Утворення аристократичної республіки.

Наприкінці VІ ст. до н.е. в результаті кризи, розпаду родової організації і становлення держави погіршився стан багатьох плебеїв, які втрачали свої наділи землі. Родова знать патриціїв, втративши частину попередніх привілеїв, була незадоволена посиленням центральної влади, частим залученням до громадських робіт.

Цар дедалі частіше діяв як тиран. З сенатом він не тільки не рахувався, а й піддавав репресіям визначних його членів, особисто вершив суд і розправу, проводив незаконні конфіскації, чинив насильство і беззаконня. Царя наслідували його родичі, особливо сини. Їхня поведінка ображала суворі звичаї патриціїв.

Повсталий народ повалив царя Тарквінія Гордого і разом із сім’єю вигнав його за межі Риму. Із 509 р. до н.е. царська влада припинилась. Рим став республікою.

На чолі держави стали претори (проводири), яких щороку обирали на центуріатних коміціях, а з 367 р. до н.е. – консули. Їхні державні повноваження майже не відрізнялись від царських. Становлення республіки в V – ІV ст. до н.е. відбувалося в складній політичній обстановці. Плебеї вели вперту боротьбу за землю, скасування жорстоких умов боргової кабали, за доступ до політичної влади. Але до повної рівноправності з патриціями було ще далеко. Після реформи Сервія Туллія пройде ще близько двох століть, перш ніж плебеї будуть допущені до завойованої землі, заміщення посад, прийняття законів, до шлюбів з патриціями і патриціанками.

Завоювання значної частини Італії сприяло занепаду родового ладу. Рабовласництво набуває класичної форми.

Основою неписаної римської конституції стає правило: люди не рівні один одному. Раби не люди, а речі.

Римське громадянство набувалось народженням від повноправних батька і матері. Інші випадки, наприклад, усиновлення іноземця, відпущення раба на волю, надання громадянства за заслуги та ін., були спочатку рідкісним явищем.

Після досягнення повноліття римський юнак приводився батьком на форум (площа в Римі, де відбувався суд та інші офіційні дії) і записувався у відповідну трибу. З цього часу він ставав політично рівноправним.

З політичним повноправ’ям пов’язувалось:

а) право участі в народних зборах;

б) право бути вибраним на посаду в римському урядовому і судовому апараті;

в) право служити у війську.

Політична повноправність не означала повноправності “громадської”, тобто права розпорядження майном. Поки син жив з батьком, той укладав за нього всі майнові угоди. Жінки не мали ні політичних ні майнових прав, але, порівняно з афінськими, жінки в Римі знаходились у дещо кращому становищі.

Римським громадянином ставав і відпущений на волю раб. Але він не міг заміщувати виборних посад і внаслідок недовіри до нього служити у війську. Щодо свого колишнього господаря вільновідпущеник ставав клієнтом, залежною особою, що проявлялось в особливій повазі, матеріальній допомозі.

У міру того як Рим із незначного селища перетворювався в столицю величезної території, склад його населення почав поповнюватись іноземцями. Багато з них приїжджали в Рим для ведення торгівлі і там залишались. Вони називались перігрінами. Як і вільновідпущеники, перігріни могли одержати права римських громадян за особливі заслуги перед Римом або на основі спеціальних актів державної влади, що поширювались на окремі групи іноземців.

Починаючи з ІV – ІІІ ст. до н.е., основним працівником у Римі стає раб. Праця рабів широко використовувалась у землеробстві і ремісництві. Кожна нова війна поповнювала число рабів. Але чим більше ставало їх значення, тим більш безправним і страшним ставало їх становище. Раби не мали жодних прав. Власнику раба не заборонялось його вбивство. Допит рабів проводився тільки під час катування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зародження римської державності. Реформа Сервія Туллія	\|	Криза і падіння республіки. Зміни в суспільному ладі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.