• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Складання тексту виступу.

Складання тез виступу.

Складання плану.

Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань.

2. Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації):

· добір літератури;

· читання та осмислення (визначити головне і другорядне);

· конспектування;

· пояснення невідомих слів, термінів, понять;

· підбір прикладів;

· створити наочні матеріали.

Тези – це короткий виклад принципових положень, які не містять полеміки, фактів і мають бути роз’яснені та обґрунтовані під час виступу.

Порядок роботи над складанням тез:

1. Прочитайте весь текст або розділ, якщо текст великий.

2. Знайдіть та виділіть основні положення, сформульовані автором.

3. Викладіть основні думки у вигляді послідовних пунктів.

Вимоги до складання тез:

· формулювання думки повинно бути чітке і коротке (3-5 речень);

· кожне положення містить лише одну думку;

· кожна теза виокремлюється, нумеруючи чи відступаючи.

Текст – це повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми. В основі його лежить логічна послідовність, якій підпорядкований і поділ тексту на частини. Виклад краще проводити дедуктивним методом, йдучи від загального положення до часткового докладного його розкриття. Зрештою, можна обрати й індуктивний шлях, коли на основі конкретних положень підводимо слухачів до засвоєння головної думки.

Текст публічного мовлення відповідає тим вимогам, які ставляться до нього як до основного реквізиту будь-якого документа. Він має чіткий поділ на вступ, основну частину та висновки. Відмінність полягає в тому, що виголошуючи попередньо підготовлений текст, промовець враховує ситуацію, обставини, умови спілкування, пристосовуючись до яких, може дещо модифікувати текст, вносити в нього багато усно мовних елементів, вдаючись до повторів.

Варто звернути увагу на зовнішні компоненти виступу:

зачин; виклад; завершення.

Зачин – покликаний реалізувати насамперед психологічну мету – встановити контакт з аудиторією, заволодіти увагою слухачів, викликати інтерес до викладу, накреслити змістову перспективу, показати бажання повідомити щось нове. На початку виступу треба чітку назвати тему доповіді та окреслити проблему, яку пропонуєте обговорити.

Розрізняють кілька прийомів, які сприяють ефективному початку спілкування: яскравий епізод; цікавий факт; афоризм; цитата; питання до аудиторії.

Виклад – висвітлення основних положень доповіді, суть справи. Текст складається з кількох положень, тому необхідно подбати про логічний перехід, про зв’язки між частинами.

Виклад може оживити «ліричний відступ» -- порівняння, метафора, прислів’я, приказка, цитати, приклади з життя, гумор…

Завершення – повідомлення про закінчення виступу повинне бути образним. Завершуючи, ніколи не кажіть, що ви завершуєте!Резюмуйте,зробіть поетичнезакінчення, цитуйте.

У сучасних умовах володіння живим усним переконуючим словом як засобом багатоманітного і різноспрямованого впливу на слухача ґрунтується на:

--культурі мислення – самостійність, самокритичність, глибина, гнучкість, оперативність, відкритість;

-- культурі мовлення – правильність, виразність, ясність, точність, доцільність, логічність, оригінальність, краса;

-- культурі поведінки – ввічливість, тактовність, коректність, розкутість, серйозність;

-- культурі спілкування – повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування однодумців, відповідальність за мовленнєвий вчинок.

Доповідача оцінюють за такими ознаками:

· компетентність – рівень знань про предмет мовлення;

· лінгвістичні знання мовної норми та її варіантів, багатство мовних засобів;

· володіння хорошою дикцією – правильна артикуляція, володіння різними типами інтонації, уміння змінювати темп мовлення, користуватися паузами;

· інтелігентність – тактовність, доброзичливість;

· вміння організовувати свої стосунки з аудиторією – коректність, регламент, тактовність, співробітництво.

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування – міміка та жести, погляд, поза промовця.

Ділова бесіда - це розмова, в якій бере участь небагато учасників. Мета ділової бесіди - отримання інформації, розв'язання важливих виробни­чих проблем, вирішення певних завдань. Як і будь-яка розмова, це -„будівля, яку зводять спільними зусиллями" (Андре Моруа). Відбува­ється обмін репліками, питаннями і відповідями, думками й оцінками.

Ділова бесіда - це процес спілкування, який охоплює певні психо­логічні елементи соціальної взаємодії, а саме: тривалість мовлення, тривалість зустрічі, темп спілкування, владність, інтимність стосунків, співробітництво і змагання, емоційний тон, мету і предмет зустрічі.

У діловій бесіді є конкретні правила дотримання комунікативної ети­ки. Треба бути уважним і тактовним до співрозмовника, вміти слухати його думку, враховувати погляд і докази, висловлювати свої думки точ­но, логічно, переконливо, стежити за реакцією партнера і відповідно коригувати свої дії, стимулювати зацікавленість розмовою. Успіх ділової бесіди залежить від ступеня готовності до теми розмови, психологічно сприятливої атмосфери, коректної мовної поведінки співрозмовників.

Основні елементи будь-якої ділової бесіди:

· встановлення місця й часу зустрічі;

· спосіб вступу в контакт (початок розмови);

· визначення мети бесіди (проблема, яку треба розв'язати, конкретне завдання);

· об­мін думками, пропозиціями (оцінка, ухвала);

· фіксування домовленос­ті;

· вихід із контакту (підсумки бесіди, взаємні зобов'язання).

Під час ділової бесіди радять ставити запитання по суті, відповідати спокійно, виявляючи знання справи, аргументувати свою позицію, говорити докладно, але не багатослівно, створювати довірливу атмосферу, зацікавлювати співрозмовника, не втрачати у роз­мові ініціативи, уникати полеміки. „Ділова бесіда - це мистецтво, а починати потрібно з одягу та ерудиції", - одна з порад. Ось, до при­кладу, перелік того, чого не слід робити під час бесід: не нав'язувати розмови, не втручатися, не дорікати, не робити натяків, не зводити рахунки, не бути надто допитливим, не говорити про зв'язки, не дава­ти порад про здоров'я, не дивитися впритул, не відводити очей убік. Яких саме помилок припускаються найчастіше співрозмовники під час ділової бесіди: виявляють авторитарність; не зважають на погляди ін­ших; ігнорують стан співрозмовника; не враховують мотиви поведін­ки співрозмовника; не виявляють інтересу до проблем співрозмовника; перебивають мовців; говорять, не впевнившись, що їх слухають; гово­рять довго; обмежуються однією пропозицією. О. Корніяка форму­лює правила, які діють у межах комунікативного кодексу ділового спі­лкування (кодексу кооперативності та партнерства), так: правило не­обхідності і достатності інформації, правило якості інформації, правило відповідності темі і правило дотримання стилю. Звичайно, під час ділової бесіди потрібно виявляти вихованість, а це передбачає ввічли­вість, привітність, доброзичливість, тактовність, стриманість, повагу до співрозмовника. Лише тоді ділове спілкування буде діяльно-прак­тичним і успішним.

Спілкування керівника з підлеглим може відбуватися з різних при­чин та в різних ситуаціях:

• керівник віддає розпорядження, вказівки, рекомендує, радить;

• керівник отримує зворотну інформацію про виконання завдання;

• керівник дає оцінку завданню, яке виконав підлеглий.

Прийом відвідувачів. Під час розмови з відвідувачами керівник має дотримуватись низ­ки вимог щодо культури усного мовлення, зокрема:

- темп мовлення узгоджувати з тематикою і ситуацією розмови, індивідуальними рисами мовця. Він повинен бути неспішним, але не надто млявим і байдужим;

- тон розмови обирати спокійний, діловий, стриманий. Керівник має уважно слухати, чітко давати поради;

- намагатися не напружувати голос і до кінця фрази помітно його знижувати;

- робити порівняно невелику кількість пауз. Кожна пауза має уви­разнювати сказане, створювати психологічний підтекст. Вона, звичай­но, може бути викликана потребою знайти влучне потрібне слово;

- слова вимовляти виразно, але менш старанно, ніж при публіч­ному мовленні. Окремі звуки можуть послаблюватися. Надмірну ре­тельність в артикуляції сприймають як вияв агресивності, нетерпимо­сті, бажання якнайшвидше „виставити відвідувача за двері";

- мовлення керівника має відзначатися багатством слів та виразів (можна використовувати крилаті вислови та фразеологізми). Перевагу слід надавати загальновживаній та стилістично нейтральній лексиці. Абсо­лютно відсутні образливі, просторічні слова, жаргонізми та діалектизми.

Читайте також:

1. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
2. III. Аудіювання тексту з метою розуміння
3. III.4 Форматування тексту.
4. Бюджетні запити: їх суть, необхідність складання та аналіз
5. Введення та редагування тексту.
6. Введення тексту
7. ВИБІР ТЕМИ КУРСОВОЇ РОБОТИ І СКЛАДАННЯ ПЛАНУ
8. Вибір типу обмотки і складання схеми.
9. Вибір типу обмотки і складання схеми.
10. Види текстів. Структура тексту службового документа.
11. Виділення мікротем у власному висловлюванні. Складання плану
12. Виділення тексту

Переглядів: 870