Поняття економічної конкуренції.

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин у сучасному суспільстві, є поняття конкуренції (сoncurrentia). Конкуренція — це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити суперників.

Під економічною конкуренцією розуміється змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку.

Слово «сoncurrentia» в перекладі з латинської означає «змагання, суперництво». «Як економічна категорія конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків»[1].

Конкуренція як базовий механізм ринкових відносин примушує підприємців змагатися один з одним і тим самим сприяти досягненню найвищих результатів. Основним змістом конкуренції є якнайповніше задоволення потреб населення, свобода доступу на різноманітні ринки, здешевлення продукції та підвищення її якості тощо. Вона не дозволяє економічній владі концентруватись в одних руках, перешкоджає зловживанню такою владою і забезпечує відкритість ринків.

Конкуренція виконує в ринковій економіці такі функції: регулювальну; мотиваційну; розподільну; контрольну.

Антимонопольно-конкурентна політика, яку здійснюють компетентні державні органи, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Уповноважені органи державної влади й органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому та вживати передбачених законом заходів щодо впорядкування конкуренції суб’єктів господарювання.

Органам державної влади й органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється ухвалювати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи тієї форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб’єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Згідно зі ст. 26 ГК рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

-надання допомоги соціального характеру окремим суб’єктам господарювання за умови, що допомога надається без дискримінації інших суб’єктів господарювання;

-надання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких установлюється законодавством;

-надання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

-здійснення державного регулювання, пов’язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

Цілі конкурентного законодавства спрямовані на зміну поведінки суб’єктів господарювання. Ця поведінка оцінюється під кутом зору заборон, додаткових обов’язків та спеціальних вимог, що містяться в конкурентних правових нормах[2].

Правові засади створення рівних можливостей для суб’єктів господарювання закріплені в розд. 3, 28 Господарського кодексу України, Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. Крім того, цю сферу врегульовують норми законів України «Про Антимонопольний комітет України» від

26 листопада 1993 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р., «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. Конкретизація Положень названих законів здійснюється насамперед нормами актів, що ухвалюються уповноваженим органом — Антимонопольним комітетом України.

Системний аналіз зазначених вище норм гл. 3, 28 ГК та згаданих законів доводить, що норми ГК, спрямовані на регулювання відносин щодо захисту економічної конкуренції, мають загальний характер і передбачають дальше врегулювання їх спеціальним законодавством. Ним є перелічені закони, інші законодавчі та підзаконні акти, ухвалені відповідно до цих законів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Монополії та монопольне становище суб’єкта господарювання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.