• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фактори розвитку особистості

Ознаки і критерії розвитку особистості

С.Л.Рубінштейн: “ особистість характеризується таким рівнем психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо управляти власною поведінкою і діяльністю”. Виділяє такі здібності : обдумувати вчинки, відповідати за них, до автономної діяльності.

В.П. Тугарінов:

1. Розумність

2. відповідальність

3. свобода

4. особиста гідність

5. індивідуальність.

Індивідуальність – характеризує несхожість, своєрідність, відмінність однієї людини від іншої, однієї особистості від іншої. Індивідуальність, як правило відрізняється особливими рисами характеру і темпераменту. Своєрідністю творчої діяльності та здібностей. Поняття “індивідуальність” включає в себе те загальне і те одиничне, чим відрізняється одна людина від іншої, одна особистість від іншої і що надає їм своєрідну красу і неповторність. Поняття “індивід” відзначає окремого представника людського роду безвідносно до його якостей.

Існують різні пояснення процесу розвитку особистості. Вивчаючи людський розвиток, дослідники встановили ряд важливих залежностей, які виражають закономірні зв'язки між процесом розвитку і його результатами з одного боку, і причинами, що впливають на них – з іншого.

Чому одні люди досягають більш високих результатів у своєму розвитку, а інші – ні? Від яких умов залежить цей процес і його результати? Тривалі дослідження виявили загальну закономірність: розвиток людини визначається внутрішніми і зовнішніми умовами. До внутрішніх умов відносяться фізіологічні і психічні властивості організму. Зовнішні умови - це оточення людини, середовище, в якому вона живе і розвивається. У процесі взаємодії із зовнішнім середовищем змінюється внутрішня сутність людини, формуються нові властивості, що в свою чергу, приводить до чергових змін.

Отже, розвиток людини – це процес і результат кількісних і якісних змін. Розвиваючись, людина стає особистістю – носієм свідомості і самосвідомості, здатним до самостійної діяльності. Розвиток людини визначається внутрішніми і зовнішніми умовами.

Що у розвитку людини залежить від неї самої, а що від зовнішніх умов? Сьогодні вчені прийшли до думки про те, що є визначальні фактори розвитку особистості. Фактор – умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу. Отже, факторами розвитку особистості є :

§ спадковість

§ середовище

§ виховання

§ активність, діяльність.

Встановлено також, що процеси і результати розвитку людини визначаються спільною дією цих факторів.

Спадковість. Основу утворюють природжені природні особливості людини, які називаються “спадковістю”. Спадковість – це передача від батьків до дітей певних якостей і особливостей. Носії спадковості – гени. Сучасна наука довела, що властивості організму зашифровані у своєрідному генному коді, який зберігає і передає інформацію про властивості організму. Генетика розшифрувала спадкову програму розвитку людини.

Спадкова програма розвитку людини включає детерміновану (тобто постійну, незмінну) і змінну частини, які визначають те загальне, що робить людину людиною, і те особливе, що робить людей несхожими один на одного. Д е т е р м і н о в а н а частина програми забезпечує перш за все продовження людського роду, а також задатки людини як представника людського роду, а саме – мова, прямоходіння, трудова діяльність, мислення. Від батьків до дітей передаються зовнішні ознаки: особливості статури, конституції, колір очей. Волосся і шкіри. Генетично запрограмовані поєднання в організмі різних білків, визначені група крові, резус-фактор.

До спадкових властивостей відносяться також особливості нервової системи, які обумовлюють характер, особливості протікання психічних процесів. Недоліки нервової системи, в тому числі і патологічні, які викликають психічні розлади, хвороби (наприклад, шизофренію) можуть передаватися нащадкам. Спадковий характер мають хвороби крові (гемофілія), цукровий діабет, деякі ендокринні розлади – карликовість, наприклад. Негативний вплив на нащадків здійснюють алкоголізм, наркоманія батьків.

З м і н н а частина програми забезпечує розвиток систем, які допомагають організму людині пристосуватись до змінних умов її існування. Широкі незаповнені області спадкової програми надані для наступного виховання. Кожна людина заповнює цю частину програми самостійно. Цим природа надає людині виключну можливість для реалізації своїх потенцій шляхом саморозвитку і самовдосконалення. Таким чином, необхідність виховання закладена в людині природою.

Що успадковують діти від своїх батьків – готові здібності до розумової діяльності чи тільки задатки, потенційні можливості? Експериментальні дослідження довели, що успадковуються не здібності, а тільки задатки. Успадковані людиною задатки можуть потім розвиватися або залишитись нереалізованими. Все залежить від того, чи отримає людина можливості для переходу успадкованих задатків у конкретні здібності, і визначається обставинами: умовами життя, вихованням, потребами людини і суспільства.

Всі нормальні люди отримують від природи високі потенційні можливості для розвитку своїх розумових і пізнавальних сил і здібностей практично до необмеженого духовного розвитку. Педагоги всього світу признають, що може бути несприятлива для розвитку здібностей спадковість.

Окрім задатків до інтелектуальної діяльності успадковуються спеціальні. Спеціальними називаються задатки до певного виду діяльності. Вони можуть виявлятися ще в ранньому дитинстві, якщо людині надаються необхідні умови. Спеціальними задатками є музичні, художні, математичні, лінгвістичні, спортивні та інші.

Середовище. Крім спадковості, на розвиток людини суттєво впливає середовище – реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток. Це зовнішні умови, у тому числі географічні, соціальні, шкільні, сімейні. Одні з них стосуються всіх дітей даного регіону (географічні фактори), інші відображають особливості місця проживання (напр., місто чи село), треті мають значення тільки для дітей тієї чи іншої соціальної групи, четверті пов'язані із загальним добробутом народу.

За інтенсивністю контактів виділяють близьке та далеке середовище. Коли педагоги говорять про вплив середовища, то мають на увазі перш за все середовище соціальне (далеке) та домашнє (близьке). Близьке середовище – це сім'я, родичі, друзі. Домашні фактори визначають розвиток даної дитини, і рівень його розвитку говорить перш за все про те, як у сім'ї налагоджено його харчування, чи дотримується режим занять і відпочинку, чи вірно дозуються фізичні та розумові навантаження. В поняття “соціальне середовище” входять такі загальні характеристики, як суспільний устрій, матеріальні умови життя та інші. Звичайно, людина досягає більш високого рівня розвитку там, де близьке та далеке середовище надає їй найбільш сприятливих умов.

Величезний вплив на розвиток людини, особливо в дитячому віці, здійснює домашнє середовище. В сім'ї звичайно проходять перші роки життя, вирішальні для становлення, розвитку і формування людини. Дитина звичайно доволі точне відображення тієї сім'ї, в якій вона росте і розвивається. Сім'я здебільшого визначає коло інтересів і потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій. Сім'я ж надає і умови, в тому числі і матеріальні, для розвитку природних задатків. Моральні і соціальні якості теж закладаються в сім'ї.

Що важливіше – середовище чи спадковість? Думки спеціалістів розділились. Одні вважають, що вплив середовища може досягати 80% від загального впливу всіх факторів. Інші, навпаки, вважають, що на 80% розвиток особистості визначається спадковістю.

Розвивається кожна людина по-своєму, і “частка” впливу спадковості і середовища у кожної людини своя. В яких пропорціях переплетуться причини, до яких результатів приведе їх взаємодія, залежить і від багатьох випадкових факторів, дії яких не можна ні врахувати, ні виміряти.

Виховання. Вплив спадковості і середовища корегує виховання. Виховання – головна сила, здатна “підправити” недоліки природи і негативний вплив середовища. Саме виховання може дати суспільству повноцінну особистість. Ефективність виховання у цілеспрямованому, систематичному і кваліфікованому керівництві. Слабкість виховання у ому, що воно грунтується на свідомості людини і вимагає її участі, тоді як спадковість і середовище діють несвідомо і підсвідомо. Цим визначається роль, місце, можливості виховання. Вихованням можна домогтися багато чого, але повністю змінити людину не можна. У долі людей виховання робить різний внесок – від найнезначнішого до максимально можливого.

Одне із найважливіших завдань виховання – виявлення схильностей і обдарувань, розвиток людини у відповідності з її здібностями і можливостями. Педагогічні дослідження показали, що виховання може забезпечити розвиток певних якостей, тільки спираючись на закладені природою задатки.

Люди піддаються вихованню неоднаково: одні діти швидко і без особливих зусиль убирають виховні впливи, для інших необхідні значні зусилля, щоб досягти поставленої мети. Тому визначальну роль відіграють конкретні ситуації взаємовідносини людей у виховному процесі.

Здійснюючи вплив на розвиток людини, виховання саме залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень. Вітчизняний педагог і психолог Л.С. Виготський (1896-1934) обгрунтував закономірність, згідно якій мета і методи виховання повинні відповідати не тільки вже досягнутому рівню розвитку дитини, але й “зоні його найближчого розвитку”, тобто тому рівню, на який дитина повинна перейти. Цих рівнів два:

1. зона актуального розвитку

2. зона найближчого розвитку.

Їх легко визначити. На першому рівні дитина виконує завдання самостійно. На другому рівні вона не може з ними впоратися без допомоги дорослих. Тільки те виховання є гарним, яке йде попереду розвитку. Завдання виховання полягає у тому, щоб створити “зону найближчого розвитку”, яка в подальшому перейшла б у “зону актуального розвитку”. Формує особистість виховання, що веде за собою розвиток, орієнтуючись на процеси, які ще не дозріли, але знаходяться у стадії становлення.

Надзвичайно важливий фактор розвитку особистості – діяльність особистості. Мається на увазі вся різноманітність занять людини, все, що вона робить. Існує прямий зв'язок результатів розвитку і інтенсивності діяльності. Ще одна закономірність розвитку – чим більше учень працює у певній області, тим вище рівень його розвитку у даній області. Звичайно, кордони дії цієї закономірності не безмежні, а визначаються здібностями, віком, інтенсивністю і організацією самої діяльності.

В процесі діяльності відбувається всебічний і цілісний розвиток особистості людини, формується її ставлення до оточуючого світу. Щоб діяльність привела до формування особистості, діяльність треба організувати і спрямувати. Основні види діяльності дітей і підлітків – гра, навчання, праця. За спрямованістю виділяють пізнавальну, суспільну, спортивну, художню, технічну та ін. діяльність.

Діяльність може бути активною і пасивною. Навіть малюк проявляє себе як активна істота. Він висуває вимоги до дорослих, однолітків, виражає своє ставлення до людей, предметів. В подальшому під впливом середовища і виховання активність може як підвищуватись так і знижуватися. Наприклад, людина зайнята, багато працює, але діє без бажання, без настрою. Звичайно, така діяльність до високих результатів не приведе. Добрий розвиток забезпечується тільки активною, емоційно забарвленою діяльністю, в яку людина вкладає всю душу, повністю реалізує свої можливості, виражає себе як особистість. Така діяльність приносить задоволення, стає джерелом енергії і натхнення.

Активність у навчанні дозволяє школяру більш швидко і успішно засвоювати знання, розвиває комунікативні здібності, формує ставлення до оточуючої дійсності. Пізнавальна активність забезпечує інтелектуальний розвиток дитини. Трудова діяльність стимулює формування духовного і морального світу особистості, визначає готовність до праці.

Активність самої людини – умова розвитку її здібностей і обдарувань, досягнення успіху. Які б чудові вихователі не опікали учня, без його власної праці він мало чого досягне. Відповідно, за умови правильного виховання школяр не стільки об'єкт педагогічного впливу, скільки суб'єкт , активний учасник власного виховання.

Активність особистості, як і діяльність, має вибірковий характер. Розвиток особистості відбувається від впливом не будь-яких впливів, а здебільшого тих із них, які виражають потреби самої людини.

Активність особистості не тільки умова, а й результат розвитку. Виховання досягає мети, коли вдається сформувати суспільно активну, ініціативну, творчу особистість. Ставити школярів у такі умови, де б вони могли діяти, забезпечувати їх способами діяльності, надавати можливість активного прикладення сил, вивчати їх особистісну своєрідність, розкривати їх потенційні можливості – такі функції вихователя, який розумно спрямовує розвиток особистості.

Таким чином, маючи певні потенційні можливості розвитку (спадковість), дитина формується під впливом середовища, виховання, виявляючи активність у самореалізації.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Абіотичні та біотичні фактори.
9. Агрегування та факторизація
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
12. Активність особистості та самоуправління

Переглядів: 24913