• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища

Економіко-правовий механізм охорони довкілля надає державній політиці у цій сфері чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяє належному врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

У найбільш загальному та концентрованому вигляді систему економіко-правових заходів охорони довкілля закладено у розділі X ЗаконуУкраїни «Про охорону навколишнього природного середовища». Закон визначає необхідність організації управлінської діяльності в галузі охорони довкілля на основі ринкових економічних важелів. Зрозуміло, що запровадження системи економічних засобів забезпечення реалізації екологічних вимог у виробництві не дає гарантії їх дотримання. Екологічні витрати, пов'язані з очисткою викидів забруднених газів та скидів стічних вод, рекультивації землі, запровадження екологічно чистих технологій, лягають важким фінансовим тягарем на суб'єкти підприємницької діяльності, позначаються і на ціні продукції, і на кінцевих фінансово-економічних результатах діяльності підприємців.

Дослідження, проведені Українською спілкою підприємців малого і середнього бізнесу, свідчать, що понад 90 % підприємців схильні уникати екологічних платежів. Тому слід розраховувати лише на комплексне економіко-правове забезпечення реалізації екологічної функції держави, в якій мали б збалансовано поєднуватись економічні важелі з управлінськими (адміністративними) та використовувався інститут юридичної відповідальності. У статті 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» наведено неповний перелік цих заходів:

— забезпечення взаємозв'язку всієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ і організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів з охорони навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

— визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

— встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів;

— встановлення нормативів і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

— надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо
охорони навколишнього природного середовища;

— відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Вирішення завдань охорони довкілля в Україні не можна розглядати ізольовано від загальносвітових екологічних проблем: загального роззброєння, проблеми питної води, забруднення світового океану.

Важливе місце у системі економіко-правового механізму охорони довкілля посідає економічне стимулювання, під яким розуміється система економічних засобів, покликаних стимулювати виконання міністерствами, відомствами, підприємствами, організаціями, посадовими особами, громадянами вимог екологічної безпеки і раціонального природокористування. Вона містить: стягнення плати за користування природними ресурсами, за викиди забруднюючих речовин; податкові та кредитні пільги при впровадженні маловідходних та безвідходних виробництв, використанні вторинних ресурсів, іншій діяльності, що дала природоохоронний ефект; надбавки до цін на екологічно чисту продукцію; позбавлення премій; стягнення грошової компенсації за шкоду, завдану екологічними правопорушеннями; впровадження прогресивних податків і штрафів для підприємств, що не запроваджують або належним чином не експлуатують екологічно чистітехніку, технологію, обладнання, речовини, матеріали; запровадження купівлі-продажу ліцензій на викиди.

Одним із головних напрямів нової екологічної політики в Україні стало створення системи економічної оцінки природних ресурсів та введення плати за їх спеціальне використання, що потребувало комплексного вирішення питань: встановлення кола платників плати за використання природних ресурсів та умов, на яких ресурси надаються в користування чи використовуються, правил їх використання; визначення розмірів коштів, які відображали б реальну вартість природного ресурсу, кон'юнктуру внутрішнього та світового ринків, можливість відтворення; передбачення економічних санкцій за нераціональне використання природних ресурсів або використання їх в обсягах, що перевищують обумовлені.

Отже, економіко-правовий механізм охорони довкілля— це комплексний міжгалузевий правовий інститут, який об'єднує норми права різних його галузей і спрямований на системне правове регулювання суспільних відносин у сфері охорони довкілля на засадах узгодження екологічних та економічних інтересів суспільства; це система, яка містить правову, інституційну, функціональну та економічну підсистеми; це система політико-правових, організаційно-правових, управлінських, економічних, у тому числі фінансових і податкових, заходів, спрямованих на забезпечення охорони природи, раціонального природокористування та екологічної безпеки. Найбільш коротко економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища можна визначити як сукупність правових та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію економічних важелів забезпечення охорони довкілля.

Створення дієвого економіко-правового механізму охорони довкілля в Україні залежить від розв'язання комплексу як внутрішніх для сфери природокористування, так і зовнішніх, пов'язаних із загальноекономічною ситуацією, організаційних, технологічних, фінансових проблем. Миттєве їх вирішення за жодних умов неможливе. Це дає підстави стверджувати, що розробка і запровадження адекватного економіко-правового механізму охорони довкілля — поетапний, поступовий, тривалий процес, який проходитиме одночасно і паралельно з процесом становлення і розвитку економічної і політичної систем в Україні, вдосконаленням державного апарату та системи права.

1. Органи державного управління загальної компетенції

Органами загальної компетенції,тобто органа­ми, для яких повноваження з питань охорони навко­лишнього природного середовища є лише складовими загальних повноважень щодо вирішення питань еко­номічного та соціального розвитку держави й окремих регіонів, є Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміні­страції, виконавчі органи сільських, селищних, місь­ких рад у межах делегованих повноважень органів державного управління в галузі охорони навколишньо­го природного середовища.

1. Кабінет Міністрів України. Він є вищим орга­ном у системі органів виконавчої влади, відповідальним перед Президентом України та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України (стаття 113 Кон­ституції України). Відповідно до свого статусу Кабінет Міністрів України здійснює різноманітні функції, які поширюються на сферу охорони навколишнього при­родного середовища. У загальних рисах ці функції ви­значені у статті 116 Конституції України та конкретизо­вані в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища"(стаття 17) та в земельному, водному, лісовому кодексах, кодексі про надрах, зако­нах про тваринний світ, про рослинний світ, про при­родно-заповідний фонд, про зону надзвичайної еко­логічної ситуації та в інших нормативно-правових ак­тах.

Відповідно до законодавства Кабінет Міністрів України в галузі охорони навколишнього природного середовища:

а) здійснює реалізацію екологічної політики;

б) забезпечує розроблення державних рес­публіканських, міждержавних і регіональних еко­логічних програм;

в) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України в питаннях охо­рони навколишнього природного середовища;

г) встановлює порядок утворення та використання Державного фонду охорони навколишнього природно­го середовища у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів;

ґ) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природ­них ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навко­лишнє природне середовище, розміщення відходів;

д) встановлює порядок визначення збору та її гра­ничних розмірів за користування природними ресур­сами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;

є) приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержав­ного значення;

є) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;

ж) приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і орга­нізацій, незалежно від форм власності та під­порядкування, у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

з) керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища. Кабінет Міністрів України може здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.

Кабінет Міністрів України реалізує свої повнова­ження різноманітними засобами. Насамперед, це здійснюється шляхом прийняття постанов і розпоряд­жень із ключових питань управління в даній сфері та розробки законопроектів екологічної спрямованості та внесення їх на розгляд до Верховної Ради України. Та­кож; важливим напрямком роботи Кабінету Міністрів є забезпечення розвитку міжнародно-правового співро­бітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, Кабінет Міністрів України укла­дає міжнародні договори, які стосуються різноманіт­них напрямів (охорони окремих природних ресурсів, збереження біологічної різноманітності, запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій тощо) і форм (обмін інформацією, організація конференцій, робочих нарад, консультацій тощо) співробітництва України з іншими країнами. Міжурядові угоди з пи­тань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки Україна має з Росією, США, Німеччиною, Данією, Польщею, Угорщиною, Грузією та іншими країнами.

2. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" Рада Мініст­рів Автономної Республіки Крим: здійснює реалізацію законодавства України та Автономної Республіки Крим у галузі охорони навколишнього природного середо­вища; організує розроблення екологічних програм; встановлює порядок утворення та використання респу­бліканського фонду охорони навколишнього природ­ного середовища у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим; погоджує розміщення підприємств, установ і організацій; визначає в устано­вленому порядку нормативи збору та розміри зборів за забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів; затверджує за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади з питань охорони навколишнього при­родного середовища для підприємств, установ і орга­нізацій ліміти використання природних ресурсів, за винятком природних ресурсів загальнодержавного значення, скидів забруднюючих речовин у навколиш­нє природне середовище, за винятком скидів, що при­зводять до забруднення природних ресурсів загально­державного значення, навколишнього природного се­редовища за межами території Автономної Республіки Крим, ті ліміти на утворення та розміщення відходів; організує проведення державної екологічної експерти­зи об'єктів, що створюються або функціонують на те­риторії Автономної Республіки Крим; організує лікві­дацію екологічних наслідків аварій, залучає до її про­ведення підприємства, установи, організації, незалеж­но від підпорядкування та форм власності, і громадян; забезпечує систематичне й оперативне інформування населення, підприємств, установ та організацій про стан навколишнього природного середовища. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим може здійсню­вати й інші повноваження, що не входять до компетен­ції республіканських органів державного управління України.

3. Місцеві державні адміністрації. Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"(1999 р.) виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів вико­навчої влади. Місцева державна адміністрація в ме­жах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Основними завданнями місцевих державних адміністрацій у сфері екології та природокористування є забезпечення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

1) виконання положень Конституції України, за­конів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня з питань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та природокористування;

2) законності та правопорядку у сфері екології та природокристування, додержання екологічних прав громадян;

3) виконання державних і регіональних програм охорони довкілля;

4) підготовки та виконання відповідних бюджетів, у тому числі в частині, що стосується охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та приро­докористування;

5) звіту про виконання відповідних бюджетів і програм;

6) взаємодії з органами місцевого самоврядуван­ня з питань охорони довкілля, забезпечення еко­логічної безпеки та природокористування;

7) реалізації інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень у га­лузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпе­ки та природокористування.

Із урахуванням цих завдань Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (стаття 21) визнача­ються повноваження місцевих державних адмі­ністрацій у галузі використання й охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля. Так, місцева державна адміністрація:

1) розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності;

2) подає пропозиції відповідним радам і здійснює заходи щодо реалізації їх рішень про приватизацію земель та їх вилучення для державних потреб;

3} розробляє, подає на затвердження відповід­ної ради та забезпечує виконання регіональних еко­логічних програм; звітує перед відповідною радою про їх виконання; вносить до відповідних органів пропо­зиції щодо державних екологічних програм;

4) вживає заходів до відшкодування шкоди, заподіяної пору­шенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями та грома­дянами;

5) вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

6) інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються до його поліпшення;

7) організовує роботу по ліквідації наслідків еко­логічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадян;

8) вносить пропозиції в установленому за­коном порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності в разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил; 9) розробляє та забезпечує дотримання правил користування водозабірними спо­рудами, призначеними для задоволення питних, побу­тових та інших потреб населення, зони санітарної охо­рони джерел водопостачання; обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у проми­слових цілях.

5. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

На виконавчі органи місцевих рад покладається:

а) вирішення відповідно до власних (самоврядних) повноважень (стаття 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні) наступних питань:

1) підготовка та внесення на розгляд ради пропози­цій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурса­ми, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власно­сті територіальних громад; визначення в установлено­му порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм влас­ності за забруднення довкілля й інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів;

2) підготовка та подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;

3) підготовка та внесення на розгляд ради пропози­цій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення й інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороня­ються законом;

4) справляння плати за землю;

б) здійснення делегованих повноважень органів державного управління:

здійснення контролю за додержанням земель­ного та природоохоронного законодавства, викорис­танням і охороною земель, природних ресурсів загаль­нодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;

реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують пра­во власності та право користування землею;

Окрім зазначених делегованих повноважень, до ві­дання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад належить також координація на відповідній території діяльності місцевих землевпо­рядних органів, а також спеціально уповноважених державних органів управління з питань охорони на­вколишнього природного середовища.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
6. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
7. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
8. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
9. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
10. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
12. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля

Переглядів: 1926