• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Можливості венчурного інвестування в Україні

Державне регулювання інноваційної діяльності в Ук­раїні здійснюється відповідно до Постанови Верховної Ради Ук­раїни «Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13 липня 1999 року № 916-XIV та Закону України «Про інноваційну діяльність»- від 4 липня 2002 року

Головною метою державної інноваційної політики в Україні є створення соціально-економічних, організаційних і право­вих умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровад­ження сучасних екологічно чистих, безпечних,, енерго- та ресур­созберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяль­ність» основними принципами державної інноваційної політики є:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України; -визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері; Здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-техно­логічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної,, подат­кової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

- сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності; -підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Ґрунтуючись на цих принципах, державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

- визначення й підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального й місцевого рівнів;

- формування й реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

- створення нормативно-правової бази та економічних меха­нізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав, та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредит­них установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб’єктів; інноваційної діяльності;

- підтримки функціонування й розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Виходячи з актуальності наявних в Україні проблем, вирішення яких потребує наукового забезпечення, найбільш пріоритетними напрямами державної підтримки сьогодні є:

• у сфері наукового розвитку– фундаментальна наука; при­кладні дослідження й технології; вища освіта, підготовка та пе­репідготовка наукових кадрів; розвиток наукових засад розбу­дови соціально орієнтованої ринкової економіки; наукове за­безпечення вирішення проблем здоров’я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріального забезпечен­ня наукової діяльності;

• у сфері технологічного розвитку– дослідження і, створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту люди­ни; розроблення засобів збереження й захисту здоров’я люди­ни; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій; роз­роблення сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва,, в першу чергу агропромис­лового комплексу, легкої та харчової промисловості;

• у сфері виробництва– формування наукоемких виробничих процесів,, сприяння створенню та функціонуванню, інновацій­них структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення кон­курентоспроможних переробних виробництв; технологічне та технічне оновлення базових галузей економіки держави; впро­вадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних про­ектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвидшу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва та тенденціях його розвитку;

• у сфері фінансово-банківської діяльності– стимулювання ство­рення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування функціонуючих комерційних банків шляхом встановлення відповідних пільг з оподаткуван­ня коштів, що інвестуються для досягнення технологічних змін; диференціація ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів шляхом зниження в разі їх довгострокового кредитування високотехнологічних проектів і підвищення в разі вкладання коштів у високоприбут­кові операції фінансового ринку; створення системи пільгового рефінансування комерційних банків, які надають пільгові кре­дити для реалізації інвестиційних проектів щодо розроблення і впровадження високотехнологічного обладнання та іншої інноваційної продукції; запровадження спеціального порядку створення інноваційних асоціацій, які є інвестиційно-виробни­чими об’єднаннями юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у здійсненні інноваційного проекту та випуску нової конкурентноспроможної продукції; запровадження державної системи страхування ризиків інноваційної діяльності за рахунок спеціально створеної страхової компанії тощо [5].

Найефективнішим важелем державного регулювання інноваційної діяльності є створення особливого податкового та митного режиму.

Зокрема, впродовж строку чинності свідоцтва про дер­жавну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконан­ня проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об’єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних із виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний від ви­конання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і викорис­товуються ним виключно на фінансування інноваційної, науко­во-технічної діяльності і розширення власних науково-техно­логічних і дослідно-експериментальних баз. Пільгове оподатку­вання реалізується за умови, що суб’єкт інноваційної діяльності про початок реалізації інноваційного проекту у місячний строк повідомляє відповідний орган Державної податкової адмініст­рації і по всіх господарських операціях, пов’язаних із виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік.

Кошти у розмірі 50 відсотків податку на додану вартість і податку на прибуток, що залишаються у розпорядженні платни­ка податків і не використані протягом строку пільгового оподат­кування і дванадцяти місяців після нього, підлягають зарахуван­ню до Державного бюджету України.

Інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою у розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування.

Особливостями митного регулювання інноваційної діяль­ності є те, що:

1. Необхідні для виконання пріоритетного інноваційно­го проекту, яким передбачається випуск інноваційного продукту, щодо якого прийнята постанова Кабінету Міністрів України про його особливу важливість, сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних товарів), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом строку чин­ності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість. Номенклатура та обсяги ввезення сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів ма­ють бути визначені в інноваційному проекті перед його держав­ною реєстрацією.

2. У разі використання сировини, матеріалів, устатку­вання, обладнання, комплектуючих та інших товарів, ввезених в Україну без сплати ввізного мита та податку на додану вартість не для потреб виконання інноваційного проекту ввізне мито та податок на додану вартість сплачуються до бюджету в повному обсязі. При цьому платник податку зобов’язаний збільшити по­даткові зобов’язання за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке порушення, на суму ввізного мита і податку на до­дану вартість, що мали бути сплачені при ввезенні на митну територію таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на суму податків, виходячи із 120 відсотків облікової ставки Національ­ного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов’язання, за період їх, нецільового використання.

Реалізація цих заходів сприятиме формуванню такої мо­делі організації інноваційної діяльності, зокрема, науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт в Україні, яка б поєднувала в собі елементи ринкової економіки із збереженням гнучких важелів державного регулювання цією найважливішою сферою життєдіяльності суспільства.

В умовах обмеженості інвестиційних ресурсів перспективи реалізації інноваційного розвитку значною мірою залежать від активної економічної політики держави. Максимальна концентрація зусиль суспільства на досягненні визначених цілей економічного розвитку можлива лише на такій основі. Про це, зокрема, свідчить повоєнний досвід країн Західної Європи та Японії. Йдеться про застосування так званої селективної політики – державної політики з активним залученням приватного, у тому числі й іноземного капіталів, цільових інноваційних програм, реалізація яких спроможна забезпечити не лише вихід із нинішньої економічної ситуації, а й прорив вітчизняних технологій на світові ринки.

Одним із важливих механізмів, що забезпечує інноваційні процеси ресурсами, є венчурне фінансування. Зарубіжний досвід господарювання показує, що в країнах з розвиненими ринковими відносинами венчурне підприємництво відіграє активну роль у задоволенні потреб основної маси населення в новій продукції, підвищенні науково-технічного рівня виробництва, створює конкурентне середовище у сфері науки і наукового обслуговування. Розвиток венчурного бізнесу впливає на динамічність усього господарського комплексу й сприяє оздоровленню економіки країни.

Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу набуває особливої актуальності й може розглядатися як реальний шлях подолання кризи в національній економіці, а також є дуже важливим для розвитку інвестиційного ринку і структурної перебудови економіки України. Венчурний капітал з його розподілом ризику може стати одним із ефективних методів залучення капіталу для економіч­ного розвитку країни.

Перехід на інноваційний тип розвитку є однією з основних передумов виходу країни з глибокої кризи. А тому існує лише одна можливість реалізації принципу ефективного фінансування – підвищення обсягів витрат на науку і перехід на інноваційний розвиток економіки, забезпечення кардинальної підтримки розвитку високих технологій, впровадження науково-технічних розробок у виробництво.

В Україні таких венчурних підприємств, які діють у високороз­винутих країнах, немає. У нашій економіці існують лише деякі форми діяльності, що наближаються за своїм характером до венчурних. До них можна віднести розробку та виробництво товарів і послуг для реалізації на світовому ринку, науково-технічну діяльність, пов’язану із створенням принципово нових видів продуктів і послуг.

Економічний результат діяльності, спрямованої на створення принципово нових видів продукції і послуг, в умовах економічних негараздів також досить невизначений і проблематичний. Але у разі успіху цей результат може виявитися у високих прибутках та вигідних замовленнях на створення новинок. Отже, саме такі сфери діяльності в нашій економіці, які мають підвищений ризиковий характер і особливо вигідні у випадку успіху, можна трактувати як венчурні. Хоча в нинішніх умовах економічної кризи будь-яка діяльність є ризикованою. Венчурні підприємства за сприятливих умов найвірогідніше виникнуть на базі малих підприємств та кооперативів приватної і колективної форм власності.

По областях України можна виділити такі чотири класифікаційні групи:

· великим регіони з високим ступенем розвитку МП і приватної і колективної форм власності та науковим потенціалом – Донецька область, м. Київ, Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Харківська області;

· регіони, у яких відбулося зростання кількості МП колектив­ної і приватної форм власності – Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Тернопільська, Чернівецька області;

· області, у яких відбулося зростання кількості МП тільки колективної форми власності – Волинська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Херсонська, Черкаська;

· області, у яких знизились темпи зростання кількості таких підприємств – Житомирська, Одеська, Чернігівська.

Особливо необхідно виділити Київський регіон, Харківський, Донецький та Дніпропетровський регіони, де зосереджено понад 50% наукового потенціалу України; питома вага наукових організацій м. Києва становить 21% усієї кількості наукових організацій. У цих регіонах є всі можливості для створення інноваційної інфраструктури і ефективного розвитку венчурного підприємництва, адже в них переважають наукомісткі й технічно складні галузі.

Слід зазначити, що розвиток венчурних підприємницьких структур не тільки вплине на конкурентоспроможність наших товаровиробників, а й забезпечить стабілізуючі функції в цілому, що насамперед знизить безробіття в країні.

Можна констатувати, що в умовах наростання економічної кризи, безробіття, занепаду вітчизняної науки значна кількість організацій перестає займатися виконанням НДДКР і перетворюється у звичайні торговельні організації. За оцінками фахівців лише чверть з діючих інноваційних малих підприємств продовжує частково виконувати НДДКР. Нові комерційні організації наукового характеру функціонують в економічному середовищі, яке погано орієнтоване на стимулювання інноваційної діяльності. За відсутності таких стимулів вони, природно, не можуть ефективно розвиватися і позитивно впливати на стан вітчизняної науки в цілому.

Серед найбільш відомих малих підприємств, що створюють інноваційну продукцію – науково-технічна компанія «Тест» (Харків), яка є розробником і виготовлювачем установок для очищення стічної води (розроблені і виготовляються вісім типів і типорозмірів електролізерів різноманітної продуктивності); науково-технічний центр «Техносистем» (Дніпропетровськ), що виготовляє установки типу «Факел» для обробки рідких розчинів і стічних вод з використанням фізико-хімічних перетворень.

Серед малих підприємств Києва, що створюють інноваційну про­дукцію, фірма «Арон», яка розробила обладнання для цілорічного ви­рощування зеленого корму, мале підприємство «Пульс», що створює універсальний прилад «Кріо-електроніка–4», мале підприємство «Плазмотрон» при Інституті електрозварювання ім. Патона та ін.

Одним з перших кооперативів, який працював по типу венчурної фірми, був Київський кооператив «Вторполімермаш». Базою кооперативу став машинобудівний завод. За перші роки існування (1992 р.) цей кооператив зекономив для країни понад 300 млн дола­рів, випускаючи електронне обладнання.

Вражаючим прикладом досить ефективної інноваційної діяльності може слугувати Київське мале підприємство «Комос» (назва походить від словосполучення «Команда Осауленка» – відомого винахідника у галузі електроніки і засновника фірми). Це підприєм­ство під своїм дахом зібрало півсотні інженерів надвисокого класу і створило нові телевізори (за оцінкою преси, навіть кращі за деякі японські зразки) з електронно-променевою трубкою, у якій вперше у світі вдалося приблизно на 15–20% знизити напругу (зазначимо, що сучасний телевізор – це 25 і більше тисяч вольт на вузлах та блоках), зменшити застосування шкідливих добавок, поліпшити якість зображення. Технічна новація, здатна безвідмовно функціонувати протягом 20 років, викликала велику заінтересованість зарубіжних підприємств. Нова телевізійна трубка пройшла випробування на відомій у світі фірмі «Самсунг». По п’яти параметрах вона переважає кращі зразки світових фірм, а по окремих – перевага навіть у 20 разів. Навколо МП «Комос» створено асоціацію підприємств з виробництва електронної техніки, які прагнуть швидше розпочати масовий випуск нових телевізорів. Своє співробітництво з МП «Комос» пропонують кілька українських підприємств. На жаль, доводиться констатувати, що таких підприємств в Україні поки що одиниці. Але саме вони у найближчому майбутньому мають стати визначальними у комплексі напрямів інноваційної діяльності [27].

Серед нових форм організації науки слід відзначити створення першого в Україні Національного наукового центру на базі фізико-технологічного інституту (м. Харків). В Україні є необхідність і певні умови для значного розширення мережі таких центрів. Можливості для перетворення на національні центри мають ряд сучасних галузевих науково-технічних комплексів..

Ефективна діяльність венчурних підприємств неможлива без наявності сучасної досконалої науково-технічної інфраструктури. Згідно із законом «Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності» завдання організації та координації заходів щодо створення такої інфраструктури покладено на уряд. Основними елементами інноваційної інфраструктури повинні стати спеціалізовані самостійні організації та установи, першочерговими видами діяльності яких є: консалтинг, інжиніринг, посередницькі та інформаційні послуги, послуги технопарків, аудиторські послуги, венчурне фінансування (інноваційні фонди, компанії, банки), патентні послуги, управління і координація тощо.

Деякі з таких організацій вже існують, але більшість з них перебувають тільки на стадії зародження. Так, у 1994 р. почала прак­тично реалізовуватись ідея створення в Україні наукових, технологічних та інноваційних парків. Згідно з Указом Президента України розпочато проведення економічно-технологічного експерименту на базі агротехнопарку «Броди» на Львівщині. Ця форма організації науки, яка дає змогу включити наукові дослід­ження до єдиного технологічно-фінансового і підприємницького комплексу, має найбільші перспективи серед інших ринкових форм організації і проведення НДДКР.

Перші бізнес-інкубатори в Україні з’явилися кілька років тому за фінансової підтримки політехнічного інституту (м. Трой, США). Зокрема, було створено бізнес-інкубатори при Львівському університеті «Львівська політехніка» та Київському політехнічному інституті. Однак функціонування бізнес-інкубаторів, як і інших інноваційних структур в нашій державі, було законодавчо не відрегульовано, а тому більшість з них розпалася, хоча і допомогла створити малі інноваційні структури.

Проте у жовтні 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про державну підтримку малого підприємництва”. В ньому стверджується, що підтримка малого бізнесу є одним із найважливіших завдань державної політики, а Державні і регіональні програми спрямовані на створення інфраструктури – бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, консультаційних та інформаційних систем.

За ініціативою міської держадміністрації для розвитку інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний бізнес-інкубатор, до складу якого входять: бізнес-інкубатор як орган управління; координаційні органи для забезпечення співробітництва з місцевими органами влади; центри, які забезпечують обслуговування інкубованих фірм і безпосередньо малі підприємства. Співзасновником є Установи НАН України.

Розпочали роботу і бізнес-центри, які надають допомогу в процесі реєстрації підприємств, отриманні ліцензії, патенті, а також здійснюю юридичне обслуговування. Такі центри нині працюють в кожному регіоні України.

Формування інфраструктури підтримки малого бізнесу продовжується і за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій. Бізнес-центри створюються за підтримки Агентства США з Міжнародного розвитку, програм ТАСІS та фондів Відродження, Євразія. Розпочато програму із розвитку бізнес-інкубаторів в Україні, що фінансується агентством США з Міжнародного розвитку VSAID.

У січні 1996 р. Президентом України було підписано розпоряд­ження про створення технопарків та інноваційних структур інших типів, яке підтримало ініціативу Державного Комітету України з питань науки і техніки, Міністерства освіти України щодо створення технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів з метою інтенсифікації процесу розробки та впровадження у вироб­ництво новітніх технологій, підготовки висококваліфікованих кадрів. Кабінету Міністрів доручено розробити Положення про порядок створення і функціонування технопарків та бізнес-інку­баторів. Державним адміністраціям запропоновано всебічно сприя­ти створенню й становленню перспективних форм організації науки і виробництва.

Важливе значення для формування інноваційного середовища в Україні стало прийняття Верховною Радою закону “Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності і технологічних парків”. “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка”, “Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона”, “Інститут монокристалів”. Ці парки об’єднують десятки науково-дослідних, конструкторських і виробничих підприємств зі спеціальним пільговим режимом інвестиційної та інноваційної діяльності і мають великий стратегічний потенціал розвитку сучасної конкурентоспроможної промисловості. Четвертим технопарком в Україні став “Вуглемаги”. Під егідою технопарку об’єднано ряд наукових, впроваджувальних, виробничих структур, мета яких – розробка та втілення найновіших проектів, унікальних технологій, що спрямовані на модернізацію галузі, активізацію програми “Вугілля України”. Розпочато випуск нової вугледобувної техніки, яка прийде на заміну діючій.

Розглянемо основні види джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні. Метою фінансування інноваційної діяльності є необхідність збереження наукової бази, кадрового потенціалу, відповідного рівня проведення наукових досліджень, розробка і освоєння наукомісткої конкурентної продукції, випуск якої може забезпечити збільшення експорту або зменшення імпорту аналогічної продукції.

В умовах зменшення обсягів бюджетних надходжень перед науковими і науково-технічними організаціями постає завдання самофінансування та залучення різних зовнішніх джерел фінансування. Коло фінансових джерел, що залучаються, залежить від організаційних рівнів і варіантів реалізації державної науково-технічної політики. Управління інноваційною діяльністю здійснюється на таких рівнях: загальнодержавний, міжгалузевий і регіональний, галузевий та на рівнях підприємств і організацій.

Згідно з указом Президента України «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії» від 19.02.1994 р. діють інвестиційні фонди «Україна» та «Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах». Останній надає кредити від 25 тис. до 5 млн доларів на термін від кількох місяців до 5 років. А фонд «Україна» вкладає кошти у статутний капітал спільних підприємств, сума інвестицій в один проект становить від 50 до 500 тис. доларів [11].

В березні 2001 року прийнято Закон України “Про інститути спільного інвестування” (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), який визначає правові та основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів. Завдання цього Закону є регулювання спільних відносин у сфері спільного інвестування, забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку.

Наступна група джерел фінансування – це кошти урядових і регіональних фондів і програм.До них належать: Державний фонд сприяння конверсії; кошти, що виділяються на державні, регіональні та галузеві науково-технічні програми; Фонд фундаментальних досліджень; Український національний фонд підтримки підприємств.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1992 р. створено Державний інноваційний фонд, який включав 26 регіональних відділень. Його кошти формулювалися за рахунок бюджетних асигнувань, обов’язкових відрахувань підприємств (1% від обсягу їхнього виробництва), причому 70% коштів залишаються у розпорядженні регіональних відділень. Недержавні структури в нинішніх умовах більш активніші, адже від них надходило 75–80% заявок в Державний інноваційний фонд на інвестиції (відрахування в Держіннофонд також на 75–80% надходять від цих підприємств). Ця організація надавала підприємствам усіх форм власності довгострокові безпроцентні позики під реальні перспективні проекти.

На відміну від банківських структур, яким доводиться стикатися з неповерненням кредитів, кошти Держіннофонду, як правило, працювали високоефективно.

Рис. 1. Джерела фінансування інноваційної діяльності

Серед впроваджених за допомогою Держіннофонду проектів – плазмове спалювання вугілля на теплових електростанціях, що дає змогу економити майже 90% мазуту, який використовувався для цього, випуск вітчизняного інсуліну високої чистоти, створення автоматизованих систем управління технологічними процесами «Уніконт» (виробник НВП «Квантор»). Це Сіверськодонецьке підприємство виграло тендер у всесвітньо відомої фірми «Сіменс», і йому було доручено змонтувати «Уніконт» у Москві, де за допомогою цієї системи автоматизовано розподіл і подачу газу споживачам.

З грудня 1999 року Державний інноваційний фонд був ліквідований. Його правонаступницею стала Державна інноваційна компанія як небанківська фінансово-кредитна установа, основні завдання якої є:

– фінансування інноваційних проектів, які спрямовані на впровадження прогресивних науково-технічних розробок і технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції шляхом надання підприємством кредитів та проведення ними спільної діяльності;

– залучення позабюджетних джерел для фінансування інноваційних проектів та інші.

Організаційна структура Компанії складається із 27 регіональних відділень та 10 спеціалізованих підприємств. Хоча кошти будуть надаватись у вигляді кредиту, які для більшості малих інноваційних підприємств будуть недоступні завдяки високим процентним ставкам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України у 1992 р. створено Державний фонд сприяння конверсії. Він формується за рахунок відрахувань у розмірі 3% від собівартості товарної продукції підприємств оборонного комплексу. Кошти фонду спрямовуються на реконструкцію і технічне переозброєння військового виробництва з метою випуску цивільної продукції, прове­дення НДДКР, пов’язаних з розробкою нових наукомістких зразків товарів народного споживання.

При Держкомітеті з питань науки і технологій створено Фонд фундаментальних досліджень і науково-технічних програм. Верховна Рада України своєю постановою від 16.10.92 р. визначила перелік пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, згідно з яким і формуються державні програми. До цих напрямів належать: охорона навколишнього середовища; охорона здоров’я людини; виробництво, переробка і збереження сільськогосподарської продукції, екологічно чиста енергетика і ресурсозберігаюча технологія, нові речовини і матеріали, перспективні інформаційні технології, системи зв’язку.

При Держкомітеті по сприянню малим підприємствам і підприєм­ництву сформовано Український національний фонд підтримки підприємництва. Одним з його завдань є підтримка інноваційної діяльності в підприємницьких структурах недержавного сектора економіки шляхом надання пільгових кредитів, обладнання і виробничих потужностей на умовах лізингу або оренди тощо.

До особливої групи закордонних джерел фінансування належать іноземні інвестиції, міжнародна науково-технічна допомога і міжнародний лізинг, франшиза, міжнародні й національні венчурні фонди. В Україні діють також представництва іноземних юридичних осіб (бюро, контори, агентства тощо), які виконують роботи і надають послуги, передбачені відповідними контрактами. Передача нововведень є частиною комплексної угоди, що здійснюються шляхом прямого інвестування. Вона може включати в себе передачу прав власності на патенти, торгові знаки і найменування, незапатентовані процеси, досвід і вміння в галузі організації, управління, маркетингу. Платежі за технологію, що передаються у вигляді прямих інвестицій, можуть мати явний і прихований характер. Явні платежі проводяться у вигляді роялті за право користування майном і надання технічних послуг. З цією метою необхідне укладення формальних угод між інвесторами і дочірньою фірмою. Обладнання може оплачуватися шляхом передачі акцій від дочірньої компанії інвестору. Приховані платежі за технологію мають форму виплати прибутку на інвестований капітал, передача якого не зафіксована формальними угодами.

Україна отримує міжнародну науково-технічну допомогу від Комісій Європейського Союзу і міжнародних фінансових організацій. Завдання координації цієї допомоги покладено на Національне агентство України з питань економічного розвитку і європейської інтеграції при Кабінеті Міністрів України. Воно є також координатором робіт по реалізації державної програми заохочення інвестицій, прийнятої 17.10.1993 р.

Якщо передача технології здійснюється у формі франшизи, то укладається ліцензійна угода, що передбачає співробітництво, у ході якого надаються права на використання торгового знака і найменування товару, різноманітні послуги і технічне сприяння, навчання персоналу, участь у збуті й управлінні за певну плату.

При Президії НАН України створений Центр інтелектуальної власності і передачі технологій, що надає консультації, юридичні й патентні послуги при розробці ліцензійних та інших договорів, а також з метою врегулювання взаємовідносин між співавторами розробок, винахідниками і науковими організаціями. Крім того, надаються консультації з оцінки вартості інтелектуальної власності, бухгалтерського обліку.

В Україні діють представництва міжнародних фондів, що сприяють науковій та інноваційній діяльності, розвитку підприємництва. Це Міжнародний науковий фонд Сороса, Британський фонд ноу-хау, Женевський міжнародний фонд підтримки підприємництва, програма «ТАСІS», ряд американських наукових фондів та ін. Вони надають можливість отримати фінансування під наукові або інноваційні проекти на конкурсній основі, пройти короткотермінове навчання або стажування за кордоном, отримати консультації та інші послуги. Проте закордонних підприємців лякає політична і законодавча непередбачуваність в Україні.

Однак наша країна, маючи великі поклади корисних копалин залишається досить привабливим плацдармом для розміщення інозем­ного капіталу. Саме тому інтерес закордонних підприємців до України не знижується. Підтвердженням цього стало відкриття у 1995 р. кредитної лінії ЄБРР у розмірі 121,2 млн доларів для розвитку малих і середніх підприємств України. У цьому проекті Євробанк намагається не тільки сприяти розвитку приватного бізнесу, а й допомогти комерційній банківській системі піднятися до рівня міжнародних банківських стандартів. Статус надійності підтвердили перші п’ять банків, які допущені до використання другого транша кре­дитної лінії ЄБРР. Це Аваль, Приватбанк, Український Кредитний банк, Укрінбанк. Для кожного банку встановлена максимальна величина суми кредиту, який надається одному позичальнику, – 2,3 млн доларів строком на п’ять років (включаючи можливий пільговий період до двох років) під 16–17% річних. Цією допомогою в рамках кредитної лінії можуть скористатись малі й середні підприємства з чисельністю працюючих до 500 чоловік, які займаються виробничо-експортною діяльністю. Але сума загальних активів без урахування вартості будівель і землі має становити до 2,5 млн доларів. Співвідношення «борг (включаючи кредит ЄБРР) – власний капітал» не більше як 70 : 30. Сума кредиту не перевищує 70% вартості проекту (мінімальна – 50 тис., а максимальна – 2,3 млн доларів). Позичальнику необхідно внести власний вклад у розмірі 30% вартості проекту. Хоча це дуже жорсткі вимоги, і вони не під силу малим інноваційним фірмам.

Науково-технічне співробітництво України з Європейським Союзом здійснювалось у рамках Третьої програми Європейського Союзу у сфері науково-технічного розвитку. Було реалізовано ініціативу INTAS (Асоціації сприяння науці нових незалежних держав), завдяки якій здійснюється фінансова підтримка науково-дослідних проектів, що виконуються спільно вченими посткомуністичних країн та країн ЄС.

У 1994 р. ЄС було започатковано програму COPERNICUS (співробітництво у сфері науки і технологій з країнами Центральної і Східної Європи). За підсумками конкурсу в 1994 р. фінансову підтримку отримали 7 українських учасників у сумі 270 тис. ЕКЮ [13].

Західні інвестори венчурного капіталу розраховують на інвестиції у ризиковані проекти. Міжнародні фінансові організації вже зробили певні кроки на підтримку венчурного підприємництва у нашій країні. Так, Європейський банк реконструкції і розвитку купив акції Українського фонду, створеного для інвестування у проекти за участю венчурного капіталу.

Згідно з даними Світового банку станом на 1.09.1998 р. було 28 фондів, у меморандумах яких офіційно об’єктом (або одним із об’єктів) інвестування зазначалась Україна. Більшість з них фінансує венчурні проекти [22]. Хоча, якщо зіставити цю цифру з іншими колиш­німи соціалістичними державами, то вона значно нижча. Так, кількість венчурних фондів у Чехії – 89, а в Росії – 76.

Ще в 1995 р. Харківське державне авіаційне виробниче об’єд­нання стало одним з ініціаторів створення першої в Україні Асо­ціації венчурного капіталу (Східноукраїнського венчурного фонду). Її метою є впровадження в народне господарство перспективних науково-технічних розробок, залучення і акумулювання капіталу, фінансування пріоритетних регіональних та міжгалузевих програм і високоефективних проектів.

Засновниками Асоціації є: науково-виробнича асоціація «Уран», Харківський науково-промисловий союз, інформаційно-комерційне підприємство «Інкомцентр», інвестиційна група «НЕТТЛІ», а також підприємства Москви і Донецька. Керує організацією Рада, до складу якої входять представники організацій-засновників.

Програма діяльності асоціації включає розвиток конкурентоспро­можності галузей і регіонів унаслідок кооперації з європейськими фірмами. Фонд співпрацює з Європейською асоціацією венчурного капіталу. Венчурний фонд інвестуватиме в галузі, які мають експортний потенціал. Пріоритетним для довгострокових вкладень є високотехнологічні і наукомісткі галузі (авіабудування), а для короткострокових – харчова промисловість.

З листопада 1995 р. в Україні функціонує венчурний фонд Western NIS Enterprise Fund. Цей фонд з початковим капіталом 150 млн доларів, який наданий урядом США, створений для підтримки розвитку малих та середніх приватних підприємств в Україні, Молдові та Білорусі. За три роки в Україну здійснено 16 інвестицій на загальну суму близько 56 млн доларів (у Молдову – 3 млн) [15]. Фонд фінансує малі та середні підприємства у формі внесків до статутного фонду. Сума внеску становить від 1 до 7,5 млн доларів. Перевага надається агробізнесу, харчопереробній галузі, виробництву меблів та будівельних матеріалів.

Партнер фонду має бути повністю приватизованим або приват­ним підприємством з кількістю працівників до 2 тис. чоловік і обов’язково мати хороший менеджмент. Якщо цей фонд зацікавиться проектом і вкладатиме свій капітал, то на відміну від інших він не претендуватиме на місце у керівництві компанії.

Фонд надає позичальникам кредити у безготівковій формі шляхом банківського переказу коштів з рахунків фонду через систему кореспондентських рахунків уповноважених комерційних банків України в іноземних банках на відповідний рахунок позичальника в одному з уповноважених комерційних банків України. Розміри процентних ставок за кредитними операціями та порядок їх сплати встановлюються у кредитній угоді залежно від кредитних ризиків, терміну використання кредиту тощо. Тобто венчурні фонди в умовах українського ринку функціонують дещо на інших засадах, ніж це прийнято в усьому цивілізованому світі.

Компанія “Фінансовий аналітик-Сервіс” провела форум “Ринок капіталу України 2000”, в рамках якого відбулася міжнародна конференція “Фінансові продукти для реального сектору в Україні”. На цьому форумі обговорювались питання венчурного інвестування. Українська асоціація інвестиційного бізнесу, компанія “Альфа-Капітал” та Український фонд підтримки підприємництва планують у майбутньому об’єднати зусилля у створенні венчурних фондів для інвестування в малий та середній бізнес. Організатори проекту мають намір залучити до співробітництва Європейський банк реконструкції та розвитку, а також іноземні фонди прямого інвестування.

Росія, де процес капіталізації суспільства проходить швидше, ніж в Україні, вже зрозуміла необхідність розвитку нових вітчизняних технологій. Там достатньою мірою проявились усі види державного сприяння інноваційним процесам: майже повністю сформовано нормативну базу, яка стимулює розвиток венчурного підприємництва, визначено податкові пільги, створено різні структури, які фінансують ризикові проекти. Згідно з «Програмою першочергових заходів щодо розвитку і державної підтримки інноваційної діяльності в промисловості» пріоритетом російської політики стає підтримка малого і середнього підприєм­ництва, особливо наукомісткого. Під час розподілу держзамовлень і контрактів за малим наукомістким бізнесом у Росії резервується певний обсяг фінансування. Широко застосовується субсидування державними структурами венчурних фірм в обмін на частину акцій, що гарантує державі частину прибутку в разі успіху. У Росії функціонують такі венчурні фонди: Російський партнерський фонд, Junction Investors Ltd., Pioneer, Russia Partners, Newstar, Флемінг, FVC. Але всі ці венчурні фонди надають свої кошти не більше як на 2–3 роки, що є проблематичним для нових технологій. У Росії утворені регіональні фонди підтримки інноваційної діяльності в тих містах, де розвинутий науково-технічний потенціал (Москва, Санкт-Петербург, Томськ, Новосибірськ). Так у Санкт-Петербурзі функціонує регіональний венчур­ний фонд, заснований ЄБРР та урядом ФРН [8].

Віддаючи належне бюджетним джерелам фінансування, залученню зарубіжних коштів для підтримки розвитку науки, слід відзначити, що головним джерелом, звідки вітчизняна наука (малі наукомісткі підприємства) повинні фінансуватися, має стати виробництво і залучення коштів приватних осіб. Тому за сприятливих умов із зростанням у 2,5–3 рази обсягів замовлень з боку виробництва і створення фондів венчурного капіталу вирішиться не тільки проблема оптимізації структури джерел фінансування науки, а й водночас проблема підвищення рівня наукомісткості й конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

Читайте також:

1. Автоматизація банківської діяльності в Україні
2. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
3. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
6. Адміністративне судочинство в Україні
7. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
8. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
9. Активний бюджетний дефіцитхарактеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.
10. Акціонерна форма інвестування
11. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
12. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.

Переглядів: 912