Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей як до своїх.

Власність як економічна категорія, об’єкти і суб’єкти власності. Юридичний та історичний аспекти власності. Еволюція відносин власності та її форми.

ПЛАН

1. Власність як економічна категорія, об’єкти і суб’єкти власності. Юридичний та історичний аспекти власності. Еволюція відносин власності та її форми.

2. Відносини власності в Україні. Необхідність різноманітних форм власності.

3. Проблеми приватизації та формування багатоукладної економіки в Україні.

ЛІТЕРАТУРА:

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. – К.: «Вища школа».- 1999. – С.
Мочерний С. В. Економічна теорія.- К.: «Академія».- 1999. – С.
Ніколенко Ю. В. Політекономія. – К.: «ЦУЛ». – 2003. – С.
Панчишин С. Економіка. – К.: «Либідь». – 2004. – С.

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з’ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб’єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою).

Право власності: «Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном».

Отже, відносини власності втілюються насамперед у певних юридичних нормативних актах. Але власність – це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому остання є визначальною: саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв’язок тут такий: економічні відносини – базисні, юридичні – надбудовні.

Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

- відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;

- відносини господарського використання майна;

- економічні форми реалізації відносин власності.

Речовий зміст власності становлять переважно матеріальні блага – предмети природи або продукти людської праці. Проте речі самі по собі – це не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворилися в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Об’єктом власності є речі. Але власність як економічна категорія – не річ, а система економічних відносин між людьми з приводу привласнення речей.

Типи, форми та види власності

Історії відомі 2 основних типи власності – приватна і суспільна.

Приватнахарактеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.

В економічній літературі, особливо в марксистській нетрудові доходи розглядаються як такі, що не відповідають принципам соціальної справедливості.Однак таке твердження не завжди може бути достовірним, тому вимагає деякого пояснення.

Звичайно, з самого початку привласнення мало трудовий характер. Адже привласнювати можна лише те, що задовольняє певні людські потреби. Людина своєю працею перетворювала дані природою предмети у такі, які вона могла споживати, а отже, і привласнювати. Тому саму по собі працю можна представляти як процес привласнення.

З цього випливає, що в тих суспільствах, де переважає ручна фізична праця, нетрудові доходи справді означають експлуатацію(рабовласницьке і феодальне суспільства).

В цивілізованому суспільстві, де переважає високомеханізоване та автоматизоване виробництво, нетрудові доходи не завжди мають соціально несправедливий характер.Застосування капіталу підвищує продуктивну силу працівника. Як зазначає П. Самуельсон, капітал має «власну продуктивність». Тому той доход, що походить від капіталу логічно має привласнюватися власником цього капіталу.

Суспільній власностіпритаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у 2 видах: як власність всього народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально ж у господарській практиці вона виступає у формах державної і колективної власності.

Приватну й суспільну вартість не варто протиставляти, не слід також вважати, що одна з них більш прогресивна, інша – регресивна.

Прогресивний економічний розвиток завжди передбачає взаємодію цих двох типів власності. Водночас не заперечує того, що одна з них може бути переважаючою в окремі періоди і етапи розвитку людського суспільства.

Відносини власності також виникають у процесі господарського використання певного майна. Це особливо має місце тоді, коли власник засобів виробництва сам не веде господарську діяльність. Він надає можливість іншим особам володіти його майном на конкретних умовах. Тоді між власником і підприємцем виникають відносини використання майна (прикладом цього може бути оренда).

Власність економічно реалізується, коли приносить доход її суб’єкту. Такий доход може бути виражений прибутком, різного роду платежами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Оцінка розвитку підприємства на основі використання BSC та Tableau le Bord.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.