Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Психологічна структура злочинного діяння

Оскільки система зовнішніх обставин у поведінці особи переламується через її внутрішній світ, через її психіку: у злочинній поведінці проявляється єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів людської життєдіяльності.

Психологічні причини злочинної поведінки

Лекція 5. Психологія злочинного діяння.

1. Психологічні причини злочинної поведінки

2. Психологічна структура злочинного діяння

3. Психологічні наслідки скоєного злочину

Основні поняття:потреби, мотиви,навички,поведінка, діяльність.

Завдання для самостійної підготовки:

Оформіть конспект що вміщуватиме інформацію про:

· Психологія організованої злочинності. (2 год.)

· Загальна психологічна характеристика злочинної діяльності. (2 год.)

· Аналіз злочинної поведінки при різних формах провини. (2 год.)

Література:

1. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

2. Бедь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і переробл. — К.: МАУП, 2004.

3. Бочелюк В. Й. Юридична психологія. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 336

4. Загальна психологія / За ред. Скрипченко, Долинська. - К.,2005.

5. Психологія: Підручник /За ред. Ю. Л. Трофимова,- К.: Либідь, 2005.

6. Степанов О.М. Психологічна енциклопедія / О.М. Степанов. − К: «Академвидав», 2006. – 424 c

Кримінологічну суть злочинів складає їхня мотивація, яка в суб'єктивній формі відображає всю сукупність об'єктивних причин і умов. Причинність злочинної поведінки — складний об'єкт для вивчення. Психологічний аспект розкриває зв'язки психічних станів і процесів (пізнавальних, емоційних, вольових), психічних властивостей (спрямованості, здібностей, характеру) зі злочинною поведінкою. На психофізіологічному і біологічному рівнях ставиться завдання виявити вплив властивостей нервової системи, темпераменту і процесів фізіологічного характеру на злочинну поведінку.

Злочин як свідома дія людини завжди є результатом складної взаємодії найрізноманітніших причин. Поведінка людини спонукується і регулюється його індивідуальним, суб'єктивним сприйняттям і відображенням реальних життєвих обставин і причетністю індивіда до цих обставин.

Об'єктивними причинами правопорушень є суперечності в соціальних і економічних відносинах — низький рівень життя людей, недоліки організаційного і адміністративно-господарського характеру, безробіття, найближче соціальне оточення та ін.

Суб'єктивні причини злочинусоціальні позиції особистості, система цінностей та інтересів, рівень соціалізації і правосвідомості, соціальні установки і стереотипи поведінки, а також психодинамічні особливості особи і тимчасові психічні стани.

Сьогодні кримінологи вважають, що шукати пояснення злочинній поведінці особи треба не в фізіології і психіатрії, а в соціальній психології та в психологічних теоріях особистості. Та й більшість спеціалістів доходить думки, що злочинець — не якась особлива дефектна особистість, а одна з можливих ліній розвитку подій .

Тому причини злочинної поведінки слід розглядати в комплексі, враховуючи і біологічні фактори індивіда, його індивідуально-психологічні особливості, соціально надбані ним якості та зовнішні обставини, в яких формується особистість та реалізується її життєдіяльність.

Серед причин злочинної поведінки необхідно розрізняти фактори, що визначили розвиток спрямування особистості та її емоційно-вольові регуляційні особливості. Стосовно останнього, то в злочинах, що скоюються при домінуванні в поведінці емоційної сфери, певні дії виникають раптово і мають імпульсивний характер. У структурі таких дій різко зростає роль рухових (моторних) компонентів і знижується роль оціночно-орієнтовних.

Розвиток особистості залежить від того безпосереднього середовища, яке її оточує, від особистого досвіду, від її діяльності і т. д. А це безпосереднє середовище може бути носієм конкретних антигромадських звичок, які через наслідування, зараження, навіювання і поведінкові стереотипи впливає на людину, яка потрапила в таке мікросередовище. Важливим елементом соціальної взаємодії є власна діяльність індивіда, яка багато в чому зводиться до контролю за своєю поведінкою. Свідома поведінка формується в процесі спілкування, спільної роботи. Узгоджена дія у стійких ситуаціях залежить від кожного учасника комунікативного процесу, який зберігає свою особисту автономію і контролює себе з погляду групових експектацій. Найбільшою самосвідомістю володіє та людина, яка слідкує за Я-образами і допускає менше спонтанності у своїх вчинках.

Юрист завжди повинен пам'ятати про те, що детермінантів поведінки людини у рамках соціальної взаємодії принаймні дві — група і особистість. Кожен учасник соціальної взаємодії — особистість, продукт особливої історії. Кожна група людей також має свою історію, яка не залежить від однієї окремої людини (досить пригадати, що шаблони поведінки існували значно раніше, ніж черговий індивід вступав у ту чи іншу соціальну групу). Відповідно, щоб зрозуміти, що відбувається в ситуації правопорушення, потрібно знати особливості як окремої особистості, так і закономірності функціонування групи, членом якої є ця особистість.

Суттєво й інше: в реальній соціальній поведінці взаємодія не обов'язково має узгоджений характер. У ситуації конфлікту люди мимоволі, а часто свідомо заперечують очевидне, забувають те, що до цього добре пам'ятали, тлумачать події у бажаному для них напрямі, приписують іншим властивості, які характерні для них самих, замість розумних дій учиняють істерику і т. ін. Подібна поведінка у психологічній науці називається "захисною", а відповідні психічні механізми — "захисними". (за Фройдом: заперечення, витіснення, проекція, регресія, заміщення, раціоналізація, компенсація)У контексті злочинної поведінки захист будується з метою уникнути усвідомлення власних слабкостей чи небезпечної зовнішньої ситуації.

Тому багато спеціалістів обґрунтовано вважають, що протиправні дії зумовлені, з одного боку, груповими ефектами (в тому числі й впливом літератури, ЗМІ), а з другого — особистістю правопорушника.

Наприклад, О. Ратінов серед факторів, які зумовлюють формування у правопорушників певного відчуття особистої безпеки, визначає такі:

· надія на щасливий випадок, яка породжується прикладами інших правопорушників, поганими зразками літературної і кіно - продукції і т. п.;

· успішність минулих дій суб'єкта, схильність до ризику зростає відповідно успіху;

· ризикованість може бути властивістю особистості правопорушника, яка виражається в пристрасті до гострих відчуттів;

· визнання ризику "фатумом життя", що особливо характерне для фаталістичної позиції багатьох рецидивістів" .

Отже, причини злочинів мають соціально-психологічний характер. Такий підхід створює реальну основу для встановлення зв'язку між соціальними умовами життя і психологічними властивостями окремих особистостей. Біологічно успадковані якості людини є умовою розвитку її психічних властивостей у визначенні певних соціальних обставин.

Психологічний аналіз злочинного діяння пов'язаний з аналізом психологічного змісту структури злочинного діяння.

Основними елементами структури злочинного діяння є:

· мотивація і мотиви злочинної дії;

· формування мети злочинної дії;

· прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії;

· спрямованість і зміст злочинного заміру;

· способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння;

· досягнення результату і ставлення суб'єкта до цього результату.

Будь-яка вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату — її мети. Мета як елемент злочинної дії виконує двояку функцію:

по-перше — усвідомлення правопорушником об'єкта, предмета чи особи, на яку спрямовується його дія;

по-друге — бажання досягнути певного результату.

Мета діяльності формується людиною, усвідомлюється нею як щось необхідне і можливе за певних умов.

Взаємозв'язки між результатом і метою можуть виступати у формі:

а) "невиконання" мети (приготування до злочину і замах на скоєння злочину, коли мета злочину, наприклад пограбування квартири, не здійснюється до кінця з причин, які не залежать від волі злочинця);

б) "виконання" мети — злочинна (в результаті злочинного діяння особа отримує те, на що вона розраховувала);

в) "перевиконання" мети (результат дії перевищує передбачувану мету. Наприклад, навмисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті, хоча це не входило у плани діючої особи).

Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найповнішу інформацію про психологію злочинця дає суб'єктивна сторона, а в ній — характеристика мотивів злочину. Під мотивацією поведінки розуміється кількість спонукань людської діяльності, які визначають поведінку людини в цілому. На формування мотиву впливають потреби, ціннісні орієнтації, конфліктні ситуації, об'єктивні обставини та ін. При цьому вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Те, які мотиви в цій ієрархії займуть провідне, а які підлегле місце, визначається, викликає труднощі при встановленні мотиву злочинної поведінки.

Мотивація злочинної поведінки може бути:

а) ситуативною, як правило, малотривалою, згорнутою у часі та просторі, заздалегідь не підготованою, недостатньо усвідомленою, яка багато в чому визначається стереотипами поведінки і психологічним станом особистості; така мотивація частіше всього нестійка;

б) навмисною, відносно тривалою, розподіленою в часі та просторі, наперед підготованою, більш чи менш продуманою у можливих деталях; така мотивація, як правило, відображає домінуючі орієнтації суб'єкта, і тому вона більш стійка.

Мотивація виконує такі функції:

· причинно-відображальну (формується у взаємодії соціального середовища і особистості);

· спонукальну (штовхає людину до активності);

· смислоутворювальну (має для індивіда особистісне значення);

· регулятивну (спрямовує дії людини відповідно до актуальних бажань);

· контрольну (виступає як еталон складової у процесі зіставлення індивідом бажаних і тих, що досягаються, результатів своїх дій).

Таким чином, мотивація злочинної поведінки може бути визначена, з одного боку, як внутрішній стрижень її походження, а з другого — як результативна взаємодія особистості правопорушника із соціальним криміногенним середовищем.Більшість злочинних дій полімотивовані.

Наприклад, підліток, скоюючи пограбування, бажає не лише роздобути грошей на розваги, а й самоутвердитися в колі своїх ровесників.

Організовані злочинці, здійснюючи корисливі діяння, прагнуть до влади над своїм оточенням.

Німецький психолог Х. Хекхаузен відзначає: "Поведінка людини у певний момент часу мотивується не будь-якими чи всіма можливими її мотивами, а тим із найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який при цих умовах ближче всіх пов'язаний з перспективою досягнення відповідного цільового стану чи, навпаки, досягнення якого піддано сумніву.Такий мотив активізується, стає дієвим.

Серед усіх елементів складу злочину мотиви є суб'єктивною стороною злочину і в ході розслідування поряд із іншими елементами підлягають обов'язковому виявленню і доведенню, через них можна визначити ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння і самого злочинця, вид і міру покарання.

Етап мотивації завершується прийняттям особою рішення про скоєння злочину чи відмову від нього. Прийняття рішення про скоєння злочину може здійснюватися у різних формах:

· воно може виділятися у свідомості індивіда як рішення, що зводиться до усвідомлення мети злочину;

· воно може наступити у стадії боротьби мотивів саме собою — у цьому разі рішення є результатом розв'язання цієї боротьби (внутрішнього конфлікту).

Психологічні умови, в яких людина приймає рішення про скоєння злочину, також можуть бути різні:

1) умови без стресів і сильного збудження, при достатній кількості часу на його обдумування (наприклад, прийняття рішення на

скоєння замовного вбивства і терористичного акту). В цьому разі рішення породжує розважливу поведінку злочинця, яка враховує логіку розвитку подій;

2) умови у вигляді сильного збудження, недостатній кількості часу на обдумування рішення, наявність конфліктної ситуації. Рішення, яке приймається при цьому, викликає необдуману поведінку, яка ґрунтується на запалі, а не на точному розрахунку (наприклад, скоєння вбивства чи зґвалтування на емоційній основі).

Спонукання, наміри, мотиви і цілі злочинної дії є складовими поняття "злочинний задум", у характеристиці якого виділяють:

· спрямованість задуму (майбутній результат діяння, на досягнення якого спрямоване злочинне діяння);

· зміст задуму (відбиття у свідомості особистості всіх обставин, які пов'язані з досягненням мети злочинного діяння).

До здійснення дій задум залишається внутрішнім психічним утворенням. Тому суб'єкт несе відповідальність не за задум, а за скоєння (за підготування) злочину. Необхідно зазначити: у структурі злочинного діяння суттєве саме виникнення і формування задуму, тому що аналіз цього процесу дає можливість виявити особистісні особливості злочинця.

Наступним елементом у психологічній структурі злочинного діяння є способи, засоби і умови його скоєння.

· Важливість аналізу цього елементу визначається тим, що межі дії залежать від умов дій, від використовуваних знарядь і засобів.

· Наявні засоби впливають на способи дії та на динаміку задуму.

· Спосіб скоєння злочину свідчить про психофізіологічні особливості людини, його знання, навики, вміння, звички тощо.

· Злочин набуває специфічної конкретності через спосіб його скоєння, через ті знаряддя і засоби, які використані злочинцями. Спосіб скоєння злочину вказує, в тому числі, і на ступінь його соціальної небезпеки.

"Чорних" ріелторів, які займаються шахрайством, а часом і вбивствами, відловлюють у різних містах. У грудні 2000 р. в передмісті Ростова-на-Дону заарештували "спеціалістів з нерухомості", на рахунку яких три вбивства і ще ціла низка кримінальних злочинів. На дачі в підвалі вони організували камеру тортур, де мали "переконувати " одиноких квартировласників "добровільно " віддати їм свою житлову площу. Різноманітним садистським пристосуванням, напевно, могли б позаздрити навіть середньовічні інквізитори. Так, першій жертві вони розтрощили кувалдою пальці на лівій руці, підсмажили на вугіллях ступні обох ніг і дали повисіти на "дибі" доти, доки полонений не виконав усі їхні вимоги. А після "оформлення" угоди своїм нотаріусом його зарізали...

На цьому прикладі очевидна попередня усвідомлена підготовка до дій, відбір знарядь і засобів, тобто злочинці передбачали розвиток подій.


Читайте також:

  1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
  2. VІ. План та організаційна структура заняття
  3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
  4. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
  5. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
  6. Атомно-кристалічна структура металів
  7. Базова алгоритмічна структура
  8. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
  9. Безцехова виробнича структура.
  10. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
  11. Будова систем: підсистема, елемент, структура, зв'язок.
  12. Бухгалтерська оцінка капіталу банку. Структура капіталу




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи | Психологічні наслідки скоєного злочину

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.