Виховний вплив колективу

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів, у якій видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу вживає необхідних заходів, схвалюючи або засуджуючи діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.

Розвиток взаємин між особистістю і колективом відбувається за однією в таких моделей:

1) особистість підкоряється колективу (конформізм);

2) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія);

3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).

У кожній з цих моделей простежуються різноманітні лінії відносин: колектив відштовхує особистість; особистість нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємин між особистістю і колективом досягається, якщо "це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло". Для гуманних стосунків між членами колективу характерний постійний дружелюбний тон, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві. У такому колективі всі вихованці відчувають себе частиною цілого, немає "ізольованих", відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це сприяє формуванню гуманної людини, хорошого товариша, друга.

Виховний вплив колективу залежить також від становища учнів у системі внутріколективних взаємин, від ставлення до первинного колективу. З огляду на це виокремлюють такі групи дітей, підхід до виховання яких потребує певної диференціації:

1) учні, які цілковито віддані своєму колективу, легко підкоряються його вимогам, сумлінно ставляться до своїх учнівських обов'язків і дбають про відповідне ставлення до них усіх членів колективу;

2) школярі, переважно віддані колективу, виявляють активність та ініціативу у громадській роботі, але не вирізняються пізнавальною активністю, не завжди відповідально ставляться до навчання;

3) учні, які ретельні у навчанні, беруть активну участь у громадській роботі, претендуючи на авангардну роль у колективі, проте підтримкою і повагою його членів не користуються, оскільки схоче виконують тільки ті доручення, які підкреслюють їх зверхність у класі, їхні здібності та вміння;

4) учні, які не визнають вимог колективу, не дорожать його інтересами, байдужі до його життя. Вони недисципліновані, негативно ставляться до навчання, участі в громадському житті.

Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів.

"Яким би сильним інструментом не був вплив колективу на особистість, - писав В. Сухомлинський, - цей інструмент не є всемогутнім. Більше того, саме тому, що цей інструмент сильний, гострий, часто-густо він виявляється дуже небезпечним не тільки в руках невігласа, але і в руках досвідченого педагога. Чим успішніше він застосовується, чим глибше-проникає у серце, тим більша небезпека "перегнути палицю", перетворюючи громадську думку колективу на засіб розправи над людиною.

Але бувають і цілком протилежні явища. Цей най гостріший інструмент раптом відмовляє, колектив стає на бік того, на кого хотів би вплинути вихователь. Це буває часто у тих випадках, коли, намагаючись піддати колективному осуду поведінку чи провину одного учня, вихователь не враховує якихось найтонших душевних порухів, якихось спонукальних мотивів, а колектив бачить, відчуває це. Так, для того, щоб впливати на особистість через колектив, вихователь нерідко намагається досягнути повної відвертості перед колективом, він наполягає: розкажи все, колектив повинен знати все. Але підлітки, юнаки і дівчата якраз і не хочуть "вивертати душу", і в цьому колектив їх підтримує".

Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності.

Правильно поставлене колективне виховання передбачає розумне поєднання самостійного розвитку особистості з урахуванням потреб колективу. "Природа дитини егоїстична, - писала Софія Русова, - і цей егоїзм необхідний для найкращого розвитку її індивідуальності. Виховання не мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього дитина не розвивається в справжню людину, а в якусь солодку сентиментальну істоту. Але разом з розвитком індивідуальності мусить складатися гуртова свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і своїх обов'язків до колективу".

Виховний вплив колективу посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до недоліків кожного. Важливо забезпечити своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу, створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі, змінюваність характеру і видів колективної діяльності, що дає змогу прилучати учнів до нових стосунків.

Важливе значення для життя і діяльності колективу, його виховної ефективності має залучення учнів до виконання доручень.

З цією, метою можуть бути використані такі види змінних творчих доручень:

- "господарі", "вартові": забезпечують чистоту в приміщенні, піклуються про порядок під час перерв, готують творчі вітання з днем народження від імені колективу;

- "санітари": піклуються про зовнішній вигляд товаришів, змінне взуття, чистоту рук, дотримання режиму, вчаться і привчаються надавати необхідну допомогу, створюють і ведуть санітарний стенд в кутку колективу;

- "книголюби", "друзі книги": піклуються про збереження підручників, підтримують зв'язок зі шкільною бібліотекою, знайомлять товаришів з цікавими книгами, новинками дитячої літератури, ведуть "книжкову лікарню", збирають, зберігають і використовують бібліотечку свого колективу, влаштовують книжкові виставки;

- "допитливі": організовують вікторини, придумують загадки для використання в усному журналі, працюють з газетами і журналами, ведуть стенд "Це цікаве", "Куточок допитливих";

- "друзі природи": піклуються про квіти, рослини в приміщеннях, ведуть календар природи, допомагають товаришам у заповненні особистих "щоденників природи", організовують операції по збереженню природи;

- "веселята", "витівники": організовують пізнавальні і рухові ігри, зберігають, поповнюють і використовують ігротеку колективу;

- "спортсмени", "друзі спорту": проводять фізкульт-хвилинки, піклуються про те, щоб учні робили ранком зарядку, допомагають педагогам проводити спортивні ігри, свята;

- "журналісти": придумують і розповідають (кожен частинку) невеликі усні розповіді, створюють усний журнал із сторінками, наприклад, "Загадки", "Новини", "Герої", "Таємниці навколо нас" та ін.;

- "газетярі": випускають бюлетень, стінну газету, "блискавки".

Розглядаючи колектив як засіб виховання, на думку М. Красовицького, необхідно відкинути такі погляди радянської педагогіки:

а) політичне втручання у життя шкільного колективу, у зміст його діяльності;

б) абсолютизування кожного положення або елементів досвіду А. Макаренка без урахування особливостей часу і критичного аналізу виховної практики;

в) нереальні та безперспективні спроби втілювати у практику систему А. Макаренка;

г) положення про те, що колектив є єдиним інструментом виховання;

ґ) колективну відповідальність за вчинки окремої особистості;

д) беззастережне підпорядкування інтересів особистості інтересам колективу, доведення особистості у разі конфлікту з колективом до морального знищення;

е) про перевагу колективної думки над думкою особистості при розв'язанні певних питань життя колективу;

є) обмеження свободи дитини у таких сферах, як участь у виховних заходах, форми і об'єкти спілкування, політичні погляди, світоглядні та релігійні цінності, хобі тощо;

ж) заорганізованість життя дітей у школі, намагання обплутати учнів такою системою виховних заходів, щоб вони перебували під постійним педагогічним впливом упродовж усіх навчальних та вихідних днів;

з) обговорення в колективі будь-якого вчинку особистості.

Водночас необхідно зберегти усе найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів:

1) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу;

2) визнання реальних прав дитини у шкільному колективі;

3) свобода вибору дитиною світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів;

4) створення у дитячому колективі системи гуманних стосунків, які забезпечують гідне місце кожної особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот;

5) забезпечення свободи кожної особистості в колективі передбачає і певні обмеження, необхідні для її нормального функціонування;

6) визнання спільної творчої діяльності, спільного творення добра, піклування про навколишній світ, про іншу людину;

7) сповідування принципу А. Макаренка: "Якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Органи учнівського самоврядування	\|	Колективні творчі справи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.