МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Раціоналізм в новоєвропейській філософії. Основні ідеї вчень Р. Декарта і Б. Спінози.Раціоналі́зм(від лат. ratio — розум) — філософська точка зору, яка наголошує на пріоритетності розуму, тобто логічного ходу міркування в пошуках істини. Видатними представниками раціоналізму були Бенедикт Спіноза, Рене Декарт, Готфрід Лейбніц. Однією із ключових фігур Нового часу є Рене Декарт (1596-1650), французький філософ, математик, фізіолог, психолог. Його латинизоване ім’я – Картезій, тому вчення Р. Декарта отримало назву «картезіанство». Найважливішими творами Р. Декарта є «Розміркування про метод», «Начала філософії», «Пристрасті душі». Характерні риси філософії Р.Декарта: - органічне поєднання праці вченого-природознавця і філософа; - дуалізм духа та матерії, Бога і світу; - десакралізація зовнішнього світу; - раціоналістичний оптимізм; - віра в консолідуючу силу індивідуального розуму та науки; - редукціонізм, тобто зведення всієї множиності дійсності до обмеженого числа простих елементів та принципів їх поєднання; - сильний вплив філософії стоїцизму та філософії Августина (354-430). Онтологія Декарта.Філософ в основі всього існуючого вбачає дві субстанції: матеріальну і духовну. Обидві ці субстанції створені абсолюно-духовним началом (початком) – Богом. В цьому контексті очевидно, що Декарта не можна вважати безумовним дуалістом. Духовна субстанція (мисляча) універсуму зосереджена в душі людини, визначає її здібність мислити. Тіло людини, як і все, що існує в межах створеного, матеріальне. Декарт вважає, що реально існує лише одиничне. В філософії Р.Декарта ідея Бога трактується з позицій деїзма. Бог побудував універсум – складний механізм, дав йому початковий імпульс – першопоштовх. Рослини, тварини, людське тіло, за Декартом, суть механізми. Р.Декарт створив механістично-геометричну картину світу. В розумінні природи філософ відмовився від принципу телеологізму на користь принципу причинності. В самій природи цілі немає, тому питання: «Для чого?» треба замінити питанням «Чому?» Гносеологія Декарта.Пізнання, за Декартом, - це пошук розумом істини. Шлях до істини відкриває науковий метод. Істина – всезагальна, Та необхідна, тобто абсолютна. Всезагальне і необхідне знання не можна вивести із досвіду. Основа такого знання знаходиться в розумі. Р.Декарт вважає, що існують вроджені судження та поняття, але це не готові ідеї, а зачатки ідей. Для іх просвітлення потрібний розум. В розумі полягає вищий критерій істинності – очевидність, ясність, чіткість того, що бачить інтелектуальна інтуїція. Декарт пропонує великий дослід, експеримент, який відкриває в індивідуальному розумі основи пізнання. Це його методологічний сумнів: Cogito ergo sum – мислю, отже, існую. Сутність його в наступному: можливо засумніватися у всьому, але безсумнівним є акт сумніву. Мислить суб’єкт – «Я мисляще», тобто душа, що мислить – непросторова, неподільна, безсмертна. Отже, я сумніваюсь, отже, мислю, отже, існую як безсмертна душа. Подальше розміркування відновлює аргумент на користь Бога. Бог не може обманювати, тому покладені їм в душу ідеї вірні, справдні. Недосконала людина, яка знайде правильний метод пізнання, може за допомогою розуму, підкорити собі світ. В праці «Роздуми про метод» Р. Декарт формулює 4 основні правила свого метода істинної дедукції: 1. Приймати за істинне тільки те, що пізнається інтелектуальною інтуїцією безумнівно, ясно. 2. Розкладати кожну складну проблему або завдання на простіші. 3. Методично переходити від відомого і дослідженого до невідомого й недослідженого (від простого до складного). 4. Не робити жодних пропусків у логічних ланках дослідження. Антропологія Р. Декарта.Людина складається з нематеріальної непротяжної душі, яка мислить, має волю, безсмертна, і тіла – матеріального, протяжного, яке діє рефлекторно, як механізм, що зумовлює потяг людини до задоволення та користі. Душа – сутність людини. Людина відрізняється від автомата цілеспрямованою діяльністю та мовою. Проблему узгодженої дії душі і тіла Р. Декарт пояснює Божественим дивом. Безпосередніми продовжувачами Р.Декарта стають Бенедикт (Барух) Спиноза (1632-1677) та Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716). Б. Спіноза вважає, що декартівська проблема субстанції не має рішення, тому що вона невірно пставлена. Не існує окремо двох декартівських половинок – матерії та духу, душі і тіла, які спочатку розєднані, а потім якимось чином поєднуються і співпадають. Субстанція єдина і всеооплююча, включає в свій зміст всі можливі явища дійсності. Мислення і протяжність постають не окремими субстанціями, а атрибутами, тобто найпершими невід’ємними якостями єдиної субстанції. Всі речі та явища – лише модуси, різні міри поєднання – мислення та протяжності. Людина найбільш яскраве та виразне поєднання модусу-тіла та модусу-душі. Від універсальності діяльності людини залежить ступінь розвиненості її інтелекту. Людина має волю. Воля – це активна властивість людини, яка перевершує розум, а тому пристрасті та бажання збивають людину із шляху істини, вводять у рабство бажань та пристрастей.
Читайте також:
|
||||||||
|