Діяльність в сфері освіти.

Діяльність в сфері науки і культури.

У галузі природознавчих наук ключовими є програми, що стосуються проблеми взаємозв'язків у системі "людина-біосфера"; для їх втілення під егідою ЮНЕСКО утворені такі нові структури, як Міжурядова океанографічна комісія, а також Міжнародна гідрологічна та Міжнародна геологічна програми кореляції. Не забута і проблема, якою ЮНЕСКО займається понад два десятиліття, — проблема загроз, які чи потенціально, чи вже насправді криються у гіпертрофованому дисбалансі між Північчю і Півднем, між відсталістю одного і науково-технічною насиченістю іншої. У суспільних науках ЮНЕСКО фокусує свою увагу на проблемах прав людини та демократії, ліквідації всіх форм дискримінації, підвищення соціального статусу жінок та молоді.

Діяльність організації в галузі культури сконцентрована на питаннях зберігання культурної спадщини усього людства, впровадження та підвищення культурологічних критеріїв суспільного розвитку.

За програмою "Комунікація на служінні людині" реалізуються конкретні заходи, спрямовані на те, щоб не тільки хоч б частково задовольнити потреби країн "третього світу" в інформаційному лібералізованому обміні, а й утворити чи розвинути в них самостійні комунікаційні інфраструктури. Багатоцільова стратегія ЮНЕСКО в цій важливій галузі покликана безпосередньо сприяти зростанню зусиль світової співтовариства в подоланні всіляких бар'єрів на шляху вільно поширення ідей як на міжнародному, так і на національному рівнях, а також у розвитку і впровадженні в життя принципів вільної, незалежної преси, що має функціонувати в атмосфері політичного плюралізму та громадського контролю за доступністю будь-якої інформації.

313 основних "крупних програм", що постійно передбачаються середньостроковими планами ЮНЕСКО, три належать до освіти, не враховуючи різноманітні комплексні складові інших програм.

Перша крупна програма — "Освіта для всіх". Вона об'єднує програми та підпрограми, спільною метою яких е сприяння здійсненню права на освіту для всіх як у плані рівного доступу до освіти, так і в плані можливостей успішного навчання Можна сказати, що ця програма є головною освітньою програмою ЮНЕСКО, тому що в межах її реалізації здійснюються заходи, безпосередньо спрямовані на досягнення стратегічної мети — ліквідацію неписьменності. В усьому світі налічується понад 1 млрд неписьменних, і, попри зусилля як ЮНЕСКО, так і національних урядів щодо Скорочення їхньої кількості, цей показник постійно -зростає і в абсолютному, й у відносному вираженні. ЮНЕСКО приділяє особливу увагу розробці та втіленню в життя конкретних і ефективних заходів для викоренення неписьменності. Ця проблема стала об'єктом діяльності ЮНЕСКО починаючи з 60-х років, і ініціатива в цьому належала делегації УРСР, яка спільно з делегаціями Малі та МНР внесла відповідну резолюцію на розгляд XII сесії Генеральної конференції.

"Демократизація освіти" — підпрограма, спрямована на вивчення загальних проблем розвитку освітніх систем і розробку теоретичних та практичних підходів щодо їх реформування або вдосконалення, тоді як в інших підпрограмах проблеми освіти розглядаються в їх різноманітних конкретних аспектах: боротьба з неписьменністю через загальне охоплення початковою освітою; навчання дорослих; жінка й освіта; неперервна освіта та ін.

Головною метою програми "Освіта для всіх" є втілення в життя права на освіту, яке розглядається ЮНЕСКО, по-перше, як фундаментальне право кожної людини незалежно від її віку, статі, соціального становища, етнічної чи расової належності і, по-друге, як неодмінна умова соціального прогресу. На практичне впровадження цієї програми витрачається приблизно 30% коштів, які направляються на програму освіти взагалі; майже половину з цієї третини поглинають програми щодо ліквідації неписьменності в країнах, що розвиваються. Програма передбачає заходи щодо координації дій державами-члена-ми, підтримку їх зусиль і ініціатив, сприяння регіональному та міжнародному співробітництву. Нагальна потреба ліквідувати масову неписьменність у країнах "третього світу" спонукає ЮНЕСКО брати безпосередню участь у підготовці працівників освіти: вчителів навчальних закладів; працівників, що займаються розповсюдженням письменності; спеціалістів широкого профілю з метою охоплення навчальним процесом як дітей, так і дорослих; персоналу для роботи в сільській місцевості; вихователів дітей дошкільного віку; спеціалістів у галузі агітації та мотивації до навчання. Приблизно 35-40% загального бюджету, що виділяється на освітні цілі, традиційно направляються у підрозділи, що знаходяться поза штаб-квартирою ЮНЕСКО, тобто у відповідь на конкретні запити і пропозиції національних урядів або інших інститутів національного чи субрегіонального рівня.

Друга крупна програма — "Розробка та втілення політики в галузі освіти". Передбачені в ній заходи спрямовані на постійну підтримку діяльності держав-членів щодо розробки послідовної, практично та теоретично збалансованої політики в галузі освіти, а також щодо створення відповідних інфраструктур та пошуку коштів, необхідних для успішного функціонування освітніх систем. Таким чином, ця програма мас на меті створення сприятливих політичних та матеріальних умов для втілення в життя двох інших, пов'язаних з нею крупних програм: "Освіта для всіх" і "Освіта, підготовка кадрів і суспільство". У її межах передбачаються заходи, що стосуються фундаментальних аспектів розвитку освітніх систем: політика, планування та фінансовий моніторинг у галузі освіти; теоретична розробка загальної стратегії розповсюдження письменності; створення універсальної системи критеріїв та рекомендацій стосовно розвитку освіти; зміст і методи навчання, дослідження і педагогічні новації; координація шкільного і позашкільного навчальних процесів; а також суто практичних, навіть утилітарних аспектів цієї проблеми: мобілізація та оптимальне застосування коштів; розвиток педагогічної та суміжних наук з метою оновлення навчального процесу та підвищення його ефективності; шкільне будівництво; ергономіка навчальних приміщень; навчальні матеріали та обладнання.

Остання суто освітня крупна програма — "Освіта, підготовка кадрів і суспільство" — об'єднує заходи та дослідницькі проекти, що стосуються головних аспектів взаємодії між діяльністю у галузі освіти і процесами, що відбуваються у суспільстві: освіта й економіка; освіта й проблеми її соціальної адаптації; освіта і сфера праці; освіта і культура; освіта, наука і техніка; освіта і комунікація; освіта і спорт.

Оцінюючи діяльність ЮНЕСКО в галузі освіти, і зокрема в галузі ліквідації неписьменності, необхідно зазначити, що вона досить ефективна, хоч і є локальною за своїм характером. Головних зусиль у цій справі повинні докладати уряди заінтересованих держав, а ЮНЕСКО все ж таки має бути насамперед координаційним штабом і центром акумулювання сві-, тового досвіду, який свідчить про те, що для успішного вирішення питань освіти необхідні передусім завоювання повної економічної незалежності і докорінні соціально-економічні перетворення, які дають змогу мобілізувати національні ресурси на розв'язання цих важливих проблем.

Решта розділів загальної Програми ЮНЕСКО спрямовані на практичне втілення в життя цілей і завдань організації в інших сферах її компетенції.

4. Діяльність України в ЮНЕСКО.

Україна є членом ЮНЕСКО (Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки i культури) з 12 травня 1954 року.

За 47 років напрацьовано значний потенціал i досвід співпраці з цією Організацією у сферах її компетенції, а також багатостороннього міжнародного гуманітарного співробітництва.

За період членства в ЮНЕСКО Україна виступала iнiцiатором започаткування багатьох міжнародних програм i проектів цієї Організації. Зокрема, в ході 26-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО вона iнiцiювала розгортання масової міжнародної кампанії по викоріненню неписьменності. Ця кампанія набула широкого міжнародного визнання i лягла в основу багаторічної програмної діяльності ЮНЕСКО в цій галузі.

Україна висунула також пропозицію про використання засобів інформації з метою зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, насильства i ненависті між народами, що дало поштовх до розробки i прийняття відповідної Декларації (1978 р.). Україна була серед iнiцiаторiв розробки Декларації про раси i расові забобони, започаткування проектів стосовно ролі ЮНЕСКО у встановленні нового міжнародного економічного порядку, вивчення та поширення слов'янських культур та iнш.

На 27-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 р.) Україна виступила з ініціативою розробки "Програми культури миру". Ця ініціатива лягла в основу переорієнтації діяльності ЮНЕСКО в напрямку зміцнення її етичної місії та ролі у формуванні психології культури миру, клімату довіри i толерантності. На підставі цієї пропозиції розроблено міждисциплінарний проект "На шляху до культури миру", який став складовою частиною всіх наступних дворічних програм та стратегічних напрямків діяльності Організації до 2001 року.

У рамках цього проекту у 1999 р. в Києві під егідою Президента України та за фінансовою участю ЮНЕСКО проведено Міжнародну конференцію "Демократичне врядування та культура миру в країнах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи".

У ході 29-ї сесії Генконференцiї ЮНЕСКО Україна iнiцiювала звернення до ООН з метою проголошення ООН одного з років Міжнародним роком захисту, збереження та відродження культурної спадщини.

На 56-ї сесії Генеральної асамблеї ООН ця iнiцiатива знайшла своє відображення - 2002 рік проголошено ООН міжнародним роком із захисту світової культурної спадщини. З огляду на історичний характер 30-ї сесії Генеральної конференції (останньої у другому тисячолітті), Україна визначила такі найважливіші завдання ЮНЕСКО на нинішньому етапі входження людства у ХХI століття: пошук формули гармонізації глобальних, регіональних i національних інтересів, нових форм співробітництва, зміцнення мандатної функції ЮНЕСКО та її ролі інтелектуального та морально-етичного центру як у системі ООН, так i на міждержавному рівні.

Україна обиралася до цілого ряду керівних та програмних органів ЮНЕСКО, насамперед до Виконавчої Ради. У 1981 - 1985 рр., представником УРСР у Виконрадi було призначено Г.М. Цвєткова, 1995 - 1999 рр. представниками України були В.Д. Хандогiй та А.М. Зленко.

15 жовтня - 3 листопада в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі відбулася 31-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, в якій брала участь делегація України, на чолі з заступником глави Адміністрації Президента, головою Національної комісії України у справах ЮНЕСКО А.К.Орлом.

В ході сесії Генконференцiї відбулися вибори до Виконавчої ради ЮНЕСКО. Завдяки активній, чітко скоординованій та різноплановій роботі МЗС, Постпредства при ЮНЕСКО та дипустанов України за кордоном нашу державу переважною більшістю голосів (116) було обрано до Виконавчої Ради ЮНЕСКО на чотирирічний термін. Окрім України до складу Виконради від II регіональної виборчої групи (країни Центральної i Східної Європи) були обрані Словаччина (81 голос) та Білорусь (72 голоси). Загалом у нашій виборчій групі на три вакантні місця у Виконрадi, окрім України, претендували ще сім країн - Азербайджан, Албанія, Вірменія, Білорусь, Латвія, Словаччина та Югославія.

Представником України у Виконрадi Указом Президента України призначено А.К. Орла.

Нинішнє обрання України до Виконради засвідчило важливу роль, яку відіграє наша держава у розвитку сучасного міжнародного й міжрегіонального гуманітарного співробітництва, її активну позицію в обстоюванні принципів й ідеалів Організації, а також набутий авторитет в ЮНЕСКО.

Україна також обиралась до Міжнародної координаційної ради програми "Людина i біосфера", Міжурядової ради Загальної програми з інформації, Міжурядового комітету Всесвітнього десятиріччя розвитку культури, Міжурядового комітету із сприяння поверненню культурних цінностей країнам їхнього походження, Комітету по штаб-квартирі.

Нині Україна є членом Виконавчої ради Міжурядової океанографічної комісії, Міжурядового комітету Міжурядової програми з інформатики, Міжурядової ради Міжнародної гідрологічної програми та Міжурядового комітету з авторського права.

Для реалізації деяких з довгострокових програм ЮНЕСКО в Україні створено i діють національні комітети, комісії та міжнародні центри.

Координацію діяльності національних інституцій в рамках Організації, покладено на міжвідомчу Комісію у справах ЮНЕСКО, яку було створено в 1956 р. У листопаді 1995 року Указом Президента України колишню Комісію було перетворено на Національну комісію України у справах ЮНЕСКО.

З 1970 року по 1990 рік видавався бюлетень Комісії. Наприкінці 1996 року поновлено його видання.

З грудня 1962 року в Парижі функціонує Постійне представництво України при ЮНЕСКО.

З моменту виборення незалежності України Постійними представниками України при ЮНЕСКО були: Слiпченко Олександр Сергійович, Кочубей Юрій Миколайович, Зленко Анатолій Максимович.

У вузах та наукових закладах України створено i діють 11 кафедр ЮНЕСКО в галузях лінгвістики, філософії людського спілкування, застосування інформаційних та комунікаційних технологій в освіті, превентивної освіти та соціальної політики, екології техногенних регіонів, крiобiологiї, клітинної i молекулярної нейробiологiї, прав людини i демократії.

У 1967 р. Україна приєдналася до проекту асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Нині в Україні нараховується 37 асоційованих шкіл ЮНЕСКО. З листопада 1990 р. в Україні діє Українська асоціація клубів ЮНЕСКО, яка об'єднує близько 50 таких клубів.

Канали ЮНЕСКО використовуються для популяризації серед світового співтовариства української науки, культури та освіти. Iнформацiйнi видання Організації публікують статті i матеріали про Україну. За фінансового сприяння з боку ЮНЕСКО в Україні було видано ряд книг, альбомів, матеріалів та публікацій. Проведено цілу низку конференцій та досліджень. Важливе значення в цьому плані має внесення ювілеїв видатних діячів та історичних подій українського народу до спеціального календаря ЮНЕСКО та участь Організації та її членів у відзначенні цих ювілеїв. У штаб-квартирі Організації проводяться українські виставки, концерти, кiноперегляди, наукові конференції тощо.

Важливе значення як в плані поширення інформації про Україну, так i поглиблення міжнародного співробітництва та її інтеграції в світову спільноту є внесення iсторико-архiтектурних об'єктів України до Списку всесвітньої спадщини (архітектурний ансамбль "Софія Київська", Києво-Печерська Лавра та історичний центр м. Львів), а також включення українських біосферних заповідників до Міжнародної мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО ("Чорноморський" (1982 р.); "Асканія-Нова" (1982 р.); "Карпатський" (1992 р.); "Дунайський" (1998 р.); "Шацький" (2002 р.). Вперше в світі у нашому регіоні за безпосередньої участі України створено транскордонний тристоронній польсько-словацько-український біосферний заповідник "Східні Карпати" (1998 р.) та румунсько-український біосферний резерват "Дельта Дунаю" (1998 р. ). У найближчій перспективі очікується на створення польсько-українського біосферного резервату "Західне Полісся".

Участь України в програмній діяльності ЮНЕСКО, крім використання інтелектуального потенціалу Організації та запозичення корисного міжнародного досвіду, дає змогу отримувати певні кошти для проведення в Україні міжнародних заходів по лінії ЮНЕСКО та виконання українськими фахівцями різного роду проектів в сфері її компетенції, а також у формі отримання стипендій, грантів, обладнання, науково-технічної інформації, консультативної допомоги та забезпечення за рахунок Організації участі українських фахівців у міжнародних заходах.

У 1991-1997 рр. здійснювалась Програма "ЮНЕСКО-Чорнобиль", спрямована на залучення, в межах компетенції ЮНЕСКО, міжнародної допомоги з метою мiнiмiзацiї наслідків аварії на ЧАЕС. За цією Програмою в містах Іванків, Бородянка та Славутич створено три центри соціально-психологічної реабiлiтацiї населення потерпілих від катастрофи територій, зокрема дітей та молоді. В рамках зазначеної програми отримано цінне медичне обладнання для діагностики захворювань крові вартістю 475 тис. дол.

21-23 лютого 2001 р. за фінансової підтримки ЮНЕСКО на базі Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка було проведено регіональний семінар "Роль ЗМI у попередженні поширення СНIДу", а також ще три міжнародні конференції, в тому числі на підтримання регіонального діалогу в Європі, підвищення рівня вищої технічної освіти, розширення співробітництва в рамках європейського наукового та технологічного простору.

Одержання субсидій сприяє підтриманню на належному рівні співпраці України з ЮНЕСКО, розвитку міжнародного гуманітарного співробітництва українських інституцій, а відтак, зміцненню національного інтелектуального потенціалу та його інтеграції в регіональні та світові науково-технічні i культурно-освітні процеси.

Значний вплив на розвиток співробітництва України з ЮНЕСКО мали візити Генерального директора Організації в Україну. Відбулося чотири візити в Україну Генеральних директорів ЮНЕСКО. Амаду Махтар М"Боу (Сенегал) відвідав нашу країну у травні 1982 р. Два візити Федеріко Майора (Іспанія) відбулися у квітні 1991 р. та у листопаді 1997 р. Яскравим прикладом динамiзацiї стосунків з ЮНЕСКО слугував i візит К. Мацуури в Україну (17-19 вересня 2000 р.) на запрошення Президента України Л.Д. Кучми та для участі у Міжнародній конференції "ЛIНГВАПАКС-VIII", що відбулася на базі Київського державного лінгвістичного університету.

Загалом відносини співробітництва між Україною та ЮНЕСКО розвиваються у конструктивному руслі, спрямованому, зокрема, на розширення участі українських інституцій у міжнародному спiвробiтництвi в гуманітарній сфері, а також на підвищення економізації участі України в програмній діяльності Організації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Дидактична мета та завдання	\|	Політична система суспільства та її структура

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.