Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Спілкування й комунікація.

Основою спілкування між людьми є комунікація, яка відбувається за допомогою мови, символів (писемності), рухів (жестів), спонтанних дій (міміки, інтонації). Однак спілкування та комунікація не тотожні за своїм змістом.

Обидва терміни – комунікація та спілкування – мають спільні й відмінні ознаки.

Спільними є їхнє співвіднесення з процесами обміну та передачі інформації. Відмінні ознаки обумовлені різницею в обсязі змісту цих понять: за спілкуванням закріплюються характеристики міжособової взаємодії, а за комунікацією – інформаційний обмін у суспільстві. Отже, спілкування – це соціально обумовлений процес обміну думками та почуттями між людьми в різних сферах їхньої пізнавальної, трудової і творчої діяльності, що реалізується за допомогою вербальних засобів комунікації. Комунікація – це соціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації як в міжособовому, так і в масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних та невербальних комунікативних засобів.

Таким чином, термін спілкування є загальним за своїм змістом, а комунікація – конкретним, що позначає лише один з його типів (соціальну взаємодію).

У процесі спілкування партнери впливають один на одного, їх дії спрямовані на регулювання чи зміну власної або чужої позиції. Такі взаємодії можуть бути доповнювальними (партнери контактують, користуючись явно вираженими станами і позиціями один одного), пересічними (конфліктними) і прихованими (апелювання до певного внутрішнього стану іншого індивіда, який не збігається з демонстрованим).

У професійній діяльності використовують такі види комунікацій: між організацією та середовищем, міжрівневі (ієрархічні), між різними відділами (підрозділами), між працівниками, між керівником і підлеглими, між керівником і робочою групою.

Комунікації між організацією та середовищем спрямовані на обмін повною й достовірною інформацією з метою підтримання життєдіяльності організації та формування її позитивного іміджу.

Міжрівневі (ієрархічні) комунікації в організації сприяють формуванню у працівників почуття єдності, спільності інтересів, необхідності скоординованих дій. Метою таких комунікацій є підтримання внутрішньої стабільності організації, керованості процесів, що в ній відбуваються.

Комунікації між різними відділами (підрозділами). Обмін інформацією між ними є передумовою координування їх злагодженої діяльності.

Комунікації між працівниками організації виникають за потреби спільного виконання певних завдань, вирішення проблем, пов’язаних з функціонуванням організації.

Комунікації між керівником і підлеглими. Основою комунікативної діяльності є обмін інформацією стосовно завдань, пріоритетів і очікуваних результатів; залучення до вирішення завдань відділу; обговорення проблем ефективності роботи; удосконалення і розвитку здібностей працівників тощо.

Комунікації між керівником і робочою групою здійснюються у випадках організації групового виконання робіт і сприяють підвищенню ефективності установи загалом.

За формою реалізації комунікації бувають дигітальні й аналогові.

Дигітальні (грец. di – двічі) комунікації. Особливістю їх є закодованість відомостей за допомогою символів (шрифт, цифри).

Аналогові (грец. аnalogos – подібний) комунікації. Вони охоплюють безсловесну комунікацію (жести, дотики, предмети, зображення тощо).

Поєднання аналогової і дигітальної комунікації сприяє більш точній і змістовній передачі інформації.

Комунікативний процес – це обмін інформацією між індивідами або їх групами, метою якого є точне й повне засвоєння повідомлень, що містять певну інформацію.

У комунікативному процесі взаємодіють такі елементи:

– відправник – особа, яка генерує ідеї або збирає і передає інформацію;

– повідомлення – закодована за допомогою символів інформація;

– канал (засіб) передачі інформації;

– одержувач – особа, якій призначена інформація і яка її інтерпретує.

Комунікації пов’язані з інформаційним обміном між учасниками спілкування. Під час обміну інформацією відправник і одержувач долають декілька взаємопов’язаних етапів комунікативного процесу, завдання яких – створення повідомлення і використання каналу для його передавання у такий спосіб, щоб обидві сторони однаково зрозуміли вихідну ідею. Основними етапами комунікативного процесу є:

1. Зародження ідеї. Обмін інформацією розпочинається з формулювання ідеї або відбору інформації. Відправник визначає, яка ідея (повідомлення) стане предметом інформаційного обміну.

2. Кодування й вибір каналу інформування. Перш ніж передати інформацію, відправник повинен за допомогою певних символів закодувати її (кодування перетворює ідею на повідомлення), а також вибрати канал інформування, здатний передати символи, які використовують для комунікації.

3. Передавання інформації. Відправник використовує канал (засіб) передавання інформації для доставки повідомлення (закодованої ідеї або сукупності ідей) одержувачу.

Існують дві моделі передавання інформації: без зворотного зв’язку і зі зворотним зв’язком.

4. Декодування інформації. Одержувач інформації декодує повідомлення (розшифровує символи відправника), щоб зрозуміти про що йдеться.

Знання видів комунікації в організації та поза її межами сприяє ефективній побудові процесу спілкування.


Читайте також:

  1. Анімізм – уявлення про існування духовних істот та віра в можливість спілкування з ними.
  2. Бар’єри, які заважають ефективності педагогічного спілкування.
  3. Безпосереднє спілкування з журналістами
  4. ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ. ЗАСОБИ ВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ.
  5. ВЕРБАЛЬНІ, НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ
  6. ВИДИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ. ВИМОГИ ДО ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ.
  7. Види і форми спілкування. Етапи спілкування.
  8. Види спілкування.
  9. Види спілкування.
  10. Види спілкування: міжособистісне, громадське, групове, матеріальне, знакове (мовне), смислове, ділове, інтимне, інтегроване.
  11. Види усного ділового спілкування
  12. Види усного спілкування




Переглядів: 4017

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сутність спілкування, функції. | Невербальні компоненти спілкування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.