• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Акт експертизи підписується кожним експертом і засвідчується печаткою медичної установи, на базі якої проводилася судово-психіатрична експертиза.

Строк проведення судово-психіатричної експертизи не повинен перевищувати 30 днів. У разі неможливості дати висновок протягом вказаного часу експертна комісія виносить умотивоване рішення про необхідність продовження цього строку.

Судово-психіатричний висновок про психічний стан піддослідних, про їх осудність чи неосудність, а також про стан психічного здоров’я (в цивільному процесі) дається на основі їх психіатричного обстеження, вивчення матеріалів карної справи чи відомостей з минулого життя (анамнезу), документів і довідок про перенесені раніше захворювання. Всі медичні заклади (лікарні, клініки, диспансери, поліклініки тощо) зобов’язані надавати СПЕК через органи, які призначили експертизу, всі необхідні відомості і матеріали про обстежуваних чи пролікованих виписки з історій хвороби, довідки, дані аналізів і різних методів досліджень та ін.

Судово-психіатричний висновок оформляється у вигляді акту, який підписується всіма членами комісії, причому кожний з них несе однакову відповідальність за його зміст. У разі незгоди одного з експертів із висновками інших членів комісії він має право не підписувати цей акт і складає свій окремий висновок чи акт (ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України (КПКУ), ст. 148 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПКУ).

Відповідно до ст. 65 КПКУ та ст. 57 ЦПКУ висновок судово-психіатричних експертів є одним із джерел доказів у справі. Необхідно підкреслити, що остаточний висновок про осудність чи дієздатність особи робить тільки суд.

У разі недостатньої повноти чи ясності висновку може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тим чи іншим експертам, а при необґрунтованості висновків чи сумнівах у їх правильності – повторна експертиза, що доручається іншим експертам (ст. 203 КПКУ, ст. 150 ЦПКУ).

Згідно зі ст. 77 КПКУ та ст. 53 ЦПКУ про обов’язки та права осіб, які залучаються до проведення судово-психіатричної експертизи, вони мають право знайомитися з матеріалами судової справи, бути присутніми на судовому засіданні, радитися з іншими експертами, задавати питання потерпілим, обвинуваченим і свідкам за наявності відповідного дозволу.

Судово-психіатричний експерт не має права розголошувати відомі йому слідчі матеріали. Отримані в процесі експертизи дані він сповіщає тільки слідчим і судовим органам. За розголошення даних попереднього слідства чи дізнання або за відмову від виконання покладених обов’язків і за явно неправдивий висновок експерт несе відповідальність за статтями 384, 385, 387 ККУ, 53 ЦПКУ, 184-4, 185-3, 185-6, 186-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Важливе значення мають тісно пов’язані з проблемами судово-психіатричної експертизи питання лікування осіб, котрі були визнані неосудними, й осіб, які захворіли після скоєння правопорушення і винесення вироку. Всі ці питання обов’язково відображаються в експертних висновках і відповідних рекомендаціях.

Так само, як при вирішенні питань про осудність, при визначенні характеру психічного захворювання, що виникло після скоєння правопорушення, до чи після вирішення судом кримінальної справи за суттю судово-психіатричні експерти повинні враховувати його типи – тимчасовийчи хронічний. При останньому виноситься висновок про неможливість цієї особи постати через це перед судом і нести покарання за правопорушення, скоєне до розвитку психозу, чи про неможливість подальшого відбування покарання в місцях позбавлення волі та необхідність її переводу на лікування до психіатричної лікарні. Тимчасовий характер захворювання – це коли особа лише деякий час не може постати перед судом, приймати участь у слідстві під час розслідування або провадження справи судом чи відбувати покарання.

Згідно із законодавством як заходи медичного характеру стосовно душевно хворих, котрі скоїли суспільно небезпечні дії, застосовується примусове лікування в психіатричних лікарнях загального чи спеціального типу; лікування на загальних підставах, тобто так само, як і всіх інших душевно хворих; передача на піклування родичам або опікунам при умові обов’язкового лікарського нагляду психіатричного диспансеру за місцем проживання.

Примусове лікування не можна розглядати як покарання, тому що душевно хворі не спроможні розуміти його значення. Хоча воно призначається, відміняється або замінюється іншими заходами за рішенням суду, останній не встановлює термін примусового лікування. У разі одужання особи чи настання стійкого покращення і втрати нею соціальної небезпечності примусове лікування за поданням адміністрації лікувальної установи, згідно з висновком експертної комісії, може бути скасоване судом навіть через короткий термін, тобто це залежить від психічного стану хворого і його оцінка є прерогативою лікарів-психіатрів.

Госпіталізація психічно хворих на загальних підставахздійснюється з такого їх психічного стану, коли в цьому є необхідність, і у відповідності з нормами організації системи амбулаторної та стаціонарної психіатричної допомоги в Україні. Згідно з цим лікар-психіатр диспансеру або поліклініки, встановивши факт психічного захворювання та наявність показань до стаціонарного лікування, направляє хворого в психіатричну лікарню.

Черговий лікар психіатричної лікарні, прийнявши й особисто оглянувши хворого, визначає, в який відділ його потрібно госпіталізувати; там лікуючим психіатром і завідуючим відділом проводиться подальше обстеження та призначається лікування, а за участю лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) колегіально проводиться оцінка працездатності, наявності суїцидальних і соціально небезпечних тенденцій, ознак інвалідності і подальше направлення на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). Психічно хворі, лікування яких проводилося на загальних підставах, виписуються, якщо вони не потребують продовження стаціонарного лікування.

В подальшому нагляд за психічним здоров’ям хворих і підтримуюче лікування здійснюють позалікарняні психіатричні заклади:

диспансери,

медико-соціальні реабілітаційні установи,

лікувально-виробничі майстерні та цехи тощо.

Наявність позалікарняних закладів, окрім продовження амбулаторного підтримуючого лікування, забезпечує нагляд і можливість своєчасно виявити небезпечні зміни в психіці хворих і повторно госпіталізувати їх для ефективного лікування. Якщо хворий, котрий підлягає за медичними показаннями виписці з лікарні, перебуває в стані, при якому він не може бути повністю справним і залишатися на самоті, а, крім цього, не має постійного місця проживання і близьких, зобов’язаних здійснювати піклування про нього, він може бути виписаний з лікарні тільки після встановлення над ним опіки.

При направленні в стаціонар дільничний лікар-психіатр попередньо встановлює діагноз та оформляє відповідної форми направлення, а при виписці після лікування психічно хворого в стаціонарі амбулаторна ланка повідомляється з направленням відповідної виписки з історії хвороби та рекомендацій з організації підтримуючого амбулаторного лікування і реабілітації.

Всі ці дані разом з описом динаміки поточного диспансерного нагляду відображаються в амбулаторних картах психічно хворих.При виписці зі стаціонару психічно хворих з суїцидальними або соціально небезпечними тенденціями після проведеного лікування обов’язково, не менш як за 10 днів до виписки, спеціальні сигнальні повідомлення надсилаються в психіатричний диспансер або районному психіатру, в прокуратуру і міліцію, відповідно за місцем проживання хворого.

Правові й організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою, ґрунтуючись на пріоритеті прав і свобод людини та громадянина, визначає Закон України “Про психіатричну допомогу”. Згідно з його ст. 4 психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, дотримання прав людини та громадянина, добровільності, доступності і відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Юридичними підставамидля призначення судово-психіатричної експертизи у процесуальному порядку, передбаченому законодавством, можуть бути

- постанови слідчого, прокурора, органів дізнання,

- ухвала суду або одноосібна постанова судді у справі обвинувачення особи чи в порядку досудової підготовки цивільної справи.

Інші юридичні документи (супровідні листи, доручення, списки запитань) підставою для проведення експертизи не можуть бути.

У практиці судово-психіатрична експертиза найчастіше призначається у зв’язку з наявністю сумнівів щодо психічної повноцінності звинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка, цивільних позивача та відповідача, а також особи, стосовно якої вирішується питання про дієздатність. Згідно зі ст. 76 КПКУ судово-психіатрична експертиза призначається обов’язково лише для визначення психічного стану підозрюваних або звинувачуваних при наявності у справах даних, які викликають сумніви щодо їх осудності. В ст. 69 цього кодексу передбачено також, що лише експертизою встановлюється нездатність осіб правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і спроможність давати про них показання. При розгляді справ у цивільному процесі про визнання громадянина недієздатним, при наявності достатніх даних про психічну хворобу чи недоумство судово-психіатрична експертиза є обов’язковою, незалежно від заявлених клопотань (ст. 258 ЦПКУ).

Клопотанняпро призначення судово-психіатричної експертизи перед відповідними інстанціями та посадовими особами можуть подавати підозрювані, звинувачувані, потерпілі, їх родичі та законні представники, адвокат (з моменту його участі у процесі), прокурор, цивільні – позивач, відповідач і їх представники.

Для направлення на судово-психіатричне обстеження формальними або фактичними підставамиможуть бути відомості про те, що особи, стосовно яких ведеться слідство або розглядається справа в суді, в минулому вже мали психічні порушення, перебували на обліку в психіатра у диспансері (кабінеті), раніше проходили судово-психіатричне обстеження, трудову чи військову експертизу, в результаті чого були виявлені психічні відхилення від норми, перебували на лікуванні у психіатричній лікарні. Варто проводити експертизу і щодо тих, хто переніс енцефаліти, менінгоенцефаліти, травми голови, особливо, коли після цього були відставання у навчанні, зниження працездатності, зміни в психіці, судомні припадки тощо.

Підставою для призначення судово-психіатричної експертизи можуть бути й аргументовані клопотання родичів або піклувальників про “неправильну” чи “дивну” поведінку звинувачуваного. Такі відомості можуть бути у показаннях свідків, що потребує від слідчого додаткових уточнень і запитань. Неадекватна, тобто невідповідна обстановці поведінка, спроби самогубства, деякі ознаки психічних розладів, наприклад, судомні епілептичні напади, можуть спостерігатися також особисто слідчим або в суді на всіх етапах кримінального чи цивільного процесу. Клопотання про експертизу може надходити і від самого звинувачуваного чи підозрюваного. До цього потрібно ставитися з відповідною увагою, без зайвої недовіри, хоча часто це й буває зловмисними прийомами психічно здорових злочинців, щоб уникнути відповідальності.

Суттєвими обставинами, які зумовлюють сумніви у психічному здоров’ї звинувачуваного, можуть бути характер скоєного злочину та його мотиви (надмірна жорстокість дій, відсутність психологічно зрозумілих мотивацій дій, їх безглуздість і недоречність). Одночасно треба зауважити, що самі собою ці обставини ще не можуть бути доказом психічної хвороби і потребують розгляду в сукупності з іншими даними про особу та її поведінку.

У контексті підготовчої діяльності для вивчення психічного стану особи велику цінність можуть мати ретельно зібрані різні записи, нотатки, листи, щоденники, які стосуються душевного стану і переживань досліджуваного.

Після завершення підготовчого етапу слідчий або суд зобов’язані прийняти рішення про те, в котрий судово-психіатричний заклад чи якому спеціалісту в галузі психіатрії направити матеріали та постанову (ухвалу) суду для проведення судово-психіатричного експертного дослідження.

Постанова про проведення судово-психіатричної експертизи повинна бути вмотивованою, у ній вказують підстави, на основі яких остання призначається.

Постанова має таку форму:

У вступнійчастині записують повне найменування і номер кримінальної справи, прізвище, ім’я та по батькові особи, направленої на судово-психіатричну експертизу, норми кримінального закону, які передбачають скоєне правопорушення.

В описовій частинікоротко викладаються суть протиправних дій особи, котра наплавлена на експертизу, а також ті підстави, що викликають сумніви в її психічному здоров’ї. Далі вказується установа, експертам якої доручається експертиза.

Після цього формулюються запитанняв зв’язку із завданням експертного обстеження. Можна, наприклад, поставити кілька характерних запитань для з’ясування психічного стану підекспертних:

1) Чи не страждав звинувачуваний психічним захворюванням на час скоєння ним правопорушення і чи не страждає в цей час? Якщо так, то яким саме?

2) Якщо звинувачуваний страждав психічним захворюванням у момент скоєння правопорушення, то чи виключало це захворювання його здатність розуміти свої дії або керувати ними, тобто чи вважати його осудним або неосудним?

3) Чи не страждає звинувачуваний захворюванням, яке виникло після скоєння ним злочину, а якщо страждає, то чи не позбавляє це захворювання його здатності розуміти свої дії або керувати ними?

4) Коли звинувачуваний страждає психічним захворюванням, то чи потребує він застосування до нього примусових заходів медичного характеру, передбачених законодавством, і яких саме?

У багатьох випадках виникають в експертів й інші запитання. Вони можуть стосуватися, зокрема, обґрунтованості висновків попередніх судово-психіатричних експертиз, а також встановлених раніше діагнозів. Залежно від обставин і терміну злочинної діяльності можуть бути запитання про час початку психічної хвороби, наявність т. зв. “світлих проміжків” в перебігу захворювання, а у випадку, коли захворювання виникло після скоєння злочину, – про можливість видужання хворого.

У практиці, згідно з вимогами законодавства та відповідно до діючої інструкції, проводяться такі організаційні форми судово-психіатричної експертизи:

1) експертиза в кабінеті слідчого;

2) експертиза в судовому засіданні;

3) амбулаторна;

4) стаціонарна;

5) заочна (посмертна).

Експертиза в кабінетіслідчого проводиться нечасто і має, як правило, оглядово-консультативний характер. На відміну від позапроцесуального консультування слідчого судовими психіатрами, для якого не потрібна постанова, в результаті такого експертного обстеження робиться висновок про психічний стан особи на цей час, щодо можливості проведення з нею слідчих дій, а також про необхідність призначення того чи іншого виду судово-психіатричної експертизи. Так, наприклад, експерт-психіатр може уточнити, які ще документи потрібно зібрати слідчому для проведення амбулаторної чи стаціонарної експертизи. Може взагалі бути скасовано потребу в проведенні судово-психіатричної експертизи в разі встановлення відсутності психічного захворювання.

Судово-психіатрична експертиза в судовому засіданніможе бути призначена звинувачуваному, що не оглядався психіатром раніше, а його психічне здоров’я викликало у суду сумніви. В цих умовах судово-психіатричний експерт не завжди може зробити остаточний висновок; найвірогідніше це можливо, коли підекспертний не хворий психічно. Найбільшу групу підекспертних, з приводу яких психіатрів-експертів викликають на судове засідання, становлять звинувачувані, щодо яких вже проводивсь якийсь вид судово-психіатричної експертизи і було винесено остаточний висновок. Виклик експерта в судможе бути зумовлений сумнівами у правильності експертного висновку чи необхідністю отримати роз’яснення щодо матеріалів, які не були відомі експертам на час проведення ними експертного дослідження. В багатьох випадках воно спричинене тим, що відбулися зміни в психічному стані та поведінці звинувачуваного, раніше визнаного судово-психіатричними експертами осудним. При ньому найчастіше мова йде про реактивні стани чи симулятивну поведінку звинувачуваного.

Для цього оголошується спеціальна перерва в засіданні й обстеження проводиться в присутності складу суду, захисника, законних представників та учасників процесу. Фактично такі обстеження практикуються дуже рідко, лише в необхідних випадках.

Амбулаторна судово-психіатрична експертиза– це одноразове, рідше повторне обстеження особи комісією лікарів-психіатрів в умовах відповідно створеної в системі охорони здоров’я на постійній основі спеціальної СПЕК, яке проводиться в амбулаторних умовах при психіатричних диспансерах, психіатричних відділяннях або у відповідних приміщеннях слідчих ізоляторів. Амбулаторну експертизу проводять для визначення дієздатності особи при розгляді цивільних справ, а також більшості свідків і потерпілих. При розгляді кримінальних справ експертні висновки можуть бути сформульовані, здебільшого, у зрозумілих випадках, коли досліджувані раніше знаходилися під наглядом психіатричних лікувальних установ або в результаті обстеження осіб, котрі вчинили протиправні дії в стані звичайного алкогольного сп’яніння, під час короткочасних розладів психічної діяльності, коли матеріали кримінальної справи містять достатньо даних про стан особи в момент скоєння правопорушення.

Порядок проведення амбулаторної судово-психіатричної експертизи.Лікар-доповідач попередньо проводить огляд і детальну співбесіду з підекспертним, знайомиться з матеріалами справи, складає історію хвороби. Для ефективної роботи попередньо збираються всі документи, що потрібні лікарям-експертам, встановлюються суттєві обставини справи і дані, які характеризують особу досліджуваного. Всі відомості потрібно завчасно подати для попереднього ознайомлення з ними експертів. Лікар-доповідач представляє підекспертного СПЕК, повідомляє їй історію його хвороби. На основі особистого та колегіального обстеження, даних історії хвороби, всіх матеріалів справи комісія виносить висновок з питань, які перед нею були поставлені.

Основною перевагою амбулаторної експертизиє її короткочасність, а головним недоліком– неможливість у всіх випадках вирішити питання про характер і тяжкість психічних розладів та їх прогноз, для чого потрібна стаціонарна експертиза.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза– це найдосконаліша форма судово-психіатричної експертизи, яка включає в себе відносно тривале психіатричне спостереження в умовах спеціальних судово-психіатричних відділень закладів МОЗ України, палатах звичайних психіатричних лікарень. Для направлення на таку експертизу підозрюваного чи звинувачуваного, що не перебуває під вартою, необхідна санкція прокурора. Цивільні позивачі та відповідачі, потерпілі та свідки для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи направляються до загальних відділень психіатричних лікарень.

У стаціонарах проводяться ті ж обстеження і такий же нагляд, що й для інших осіб, котрі лікуються і проходять інші види експертизи (військової, трудової). При неможливості дати остаточний висновок в установлений 30-денний термін, експертна комісія подає обґрунтоване письмове клопотання про продовження строків експертизи до органу, який її призначив. Під час проведення стаціонарної експертизи припиняються будь-які слідчі дії з підекспертним, щоб це не вплинуло на стан його психіки та хід дослідження.

До ухвали суду підекспертний не вважається психічно хворим у правовому сенсі.З етично-правових мотивів досліджуваний повністю інформується про проведення експертизи та лікування. В разі категоричної відмови від цього робляться відповідні записи у висновку експертної комісії.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза повинна проводитись у тих випадках, коли важко розпізнати психічну хворобу, визначити її тяжкість стосовно юридичного критерію осудності, встановити прогностичні показники з точки зору закону, а також при підозрі особи в симуляції чи дисимуляції. Стаціонарною, як правило, буває і повторна судово-психіатрична експертиза.

При стаціонарній експертизі, крім клінічних використовуються також дані лабораторних і додаткових методів досліджень.

Проводяться спеціальні лабораторні дослідження:

крові, біологічних рідин і виділень, пункційне дослідження спинномозкової рідини (при потребі), електроенцефалографічні, рентгенокраніографічні, томографічні, ехографічні й інші доступні в стаціонарних умовах інструментальні дослідження, які можна проводити в динаміці та комплексі з психіатричним спостереженням.

Передбачено можливість комплексних експертних комісій, якщо для вирішення питання про психічний стан піддослідного необхідна компетенція лікарів інших спеціальностей. Так, до проведення експертизи можуть залучатись судові медики для визначення ступеня завданої шкоди стану здоров’я потерпілих, котрі перебували під час нападу на них чи скоєння над ними насилля в стані сп’яніння. В таких випадках може виникати питання про ступінь тяжкості сп’яніння особи, що перебувала в безпорадному стані. При утрудненнях із соматичними хворобами, коли є залежність психічного стану від основного соматичного страждання, стає необхідним залучення лікарів-спеціалістів тієї галузі медицини, до якої відноситься соматичне (неврологічне, інфекційне) захворювання. Все частіше використовуються у судово-психіатричній практиці комплексні психолого-психіатричні, психолого-педагогічні експертизи з метою, наприклад, встановлення т.зв. розумового віку неповнолітніх, характеру психічної незрілості.

Заочна (посмертна) судово-психіатрична експертизапроводиться лише за матеріалами справи, медичними й іншими документами без особистої участі та обстеження підекспертного. Такий вид експертного дослідження проводиться, коли очне обстеження особи неможливе через, наприклад, перебування за кордоном або коли посмертно необхідно встановити стан психічного здоров’я особи в той чи інший період її життя. Посмертна експертиза необхідна при розгляді справ про самогубства, а в цивільному процесі – коли виникають сумніви в психічному здоров’ї особи, котра померла, при факті складання дарчого акта, заповіту чи іншої юридичної дії. Судово-психіатричне експертне дослідження базується на показаннях свідків, що характеризує особу; часом варто проводити допит рідних, близьких і знайомих за участю судового психіатра. Аналізуються також медичні документи, листи, щоденники тощо. За недостатністю матеріалів експерти мають підставу для відмови від остаточних висновків.

Судово-психіатричні експерти не мають права самостійно замінювати один вид експертизи іншим, а якщо в постанові не вказано вид експертизи, то експерт може самостійно обрати доцільний вид експертного дослідження.

У практиці судово-психіатричний висновок експертів оформляється у вигляді документа, під назвою “Акт судово-психіатричної експертизи”, а результати – у заключній частині акта – “висновки”. Висновки експерта є доказом у кримінальній і цивільній справах (ст. 65 КПКУ та ст. 57 ЦПКУ).

Важливо розглянути форму та вимоги до оформлення “Акта судово-психіатричної експертизи”, принципи оцінки його висновку слідчим і судом. Він складається зі вступної, досліджувальної (описової) та мотивувальної частин і висновку (заключної частини), яка містить обґрунтовані висновки.

У вступній частинівказується: дата складання акту; склад комісії; дані про установу, в приміщенні якої проводиться експертиза; вид експертизи; анкетні дані підекспертного; його процесуальне становище (наприклад, суть обвинувачення); орган, яким призначено експертизу; коротка характеристика обставин справи; питання, що необхідно вирішити; дані про попередні судово-психіатричні експертні дослідження та їхні висновки, якщо вони були.

У досліджувальній (описовій) частинінаводяться відомості про минуле (анамнез життя і хвороби), наявність патологічної спадковості, психічний і фізичний розвиток, хід навчання з дитячого віку, особливості характеру, дані про інвалідність, якщо вона була встановлена раніше компетентними органами, описуються необхідні особливості поведінки і трудового життя.

Послідовно висвітлюється розвиток психічного захворювання, вказується час перебування на лікуванні в психіатричних закладах, наводяться встановлені там діагнози. Обов’язково вказується, звідки взяті ці відомості (зі слів підекспертного, його родичів або матеріалів справи).

Після анамнестичної частини подаються короткі дані про фізичний, соматичний та неврологічний статус особи, результати лабораторних та інших досліджень. Особлива увага приділяється описові психічного статусу підекспертного, яке має бути детальним, з відображенням усіх змін, які відбулися з ним за час експертного спостереження в стаціонарі. Дуже переконливо потрібно описувати факти симуляції або агравації, якщо такі спостерігалися. Опис психічного статусу та його динамічних змін має бути поданий у зрозумілій для суду формі.

У мотивувальній частиніакта подається аналіз клінічних фактів, досліджень та інших з’ясованих відомостей, чим обґрунтовується діагноз хвороби, характер і глибина психічних порушень і, відповідно, висновок про осудність-неосудність або дієздатність-недієздатність підекспертного, основні питання, які ставляться експертам. У випадку, коли експерти вважають особу осудною, в мотивувальній частині акта наводиться обґрунтування того, що виявлені психічні відхилення не виключають осудності підекспертного.

Висновок (заключна частина) містить обґрунтовані висновки судово-психіатричного експертного дослідження, в ньому подається розгорнутий медичний діагноз і судово-психіатрична оцінка. Наводяться відповіді на основне питання про осудність (у цивільному процесі – про дієздатність) і на всі інші запитання, поставлені експертам. Якщо підекспертний вчинив кілька правопорушень, то робляться висновки про психічний стан особи у кожному епізоді. При наявності психічного захворювання та висновку про неосудність оцінюється ступінь суспільної небезпеки досліджуваного і даються рекомендації про застосування заходів медичного характеру.

Зміст документа повинен бути зрозумілим усім учасникам процесу, а не лише спеціалістам-психіатрам. Висновок судово-психіатричної експертизи оцінюється органами слідства і суду на його вірогідність та інформативність. Висновок судових психіатрів, як і всіх експертів взагалі, не є обов’язковим для слідства та суду, що призначили експертизу, однак, незгода з експертним висновком повинна бути мотивованою. Оцінка судово-психіатричних висновків є дуже складною і вимагає не тільки юридичних, а й судово-психіатричних знань, хоч якою би зрозумілою мовою це дослідження було викладене.

У разі непогодження із заключними висновками експертів, сумнівів щодо їх правильності й обґрунтованості слідчий, прокурор чи суд, керуючись ст. 75 КПКУ та ст. 150 ЦПКУ, мають право призначити повторну експертизу, проведення якої доручається іншому складові експертної комісії.

Висновок з 2 питання:

Таким чином, експертні висновки визнаються лише неповними або незрозумілими в окремих своїх положеннях, то може бути призначено додаткову експертизу для уточнення та роз’яснення цих положень. У проведенні додаткової експертизи можуть приймати участь ті, хто проводив експертизу, визнану неповною. При недостатній зрозумілості окремих положень експертизи або за наявності сумнівів щодо повноти дослідження повторна експертиза може не призначатись, а недоліки можуть бути усунені шляхом допиту експертів із матеріалів експертизи та її висновків, при цьому допит експерта повинен обмежуватися лише предметом експертного дослідження. При встановленні додаткових обставин справи може бути призначено додаткову експертизу. Оскільки остаточна оцінка висновків судово-психіатричної експертизи є прерогативою органів, які її призначили, при повторній експертизі постановка питання про правильність попередньої перед експертами нового складу є некоректною.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. Алгоритм дії медичної сестри
3. Алгоритм дії медичної сестри
4. Алгоритм дії медичної сестри
5. Алгоритм дії медичної сестри
6. Базові поняття про класифікацію медичної техніки
7. Без урахування вагомості факторів конкурентоспроможність продукції визначається як сума балів за кожним фактором.
8. ВИДИ І обсягИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ.
9. Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку приєднуються до справи.
10. Відповідальність у цивільному праві. Принципи компенсації моральної шкоди у сфері медичної діяльності.
11. Госпітальні види медичної допомоги.

Переглядів: 2084