Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ПИТАННЯ ОСУДНОСТІ ПРИ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНІЙ ЕКСПЕРТИЗІ ОБВИНУВАЧЕНИХ. ОБСТЕЖЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ.

 

Проблема осудності-неосудності у вітчизняній судовій психіатрії розглядається як найважливіша за значенням. Експертизи, котрі призначаються у зв’язку з сумнівами щодо осудності обвинувачених, становлять до 90% від усіх судово-психіатричних експертиз, а більшість осіб, які знаходяться на стаціонарному примусовому лікуванні, визнано неосудними.

Основною передумовою провини правопорушника є осудність, тобто здатність особи вірно розуміти сутність скоєної дії, усвідомлювати її наслідки для себе, оточуючих, суспільства загалом, а також можливість контролювати свої дії, керувати ними. Це означає розуміння суб’єктом права дозволів і заборон, які є в законі, та пристосовувати до них свою поведінку. Отже, щоби бути суб’єктом права, тобто бути осудною, особа повинна мати фактичну можливість правильно оцінювати обстановку, в якій здійснюються юридичні дії, усвідомлювати їх сутність і бути в змозі розпоряджатися ними.

Саме категорія осудності в кримінальному праві відображає ту міру вимог до психіки людини, яка дозволяє притягти її до кримінальної відповідальності у випадку скоєння нею злочину. В законодавстві закріплено традиційний альтернативний підхід, коли судово-психіатричний експерт на питання про осудність відповідає однозначно. Якщо особою вчинено злочин в стані неосудності, то вона не є суб’єктом злочину, а її дії потрібно кваліфікувати як небезпечні дії психічно хворої.

У ст. 19 ККУ зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або бездіяльності, керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки.

Із цього видно, що у формулі неосудності присутні два критерії:

медичний (біологічний) і

юридичний (психологічний), які виступають у поєднанні та визначають стан неосудності особи, котра скоїла суспільно небезпечні дії.

Медичний (біологічний) критерійстановить узагальнюючий перелік хвороб і складається з чотирьох ознак (груп психічних розладів):

1) хронічна душевна хвороба;

2) тимчасовий розлад душевної діяльності;

3) недоумство, слабоумство;

4) інший хворобливий стан психіки.

У першій групіоб’єднані психічні захворювання, що протікають довготривало, безперервним чи нападоподібним перебігом, мають тенденцію до прогресування, тобто до поступового наростання та ускладнення психічних розладів і їх наслідків. Хронічні психічні розлади часто призводять до глибоких і стійких змін особи хворого. До захворювань, об’єднаних цими ознаками медичного критерію, відносяться: шизофренія, шизофреноподібні та маячні (маревні) розлади, епілепсія, сифіліс мозку, старечі психози й ін.

У другу групувходять тимчасові розлади психічної діяльності, які мають різну тривалість, але закінчуються видужанням.

Це поняття медичного критерію поєднує різні групи психічних розладів:

· розлади поведінки і психіки внаслідок вживання психоактивних речовин (патологічне сп’яніння, алкогольні психози – параноїд, делірій, галюціноз);

· невротичні, поєднані зі стресовим впливом, патологічний афект та інші виключні стани;

· синдроми розладів поведінки, пов’язані з ендокринними, фізіологічними й іншими причинами.

До третьої групипсихічних захворювань, зазначених у законі медичного критерію, входять стійкі розлади пізнавальної діяльності з порушенням інтелекту як вродженого (олігофренія), так і набутого (стареча деменція) характеру. Сюди ж відносять недоумкуватість (розумова відсталість) і захворювання, що призводять до слабоумства. Для всіх цих захворювань характерним є збіднення психіки зі зниженням розумових здібностей, пам’яті та критики.

Четверта групаоб’єднує стани психіки та її аномалії – розлади особистості, порушення психічного розвитку, психопатії, легкі форми розумової відсталості, психічний інфантилізм, інші хворобливі стани.

Практично дуже складно віднести психічний стан особи, яка вчинила правопорушення, до тієї чи іншої групи медичного критерію. Це стосується передовсім незвичних форм поведінки в екстремальних ситуаціях.

Ті обставини, що медичний критерій неосудності має бути обумовлений виключно психічним розладом, означають:

1) психічний розлад зумовлюється причинами, що не залежать від волі та бажання хворого;

2) нехворобливі порушення психіки, які можуть вплинути на здатність усвідомлення своїх дій і керування ними (сильне емоційне потрясіння, афект, сп’яніння та ін.), не відносяться до обставин, що обумовлюють неосудність;

3) для встановлення осудності необхідна судово-психіатрична експертиза.

Медичний критерій вказує лише на необхідність визначення і кваліфікації захворювання, що є недостатнім для вирішення питання про неосудність. Психічний розлад обумовлює неосудність лише з досягненням певної глибини (ступеня тяжкості, як наприклад, при олігофреніях), а це визначається юридичним (психологічним) критерієм, і тому повинен зіставлятися з ним.

Юридичний (психологічний) критерій.Згідно з формулюванням у законі – це “неможливість усвідомлювати свої дії або керувати ними”, тобто узагальнена характеристика клінічних даних про розлади психіки з точки зору їх тяжкості.

Таким чином, цей критерій складається з двох ознак:

- інтелектуальної (неможливість усвідомлювати)

- та вольової (неможливість керувати своїми діями).

Інтелектуальна складова потребує аналізу критичних здібностей підекспертного, можливості адекватно сприймати дійсність, осмислювати і розуміти її, вміння передбачати можливі наслідки своїх вчинків. Наявність інтелектуальної ознаки свідчить про нездатність особи діяти на підставі вірного світосприйняття і розуміння (“здорового глузду”).

Вольова ознака акцентує увагу на нездатність особи бути владною над собою, тобто адекватно, відповідно до правильного розуміння, організувати і регулювати свою поведінку при здійсненні конкретних вчинків або при відмові від їх здійснення.

У ст. 20 ККУ введено поняття “обмежена осудність”. Вказується, що “підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними”. Введення у визначення обмеженої осудності тлумачення, що така особа “не була здатна” саме “повною мірою” усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, вказує на більш демократичний, в дусі сучасної правової реформи підхід до захисту законних прав, свобод та інтересів широкого кола осіб, котрі страждають на психічні розлади. Психічний розлад, що не виключає кримінальної відповідальності, враховується судом при призначенні покарання і згідно з п. 2 ст. 20 ККУ, “може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру”, не тягне за собою відбування покарання в місцях позбавлення волі.

Вирішення питання судово-психіатричної оцінки психічних розладів, які виникли в особи після вчинення нею правопорушення, але до винесення судом вироку,передбачається п. 3 ст. 19 ККУ, де вказується, що не підлягає покаранню особа, котра вчинила злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавило її можливості усвідомлювати свої дії, бездіяльність або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.

Через психічну хворобу, яка виникла, обвинувачений не в змозі правильно оцінювати обставини, що мають значення для справи, і не може використовувати передбачені законам процесуальні права. Він не здатний правильно сприймати сутність пред’явленого обвинувачення, значення доказів, не може захищати свої права, подати скаргу, апелювати до суду, тобто психічний розлад своєю наявністю робить його процесуально недієздатним.

Отже, коли судово-психіатричний експерт повинен оцінювати психічне захворювання, яке було констатоване як таке, що виникло після скоєння злочину, він має його правильно кваліфікувати, визначити його клінічну виразність і глибину ураження, а також вірогідні тривалість і фінал (можливість видужання). Важливість клінічного аналізу і точність діагнозу визначаються необхідністю конкретних рекомендацій стосовно заходів медичного характеру та подальшої професійної діяльності хворого.

При тимчасових розладах психічної діяльності хворі після одужання повертаються на слідство і суд. При хронічних психічних захворюваннях, після лікування, хворий втрачає можливість приймати участь судово-слідчому процесі і лишається у віданні органів охорони здоров’я.

Відповідно до п. 2 ст. 206 КПКУ, якщо особа після вчинення злочину захворіла на тимчасову душевну хворобу і це перешкоджає закінченню провадження у справі, то провадження у справі лише зупиняється до покращання психічного стану суб’єкта, доки він знову зможе брати участь у проведенні процесуальних дій. Коли ж хвороба є хронічною, то особа, котра захворіла, підлягає звільненню від покарання. В цьому випадку значного покращання стану психічного здоров’я суб’єкта не очікується, а тому питання про необхідність покарання такої особи не виникає. Тоді експертиза також вирішує питання про потребу хворого у застосуванні до неї примусових і непримусових заходів медичного характеру.

Таким чином, при направленні на судово-психіатричну експертизу осіб із психічними розладами вищезазначеної категорії необхідно з’ясувати такі питання:

1) чи наявна в особи душевна хвороба, яка виникла після вчинення нею злочину і яка саме;

2) визначити глибину психічного розладу (юридичний критерій);

3) визначити характер перебігу хвороби (хронічна чи тимчасова);

4) уточнити час виникнення психічного розладу. Зміст останнього пункту має особливе процесуальне значення, тому що з’ясування, в яких саме процесуальних діях обвинувачений брав участь, перебуваючи у хворобливому стані, допомагає визначити, які саме дії не мають кримінально-процесуального значення.

Проведення повторної судово-психіатричної експертизипісля припинення примусового лікування регламентується застосуванням ч. 2 ст. 19 ККУ, де вказується, що така експертиза проводиться для з’ясування здатності особи до оцінки матеріалів справи, самостійного права на захист, можливості усвідомлювати свої дії бездіяльність або керувати ними.

У практиці трапляються випадки, коли душевна хвороба може виникнути й у засуджених після призначення та під час відбування ними покарання. У психіатрії та праві загальновизнаним є той факт, що психічно хворі люди не в змозі усвідомлювати карально-виховне значення покарання, тому їхнє перебування в місцях позбавлення волі не є доцільним як для них самих, так і для оточуючих. Вказані обставини слугують підставою для проведення психіатричного обстеження засудженого, стосовно якого виникають сумніви у його психічному здоров’ї. Такі засуджені підлягають звільненню судом від подальшого відбування покарання на підставі відповідного лікарського висновку і наплавляються на примусове лікування чи під опіку органів охорони здоров’я. При повторних (зворотних) процесах захворювання такі особи направляються на лікування до психіатричних лікарень у місцях позбавлення волі, а після одужання продовжують відбувати покарання.

Рішення про звільнення від подальшого відбування покарання в місцях позбавлення волі виноситься судом на підставі подання адміністрації виправно-трудового закладу та висновків лікарської комісії про наявність психічного захворювання у засудженого.

Згідно з Положенням про проведення судово-психіатричної експертизи стосовно таких засуджених лікарська комісія складає медичний висновок, а не акт судово-психіатричної експертизи. В цьому висновку обов’язково повинно бути викладено думку психіатрів про можливість подальшого перебування засудженого в місцях позбавлення волі та відбування ним покарання.

Сумніви в психічному здоров’ї засудженого виникають найчастіше у випадках тривалого і впертого порушення ним режиму утримання, немотивованої відмови від роботи, незвичайної конфліктності, повторних необґрунтованих скарг і протестів, а також інших незвичайних вчинків: відмова від спілкування з оточуючими, відлюдькуватість, схильність до приховування, відмова від їжі тощо. У засуджених можливе виникнення будь-яких психічних захворювань шизофренічних, маніакально-депресивних чи епілептичних розладів. У деяких випадках можуть загострюватись хронічні психічні захворювання, що почалися ще до скоєння правопорушення і не були розпізнані експертизою під час досудового слідства та розгляду справи в суді в наслідок особливостей перебігу захворювання, якщо експертиза взагалі проводилася. Коли лікарська комісія встановить, що душевна хвороба виникла до правопорушення, за яке було засуджено досліджуваного, то вона має право поставити питання про бажаність перегляду висновку про осудність цієї особи.

Стосовно засуджених, визнаних такими, що страждають на хронічну душевну хворобу, і звільнених від подальшого відбування покарання в порядку, передбаченому статтями 19, 84 ККУ, ст. 408 КПКУ, можуть бути застосовані заходи медичного характеру у вигляді примусового лікування в психіатричній лікарні зі звичайним або посиленим наглядом. Вибір виду примусового лікування залежить передовсім від психічного стану хворого, тяжкості суспільно небезпечного діяння та потенційної соціальної небезпечності особи.

У деяких випадках, при відсутності маячних розладів та агресивних тенденцій, стає можливим застосування непримусового заходу медичного характеру: звільнення хронічно хворого засудженого від покарання за злочин, який за своєю суттю не становить великої суспільної небезпеки, і передача його на піклування органів охорони здоров’я без призначення примусового лікування. Тоді засуджений, звільнений від відбування покарання, передається під нагляд психіатричного диспансеру і на піклування родичів, опікунів та інших законних представників психічно хворого.

Висновок з 3 питання:

Іноді психічне порушення засудженого оцінюється комісією лікарів як тимчасовий розлад душевної діяльності. Найчастіше при цьому виявляються реактивні стани, динамічні зрушення при психопатіях (декомпенсації) або клінічні прояви алкогольної чи наркотичної залежності (абстинентні стани). Можливість одужання та значного покращання психічного стану осіб із такими душевними розладами перешкоджають їх звільненню в порядку, передбаченому ст. 408 КПКУ. Тому лікування цих засуджених, у порядку застосування до них ст. 411 України, ст. 421 КПКУ, ч. 2 ст. 96 ККУ і статтях 21, 117 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВКУ), проводиться в психіатричних відділеннях і стаціонарах при лікарнях місць позбавлення волі. Після проведення необхідних терапевтичних заходів і видужання ці особи повертаються до місця позбавлення волі для подальшого відбування покарання.

Серед засуджених можуть знаходитися особи, яких було визнано осудними, але такими, що мають ті чи інші психічні відхилення. Це психопатичні особи, такі, що перенесли черепно-мозкові травми й інші органічні ураження головного мозку. Одним із найважливіших засобів стосовно таких засуджених є медичне і психіатричне спостереження за ними з метою профілактики погіршання їх психічного стану.

 


Читайте також:

  1. IV. Питання самоконтролю.
  2. V. Питання для самоконтолю
  3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  4. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  5. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
  6. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
  7. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
  8. Бесіда за запитаннями.
  9. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
  10. Верхове обстеження, регулювання і ремонт контактної підвіски
  11. Верхове обстеження, регулювання і ремонт контактної підвіски
  12. Виділення в природних комплексах незвичайних, унікальних ділянок і явищ і питання їх збереження.




Переглядів: 888

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Акт експертизи підписується кожним експертом і засвідчується печаткою медичної установи, на базі якої проводилася судово-психіатрична експертиза. | СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА СВІДКІВ І ПОТЕРПІЛИХ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.