РОЗВИТКОМ ШКОЛИ

ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ

Підхід до управління за цілями відомий ще з часів Аристотеля: «Благо за всіх обставин залежить від дотримання двох умов: одна з них — правильне з'ясував ня завдання та кінцевої мети всякого роду діяльності; друга — пошук різнш засобів, що ведуть до кінцевої мети».

Цей підхід відпрацьований та перевірений на ефективність в управлінні виро бничою сферою. Проте в управлінні педагогічними системами він почав впрова джуватися лише у 90-ті роки. Саме цей період в управлінні позначився перехо дом від адміністративно-функціонального підходу до цільового.

Для адміністративно-функціонального підходу характерні такі вимоги та критерії:

§ сформованість матеріально-технічної бази,

§ кадрове забезпечення, рівень успішності школярів,

§ кількість вчителів-методистів, відмінників освіти,

§ кількісті учнів переможців олімпіад, вступ до вузів тощо.

Для цільового підходу ці показники, безумовно, є теж важливими, але не самоцільовими. Для цільового і підходу головне, щоб досягалась мета, сформульована в колективі, яка спрямована на розв'язування актуальних проблем закладу освіти, виражає спільне прагнення* передбачає досягнення прогнозованих результатів.

Цільове управліннямістить декілька рівнів, що пов'язані між собою:

а) визначення місії (призначення), формулювання генеральної мети;

б) декомпозиція мети;

в) вимірювання результатів.

Місія відображає спільні цінності та погляди, пов'язана з культурою школи визначається та підтримується усім колективом. Вона характеризується сукупністю переконань, цілей, відносин, форм та методів діяльності. На підставі місії формулюється глобальна (генеральна, стратегічна) мета розвитку установи.

Мета — це запрограмований результат. Обов'язковими вимогами до неї є:

• подільність на цілі;

• конкретність її складових;

• вимірюваність.

Декомпозиція мети — це процес розчленування, розділення стратегічної мети на складові. Основні умови для цього процесу: щоб у сумі реалізації кожен насту! пний рівень давав попередній (його реалізацію); вимірюваність.

Основні засоби вимірювання — факторно-критеріальний підхід та інші методи аналізу та обробки інформації, а саме: теоретичні (дедукція, індукція, абстрагш вання, синтез, узагальнення, моделювання та ін.); практичні (спостереження бесіди, анкетування, ранжування, тестування, контрольні роботи, зрізи знай тощо); методи математичної статистики.

У 60-ті роки на заході виникло програмне управління, як реакція на недосконалість розробки перспективних планів. Сутність цього підходу полягала у тому щоб підходити до планування стратегій розвитку як цілісної системи дій.

Програми повинні були дати відповіді на три питання:

1. Що є зараз? — вихідний стан системи.

2. Що ми хочемо досягти у майбутньому? — моделювання образу майбутнього.»

3. Як це зробити? — побудова плану дій щодо переходу від теперішнього стаяуя майбутнього.

Поєднання двох підходів (цільового та програмного) дає новий ефективний результат програмно-цільового управління, сутність якого полягає у досягненні стратегічних завдань через відповідні цільові програми розвитку. Програмно-цільове управління забезпечує пріоритет першочергових цілей і завдань, орієнтує на комплексний підхід у використанні ресурсів (кадри, час, фінанси і т. д.) та досягнення максимально значущих кінцевих результатів.

ПРОГРАМА РОЗВИТКУ: СУТНІСТЬ, ПРОЦЕС ПОБУДОВИ ТА СТРУКТУРА

Програма розвитку — це робочий документ для організації перспективної та поточної діяльності закладу, який містить відомості про вихідний стан школи в цілому та її окремих підсистем; гіпотетичну модель закладу, бажану в майбутньому; опис змісту діяльності та послідовності дій, що приведуть до передбачуваного.

Програма розвитку — це система діяльності з чітко визначеними цілями, завданнями, прогнозованими результатами, збалансована із кадровими та іншими умовами, наявними ресурсами і невикористаними резервами.

Програма розвитку складається із таких компонентів:

1. проблемного аналізу закладу освіти,

2. концепції розвитку закладу,

3. плану дій.

Програма розвитку школи відрізняється від традиційного стратегічного (перспективного) плану тим, що:

1. Програми розвитку спрямовані на прогнозування змін, оновлення діяльності закладу освіти та вироблення стратегії розвитку.

Плани спрямовані на забезпечення оптимального функціонування закладу освіти,

2. Програми розвитку мають яскраву інноваційну спрямованість, забезпечують системність процесів упровадження нововведень.

Плани реалізують етапність розв'язування актуальних проблем, виконання соціального замовлення на освіту.

4. Програми розвитку працюють на місію школи, створюють імідж закладу.

5. Плани забезпечують виконання та узгодження завдань вищих органів управ-

ління освітою та внутрішньошкільних [31].

В. С. Лазарев виокремлює такі головні недоліки традиційних стратегічних планів:

• цілі формулюються нечітко;

• не визначаються бажані результати діяльності (орієнтація на процес, а не на результат );

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зміни можуть бути	\|	ЛОГІЧНА СТРУКТУРА ЕТАПІВ РОЗРОБКИ ПРОГРАМИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.