• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності

Невиконання суб'єктами господарювання погоджених з анти­монопольними органами установчих документів (у випадках еконо­мічної концентрації) або вимог та зобов 'язань, якими було обумовле­но рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію.

За правопорушення у сфері економічної конкуренції передба­чаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, безоплатне вилу­чення майна; відшкодування шкоди.

Господарсько-організаційні санкціїзастосовуються у формі:

1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку (застосовується антимонопольними органами за умови, якщо це можливо з органі­заційних, територіальних та технологічних міркувань). Реоргані­зація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд протягом встановленого строку, який не може бути меншим шести місяців;

2) надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припи­нення виявлених порушень (у т. ч. скасування чи зміна органом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністратив­но-господарського управління та контролю прийнятого ним рі­шення чи розірвання угоди, що визнані антиконкурентними діямизазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку;

3) блокування цінних паперів;

4) скасування дозволу на узгоджені дії у разі порушення умов його надання;

5) вимога щодо обов'язкового спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних ві­домостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюю­чого суб'єкта/підприємця;

6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного зако­нодавства.

Зазначені санкції застосовуються здебільшого антимонополь­ними органами чи на їх вимогу самим порушником (примусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).

Господарсько-адміністративні штрафинакладаються на суб'єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції - у розмірі до двох тисяч неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян) та/або розміру незаконно отриманого прибутку. Рішення про накладення штрафів прийма­ється антимонопольними органами на їх засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян - виключно Антимонопольним комітетом України, в решті випадків - адміністративною колегією Антимонопольного комі­тету України).

Безоплатне вилученнятоварів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції, з дотриманням пе­редбаченого Кабінетом Міністрів України порядку.

Відшкодування шкодияк форма господарсько-правової відпо­відальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушен­ня конкурентного (антимонопольного) законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, про­курора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбачених пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону «Про захист економічної конкуренції» (антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним/домі­нуючим становищем; здійснення суб'єктами господарювання без наявності відповідного дозволу узгоджених дій; набуття без­посередньо або через інших осіб контролю одним чи кількома суб'єктами господарювання над іншим (іншими) суб'єктом (су­б'єктами) господарювання; концентрація без отримання відпові­дного дозволу, якщо останній є необхідним; обмеження в гос­подарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на його звернення до антимонопольних органів із заявою про пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції; неви­конання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зо­бов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію) - у подвійному розмірі завданої шкоди.

Притягнення до відповідальності за порушення конкурентного законодавства може мати місце протягом спеціальних строків по­зовної давності, встановлених ст. 42 Закону «Про захист економіч­ної конкуренції»,- п'ять років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення - з дня його закінчення, крім випадків не­своєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовір­ної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними сво­їх повноважень, щодо яких передбачено трирічний строк позовної давності.

Застосуванню до порушників антимонопольно-конкурентного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення монополістів, встановлення фактів та складу правопорушення, розгляд справи.

Порядок розгляду справи про порушення антимонопольно-кон­курентного законодавства включає такі стадії:

• порушення справиу формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, що може мати місце за наявності відповідних підстав: матеріально-правових (виявлення ознак порушення антимонопольно-конкурентного законо­давства) і процесуально/формально-правових (ініціатива заінтере­сованої особи, права та законні інтереси якої порушені, чи анти­монопольних органів);

• винесення попереднього рішення у справіпро вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для су­б'єктів господарювання внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. Такими заходами можуть бути:

а) заборона особі (відповідачеві), в діях якого вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цін­них паперів;

б) обов'язкове вчинення зазначеною особою певних дій, якщо це є необхідним для захисту прав та законних інтересів інших осіб;

• розгляд справипро порушення антимонопольно-конкурент­ного законодавства, в процесі якого досліджуються матеріали справи, включаючи заяви, пояснення та заперечення сторін (відпо­відача і заявника) і третіх осіб, докази, висновки експертів (у разі призначення експертизи). За результатами розгляду приймається рішення про: визнання вчинення порушення конкурентного зако­нодавства та застосування до порушника передбачених законом санкцій; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище на ринку (тобто про встановлення юридич­ного факту); закриття провадження у справі (підставами для цьогоможе бути: непідвідомчість справи антимонопольним органам; невстановлення відповідача або його місцезнаходження; наявність справи з тих самих підстав або того самого відповідача на розгляді в антимонопольних органах; недоведення вчинення правопору­шення та інші підстави, передбачені законом). Рішення антимонопольних органів може бути:

• перевірене з відповідними наслідками (зміна, скасування рі­шення повністю або частково і відповідно - направлення справи на новий розгляд чи прийняття нового рішення, чи припинення провадження у справі) в адміністративному порядку вищестоящим органом (якщо рішення приймалося територіальним відділенням або адміністративною колегією АМК);

оскаржено в судовому порядку протягом двох місяців з дня одержання рішення. Рішення АМК оскаржуються до Вищого господарського суду; адміністративної колегії чи територіаль­ного відділення АМК - до господарського суду АР Крим, облас­них, Київського та Севастопольського міських господарських судів.

Більшість учасників господарських правовідносин заінтересо­вана в правомірній поведінці - як власній, так і своїх контрагентів (партнерів). Це відповідає і моральним засадам суспільства, і прагма­тичному ставленню до будь-якої справи, адже застосування будь-якої юридичної (в т. ч. господарсько-правової) відповідальності тягне для правопорушника негативні наслідки. Проте відсутність правопорушень - це ідеальний, а не реальний стан суспільного (в т. ч. економічного) життя. Причини різні:

· низька правосвідомість частини учасників господарського життя, зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок захисту власних інтересів;

· наявність вад у чинному законодавстві (колізій, прогалин, застарілих норм, нестабільності), що, як наслідок, не забезпечує адекватного сучасному стану економічних відносин правового ре­гулювання;

· прийняття необгрунтованих нормативно-правових актів безвідповідного прогнозування результатів їх застосування та збалан­сованого врахування найбільш типових інтересів основних учас­ників господарського життя;

· неправомірна поведінка (в т. ч. зловживання своїм станови­щем) посадових осіб уповноважених державних органів (податко­вих, контролюючих тощо) та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарського життя, які змушені застосовувати самозахист, нерідко при цьому порушуючи його межі;

· нестабільність господарського життя, особливо поява в ньо­му непередбачуваних явищ (у т. ч. різкі зміни в правовому регу­люванні);

· безпечність, некомпетентність частини учасників господар­ського життя, в результаті чого приймаються рішення (зобов'я­зання), укладаються договори, заздалегідь приречені на невдачу;

· та інші чинники.

Відтак правопорушення у сфері господарювання - це звичайне (хоча і небажане) явище. Часом наявність типових правопорушень у певних сферах господарського життя свідчить про негаразди в правовому регулюванні та/або правозастосовній діяльності упов­новажених органів держави і відповідно - спонукає до оптимізації державного втручання в економіку країни.

Втім, правопорушення має здебільшого деструктивний вплив і на економіку в цілому, і на майновий стан учасників господарського життя. Одним з найбільш ефективних (за сучасного стану: економіки, правосвідомості учасників господарського життя, державного регу­лювання економічних процесів, ролі громадських організацій в еко­номічному житті) засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення.

У сфері господарювання застосовується специфічний вид юри­дичної відповідальності, що іменується господарсько-правовою відповідальністю чи господарсько-правовими санкціями.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загаль­ні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.

До родових ознак слід віднести:

• юридична підстава - закон (проте не в усіх випадках);

• фактична підстава застосування господарсько-правової від­повідальності - правопорушення;

• зміст - негативні наслідки, що зазнає порушник (застосову­ються до порушника);

• можливість застосування державного примусу для покла­дення на порушника господарсько-правової відповідальності.

Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в госпо­дарських правовідносинах проявляються специфічно.

Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідаль­ності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповно­важених органів держави), а й укладений з дотриманням вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), в т. ч. засновницький - як установчий документ.

Система актів законодавства,що передбачають випадки засто­сування відповідальності у господарських відносинах, вид, форму та розмір санкцій, що застосовуються до порушника, містить нор­мативно-правові акти різної юридичної сили:

Кодекси:

Господарський кодекс України, зокрема, розділ У «Відповіда­льність за правопорушення у сфері господарювання», що склада­ється з 5 глав і 48 статей (статті 216-262);

Цивільний кодекс України, зокрема: ст. 22 («Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди»), ст. 23 («Відшкодування моральної шкоди»), глава 19 «Позовна давність» (статті 256-268), глава 29 «Захист права власності» (статті 386-394), параграф 2 «Неустойка» і параграф 7 «Притримання» глави 49, глава 51 «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідаль­ність за порушення зобов'язання», глава 82 «Відшкодування шко­ди» та ін.;

Закони:

- від 14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»;

- від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне вико­нання грошових зобов'язань»;

- від 18.11.1997 р. «Про внесення змін до деяких законів Укра­їни, що передбачають безспірне списання (стягнення) коштів за рахунок юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємни­
цької діяльності»;

- від 22.12.1998 р. «Про застосування спеціальних заходів що­ до імпорту в Україну»;

- від 14.01.2000 р. «Про вилучення з обігу, переробку, утиліза­цію, знищення або подальше використання неякісної та небезпеч­ної продукції;

- від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівни­цтві об'єктів».

Укази Президента України:

- від 12.06.1995 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санк­цій за порушення норм з регулювання обігу готівки»;

- від 04.03.1998 р. «Про заходи щодо підвищення відповідаль­ності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фон­дами»;

- від 30.09.1999 р. № 1241/99 «Про додаткові заходи щодо за­безпечення реалізації антидемпінгового законодавства»;

- від 22.06.2000 р. «Про додаткові заходи з посилення бороть­би з приховуванням від оподаткування доходів, а також відмиван­ням доходів, отриманих злочинним шляхом»;

- від 25.12.2001 р. № 1251/ 2001 «Про зміцнення фінансової дис­ципліни та запобігання правопорушенням в бюджетній сфері» та ін.

Акти Уряду:

- Декрет Кабінету Міністрів України від 8.04.1993 р. «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм та правил і відповідальність за їх порушення»:

- постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2002 р. № 675«Про затвердження Порядку прийняття органом ліцензування рішення про застосування до суб'єктів господарювання спеціаль­них заходів, спрямованих на припинення порушень вимог Закону України від 17.01.2002 р. «Про особливості державного регулю­вання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з вироб­ництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчиту­вання»;

- Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердже­не постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1177 та ін.

Відомчі нормативно-правові акти:

Інструкція про застосування Положення про порядок накладен­ня штрафів на суб'єктів господарської діяльності, затверджена постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 01.09.1999 р. № 1134;

наказ Державної податкової адміністрації України від 04.10.1999 р. № 542 «Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»;

наказ Мінекономіки, Мінфіну, Державної податкової адміністрації України, Держкомстандарту України, Держмитслужби України, Антимонопольного комітету України від 29.03.2001 р. № 67/305/ 181/286/404/3 «Про посилення боротьби з реалізацією на внут­рішньому ринку незаконно ввезених (виготовлених) товарів» та ін.

Підставамивиникнення зобов'язань і відповідальності за їх невиконання може бути і договір, в якому конкретизуються передбачені законом штрафні санкції (якщо закон встановлює межу - мінімальну чи максимальну, чи не забороняє сторонам самостійно визначати розмір чи різновид певних санкцій) або встановлює не передбачені законом санкції за конкретні пору­шення договірних зобов'язань (за відсутності відповідних забо­рон у законі).

Правопорушенняяк фактична підстава юридичної відповідаль­ності в господарському праві також має свої особливості. Відомо, що класичним складом правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки; негативних наслідків такої по­ведінки; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та на­станням негативних наслідків; вини правопорушника. Проте в гос­подарському праві наявність всіх чотирьох елементів є необхідною для застосування, як правило, однієї форми відповідальності -відшкодування збитків. В інших випадках досить наявності лише протиправної поведінки, а у разі застосування штрафних санкцій — ще й вини. Відповідно до ГК України (ч. 2 ст. 218) закріплюється принцип презумпції вини: учасник господарських відносин пови­нен нести відповідальність за порушення встановлених законом або договором зобов'язань, якщо не доведе, що (1) ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопору­шення або (2) належне виконання договірних зобов'язань вияви­лося неможливим внаслідок дії непереборної сили (незвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності).

Сама протиправна поведінка як основний елемент складу гос­подарського правопорушення може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що визна­ється законом негативним, загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування, наприклад).

Господарсько-правова відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, забезпечується державним примусом. Однак цей примус може проявлятися по-різному: явно (винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань штрафних санкцій та/або збитків) або прихова­но (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналеж­ного асортименту; відмова від пролонгації договору на новий тер­мін з огляду на порушення іншою стороною договірних зобов'я­зань протягом строку дії договору).

Характерними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності є:

• сфера застосування - господарські правовідносини (госпо­дарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);

• юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори;

• фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відпові­дальності;

• презумпція вини порушника та особливість визначення вини(про що мова йтиме далі);

• суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасни­ки господарських організацій, власники майна суб'єктів господа­рювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськи­ми договорами);

• спрямованість господарсько-правової відповідальності пе­реважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова лік­відація);

• змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санк­ції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або ану­лювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;

• порядок застосування - залежно від виду та форми господар­сько-правової відповідальності:

а) судовий або претензійно-позов­ний (статті 222-223 ГК України),

б) безпосередньо кредитором в
оперативному порядку (статті 235-237 ГК України),

в) спеціаль­ний - уповноваженими органами - ст. 238 ГК України).

Господарсько-правова відповідальність - це майново-організа­ційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економіч­ні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

8.6. Види господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність - різноманітна. У 80-х ро­ках в СРСР налічувалось близько 2,5 тисяч санкцій, що застосову­валися у сфері господарювання. В умовах змішаної економіки України також застосовується велика (хоч і менша, ніж згадана) кі­лькість господарсько-правових санкцій.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарські санкції є право­вим засобом відповідальності у сфері господарювання. Водночас слід зазначити, що питання щодо співвідношення понять «госпо­дарсько-правова відповідальність» та «господарсько-правові санкції» є дискусійним¹.

Господарсько-правові санкції можна класифікувати за різними ознаками, зокрема:

/. За критерієм змісту впливу - на грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну).

//. За критерієм безпосередньої спрямованості — на майнові (конфіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господар­сько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-орга­нізаційні, оперативно-господарські санкції).

///. За характером порушених відносин — на: а) санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівнопра­вними суб'єктами господарювання (сплата неустойки або опера­тивно-господарські санкції, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції); б) санкції, що застосовуються у вертикаль­них відносинах, тобто між компетентним державним органом та суб'єктом господарювання (планово-госпрозрахункові санкції, адміністративно-господарські санкції); в) універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків).

IV. Залежно від виду порушених відносин - на: санкції, що за­стосовуються в договірних відносинах (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські) і санкції, що застосовуються в позадоговірних відносинах (відшкодування збитків, адміністратив­но-господарські санкції).

V. Залежно від інституту господарського законодавства, норми якого передбачають застосування господарсько-правової відповідальності, розрізняють:

• відповідальність за порушення антимонопольно-конкурент­
ного законодавства;

• відповідальність у сфері капітального будівництва;

• відповідальність у галузі зовнішньоекономічної діяльності;

• відповідальність у галузі транспорту;

• відповідальність на ринку цінних паперів;

• та ін.

8.7. Функції та підстави господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність як важлива складова господарського правопорядку виконує важливі функції.

Функції господарсько-правової відповідальності - це напрям­ки її дії, той господарський результат, що настає в результаті застосування господарсько-правової відповідальності.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (притаманні для будь-якої юридичної відповідальності), так і спеціа­льні функції (є характерними переважно для господарсько-правової відповідальності). До категорії перших належать попереджувально-стимулююча, штрафна (функція покарання за правопорушення), до категорії других - компенсаційно-відновлювальна, інформацій­на, сигналізаційна.

Попереджувально-стимулююча функція господарсько-правової відповідальності (як і будь-якої юридичної) проявляється в тому, що не лише застосування господарсько-правової відповідальності, а й сама загроза її застосування примушує учасників господарсь­ких правовідносин (насамперед суб'єктів господарювання) діяти правомірно, аби уникнути негативних наслідків в результаті засто­сування такої відповідальності. Ця функція однаковою мірою при­таманна всім видам та формам господарсько-правової відповіда­льності (господарсько-правовим санкціям).

Штрафна функція (функція покарання за вчинене правопору­шення) незначною мірою характерна для господарсько-правової відповідальності, хоча в певних випадках відіграє значну роль (сплата штрафної неустойки, яка передбачає і сплату суми не­устойки, і повного відшкодування збитків; в окремих випадках це можуть бути господарсько-адміністративні штрафи за заборонені законом дії у сфері економічної конкуренції, якщо вони створили лише загрозу обмеження конкуренції на ринку, не завдавши шкоди її учасникам).

Компенсаційно-відновлювальна функція - як провідна (на наш погляд) в системі функцій полягає у відновленні порушеного пра­вопорядку й усуненні наслідків неправомірної поведінки суб'єкта господарювання. Завдяки застосуванню господарсько-правової відповідальності неправомірна діяльність припиняється, деформо­вані господарські зв'язки нормалізуються, спричинена шкода ком­пенсується, порушені права відновлюються, обов'язки виконують­ся, нездійснені платежі спрямовуються за призначенням, неправо­мірно отримані доходи вилучаються і т. ін. Ця функція притаманна усім видам та формам господарсько-правової відповідальності, але найбільше - відшкодуванню збитків, штрафним санкціям (сплаті неустойки).

Сигналізаційна функція - проявляється в тому, що застосування до суб'єкта господарювання господарсько-правової відповідальнос­ті є сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господарюючого суб'єк­та - сигналом про необхідність зважити доцільність продовження з ним договірного зв'язку або розірвання існуючого.

Роль інформаційної функції полягає в інформуванні учасників господарського життя про негаразди в діяльності їх партнерів (як­що до останніх застосовуються господарсько-правові санкції кон­тролюючими органами, контрагентами тощо), а відтак - в доціль­ності корегування своїх відносин з ними. Застосування таких санкцій до самих учасників господарського життя надає їм відповідну інформацію про можливі негаразди у власній діяльності (і відповід­но - необхідності її поліпшення) або порушення їх прав та закон­них інтересів (якщо санкції застосовуються неправомірно) і необ­хідності вжиття відповідних заходів.

Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави гослодарсько-правової відповідальності.

Юридичні підстави - той правовий документ, що характеризує певну поведінку суб'єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.

Фактичні підстави - це ті життєві ситуації, що характеризу­ються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іме­нуються складом господарського правопорушення.

Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад господарського правопорушення залежить від виду такої відповідальності.

Якщо мова йде про відшкодування збитків, то склад правопо­рушення включає чотири елементи (умови відповідальності):

протиправну поведінку - тобто таку поведінку господарюючо­го суб'єкта, що суперечить вимогам закону або договору;

наявність збитків - втрати або пошкодження майна, зайвих (додаткових) витрат суб'єкта господарювання і неотриманого при­бутку (якщо закон не забороняє його стягувати); при цьому необ­хідно довести не лише наявність збитків, але й їх розмір;

причинний зв 'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками: при цьому враховується лише необхідний (а не випад­ковий) причинний зв'язок;

вину - в господарському праві про її наявність свідчать два еле­менти: а) наявність у суб'єкта господарських відносин реальної мож­ливості діяти правомірно і попередити настання негативних наслідків (збитків) і б) неприйняття ним усіх необхідних заходів щодо недо­пущення протиправної поведінки і попередження настання збитків.

8.8. Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність базується на визначе­них ГК України (ч. З ст. 216) принципах, згідно з якими:

- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків неза­лежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякіс­
ність продукції застосовується також незалежно від того, чи є за­стереження про це в договорі;

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

- у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продав­ця) продукції.

За загальним правилом, порушник має компенсувати негативні наслідки своєї неправомірної поведінки. Відповідно до ГК України (ч. 1 ст. 219), за невиконання або неналежне виконання господар­ських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Законом можуть встановлюватися межі господарсько-правової відповідальності (що має на меті захист майнових інтересів учас­ників господарських правовідносин) або навпаки - розмір встанов­лених законом санкцій безпосередньо не пов'язується з розміром збитків (шкоди), завданих неправомірною поведінкою учасника господарських правовідносин (що зумовлено необхідністю захисту публічних інтересів у разі, якщо конкретний розмір завданої шко­ди встановити неможливо чи наслідки неправомірної поведінки можуть настати в майбутньому).

Межі господарсько-правової відповідальності, а також випадки зменшення розміру та звільнення від відповідальності встановлю­ються ГК, ЦК, законами.

Так, засновники та учасники суб'єкта господарювання не від­повідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, перед­бачених законом або установчими документами про створення да­ного суб'єкта (ч. 2 ст. 219 ГК; ч. З ст. 96 ЦК; ст. 27 Закону України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію»).

Винятками з цього правила є випадки субсидіарної відповідаль­ності:

• учасників акціонерного товариства та товариства з обмеже­ною відповідальністю в межах несплаченою частини акцій (вкладів) у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов'язку перед товариством (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК України; ч. З ст. 24, ч. З ст. 50 Закону України «Про господарські товариства»);

• учасників товариства з додатковою відповідальністю в одна­ковому для всіх кратному розмірі до свого вкладу, а розмір крат­ності встановлюється статутом товариства (ч. 4 ст. 80 ГК України, ч. 2 ст. 151 ЦК України; ст. 65 Закону України «Про господарські товариства»), а щодо довірчих товариств - Декретом «Про довірчі товариства»; крім того, у разі невиконання в повному обсязі свого майнового обов'язку перед товариством учасники ТДВ несуть додаткову відповідальність в межах несплаченої частини своїх вкладів;

• учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства, які відповідають за зобов'язаннями товариства(у разі відсутності/недостатності майна останнього) усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення (частини 5-6 ст. 80 ГК України, ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 133 ЦК України; статті 66 і 75 Закону України «Про господарські товариства»);

• контролюючого підприємства, на яке покладається субсидіар- на відповідальність за зобов'язаннями залежного підприємства, якщо останнє опинилося у стані неплатоспроможності та визнане банкрутом з вини контролюючого підприємства (ч. 7 ст. 126 ГК України);

• членів кооперативу та учасників господарського об'єднання в межах, встановлених статутом кооперативу/об'єднання (у разі, якщо установчим документом такої організації закріплюються по­ложення про субсидіарну відповідальність її членів/учасників) - (ч. 4 ст. 123 ГК України, ч. 2 ст. 163 ЦК України).

Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяль­ність) другої сторони зобов'язання, суд, відповідно до ч. З ст. 219 ГК України, має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Крім того, за певних обставин сторона господарського зобо­в'язання може звільнятися від відповідальності навіть за наявності значних негативних наслідків від невиконання нею своїх зобо­в'язань. Такі обставини передбачаються:

• законом (підставами звільнення від відповідальності згідно зі ст. 617 ЦК є випадок та непереборна сила, а згідно з ч. 2 ст. 218 ГК - непереборна сила);

• договором (відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити в договорі певні обставини, які через свій надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зо­бов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких (форс-мажорних) обставин).

Особливості має відповідальність, якщо невиконання зобов'я­зання однією стороною було викликано порушенням з боку іншої сторони. Це стосується випадків прострочення виконання, перед­бачених статтями 220 і 221 ГК України.

Так, у разі прострочення з боку боржника для останнього на­стають такі негативні наслідки: а) відповідальність перед кредито­ром (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за немож­ливість виконання, що випадково виникла після прострочення;

б) у кредитора виникає право відмовитися від прийняття виконан­ня і вимагати відшкодування збитків, якщо внаслідок прострочен­ня боржника виконання втратило інтерес для кредитора. Проте, борж­ник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання госпо­дарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що пе­редбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Прострочення з боку кредитора тягне для нього такі наслідки: а) у боржника виникає право вимагати від кредитора відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що про­строчення не спричинено умисно або через необережність його само­го або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання (проте після закінчення прострочен­ня кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підста­вах); б) у разі якщо кредитор не виконав дій, необхідних для вико­нання боржником своїх зобов'язань, за погодженням сторін допуска­ється відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

Господарсько-правові санкції застосовуються до порушника протягом встановлених законом строків:

• строків позовної давності, передбачених ЦК (глава 19) та ГК(ч. 8 ст. 269, частини 2-6 ст. 315, ч. З ст. 322, ч. 5 ст. 324) - у разі застосування судового (претензійно-позовного) порядку;

• спеціальних строків, що встановлюються ГК та/або спеціаль­ними законами у разі застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГК України), заходів відповідальності за пору­шення антимонопольно-конкурентного законодавства (ст. 42 За­
кону України «Про захист економічної конкуренції»).

Статтею 222 ГК України передбачається досудовий порядок реа­лізації господарсько-правової відповідальності, відповідно до якого:

• учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду;

• у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа -учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з поруш­
ником цих прав або інтересів вправі (якщо інше не встановлено законом) надіслати йому рекомендованим чи цінним листом (або вручити під розписку) підписану повноважною особою претензію із зазначенням передбачених законом відомостей (реквізитів), а саме:

- повного найменування і поштових реквізитів заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;

- дати пред'явлення і номеру претензії;

- обставин, на підставі яких пред'явлено претензію;

- доказів, що підтверджують ці обставини;

- вимог заявника з посиланням на нормативні акти;

- суми претензії та її розрахунку, якщо претензія підлягає гро­шовій оцінці;

- платіжних реквізитів заявника претензії;

- переліку документів, що додаються до претензії.

• Претензія має бути розглянута з дотриманням таких вимог:
а) протягом місячного терміну з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законом;

б) обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити;

в) при розгляді
претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору;

г) про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово; при цьому відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником
одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом, або вручається йому під розписку.

• У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом.

8.9. Форми господарсько-правової відповідальності

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності — залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реаліза­ції, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової від­повідальності. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій, яка дається в навчальному посібнику «Господарське право: Практи­кум»¹, формами господарсько-правової відповідальності є:

· відшкодування збитків;

· сплата неустойки;

· конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;

· господарсько-адміністративні штрафи;

· оперативно-господарські санкції;

· планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

господарсько-організаційні санкції. У ГК України законодавець закріпив лише чотири форми гос­подарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами госпо­дарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санк­ції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому проявами адміністративно-господарських санк­цій, відповідно до ГК, є санкції майнового характеру (вилучення майна/прибутку, що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організацій­ного характеру (зупинення дії або анулювання ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.). Крім того, перелік адміністративно-господарських санкцій, перед­бачених ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак - доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності, за­значених у вищенаведеній доктринальній класифікації.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності
5. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
8. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
9. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
10. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
11. Американська модель соціальної відповідальності
12. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.

Переглядів: 1623