• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Рис. 8.2. Основні документи для створення підприємств

Рис. 8.1. Соціально-економічна сутність спільного підприємства

1. Надання підтримки внутрішній економічній реформі шляхом:

- залучення додаткових матеріальних, фінансових та інших ресурсів;

- більш повного насичення внутрішнього ринку якісними продуктами;

- залучення до української економіки для розширення та модернізації виробництва прогресивних технологій та досвіду управління, прискорення науково-технічного прогресу завдяки залученню найновітніших технічних знань;

- становлення ринкових, конкурентних відносин;

- одержання демонстраційного ефекту переваг ринкової економіки.

2. Поступова інтеграція господарства країни до структури світової економіки шляхом:

• поглиблення міжнародної кооперації та спеціалізації виробництва;

• розвитку експортної бази, підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків, оптимізації структури зовнішньоторговельного обороту, зміцнення позицій на ринках розвинених країн;

• розвитку імпортозаміщуючого виробництва.

Іноземний партнер при створенні спільного підприємства переслідує свої цілі, серед яких найважливішими є такі:

- розподіл ризику, особливо при створенні спільного підприємства з виробництва нової продукції, збут якої не гарантований;

- зниження витрат на створення нових потужностей, собівартості продукції, що виробляється за рахунок низької внутрішньої вартості сировини, матеріалів та робочої сили;

- концентрування на відповідальних та технічно складних напрямах за рахунок переміщення найбільш праце- та матеріаломістких виробництв за кордон;

- опанування новим ринком та надбання комерційного досвіду роботи на ньому;

- підвищення ефективності системи збуту, що досягається за рахунок зниження конкуренції, погодження виробничої та комерційної діяльності, квотування продукції;

- диверсифікація сфери діяльності.

У результаті наявності такої різноманітності рушійних сил спільного підприємства у кожного партнера по спільному підприємству можуть бути різноманітні економічні інтереси. У такій ситуації логічно доцільним є створення певного механізму погодження інтересів учасників спільного підприємства. Цей механізм містить етапи, що передбачають виявлення:

- економічних інтересів майбутніх партнерів по спільному підприємству; сфер можливих зіткнень інтересів; ступеня уражень інтересів;

- важелів економічного, організаційного та правового характеру, що найбільшою мірою пом'якшували б суперечності, що виникають.

СП є однією з таких форм, яка дає змогу реалізувати економічні інтереси учасників міждержавного співробітництва, котрі не можуть бути реалізовані при інших рівних умовах через інші форми, яка може виступати результатом їхнього компромісу. Отже, воно є формою залучення іноземного капіталу, що створює певну зацікавленість для усіх учасників цього процесу, оскільки являє собою засіб досягнення цілей, що виходять за межі можливостей кожного окремого учасника. Порівняно з іншими формами СП забезпечують найбільшу соціальну ефективність співробітництва.

8.2. Статутний фонд спільних підприємств та особливості його формування

Можливість початку функціонування СП зумовлюється порядком формування його статутного фонду, що створює основи його матеріальної бази.

Установчим документом СП є статут.

Статут підприємства повинен містити:

· відомості про його найменування і місцезнаходження,

· мету і предмет діяльності,

· розмір і порядок утворення статутного та інших фондів,

· порядок розподілу прибутків і збитків;

· про органи управління і контролю, їх компетенцію,

· про умови реорганізації та ліквідації,

· інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім вищезазначених відомостей, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

Для перерахунку вкладів використовується офіційний курс відповідної валюти, встановлений Національним банком України на день підписання договору про створення СП і (або) затвердження його статуту. Негрошові внески оцінюються на дату їх прийняття на баланс СП.

Негрошові внески засновників СП підлягають обов'язковій експертизі достовірності оцінки негрошових внесків, що проводиться у встановленому законодавством порядку. За результатами експертизи складається відповідний акт, при відсутності якого майно не вважається внесеним до статутного фонду.

Статутний фонд повинен бути оголошений у доларах США, а у разі створення СП у формі АТ - також і в грошових одиницях України.

Оголошений в установчих документах статутний фонд СП у формі ТОВ, ВАТ, ЗАТ має бути сформовано не менше, ніж на 50% протягом першого року з дня державної реєстрації за рахунок внесення до нього кожним із засновників не менше 50% своєї долі та в повному обсязі - до закінчення двох років з дня реєстрації. Оголошений в установчих документах статутний фонд СП у формі ВАТ повинен бути сформований у повному обсязі до державної реєстрації підприємства.

Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган державного управління має право збільшувати термін формування статутного фонду СП. Підставами для такого рішення можуть бути:

• основна діяльність підприємства - виробництво продукції;

• чисельність працівників СП;

• експорт продукції;

• випуск імпортозамінної продукції;

• розмір статутного фонду СП;

• участь підприємства у соціальних програмах.

8.3. Порядок створення спільних підприємств

Згідно із Господарським та Цивільним кодексами України підприємства діють на підставі установчих документів, які затверджуються засновником (засновниками) підприємства. Для приватного підприємства таким установчим документом є статут. Відповідно до статті 82 Господарського кодексу України установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

Основними документами щодо створення спільних підприємств є (рис.8.2).

У протоколі намірів до створення спільного підприємства вказується дата і місце підписання протоколу, основні питання, які розглянули сторони, місце знаходження майбутнього спільного підприємства, предмет діяльності, порядок створення статутного капіталу та розподіл майбутніх прибутків, управління підприємством, порядок обміну делегаціями.

Протокол намірів підписується представниками сторін і завіряється печаткою.

Договір про створення і діяльністьСП (ЗРАЗОК ДОГОВОРУ ПРО СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА ДОДАЄТЬСЯ)

Установчі документи затверджуються рішенням засновника, якщо власників або уповноважених ними органів два і більше. Таким рішенням є протокол установчих зборів (конференції), його підписують голова та секретар зборів.

Найменування підприємства повинно містити зазначення його організаційно-правової форми, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачає право засновника юридичної особи зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на дев'ять місяців, та визначає порядок резервування.

Установчі документи підписуються засновником (засновниками), прошиваються і нумеруються. Якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), то її (їхні) підпис (підписи) на установчих документах засвідчується нотаріусом. А якщо засновником (засновниками) є юридична особа, то підписи відповідних посадових осіб засвідчуються печатками цієї юридичної особи. Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать законодавству.

Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників - громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Статутний фонд СП є основним джерелом його діяльності і показує суму власних основних і оборотних засобів, внесених учасниками. Внески учасників (власників) до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями можуть бути зроблені у формі: майна (будинків, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей); цінних паперів (акцій, облігацій тощо); прав на користування природними ресурсами, майном, об’єктами інтелектуальної власності та інших майнових прав; грошових коштів (у тому числі іноземною валютою).

Іноземні інвестиції до статутного фонду підприємства можуть здійснюватись у вигляді: іноземної валюти, що визнається конвертованою НБУ; грошової одиниці України - при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування згідно з чинним законодавством України за умови сплати податку на прибуток (доход); будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної згідно з чинним законодавством України або законодавством інших країн), виражених у конвертованій валюті; грошових вимог та права на вимогу виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками, вартість котрих виражена у конвертованій валюті та підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на її території авторські права, права на винаходи, дослідні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; інших цінностей згідно з чинним законодавством України.

Оцінка внесків до статутного фонду здійснюється у грошовій одиниці України за спільним рішенням учасників відповідно до умов, передбачених установчими документами. Внесок українського учасника до статутного фонду спільного підприємства оцінюється за домовленістю з іноземним учасником в іноземній валюті та у грошовій одиниці України за цінами міжнародних ринків або ринку України. Внесок іноземного учасника оцінюється в такому ж порядку з перерахуванням сум інвестицій в іноземній валюті в грошовій одиниці України за офіційним курсом НБУ на дату підписання установчого договору. За відсутності цін міжнародних ринків вартість майна, що вноситься до статутного фонду, визначають за домовленістю між учасниками.

Матеріальні цінності, що вносяться учасниками до статутного фонду, оцінюють за первинними документами, які підтверджують ціну їхнього придбання (рахунками, товарно-транспортними накладними тощо). Тут слід мати на увазі, що в ряді країн під час придбання товарно-матеріальних цінностей з покупця стягується податок на додану вартість, який показують в обліку окремим рядком, а під час вивезення цінностей за кордон сума податку повертається покупцю. У разі, якщо до статутного фонду вноситься майно, на яке немає документів, що підтверджують його вартість, її визначають засновники, про що складають протокол зборів засновників. З виникненням розбіжностей в оцінені майна учасниками її здійснюють експерти (аудиторська фірма, оцінювач). В акціонерних товариствах оцінка внесків у натуральній формі затверджується установчими зборами.

Оприбуткування майна (будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей), внесеного учасниками в натуральній формі в рахунок внесків до статутного фонду чи в оплату акцій, відображають в обліку і балансі сумою, яка включає їх вартість, визначену в установленому порядку, і всі витрати на доставку (на обладнання, що потребує монтажу, - також витрати на його монтаж і установку) та державну реєстрацію.

Права на користування землею, водою та іншими природними ресурсами, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на використання винаходів, ноу-хау), внесені учасниками в рахунок внесків до статутного фонду підприємства, відображаються в установленому порядку.

Внески учасників до статутного фонду відображаються в обліку і балансі в міру фактичного надходження (його моментом є: для майна і нематеріальних активів - дата складання акта приймання-передачі, для грошових коштів - надходження на рахунок підприємства за випискою банку).

Іноземні інвестиції, включаючи внески до статутного фонду спільного підприємства, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та валюті України. При цьому інвестиції українських партнерів оцінюються у валюті України та іноземній конвертованій валюті. Перерахування інвестиційних сум з іноземної валюти у валюту України здійснюється під час оцінки вкладів за курсом НБУ на дату підписання установчих документів. Причому внесок іноземного інвестора вказується у конвертованій валюті і прирівнюється до певної кількості гривень за курсом НБУ, діючим на дату укладання установчого договору. При цьому можуть виникнути курсові різниці між заборгованістю іноземних інвесторів за внесками до статутного капіталу на день підписання установчих документів і курсом валюти на день фактичного надходження внеску.

Під час митного оформлення майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду спільного підприємства (крім товарів для реалізації чи власного вживання), митні органи надають відстрочку платежу ввізного мита згідно з виданим підприємством простим векселем на суму мита. Термін відстрочки платежу становить не більше 30 календарних днів з дати оформлення ввізної вантажної митної декларації. Якщо протягом періоду відстрочки платежу зазначене майно зараховано на баланс підприємства і про це податковою адміністрацією за місцем реєстрації підприємства зроблена відповідна позначка на примірнику векселя, то виданий вексель погашається і мито не сплачується. У випадку, коли зазначене майно (крім вивозу іноземної інвестиції за кордон) протягом трьох років з моменту його зарахування на баланс спільного підприємства як внеску іноземного інвестора до статутного фонду цього підприємства вивозиться за кордон, ввізне мито нараховується і сплачується, виходячи з митної вартості цього майна в перерахунку в валюту України за офіційним курсом НБУ на день вивозу.

Розмір статутного фонду визначається установчими документами і фіксується в статуті підприємства. Залежно від організаційно-економічної форми підприємства з іноземними інвестиціями в Україні діють певні законодавчо регламентовані обмеження щодо мінімального розміру його статутного фонду.

Після внесення всіма учасниками внесків повністю спільне підприємство може здійснювати операції, пов’язані зі змінами його статутного фонду. Ці операції мають принципове значення як для СП в цілому, так і для його учасників, особливо іноземних.

По-перше, зміни структури статутного фонду СП можуть призвести або до втрати статусу підприємства з іноземною інвестицією (коли частка іноземного учасника стане меншою за 10%), або до отримання такого статусу (коли частка іноземного учасника перевищить рівень 10%).

По-друге, у процесі збільшення статутного фонду СП без участі іноземного учасника він може втратити первісно зафіксований рівень контролю.

В умовах чинного законодавства України такого роду “розмивання капіталу” може бути здійснено трьома основними шляхами:

I. При збільшенні статутного фонду акціонерного товариства за рішенням правління не більш як на 1/3. Такий спосіб є найбільш поширеним в Україні, оскільки ст.38 Закону України “Про господарські товариства” декларує переважне право акціонерів на придбання акцій при додатковій емісії. Але, при цьому, закон не містить механізму реалізації зазначеного права. Як правило, після початку підписки на акції, договори купівлі-продажу акцій укладаються правлінням із заздалегідь визначеним колом інвесторів (у багатьох випадках вони вже є акціонерами). При цьому, іншим акціонерам не залишається акцій цієї емісії, що призводить до зменшення їх частки у статутному фонді акціонерного товариства.

II. При збільшенні статутного фонду шляхом збільшення номінальної вартості акцій. При суттєвому збільшенні номінальної вартості акцій може скластись ситуація, за якої дрібні інвестори не мають змоги здійснити доплату за відповідну кількість акцій, якими вони володіють. При цьому умови емісії можуть бути визначені таким чином, що неможливо здійснити і обмін акцій старої номінальної вартості. Це призводить до ситуації, коли акціонерам залишається тільки одна можливість - продати акції або товариству (якщо воно здійснює пропозицію щодо купівлі зазначених акцій), або на вторинному ринку.

III. При здійсненні так званої “цільової емісії” під заздалегідь визначеного інвестора. У цьому випадку більшість акціонерів свідомо відмовляються від свого першочергового права щодо придбання акцій під час додаткової емісії і приймають відповідне рішення на загальних зборах. Але при цьому існують акціонери, які голосували проти такого рішення або не були присутні на загальних зборах акціонерів. На жаль, чинне законодавство не містить процедур захисту прав інвесторів у цьому випадку, з чого можна зробити висновок, що такі процедури повинні бути передбачені статутом акціонерного товариства.

8.4. Державна реєстрація спільних підприємств

Першим кроком до легалізації підприємства є його державна реєстрація як суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи. Державна реєстрація юридичних проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення за місцезнаходженням юридичної особи (місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності (наприклад, директора), за адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою. Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

· заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

· копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи;

· два примірники установчих документів;

· у разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

· у разі державної реєстрації господарського товариства, для якого законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду), додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (акт приймання - передачі майна засновником товариству та/чи довідка банку, якщо вклади вносилися грошовими коштами на тимчасовий банківський рахунок).

· у разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

· у разі державної реєстрації селянського (фермерського) господарства крім названих документів, додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи. Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження. Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати 3 робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи оформляється та видається (надсилається рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи. Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки.

При визначенні розміру необхідного статутного фонду виходять, по-перше, з характеру діяльності підприємств, по-друге, з можливостей учасниць, по-третє, з наявних можливостей залучення зовнішнього фінансування (і його вартості). Природно, що для СП, що випускає автомобілі, потрібні великі розміри статутного капіталу, ніж для підприємства що виробляє косметичні засоби, а посередницьке бюро або банк можуть цілком успішно працювати при зовсім невеликому капіталі. При розвиненій кредитній системі та доступності зовнішніх джерел кредитування розмір статутного фонду підприємства зазвичай визначається сумою його основних фондів, необхідних для початку діяльності, і невеликого нормативу для оборотних фондів. Інші витрати звичайно вигідніше покривати за рахунок залучення банківського кредиту.

Діяльність незареєстрованих спільних підприємств заборонено.

8.5. Зарубіжний досвід організації спільних підприємств

В даний час в зарубіжних країнах спостерігається інтенсивний розвиток спільного підприємництва. Особливо це характерно для країн Західної та Східної Європи, США, Японії, Китаю та ін

Створення спільних компаній з західноєвропейськими країнами на території США особливо активізується починаючи з 70-х років. Найбільша їх кількість створюється з Великобританією.

Вельми своєрідний досвід Китаю зі створення спільних підприємств. Для нього характерним є висока концентрація іноземних інвестицій в окремих (прибережних) районах країни і в основному у сфері послуг, будівництві та експлуатації готелів, в \ також залучення великої частки капвкладень із сусідніх країн і територій.

У Китаї Спільне підприємництво дозволило використовувати в галузях китайської економіки більше 100 тисяч нових технологій, які оцінюються десятками мільярдів доларів.

В даний час термін діяльності спільних підприємств у Китаї обмежений 50-ма роками (раніше він складав 35 років). Створення спільних підприємств на території Китаю у складі політики "відкритих дверей" сприяло підтримці протягом останніх 10 років досить високих темпів зростання обсягів виробництва (на спільних підприємствах він сягав, 50-90%), зменшення дефіциту торговельного балансу, збільшення темпів китайського експорту.

У приморських містах вдалося створити потужний машинобудівний комплекс. Тут випускається понад 60% експортної продукції.

Однак у залученні іноземного капіталу є й негативні тенденції, що виражаються у збільшенні міжнародної заборгованості Китаю. Причому 20% зовнішнього боргу пов'язане з діяльністю спільних підприємств, хоча питома вага їх продукції в загальному обсязі складає лише трохи більше 5%. Не безумовні успіхи СП і в підвищенні технічного рівня продукції, що виробляється. Наприклад, тільки 18% їхньої продукції відповідає міжнародному рівню і є конкурентоспроможними на зовнішньому ринку. У значної частини продукції конкурентоспроможність низька навіть на внутрішньому ринку.

В останні роки, на думку західних експертів, найбільш сприятливі умови для розвитку спільного підприємництва характерні для Угорщини. Вже на самому початку їх створення (1972 р.) на відміну від інших країн посередництво міністерств і відомств не було обов'язковим. Всю організаційну роботу фірми Угорщини могли здійснювати самостійно.

Тим не менш, за минулий період часу права спільних підприємств послідовно розширювалися, здійснювався диференційований підхід до них з урахуванням сфер діяльності.

Так, при загальній ставці податку на прибуток 40% з 1986 року були введені податкові пільги для СП у сфері виробництва та готельної справи. При капіталі СП більше 25 млн. форинтів і частки іноземного учасника в ньому більше 30% податок на прибуток встановлено в розмірі 20% у перші п'ять років, а в наступні п'ять років - 30%. Для СП, створених в пріоритетних галузях промисловості (електроніка, пакувальна техніка, електро-зберігаючі технології тощо) і в галузі туризму СП звільняються від податків протягом перших п'яти років, потім їм встановлюється податок у розмірі 20% від прибутку. Проте якщо 50% прибутку реінвестується, то податок скорочується на 50%, а якщо реінвестується весь прибуток - на 75%.

Така податкова політика сприяла швидкому розвитку спільного підприємництва. Якщо в 1988 р. в Угорщині було 200 СП, то в даний час їх більше 10 тисяч. Найбільша їх кількість - 72% створено в Будапешті.

У Польщі на даний час створено понад 4000 СП. Причому лише близько 2% з них з капіталом в 1 млн. доларів.

Специфіка створення і діяльності спільних підприємств у всіх країнах визначається не тільки видом економічної діяльності, але і їх правовим пристроєм.

Оскільки спільні підприємства являють собою форму міжнародного економічного співробітництва, то цей аспект, безумовно, підлягає регулюванню міжнародним правом.

У той же час міжнародне право не зачіпає правовий статус спільного підприємства в цілому, а відноситься, насамперед, до регулювання відносин з іноземним учасником.

З іншого боку, враховуючи, що учасником спільного підприємства є і національний підприємець - діяльність його регулюється законодавчими актами країни розміщення.

До числа міжнародних та міждержавних угод, що регулюють діяльність спільних підприємств, відносяться такі як: про захист іноземних капіталовкладень, про уникнення подвійного оподаткування, про охорону технології, що надається іноземним інвестором в якості внеску до статутного фонду та ін

У практиці зарубіжних країн регулювання діяльності спільних підприємств за участю іноземного партнера здійснюється по-різному.

Практично у всіх країнах світу до створення спільних підприємств допускаються як юридичні, так і фізичні особи за умови, що останні є цілком дієздатними і можуть виступати в якості юридичного боку у цивільно-правових угодах. Це положення обгрунтовано тим, що на Заході велика кількість підприємств (у США, наприклад, 10 мільйонів із загального числа 12 мільйонів підприємств і фірм) не мають статусу юридичної особи. У правовому відношенні права і обов'язки цих підприємств і фірм збігаються з правами і обов'язками власника. За зобов'язаннями таких підприємств їх власник відповідає всім своїм майном (понад майна, виділеного в капітал такого підприємства). Крім того, у забезпечення можливих планів до такого підприємства може бути залучено і майно членів сім'ї його власника, якщо воно не виділено в правовому відношенні.

Створення СП у зарубіжних країнах грунтується зазвичай на цивільно-правовому договорі, укладеному за законами країни одного з учасників такого договору. Якого-небудь міжнародно - або приватноправового акта визнання цього договору в інших країнах не вимагається. Він визнається як звичайна цивільно-правова угода, укладена відповідно до законів країни її оформлення. Однак якщо в якійсь країні даний вид договору невідомий, то такий договір, щоб мати силу для учасника з цієї країни і на її території, повинен бути переукладений відповідно до законів даної країни і в визнаному в ній вигляді. В іншому випадку учасники договору в своїй діяльності на території цієї країни будуть визнаватися не пов'язаними положеннями договору і не мають прав, що випливають з нього.

Спільні підприємства можуть створюватися і на основі міжнародних договорів. У цьому випадку їх учасниками виступають самі держави або органи цих держав. До таких спільним підприємствам можна віднести, наприклад, міжнародні угоди з кави, цукру, бокситів і т. д.

Читайте також:

1. II. Організація і проведення спортивних походів
2. V. Класифікація і внесення поправок
3. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій
4. Автоматичний розрахунок суми проведення.
5. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
6. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
7. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
8. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
9. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
10. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
11. Акт експертизи підписується кожним експертом і засвідчується печаткою медичної установи, на базі якої проводилася судово-психіатрична експертиза.
12. Алгоритм проведення внутрішнього аудиту.

Переглядів: 1544