• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття недобросовісної конкуренції та монополістичних порушень

Економічна конкуренція (за визначенням ст. 1 Закону «Про за­хист економічної конкуренції») - це змагання між суб'єктами гос­подарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням пере­ваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого спо­живачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарю­вання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Учасниками відносин в сфері економічної конкуренції є кілька категорій осіб:

• виробники продукції, товарів, робіт, послуг;

• споживачі;

• особи, що регулюють відносини у сфері конкуренції. Розріз­няють дві категорії таких осіб:

1) ті, що мають відповідні повнова­ження та діють з метою підтримання конкурентного середовища, попередження та недопущення негативних проявів конкуренції та монополізму, накладення на порушників передбачених законом санкцій;

2) особи, що, маючи ринкову владу, диктують іншим учас­никам ринку та споживачам свої умови доступу на ринок та/або реалізації товарів.

Конкуренція має позитивну і негативну сторони (прояви).

Конкуренція у позитивному розумінні стимулює суб'єктів гос­подарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення спо­живачів товарами (послугами) високої якості, у необхідній кілько­сті та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція на­зивається нормальною, добросовісною. Вона вимагає від суб'єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (ро­біт, послуг) щодо їхньої якості, асортименту, доступності цін для населення, аби не втратити своїх споживачів. Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня та прогресові в еко­номіці.

Водночас для суб'єктів господарювання участь у конкуренції, конкурентній боротьбі є досить виснажливою. Аби полегшити собі цю боротьбу, деякі з них починають використовувати несумлінні способи конкурентної боротьби. Таку конкуренцію називають не­добросовісною, непорядною.

Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учасників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асорти­менту; дозволяє отримувати незароблений прибуток. Коли нечесна конкуренція призводить до монополізації ринку підприємцем, який її застосовує, то виникає монополізм.

Буквальне значення слова «монополізм» (в перекладі з грець­кої «продаю один») можна визначити як домінування окремого підприємця або групи підприємців на ринку певного товару. Мо­нополістичними вважають дії чи бездіяльність суб'єктів госпо­дарювання або органів влади та управління, спрямовані на обме­ження, недопущення або припинення конкуренції. Відповідно до Закону «Про захист економічної конкуренції» (ст. 12), суб'єкт господарювання визнається монополістом, якщо він володіє рин­ковою владою, завдяки тому що: (1) на ринку немає жодного конкурента або (2) він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеження можливостей доступу інших суб'єктів до відповідних ринків збуту або продажу товарів. За загальним правилом, моно­польним (домінуючим) визнається становищем суб'єкта господа­рювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополістом може бути визнаний кожний з кількох суб'єктів господарювання: 1) двох і більше - якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і, крім них, на ринку немає жодного конкурента або вони, разом узяті, не зазнають значної конкуренції; 2) не більше ніж трьох суб'єктів господарю­вання, яким на одному ринку належать найбільші частки, а су­купна їх частка на ринку перевищує 50%; 3) не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать най­більші частки, а сукупна їх частка на ринку перевищує 70% (час­тини 4-5 ст. 12).

Монополізм, як і конкуренція, також має позитивну і негативну сторони.

Негативний прояв монополізму полягає в обмеженні конкурен­ції з боку монополіста, який бажає неподільно панувати на ринку певного товару, диктуючи умови реалізації своїх товарів. Це при­зводить до зниження якості товарів, зменшення їх асортименту та підвищення цін на товари. Такі прояви монополізму небажані для споживачів і суспільства в цілому.

Однак монополізм може виконувати й позитивні функції. Зок­рема, це стосується випадків, коли монопольне становище одного або групи підприємців виникає у результаті використання новітніх технік і технологій, які дозволяють випускати принципово нову продукцію (товари) або продукцію з принципово новими власти­востями. Подібний монополізм є сприятливим для ринку, оскільки не послаблює, а підвищує конкуренцію з боку інших підприємців, які мобілізують свій економічний, науковий і технічний потенціал, аби знайти своє місце на ринку нового товару. Прикладом такого монополізму є японська фірма «Соні», американська «Майкро­софт», успіх якої у галузі відповідно побутової аудіо-, відеотехніки та комп'ютерних технологій викликав активізацію діяльності ін­ших компаній на ринку цих товарів.

Позитивними є також природні монополії на зразок підпри­ємств водо-, газо-, електропостачання, залізниці тощо. Такі моно­полії забезпечують найнижчу собівартість продукції, робіт, послуг.

Таким чином, для споживачів, суспільства, держави неприйнят­ними (небажаними) є негативні прояви конкуренції та монополіз­му. В зв'язку з цим держава втручається в економічне життя з метою обмеження або недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання конкурентного середовища на товарних ринках, а також заохочення позитивних проявів монополізму та конкуренції.

3. Правові засади державного регулювання економічної конкуренції

Здійснюючи господарську діяльність суб'єкти господарювання прагнуть до одного - забезпечити собі найвигідніші умови вироб­ництва та продажу товарів на тому чи іншому ринку, використо­вуючи при цьому насамперед позитивні риси конкуренції та моно­полізму. Однак деякі з учасників економічної конкуренції зловжи­вають своїми можливостями, ігноруючи публічні інтереси та приватні інтереси окремих учасників ринкових відносин. Для за­безпечення збалансованого врахування цих інтересів у сфері;еко­номічної конкуренції відповідає державне її регулювання.

- задоволення потреб населення як кінцевих споживачів, що досягається шляхом захисту прав споживачів як економічно слаб­шої сторони у відносинах з товаровиробниками;

- забезпечення свободи конкуренції, що сприяє розвитку супер­ництва між товаровиробниками за найвигідніші умови виробницт­ва та продажу товарів і відповідно забезпечує розширення їх асор­тименту, покращення якості тощо;

- сприяння підприємництву, що забезпечує появу на ринку нових суб'єктів господарювання, нових товарів та покращення умов їх реалізації (з врахуванням інтересів спиживачів).

- захисту національного товаровиробника, що відповідає ін­тересам національної економіки та сприяє економічній самостій­ності України.

Державне регулювання економічної конкуренції забезпечуєть­ся за допомогою системи заходів, що здійснюються уповноваже­ними органами і спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення та засто­сування заходів відповідальності до порушників відповідно до встановлених державою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з:

• нормативного регулювання;

• контролю за станом ринку і дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку у разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів до порушників.

Нормативне регулювання здійснюється, насамперед, Верхов­ною Радою України у формі актів вищої юридичної сили:

Конституції України(ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповід­но до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються пра­вила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України);

Господарського кодексу України- глава 2 (ст. 18 «Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання»), глава 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарю­вання і споживачів від недобросовісної конкуренції» (статті 25-41), глава 28 «Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» (статті 251-257). Проте, слід зазначити, що положення ГК містять менш ґрунтовні положення щодо антимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон - «Про захист економічної конкуренції»;

Цивільного кодексу України- ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

Законів:

1. «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 p.; встановлює основні засади регулювання економічної конкуренції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції та монополістич­них зловживань; передбачає відповідальність за певні види таких порушень та засоби попередження монополізації товарних ринків;

2. «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. встановлює відповідальність за певні види та прояви недобросовіс­ної конкуренції;

3. «Про Антимонопольний комітет» від 26 листопада 1993 р.-визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольним комітетом України, його склад, основні функції, компетенцію;

4. «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 p.,- за­кріплюючи рівність правового становища вітчизняних та інозем­них суб'єктів господарювання на ринках України, з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників, передбачає можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерези­дентів у відповідь на аналогічні дії урядів їх країн щодо українсь­ких виробників;

5. інші закони.

На підставі та у відповідність з актами вищої юридичної сили приймаються підзаконні нормативно-правові акти, серед яких Укази Президента (зокрема, від 19.11.2001 р. № 1097/2001 «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки), постанови Уряду (в т. ч. від 28.02.2002 р. № 219 «Про затвердження Порядку надання Кабінету Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання»), відомчі акти;

Крім того, нормативне регулювання відносин у сфері економіч­ної конкуренції здійснюється міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (норми та­ких договорів мають пріоритет перед нормами національного за­конодавства, якщо останнє встановлює інші, ніж міжнародні договори, правила); наприклад, укладений між державами - учасницями СНД Договір про проведення узгодженої антимонопольно! політи­ки (25.01.2000 p.), ратифікований Законом України від 16.01.2003 р.

Спеціальним відомством, на яке покладається здійснення дер­жавної політики в сфері економічної конкуренції, є Антимонопо­льний комітет, що виконує складні функції, в тому числі регуля­тивну, яка полягає у прийнятті на підставі названих законів і у межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції; контрольну, спрямовану на забезпечення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановлених державою в цій сфері правил; розслідувально-юрисдикційну, що проявляється через про­цедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи поруш­ника та застосування до нього тих форм господарсько-правової відповідальності, що віднесені до компетенції антимонопольних органів.

На виконання регулятивних функцій Антимонопольним комі­тетом України прийнята низка нормативно-правових актів:

Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про по­рушення антимонопольного законодавства України: Розпоряджен­ня АМК України від 19.04.1994 р. № 5-р, з наступними змінами;

Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Ан­тимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концен­трацію): Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 33-р;

Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання (Положення про узгоджені дії): Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 26-р;

Про затвердження Тимчасових вимог до узгоджених дій суб'єк­тів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання: Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р;

Про Положення про територіальне відділення Антимонопольно­го комітету України: Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р;

Про затвердження Методики визначення монопольного (домі­нуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: Розпоря­дження АМК України від 05.03.2002 р. № 49-р;

Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: Розпорядження АМК України від 25.12.2001 р. № 182-р та ін.

Правовий статус антимонопольних органів визначається вище­згаданими законами, насамперед Законом України «Про Антимо-нопольний комітет України», та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим роз­порядженням АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р.

До системи антимонопольних органів входять:

• Антимонопольний комітет України, що утворюється у складі Голови, призначеного на строк до семи років Президентом Украї­ни за погодженням з Верховною Радою України, десяти держав­
них уповноважених, з числа яких призначається два перших за­ступники та три заступники Голови, адміністративних колегій, а також структурних підрозділів апарату, що забезпечує організа­ційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу ро­боту по забезпеченню діяльності АМК. Формами роботи АМК є засідання - як вищий колегіальний орган і постійно діючі та тим­часові адміністративні колегії АМК, що створюватися для розгляду окремих справ про порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства з державних уповноважених та голів територіаль­них відділень;

• створені АМК територіальні відділення в Автономній Респуб­ліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (у разі необхіднос­ті можуть створюватися і в інших адміністративно-територіальних одиницях); забезпечують реалізацію завдань АМК на відповідних територіях на підставі затверджених АМК положень.

Антимонопольний комітет України, його територіальні відді­лення є юридичними особами, мають рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного Герба та свого найменування.

Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань:

контролює дотримання антимонопольно-конкурентного зако­нодавства:

• у процесі економічної концентрації (зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання, створенні об'єд­нань підприємств, вступі одного або кількох суб'єктів господарю­вання в об'єднання, при перетворенні органів влади, органів міс­цевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об'єднання суб'єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-яким іншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів госпо­дарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майно­вих комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних під­розділів, набутті будь-яким іншим способом контролю господар­ської діяльності);

• при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господа­рювання, насамперед монополістів та монопольних утворень, та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управ­ління та контролю щодо суб'єктів господарювання;

• здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимоно­польно-конкурентного законодавства відповідно до встановлених повноважень;

• розробляє й організовує виконання превентивних заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольно-конку­рентного законодавства;

• розглядає справи про порушення антимономольно-конкурентного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

• звертається до суду (господарського суд) з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольно-конкурентного законодав­ства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;

• дає рекомендації органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання та їх об'єд­нанням щодо вжиття заходів, спрямованих на:

а) обмеження моно­полізму, розвиток підприємництва і конкуренції,

б) запобігання порушенням конкурентного (антимонопольного) законодавства шляхом усунення причин їх вчинення та умов, що їм сприяють;

в) припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень конкурентного (антимонопольного) законодавства;

г) усунення на­слідків цих порушень у визначені Комітетом строки;

• дає роз'яснення та висновки рекомендаційного характеру щодо відповідності дій суб'єктів господарювання (на підставі на­даної ними інформації) положенням Закону «Про захист економіч­
ної конкуренції» (статей 6, 10 та 13) з метою запобігання пору­шенням законодавства про захист економічної конкуренції, під­вищення передбачуваності його застосування;

• бере участь:

а) у розробці проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; з метою їх внесення у встановленому порядку на розгляд відповідних органів;

б) в укладанні міждержав­них угод;

в) розробці реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неуря­довими організаціями іноземних держав та міжнародними органі­заціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України;

• узагальнює практику застосування антимонопольно-конку­рентного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удоско­налення;

• затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;

• систематично інформує населення України про свою діяльність.

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

- визначати межі товарного ринку, а також монопольне стано­вище суб'єктів господарювання на ньому;

- видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для вико­нання рішення про припинення порушень антимонопольного за­конодавства та про відновлення початкового становища, про при­
мусовий поділ монопольних утворень;

- видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну при­йнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству, забороняти або дозволяти створен­ня монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управ­ління та контролю, а також суб'єктами господарювання;

- вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоеконо­мічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ни­ми антимонопольного законодавства;

- накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом;

- приймати нормативно-правові акти відповідно до його ком­петенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самовряду­вання, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на еконо­мічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю за еко­номічною концентрацією суб'єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольно-конкурентного законо­давства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також не­добросовісної конкуренції, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністра­тивно-господарського управління та контролю, суб'єктами гос­подарювання, контролювати їх виконання, надавати роз'яснення щодо їх застосування;

- здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Анти­монопольний комітет України.

Читайте також:

1. H) Орган з питань конкуренції
2. II. Поняття соціального процесу.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
5. А/. Поняття про судовий процес.
6. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
7. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
9. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
10. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
11. Антипод конкуренції.
12. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ

Переглядів: 1364