нормативного акта, так як нормативний акт має багато норм права. Ці норми можуть мати різний зміст, регулювати різні правовідносини і виключають аналогію. З таких же причин неможливе застосування по аналогії закону цілого комплек­су норм, які входять в правовий інститут.

У літературі принцип законності найчастіше визначають формулою "злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки його вчинення визначаються кримінальним законом". Однак, аналізуючи вказаний принцип, окремі автори розглядають і такі положення:

- норми кримінального права обов’язкові для всіх суб’єктів права;

- норми кримінального права докладно реґламентують зміст усіх елементів злочину, тих ознак, без яких не може бути кримінальної відповідальності;

- норми кримінального права мають забезпечити правильне застосування норм всіх інших галузей права;

- покарання має призначатися в межах, установлених кримінальним законом;

- аналогія кримінального закону не припускається;

- підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, що містить усі ознаки складу злочину, передбаченого КК;

- пріоритет міжнародного кримінального права перед національним;

- відповідність норм КК Конституції держави;

- письмова форма кримінальних законів, що виключає судові прецеденти та тлумачення науковців як джерела кримінального права;

- повна кодифікація норм про кримінальну відповідальність;

- криміналізація лише вчинків, а не думок;

- необхідність користуватися не духом, а "буквою" закону;

- проблема визначення найважливіших кримінально-правових термінів і понять у самому КК (у тому числі питання оцінних ознак);

- межі суддівського розсуду не повинні бути надто широкими;

- особа, винна у вчиненні злочину, несе обов’язки та користується правами відповідно до закону.

Принцип особистої відповідальності занаявності виниособи є відображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримі­нальної відповідальності юридичну особу. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК. Наприклад, у ст. 18 прямо вка­зано, що суб’єктом злочину, тобто особою, що може нести кри­мінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов’язково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Особистий характер відповідальності поля­гає також у тому, що саме покарання має персональний, осо­бистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яку визнано судом винною у вчиненні злочину.

Закон проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаран­ню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і вста­новлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону (ч. 2 ст. 2).

Мало того, ніхто не зобов’язаний доводити свою невину­ватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтува­тися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви в доведеності вини особи тлумачать­ся на її користь.

Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що:

- кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримі­нальну відповідальність;

- така особа не може бути пока­рана за один і той самий злочин двічі. У цьому принципі закладені також загальна і спеціальна превенції норм кримінального права.

Цей принцип відби­ває латинська формула – nullum crimeu sine lege – немає зло­чину без вказівки про це в законі. Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно небезпечне діяння є злочином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно вчинене особою діяння, що зазна­чене як злочин в Особливій частині КК. У частині 1 ст. 2 сказано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад зло­чину, передбаченого кримінальним кодексом. Тому, якщо яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчи­нення не може за жодних умов тягти кримінальну відпові­дальність і покарання.

Принцип гуманізму пов'язаний із піклуванням держави про безпеку людини, з людяністю, повагою до людської гідності. Він полягає в тому, що кримінальний закон запе­речує жорстокі, болісні та тілесні покарання, не має на меті помститися (око за око, зуб за зуб) особі, яка вчини­ла злочин, спричинити їй фізичні страждання. Держава при застосуванні до людини, яка вчинила злочин, міри покарання прагне повернути цю людину до суспільства, колективу, сім'ї. Санкції статей Особливої частини Кримі­нального кодексу відповідають ступеню небезпеки злочину. Гуманізм кримінального права полягає і в тому, що стосов­но особи, яка вчинила злочин, що не становить великої суспільної небезпеки. Кримінальний кодекс передбачає по­карання, не пов'язані з ізоляцією засудженого від суспіль­ства, колективу, сім'ї, а також встановлює, що:

1) стосовно злочинів, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше, більш м'яке, покарання, допу­скається, відповідно до ст. 51, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення;

2) при призначенні покарання особі, яка вперше засуд­жується до позбавлення волі на строк до трьох років, суд може відстрочити виконання вироку щодо такої особи на строк від одного року до двох років (ст. 46').

Принцип гуманізму найбільш повно виявляється щодо неповнолітніх злочинців.Крім зазначеного вище, він вияв­ляється й у тому, що:

1) до осіб, які на момент вчинення злочину не досягли вісімнадцятирічного віку, не може бути застосована найви­ща (виняткова) міра покарання (ч. 2 ст. 24);

2) до таких осіб суд може застосувати замість покарання примусові заходи виховного характеру (ст. 11);

3) строк позбавлення волі цих осіб не може перевищува­ти десяти років.

В окремих випадках кримінально-правове виявлення гу­манізму може мати практичне значення щодо попереджан­ня небезпечних наслідків при вчиненні злочину. Наприк­лад, відповідно до ч. 2 ст. 56 КК України "звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників не вчинив ніяких дій і добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок з ними". Звільнення від кримінальної відпо­відальності за певних умов передбачено також іншими статтями Особливої частини КК (ч. З ст. 57, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222, ст. 229'°).

Принцип справедливості (індивідуалізації) відповідаль­ності означає, що покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкрет­ним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину. Важливою підставою для вирішення питання про міру покарання злочинця є його індивідуальні особливості: фізичний стан, характер, виховання, професія, спосіб жит­тя, а також середовище, в якому він перебував, тощо, характер злочинного діяння і ступінь тяжкості такого діяння, форма вини. Крім цього, зазначений принцип зна­ходять свій вияв у тому, що суд, з одного боку, застосовує суворі міри покарання до осіб, які вчинили тяжкі й особли­во тяжкі злочини, а з іншого — широко застосовує міри покарання, не пов'язані з позбавленням волі, до тих осіб, що вчинили нетяжкі злочини.

У КК цей принцип закріпле­ний у багатьох нормах. Зокрема, у статтях Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за окремі злочини, ви­ділено злочини з ознаками, що обтяжують та пом’якшують встановлено досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочи­ну, особу винного, обставини, що обтяжують та пом’якшують при призначенні покарання.

Принцип економії кримінальної репресії властивий як законодавчій, так і правозастосовчій діяльності. На законо­давчому рівні економія репресії виявляється в тому, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфе­ри кримінальне карних відносить лише ті з них, котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки, грубо порушу­ють публічні або приватні права та інтереси, спричиняють таким правам та інтересам істотну шкоду або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди. Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час кла­сифікації злочинів (тяжкі злочини — ст. 7', особливо тяжкі злочини — статті 24, 25); залежно від їх тяжкості визначається міра покарання у санкції кримінально-право­вої норми. Цей принцип знаходить свій вияв і в законодав­чому встановленні більш м'яких видів покарання та зву­ження строків позбавлення волі за менш тяжкі злочини, і в дуже обмеженій сфері застосування смертної кари, і в розширенні переліку видів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, і в можливості відстрочки виконання вироку та звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Водночас в основу застосування кримінального закону як такого покладена однакова загальна міра відповідаль­ності. Це означає, що єдиною підставою відповідальності для всіх, хто вчинив злочин, є наявність у такому діянні складу конкретного злочину, описаного в законі.

Структура принципу кримінального права - сукупність сталих зв’язків між елементами принципу кримінального права, які забезпечують його цілісність і тотожність самому собі.

Серед структурних елементів принципу слід назвати поняття й аспектний склад принципу кримінального права.

Поняття ж принципу кримінального права складається з елементів, кожен з яких є абстракцією сукупності відповідних нормативних положень і варіантів їх тлумачення. Таким чином, правильно складене поняття принципу може бути розгорнуте до рівня первісних нормативних положень кримінального права, які, у свою чергу, входять до аспектного складу принципу кримінального права.

Необхідність виокремлення в структурі принципу його поняття зумовлюється тим, що принципи – це правові явища найвищого рівня абстракції

Виходячи з цієї дефініції, можна виокремити елементи аспектного складу принципу, а саме: кримінально-політичний; законодавчий; правозастосовчий; публічно-комунікаційний.

Кримінально-політичний елемент. Тут принципи права або впливають на кримінальну політику держави, або, підпадають під її вплив, слугуючи засобом досягнення політичних цілей. На наш погляд, саме вплив принципів на політику, а не навпаки, більше сприятиме поступовому динамічному розвиткові законодавства та практики його застосування.

Законодавчий елемент. З позиції науки кримінального права він найбільший за обсягом. На цьому рівні повинні знайти вирішення такі проблеми: конституція, міжнародні акти, судові рішення як можливі джерела кримінального права.

Правозастосовчий елемент. На цьому рівні через проблему розсуду (суддівського, слідчого) можна описати вплив принципів права взагалі та принципу законності зокрема на посадових осіб правоохоронних органів. Загальні зауваження щодо значення цього впливу вже траплялися в літературі, але механізм його досі не вивчено.

Публічно-комунікаційний елемент аспектного складу принципу. Він має відобразити специфічні риси та потенціал принципів як орієнтирів для громадян, основи для розгортання своєрідної державної PR-кампанії, спрямованої на загальне реґулювання поведінки людей.


Читайте також:

  1. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  2. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  3. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
  4. Антикорупційні принципи
  5. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  6. Б/. Принципи виборчого права.
  7. Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції
  8. Базові принципи психології спорту.
  9. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
  10. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
  11. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
  12. Безперервність як провідний принцип реформування освітніх систем




Переглядів: 1139

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Принципи кримінального права | Джерела кримінального права України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.