• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття недобросовісної конкуренції та монополістичних порушень

Економічна конкуренція (за визначенням ст. 1 Закону «Про за­хист економічної конкуренції») - це змагання між суб'єктами гос­подарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням пере­ваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого спо­живачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарю­вання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Учасниками відносин в сфері економічної конкуренції є кілька категорій осіб:

• виробники продукції, товарів, робіт, послуг;

• споживачі;

• особи, що регулюють відносини у сфері конкуренції. Розріз­няють дві категорії таких осіб:

1) ті, що мають відповідні повнова­ження та діють з метою підтримання конкурентного середовища, попередження та недопущення негативних проявів конкуренції та монополізму, накладення на порушників передбачених законом санкцій;

2) особи, що, маючи ринкову владу, диктують іншим учас­никам ринку та споживачам свої умови доступу на ринок та/або реалізації товарів.

Конкуренція має позитивну і негативну сторони (прояви).

Конкуренція у позитивному розумінні стимулює суб'єктів гос­подарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення спо­живачів товарами (послугами) високої якості, у необхідній кілько­сті та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція на­зивається нормальною, добросовісною. Вона вимагає від суб'єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (ро­біт, послуг) щодо їхньої якості, асортименту, доступності цін для населення, аби не втратити своїх споживачів. Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня та прогресові в еко­номіці.

Водночас для суб'єктів господарювання участь у конкуренції, конкурентній боротьбі є досить виснажливою. Аби полегшити собі цю боротьбу, деякі з них починають використовувати несумлінні способи конкурентної боротьби. Таку конкуренцію називають не­добросовісною, непорядною.

Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учасників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асорти­менту; дозволяє отримувати незароблений прибуток. Коли нечесна конкуренція призводить до монополізації ринку підприємцем, який її застосовує, то виникає монополізм.

Буквальне значення слова «монополізм» (в перекладі з грець­кої «продаю один») можна визначити як домінування окремого підприємця або групи підприємців на ринку певного товару. Мо­нополістичними вважають дії чи бездіяльність суб'єктів госпо­дарювання або органів влади та управління, спрямовані на обме­ження, недопущення або припинення конкуренції. Відповідно до Закону «Про захист економічної конкуренції» (ст. 12), суб'єкт господарювання визнається монополістом, якщо він володіє рин­ковою владою, завдяки тому що: (1) на ринку немає жодного конкурента або (2) він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеження можливостей доступу інших суб'єктів до відповідних ринків збуту або продажу товарів. За загальним правилом, моно­польним (домінуючим) визнається становищем суб'єкта господа­рювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополістом може бути визнаний кожний з кількох суб'єктів господарювання: 1) двох і більше - якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і, крім них, на ринку немає жодного конкурента або вони, разом узяті, не зазнають значної конкуренції; 2) не більше ніж трьох суб'єктів господарю­вання, яким на одному ринку належать найбільші частки, а су­купна їх частка на ринку перевищує 50%; 3) не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать най­більші частки, а сукупна їх частка на ринку перевищує 70% (час­тини 4-5 ст. 12).

Монополізм, як і конкуренція, також має позитивну і негативну сторони.

Негативний прояв монополізму полягає в обмеженні конкурен­ції з боку монополіста, який бажає неподільно панувати на ринку певного товару, диктуючи умови реалізації своїх товарів. Це при­зводить до зниження якості товарів, зменшення їх асортименту та підвищення цін на товари. Такі прояви монополізму небажані для споживачів і суспільства в цілому.

Однак монополізм може виконувати й позитивні функції. Зок­рема, це стосується випадків, коли монопольне становище одного або групи підприємців виникає у результаті використання новітніх технік і технологій, які дозволяють випускати принципово нову продукцію (товари) або продукцію з принципово новими власти­востями. Подібний монополізм є сприятливим для ринку, оскільки не послаблює, а підвищує конкуренцію з боку інших підприємців, які мобілізують свій економічний, науковий і технічний потенціал, аби знайти своє місце на ринку нового товару. Прикладом такого монополізму є японська фірма «Соні», американська «Майкро­софт», успіх якої у галузі відповідно побутової аудіо-, відеотехніки та комп'ютерних технологій викликав активізацію діяльності ін­ших компаній на ринку цих товарів.

Позитивними є також природні монополії на зразок підпри­ємств водо-, газо-, електропостачання, залізниці тощо. Такі моно­полії забезпечують найнижчу собівартість продукції, робіт, послуг.

Таким чином, для споживачів, суспільства, держави неприйнят­ними (небажаними) є негативні прояви конкуренції та монополіз­му. В зв'язку з цим держава втручається в економічне життя з метою обмеження або недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання конкурентного середовища на товарних ринках, а також заохочення позитивних проявів монополізму та конкуренції.

3. Правові засади державного регулювання економічної конкуренції

Здійснюючи господарську діяльність суб'єкти господарювання прагнуть до одного - забезпечити собі найвигідніші умови вироб­ництва та продажу товарів на тому чи іншому ринку, використо­вуючи при цьому насамперед позитивні риси конкуренції та моно­полізму. Однак деякі з учасників економічної конкуренції зловжи­вають своїми можливостями, ігноруючи публічні інтереси та приватні інтереси окремих учасників ринкових відносин. Для за­безпечення збалансованого врахування цих інтересів у сфері;еко­номічної конкуренції відповідає державне її регулювання.

- задоволення потреб населення як кінцевих споживачів, що досягається шляхом захисту прав споживачів як економічно слаб­шої сторони у відносинах з товаровиробниками;

- забезпечення свободи конкуренції, що сприяє розвитку супер­ництва між товаровиробниками за найвигідніші умови виробницт­ва та продажу товарів і відповідно забезпечує розширення їх асор­тименту, покращення якості тощо;

- сприяння підприємництву, що забезпечує появу на ринку нових суб'єктів господарювання, нових товарів та покращення умов їх реалізації (з врахуванням інтересів спиживачів).

- захисту національного товаровиробника, що відповідає ін­тересам національної економіки та сприяє економічній самостій­ності України.

Державне регулювання економічної конкуренції забезпечуєть­ся за допомогою системи заходів, що здійснюються уповноваже­ними органами і спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення та засто­сування заходів відповідальності до порушників відповідно до встановлених державою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з:

• нормативного регулювання;

• контролю за станом ринку і дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку у разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів до порушників.

Нормативне регулювання здійснюється, насамперед, Верхов­ною Радою України у формі актів вищої юридичної сили:

Конституції України(ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповід­но до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються пра­вила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України);

Господарського кодексу України- глава 2 (ст. 18 «Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання»), глава 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарю­вання і споживачів від недобросовісної конкуренції» (статті 25-41), глава 28 «Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» (статті 251-257). Проте, слід зазначити, що положення ГК містять менш ґрунтовні положення щодо антимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон - «Про захист економічної конкуренції»;

Цивільного кодексу України- ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

Законів:

1. «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 p.; встановлює основні засади регулювання економічної конкуренції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції та монополістич­них зловживань; передбачає відповідальність за певні види таких порушень та засоби попередження монополізації товарних ринків;

2. «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. встановлює відповідальність за певні види та прояви недобросовіс­ної конкуренції;

3. «Про Антимонопольний комітет» від 26 листопада 1993 р.-визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольним комітетом України, його склад, основні функції, компетенцію;

4. «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 p.,- за­кріплюючи рівність правового становища вітчизняних та інозем­них суб'єктів господарювання на ринках України, з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників, передбачає можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерези­дентів у відповідь на аналогічні дії урядів їх країн щодо українсь­ких виробників;

5. інші закони.

На підставі та у відповідність з актами вищої юридичної сили приймаються підзаконні нормативно-правові акти, серед яких Укази Президента (зокрема, від 19.11.2001 р. № 1097/2001 «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки), постанови Уряду (в т. ч. від 28.02.2002 р. № 219 «Про затвердження Порядку надання Кабінету Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання»), відомчі акти;

Крім того, нормативне регулювання відносин у сфері економіч­ної конкуренції здійснюється міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (норми та­ких договорів мають пріоритет перед нормами національного за­конодавства, якщо останнє встановлює інші, ніж міжнародні договори, правила); наприклад, укладений між державами - учасницями СНД Договір про проведення узгодженої антимонопольно! політи­ки (25.01.2000 p.), ратифікований Законом України від 16.01.2003 р.

Спеціальним відомством, на яке покладається здійснення дер­жавної політики в сфері економічної конкуренції, є Антимонопо­льний комітет, що виконує складні функції, в тому числі регуля­тивну, яка полягає у прийнятті на підставі названих законів і у межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції; контрольну, спрямовану на забезпечення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановлених державою в цій сфері правил; розслідувально-юрисдикційну, що проявляється через про­цедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи поруш­ника та застосування до нього тих форм господарсько-правової відповідальності, що віднесені до компетенції антимонопольних органів.

На виконання регулятивних функцій Антимонопольним комі­тетом України прийнята низка нормативно-правових актів:

Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про по­рушення антимонопольного законодавства України: Розпоряджен­ня АМК України від 19.04.1994 р. № 5-р, з наступними змінами;

Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Ан­тимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концен­трацію): Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 33-р;

Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання (Положення про узгоджені дії): Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 26-р;

Про затвердження Тимчасових вимог до узгоджених дій суб'єк­тів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання: Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р;

Про Положення про територіальне відділення Антимонопольно­го комітету України: Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р;

Про затвердження Методики визначення монопольного (домі­нуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: Розпоря­дження АМК України від 05.03.2002 р. № 49-р;

Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Розпорядження АМК України від 25.12.2001 р. № 182-р та ін.

Правовий статус антимонопольних органів визначається вище­згаданими законами, насамперед Законом України «Про Антимо-нопольний комітет України», та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим роз­порядженням АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р.

До системи антимонопольних органів входять:

• Антимонопольний комітет України, що утворюється у складі Голови, призначеного на строк до семи років Президентом Украї­ни за погодженням з Верховною Радою України, десяти держав­
них уповноважених, з числа яких призначається два перших за­ступники та три заступники Голови, адміністративних колегій, а також структурних підрозділів апарату, що забезпечує організа­ційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу ро­боту по забезпеченню діяльності АМК. Формами роботи АМК є засідання - як вищий колегіальний орган і постійно діючі та тим­часові адміністративні колегії АМК, що створюватися для розгляду окремих справ про порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства з державних уповноважених та голів територіаль­них відділень;

• створені АМК територіальні відділення в Автономній Респуб­ліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (у разі необхіднос­ті можуть створюватися і в інших адміністративно-територіальних одиницях); забезпечують реалізацію завдань АМК на відповідних територіях на підставі затверджених АМК положень.

Антимонопольний комітет України, його територіальні відді­лення є юридичними особами, мають рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного Герба та свого найменування.

Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань:

контролює дотримання антимонопольно-конкурентного зако­нодавства:

• у процесі економічної концентрації (зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання, створенні об'єд­нань підприємств, вступі одного або кількох суб'єктів господарю­вання в об'єднання, при перетворенні органів влади, органів міс­цевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об'єднання суб'єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-яким іншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів госпо­дарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майно­вих комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних під­розділів, набутті будь-яким іншим способом контролю господар­ської діяльності);

• при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господа­рювання, насамперед монополістів та монопольних утворень, та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управ­ління та контролю щодо суб'єктів господарювання;

• здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимоно­польно-конкурентного законодавства відповідно до встановлених повноважень;

• розробляє й організовує виконання превентивних заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольно-конку­рентного законодавства;

• розглядає справи про порушення антимономольно-конкурентного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

• звертається до суду (господарського суд) з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольно-конкурентного законодав­ства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;

• дає рекомендації органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання та їх об'єд­нанням щодо вжиття заходів, спрямованих на:

а) обмеження моно­полізму, розвиток підприємництва і конкуренції,

б) запобігання порушенням конкурентного (антимонопольного) законодавства шляхом усунення причин їх вчинення та умов, що їм сприяють;

в) припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень конкурентного (антимонопольного) законодавства;

г) усунення на­слідків цих порушень у визначені Комітетом строки;

• дає роз'яснення та висновки рекомендаційного характеру щодо відповідності дій суб'єктів господарювання (на підставі на­даної ними інформації) положенням Закону «Про захист економіч­
ної конкуренції» (статей 6, 10 та 13) з метою запобігання пору­шенням законодавства про захист економічної конкуренції, під­вищення передбачуваності його застосування;

• бере участь:

а) у розробці проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; з метою їх внесення у встановленому порядку на розгляд відповідних органів;

б) в укладанні міждержав­них угод;

в) розробці реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неуря­довими організаціями іноземних держав та міжнародними органі­заціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України;

• узагальнює практику застосування антимонопольно-конку­рентного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удоско­налення;

• затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;

• систематично інформує населення України про свою діяльність.

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

- визначати межі товарного ринку, а також монопольне стано­вище суб'єктів господарювання на ньому;

- видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для вико­нання рішення про припинення порушень антимонопольного за­конодавства та про відновлення початкового становища, про при­
мусовий поділ монопольних утворень;

- видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну при­йнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству, забороняти або дозволяти створен­ня монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управ­ління та контролю, а також суб'єктами господарювання;

- вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоеконо­мічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ни­ми антимонопольного законодавства;

- накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом;

- приймати нормативно-правові акти відповідно до його ком­петенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самовряду­вання, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на еконо­мічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю за еко­номічною концентрацією суб'єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольно-конкурентного законо­давства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також не­добросовісної конкуренції, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністра­тивно-господарського управління та контролю, суб'єктами гос­подарювання, контролювати їх виконання, надавати роз'яснення щодо їх застосування;

- здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Анти­монопольний комітет України.

Читайте також:

1. H) Орган з питань конкуренції
2. II. Поняття соціального процесу.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
5. А/. Поняття про судовий процес.
6. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
7. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
9. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
10. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
11. Антипод конкуренції.
12. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ

Переглядів: 1296