Опіка і піклування

ВСТУП

УВАГА!!!! Те, що виділено червоним буде в питаннях до літучки.

П Л А Н СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Занотувати бланки зави про реєстрацію шлюбу та шлюбний договір.

Практична робота

Правопорушення та відповідальність у господарських відносинах

Самостійна робота

Вступ

П Л А Н

МИРГОРОД - 2013

Озерський І.В.

Радник юстиції

Видатний юрист України

Відмінник освіти України

Доктор юридичних наук

РОЗРОБИВ: Викладач правознавства

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СІМЕЙНОГО ПРАВА

Л Е К Ц І Я № 10

ПОЛТАВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

ІМЕНІ М.В. ГОГОЛЯ

МИРГОРОДСЬКИЙ ХУДОЖНЬО-ПРОМИСЛОВИЙ КОЛЕДЖ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Право на забастовку, его гарантии и ограничения

(з курсу «Основи правознавства)

професор, академік МКА

1. Сім’я та шлюб за сімейним законодавством 2. Умови і порядок укладання та розірвання шлюбу3. Особисті та майнові права та обов'язки подружжя4. Шлюбний договір5. Опіка і піклування6. Умови усиновлення та порядок його здійснення

Рекомендована література

Питання шлюбно-сімейних відносин у процесі розвитку й становлення нашої держави не лише в економічному, а й у соціально-культурному, а також у морально-етичному плані, є найбільш актуальними, оскільки вже самі по собі є основою становлення й розвитку суспільства в цілому. Сімейне право посідає провідне місце серед інших галузей права: сім’я необхідна кожній людині. Вона впливає на розвиток суспільства, його моральне здоров я і є одним з факторів підвищення соціальної активності людей. Саме в сім ї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Ось чому демократичне суспільство зацікавлене у міцній, духовній і морально здоровій сім’ї. Міцна сім’я - міцне суспільство. Сім’я впродовж століть, у всіх її проявах і формах, була не лише джерелом розвитку людського суспільства, а й заклала в нього основи духовності, культури, моралі, а також економічні підвалини розвитку держави в цілому. Оскільки шлюб є добровільним і вільним союзом чоловіка й жінки, ніхто не має права впливати на волевиявлення суб’єктів на вступ і перебування у відповідному соціальному статусі чоловіка і дружини (подружжя). Практиці й історії суспільства відомі випадки розірвання шлюбно-сімейних відносин як з волі і бажання одного з подружжя у зв’язку зі збігом несприятливих обставин, так і в зв’язку з подіями, що наступили, а також можливістю розірвання шлюбу і за взаємною згодою. Сім’я як соціальна спільність у всіх цивілізаціях виступала найважливішим елементом глобального розвитку. Ідеологія пріоритету сім ї, її неминуща цінність для життя і розвитку людини й суспільства закріплені у багатьох нормативних актах. Одне з основних положень цих документів - зміцнення й захист інституту сім ї з боку суспільства, розробка всіма державами національної сімейної політики.
1. Сім’я та шлюб за сімейним законодавством Шлюб — добровільне укладення подружжям (жіночої й чоловічої статі) договору про одруження, внаслідок чого у них виникають взаємні права та обов'язки. Сім'я — первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя. Джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Частиною національного сімейного законодавства є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Основним нормативно-правовим актом у цій галузі є Сімейний кодекс України (далі - СК України), який був прийнятий 10 січня 2002 року і набрав чинності 1 січня 2004 року. Сімейний кодекс надзвичайно важливий законодавчий акт. У суспільстві немає людини, якої б не торкнулися його норми. Сімейний кодекс - це той закон, який надійно захищає новонароджене дитя, забезпечує людині можливість реалізації природних прав на шлюб, на сім'ю, на материнство та батьківство, на особисте виховання своїх дітей, на спільне проживання з ними, а також сприяє виконанню сім'єю різноманітних соціальних функцій. Шлюбно-сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в урочистій обстановці, за згоди осіб, що одружуються. Крім того, звертає на себе увагу зміна порядку визнання шлюбу недійсним та правових наслідків такого визнання. Згідно з Кодексом про шлюб та сім’ю, шлюб міг бути визнаний недійсним за будь-яких умов лише в судовому порядку. Чинне сімейне законодавство визначає підвідомчість справ з визнання шлюбу недійснім, а також порядок їх вирішення залежно від характеру обставин, що перешкоджали укладенню шлюбу. Згідно зі ст. 39 СК України, орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює у безспірному порядку актовий запис про укладання шлюбу в таких випадках: реєстрації шлюбу з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; реєстрації шлюбу між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом та сестрою; реєстрації шлюбу з особою, яка визнана недієздатною. При цьому зазначається, що в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу такий шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. За рішенням суду шлюб визнається недійсним, якщо він був укладений без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності. Але шлюб, відповідно до СК України, не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю. Необхідно зауважити, що при встановленні в судовому засіданні факту фіктивності шлюбу або відсутності згоди на його укладення суд має визнати такий шлюб недійсним. СК України передбачає також підстави, за наявності яких суд може прийняти рішення про визнання шлюбу недійсним з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення для справи. Такими підставами є реєстрація шлюбу: між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, якщо до укладення шлюбу не було скасовано рішення про усиновлення; між двоюрідним братом та сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя або їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. При розгляді справ про визнання шлюбу недійсним з перелічених підстав суд має брати до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин та інші обставини. Недійсним може бути визнаний також шлюб, укладений з особою, яка хоча й не була визнана недієздатною, але за станом здоров’я не розуміла значення своїх дій і не могла виразити свідомої згоди на шлюб. Наприклад, жінка укладає шлюб з чоловіком похилого віку, який страждає на гострі розлади душевної діяльності, створюючи видимість його добровільної згоди на одруження з метою формального отримання права на спадщину. Верховний Суд України роз’яснює, що при встановленні факту нездатності особи розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент укладення шлюбу такий шлюб має бути визнаний судом недійсним (Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 12 червня 1998 р.). Недійсний шлюб не створює для осіб прав та обов’язків, передбачених законом. Характерною новацією СК України є інститут заручин, покликаний урегулювати відносини між жінкою та чоловіком, які публічно оголосили про своє одруження та подали заяви про реєстрацію шлюбу. Передбачається, що заручини не створюють обов’язку вступу до шлюбу, але відмова зарученого від одруження за певних обставин може потягнути для нього несприятливі наслідки. СК України захищає майновий інтерес того із заручених, хто поніс матеріальні витрати для приготування до реєстрації шлюбу та зазнав збитків у зв’язку з відмовою іншого зарученого. Однак СК України спеціально застерігає, що такі витрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, приховуванням обставин, що можуть вплинути на бажання одружитися. Запроваджуючи інститут заручин, законодавець надав офіційний статус уже існуючій культурній традиції і встановив охорону прав та інтересів, що виникають у зв’язку із зарученням. Слід зазначити, що звичай заручення як форма публічної обіцянки одружитися існує в багатьох капіталістичних країнах. У деяких з них заручення регулюється нормами права. Зокрема, згідно з цивільним кодексом Туреччини, після обіцянки одружитися в заручених з’являється обов’язок одружитися, не зраджувати і ставитися з повагою один до одного. Також цивільне законодавство Туреччини зобов’язує того із заручених, який відмовився від шлюбу, повернути подарунки, що були подаровані у зв’язку із зарученням, та відшкодувати витрати, понесені у зв’язку із приготуванням до реєстрації шлюбу. Таким чином, не можна виключати того, що поширення практики заручення в Україні призведе до подальшого привнесення у шлюбні стосунки рис матеріального розрахунку. Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути: по-перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення.Сімейний кодекс встановлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин:подружжя; батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені; баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки; рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок. При цьому всі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, У разі перебування у них на вихованні дитини на цих суб'єктів покладається обов'язок щодо надання дитині матеріальної допомоги у випадках, передбачених ст. 269 СК. Відповідний обов'язок встановлюється і для такої дитини, на яку з досягненням повноліття покладається обов'язок утримувати цих непрацездатних родичів за підстав, передбачених ст. 271 СК.Для усіх суб'єктів сімейних правовідносин характерною ознакою є наявність право- і дієздатності. Як і у цивільному праві, правоздатність виникає з моменту народження дитини. Однак СК передбачені окремі випадки, за яких сімейна правоздатність може виникати з досягненням особою певного віку. Так, шлюбна правоздатність (право особи на укладення шлюбу) виникає у чоловіків з 18 років, у жінок - з 17 років (ст. 23 СК). При цьому ч. 2 ст. 34 СК передбачає можливість за наявності передбачених сімейним законодавством підстав укладення шлюбу по досягненні особою 14-річного віку. Дієздатність у повному обсязі в таких випадках виникає з моменту укладення шлюбу. У сімейному законодавстві певні юридичні наслідки пов'язуються з поняттям непрацездатності особи. Непрацездатною відповідно до ст. 75 СК вважається особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. Непрацездатний член подружжя отримує право на утримання (аліменти) відповідно до ст. 75 СК. Непрацездатність батьків зумовлює виникнення у їхніх повнолітніх дітей обов'язку щодо утримання своїх батьків (ст. 202 СК). 2. Умови і порядок укладання та розірвання шлюбу

СК України встановлює час і місце реєстрації шлюбу. Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу, але із-за наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви. Якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене до суду.

Шлюб реєструється у приміщенні державного органу реєстрації актів цивільного стану. За заявою наречених реєстрація шлюбу в урочистій обстановці може бути проведена в іншому місці; за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до державного органу реєстрації актів цивільного стану.

В момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою присутність нареченої та нареченого. Реєстрація шлюбу через представника не допускається. Одним з прав наречених є право на вибір прізвища. Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. Наречена, наречений мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України. Шлюб є правозгідним, крім таких випадків: шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною; шлюб визнаний недійсним за рішенням суду.

СК України закріплено порядок припинення шлюбу. Підставами припинення шлюбу є: смерть одного з подружжя або оголошення його померлим; розірвання шлюбу.

Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо ж у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання. Шлюб може бути розірваний або через звернення до органів реєстрації актів цивільного стану, або до суду. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, якщо подружжя не має дітей. Державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя: визнаний безвісно відсутнім; визнаний недієздатним; засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду. Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розівання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. З цього правила є виняток: позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

Крім того, ще однією формою припинення формальних шлюбних відносин є визнання шлюбу фіктивним. Шлюб може бути визнаний фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом реєстрації актів цивільного стану. Якщо це не суперечить моральним засадам суспільства, суд, розглядаючи справу про розірвання шлюбу, може вживати заходи щодо примирення подружжя.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб. Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі. На підставі рішення суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про розірвання шлюбу державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу, за вибором подружжя, може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу.

Якщо особа, яка була оголошена померлою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їхньою заявою, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. У названих вище випадках державний орган реєстрації актів цивільного стану анулює запис акта про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі.

3. Особисті та майнові права та обов'язки подружжя Стосовно особистих немайнових благ як об'єктів сімейних правовідносин, то до них належать: право на ім'я (зокрема, визначення імені, по батькові та прізвища дитини, їх зміни); право на виховання дитини (ст. 151, 152 СК); право на спілкування батьків і дітей; право батьків на визначення місця проживання дитини (ст. 160 СК).У шлюбних правовідносинах об'єктами є наступні особисті немайнові блага:право на материнство (ст. 49 СК);право на батьківство (ст. 50 СК);право дружини, чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст. 51 СК);право дружини, чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (ст. 52 СК); право на зміну прізвища (ст. 53 СК); право на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (ст. 54 СК); право на особисту свободу (ст. 56 СК) та ін. До дій як об'єктів сімейних правовідносин, зокрема шлюбних, відносяться: обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю; виховання, розвиток та утримання дітей (ст. 2 СК);обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в державних органах РАЦСу та ін.4. Шлюбний договір

Шлюбний договір як зовсім новий для сімейного законодавства України правовий інститут уже кілька десятків років привертає до себе значну увагу (починаючи з 1992 року). Щорічно в Україні укладається близько трьохсот шлюбних контрактів. На відміну від Заходу, де шлюбний договір - норма, романтичні українці вважають це ледь не блюзнірством. Це при тому, що наші пращури сповідували рівноправність і самостійність партнерів. Торік українці уклали 322 тисячі шлюбів, і майже половина - 167 тисяч пар – розлучилися. Підписання шлюбного контракту могло б попередити руйнування багатьох родин.

Чим це зумовлено? Дійсно так. Це зумовлено суттєвими змінами в законодавчому регулюванні цього інституту – прийняттям нового сімейного кодексу України, який був ухвалений Верховною Радою України 10 січня 2002 року. Передбачалося що він буде введений в дію з 1 січня 2003 року. Однак у зв’язку з необхідністю усунення розбіжностей у регулюванні цивільних правовідносин Сімейний кодекс набув чинності одночасно з Цивільним кодексом України з 1 січня 2004 року.У зв’язку з цим інститут шлюбного договору зазнає постійних змін, які потребують докладного вивчення: визначення його суті та змісту, вивчення предмета шлюбного договору, встановлення його суб’єктного складу. Важливе значення мають порядок і умови укладання шлюбного договору. В чому є особливості шлюбного договору?Шлюбний договір не зовсім звичайна угода. Його укладають між особами, які пов’язані особливими (особисто-довірчими) відносинами. І це дає підстави деяким юристам визначати його як особистий або навіть інтимний договір. Але, шлюбний договір, як до речі, і будь-який інший договір являє собою угоду, на яку поширюються загальні правила правочинів.Які саме особи мають право на укладання шлюбного договору? Наречені, які щойно подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя за власним бажанням мають право укласти договір щодо вирішення питань життя сім’ї ( тобто шлюбний договір).Які питання регулює шлюбний договір? Шлюбний договір регулює тільки майнові відносини подружжя, їх права та обов’язки по відношенню до дітей. Сторони шлюбного договору можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності, і вважати його спільною частковою або особистою приватною власністю кожного з них з визначенням, наприклад, чоловікові одної третини, а жінці - двох третин. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу, майже визначити заздалегідь, яка конкретно річ кому з них буде передана у власність у випадку поділу майна.Наприклад, у договорі встановлюється, що квартира, придбана під час шлюбу залишається в особистій приватній власності дружини, а автомобіль та гараж переходять до власності чоловіка. Подружжя та наречені також можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Навіть визначати правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Чи можна у шлюбному договорі визначити порядок користування житлом? Так, звичайно. Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу з виплатою грошової компенсації або без неї. Сторони можуть також домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них, чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів ( Наприклад, їхніх батьків) Подружжя також можуть встановити порядок надання утримання одному з подружжя (або іншим членам сім’ї). Зокрема, передбачити умови, строки, розмір виплат, а також обумовити підстави припинення права на утримання. Сторони можуть домовитися про порядок використання майна для забезпечення потреб дітей, а також інших родичів.Який існує порядок і умови укладання шлюбного договору?Шлюбний договір має бути укладено тільки в письмової формі і обов’язково нотаріально посвідчений. При цьому немає різниці, який саме нотаріус засвідчить цей договір - державний чи приватний. Нажаль, правова необізнаність громадян на сьогодні ще має місце у нашому суспільстві. І, звісно, вона може бути використана на шкоду їхнім інтересам. Це тим більш можливо при укладанні шлюбного договору, оскільки не можна не зважати на його особливу правову природу. З метою захисту конституційних прав громадян на нотаріуса покладено обов’язок сприяти громадянам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати їх права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.Зокрема, при реєстрації шлюбного договору нотаріус роз’яснює сторонам зміст та значення поданого ними проекту шлюбного договору, наслідки включення до його змісту тих чи інших умов, а також перевіряє відповідність змісту цього договору вимогам закону та дійсним намірам сторін. Згідно зі статтею 43 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси при вчиненні нотаріальних дій встановлюють особу громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальних дій. Так, встановити особу можна за паспортом, що виключає будь-які сумніви щодо осіб громадян, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Крім того нотаріус, перш ніж засвідчити шлюбний договір перевіряє дієздатність осіб, які мають намір його укласти. Тобто він має перевірити, чи розуміють сторони значення своїх дій та наслідки їх вчинення. У разі виникнення сумнівів із цього приводу, згідно зі статтею 42 Закону України «Про нотаріат» реєстрація договору може бути відкладена для з’ясування питання про те, чи немає рішення суду про обмеження дієздатності особи чи рішення суду про визнання особи недієздатною на строк, визначений законом.З якого часу починається дія шлюбного договору? Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

Згідно з українським законодавством, особисті стосунки шлюбна угода не визначає, лише майнові. А от за кордоном – де такі угоди – норма, повний простір для фантазії. Так, наприклад, Гай Річчі письмово пообіцяв Мадонні працювати над збагаченням духовного й емоційного життя дружини і навіть читати з нею каббалістичні тексти. Сперечатися з нею він мав право лише у визначених у конракті фразах. Щоправда, від розлучення зірок це не врятувало. Та найромантичніший контракт в Анджеліни Джолі і Бреда Пітта - лише один пункт - спільна опіка над дітьми.

Охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональним пріоритетом і здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Основними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленої мети є: Конституція України, Закон України "Про охорону дитинства", Сімейний кодекс України, Правила опіки та піклування (далі - Правила).

У світлі зазначеного пріоритету особливої турботи потребують: діти-сироти; діти, в яких померли чи загинули батьки;діти, позбавлені батьківського піклування; діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав;діти, батьки яких визнані безвісно відсутніми або недієздатними, оголошені померлими, відбувають покарання у місцях позбавлення волі або перебувають під вартою на час слідства, або в розшуку в зв'язку з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження; діти, батькам яких тривала хвороба перешкоджає виконувати свої батьківські обов'язки; а також підкинуті діти; діти, батьки яких невідомі;діти, від яких відмовились батьки та безпритульні діти.

Безпритульні діти - це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання. Для вирішення питань, пов'язаних з утриманням і вихованням дітей, які опинились у несприятливих умовах, держава створила спеціальні органи - органи опіки та піклування. Такими органами є: районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування), а також діяльність з інших питань, що належать до їх компетенції. Органи у справах сім'ї та молоді, служби у справах неповнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку, та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї, а також діяльність з інших питань, що належать до їх компетенції.У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівники Міністерства внутрішніх справ України, працівники органів соціального захисту населення, житлово-експлуатаційних органів, навчальних закладів, інших організацій, а також громадяни, яким стало відомо про факт залишення дитини без опіки (піклування) батьків, зобов'язані негайно повідомити про це органи опіки та піклування за місцем знаходження дитини. Діяльність інших, крім органів опіки і піклування, юридичних і фізичних осіб по виявленню і влаштуванню дітей, які залишились без батьківського піклування, законом не передбачена.Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це - опіка і піклування, усиновлення, влаштування дітей на виховання в сім'ї громадян (патронат), у будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання. Основною метою діяльності всіх перелічених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці. Опіка та піклування в сімейному праві - це така форма передачі дітей, які внаслідок тих чи інших обставин лишилися без батьківського піклування, іншим особам, що має на меті їх виховання, захист їх особистих і майнових прав, охорону інших інтересів.

Опіка і піклування має як спільні, так і відмінні риси з іншими інститутами передачі дітей на виховання та для захисту їх інтересів. Для порівняння візьмімо інститут усиновлення. Спільним для цих інститутів є обов'язки опікуна (піклувальника) і усиновителя щодо виховання та захисту інтересів переданих їм дітей. Опікун (піклувальник), як і усиновитель, виконують замість дітей і в їх інтересах відповідні дії або дають згоду (дозвіл) на виконання ними цих дій. На опікунів (піклувальників) і усиновителів покладається обов'язок представляти інтереси підопічних (усиновлених) дітей в усіх державних і громадських організаціях, якщо виникає у цьому необхідність. Опікуни (піклувальники) та усиновителі відповідають за шкоду, заподіяну підопічним (усиновленим), якщо не доведуть, що шкода настала не з їх вини. Але опіка (піклування) не породжують, подібно усиновленню, між дітьми і опікунами (піклувальниками), членами їх сімей, відносин, аналогічних за своєю природою відносинам батьків і дітей. Усиновлення є підставою для виникнення як особистих, так і майнових відносин між усиновителем і усиновленим, а опіка (піклування), як правило, породжує немайнові відносини між опікуном (піклувальником) і підопічним.

Опіка і піклування - міжгалузеві інститути. Вони є одночасно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Опіка і піклування є інститутами цивільного права тоді, коліт у передбачених законом випадках установлюються над неповнолітніми особами або майном осіб, визнаних безвісно відсутніми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).	\|	Умови усиновлення та порядок його здійснення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.