Основні типи лексичних значень

Система значень слова. Моносемія. Полісемія. Дифузія. Типи лексичних значень слова: первинне, похідне, фразеологічне.

Моносемія – однозначність, наявність одного значення у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції).

Полісемія (грец. polysëmos — багатозначний) — наявність різних лексичних значень в одній мовній одиниці.

Виділяються два основних види семантичної структури багатозначного слова: ланцюгова та радіальна полісемія. Ланцюгова полісемія відрізняється від радіальної полісемії тим, що в цьому випадку окремі значення слова X "B", "C" і "D" зв'язані загальними ознаками не з якимсь головним значенням "A", що мотивує всі інші, а як би по ланцюжку: у значення "A" виявляється якась загальна ознака зі значенням "B", у "B" є певна інша, відмінна від попередньої загальна ознака зі значенням "C" тощо. У цьому випадку "крайні" значення "A" і "D" загальних ознак можуть і не мати. Схожим чином і у випадку радіальної полісемії семантичні зв'язки між значеннями "A" і "B", "A" і "C", "A" і "D" можуть здійснюватися на основі різних ознак. Значення "B", "C" і "D" безпосередньо не зв'язані між собою. Проте при системному розгляді всіх значень "A", "B", "C", "D" можна говорити про полісемію слова X, замість того щоб розбивати його на декілька омонімів.

Дифузія – це семантична структура, в якій слово-знак позначує розширений до необмеженості сигніфікат (поняття) та називає багаточисельні конкретні (але співвіднесені у свідомості людини) референти. Ця семантична структура характеризує чимало мовленнєвих одиниць різних частин мови: іменників – thing, matter, job, affair, прикметників –, good, bad, дієслів – do, take, get, fix тощо.

Є три типи лексичних значень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічне й контекстуальне.

Первинне номінативне значення — значення, якого набуло слово водночас із його появою. Воно є основою для виникнення та існування всіх інших значень слова. Первинне номінативне значення слова досить стійке. Виникнувши на певному етапі розвитку мови, воно протягом тривалого часу зберігається майже незмінним. Особливо це стосується загальновживаної лексики. Наприклад, такі слова, як мати, батько, син, око, рука, сонце, дощ, сніг, дерево, квіти, теплий, широкий, синій, думати, іти, я, ти та багато інших, означають тепер те саме, шо й колись, у давні часи.

У процесі розвитку мови, у постійному спілкуванні людей між собою слова можуть набувати й інших, похідних номінативних значень. Наприклад, слово теплий первісно, очевидно, означало лише температуру, середню між гарячою і холодною: тепла вода, теплий дощ, тепле повітря, тепле проміння сонця. Потім це слово стало вживатися й стосовно тих предметів, які добре зберігають тепло, наповнені теплом {тепла хата, теплий будинок), добре захищають від холоду, зігрівають (теплий одяг, тепла хустка). А згодом це значення приємності, комфортабельності поширилося й на стосунки між людьми і стало означати «такий, що виражає доброзичливе ставлення, прихильність, приязнь» (тепла зустріч, тепле слово, теплий погляд, теплі почуття).

Нове значення слова спочатку сприймається як побічне, невластиве йому. Але з часом люди звикають до такого значення, і воно в їхньому сприйманні стає таким само номінативним, притаманним цьому слову, властивим йому й поза контекстом, як і його первинне значення. Іноді таке похідне значення може стати навіть основним, як це трапилося, наприклад, зі словом основа. Колись воно означало «поздовжні нитки, відповідно натягнуті, щоб, запускаючи поміж них поперечну нитку — уток, ткати полотно». Походить воно від дієслова снувати: пряжу, щоб вона стала основою, снували на снівниці — спеціальному ткацькому пристрої. Тепер слово основа означає насамперед «нижня опора чого-небудь» (основа будинку, основа для перекриття), з якого виникло значення «те, на чому що-небудь тримається, ґрунтується, що є найважливішою частиною, провідним принципом, джерелом виникнення, розвитку чого-небудь» (наукова основа, основа художнього твору, основи знань, основи моралі).

Таким чином, два та більше номінативних значень можуть передаватися одним словом. Одне з цих значень — первинне, інші — похідні, і водночас всі вони є прямими для такого слова.

Слова з номінативним лексичним значенням вступають у зв'язки між собою відповідно до тих реальних зв'язків, які Снують між різними предметами і явищами в об'єктивній дійсності, що їх ці слова називають. Наприклад, двері можуть зачинятися і відчинятися, скрипіти і грюкати, стояти і лежати (якщо вони зняті із завіс), але не можуть читати, писати, бігати. Тому й іменник двері можна поєднувати лише з такими дієсловами, як зачинятися, відчинятися, скрипіти, грюкати, стояти, лежати, але не читати, писати, бігати. Торувати («прокладати вздовж по землі») можна дорогу, шлях, стежку, але не будинок, пісню, думку. Тому й дієслово торувати може сполучатися лише з додатками, вираженими такими словами, як дорога, шлях, путь, стежка, але не будинок, пісня, думка тощо.

Частина слів обмежена у своїх зв'язках з іншими словами не тому, що таких зв'язків між відповідними явищами немає в об'єктивній дійсності, а тому, що інше поєднання цих слів не узвичаєне в мові. Тобто цим словам властиве фразеологічне значення — значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двох словосполученнях: карі очі, карий кінь; в іншому поєднанні (скажімо, «каре волосся», «карий плід каштана») це слово позбавлене будь-якого змісту. Тим часом прикметник темно-брунатний, що позначає той самий колір, що й карий, таких обмежень у своєму значенні не має: темно-брунатне волосся, темно-брунатний плід каштана, темно-брунатні очі. Так само можливі лише поєднання: гнідий кінь, буланий кінь, вороний кінь, булатна сталь, булатний меч, булатна шабля, валовий продукт, валовий збір зерна, заплющити очі, жито (пшениця, ячмінь) .

Лише у фразеологізмах у сучасній українській мові ваються такі слова, як, наприклад, байдики (бити байдики), облизень (піймати облизня), лизень (лизень злизав), відкош (дати відкоша), лігма (лігма лежати) тощо. Поза такими словосполученнями ці слова втрачають будь-яке лексичне значення.

Іноді слово, не обмежене у своєму вживанні, одного із значень набуває лише в стійкому, фразеологічному словосполученні. Так, слово теплий має значення «вигідний» тільки у фразеологізмі тепле місце; слово похилий має значення «дуже старий» лише в словосполученні похилий вік; слово вітер має значення «дурість» тільки у вислові вітер у голові.

Разом із тим слово в реченні може поєднуватися з іншими словами без урахування зв'язків, що існують між предметами і явищами в об'єктивній дійсності. Тоді воно набуває невластивого йому значення, яке сприймається лише в певному контексті: теплий передзвін заводів (М. Рильський), море сміху (С. Васильченко), клубок болю (М. Стельмах), п'яно гойдали головами соняшники (Ю. Мушкетик), / вродиться така шарманка (Григорій Тютюнник). Таке значення слова називається контекстуальним. Контекстуального значення найчастіше набуває слово, вжите переносно для емоційної — позитивної чи негативної — характеристики особи, предмета, явища.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Слово – це структурно і семантично цільнооформлена самостійна одиниця, що здатна утворювати нaрізнооформлені одиниці мови і мовлення і має власну словотвірну парадигму.	\|	Обсяг поняття та значення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.032 сек.