Засоби та функції спілкування

СПІЛКУВАННЯ– це складний процес взаємодії двох чи більше людей, під час якої виникає психічний контакт, які знаходяться між собою в процесі інформаційного обміну, зумовлені потребами спільної діяльності.

Головною характеристикою спілкування є діяльність:

- виступає способом організації діяльності (настанови дорослих щодо дій дітей);

- іноді уособлює зміст діяльності (бесіда друзів);

- може супроводжувати діяльність (граючись, діти спілкуються між собою)

Соціальна природа спілкування виражається в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб’єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду. Соціальний досвід спілкування виявляється у змісті інформації, що є його предметом (знання, відомості, способи діяльності), у засобах (мовна та немовна комунікація при спілкуванні), у суспільно вироблених у процесі історичного розвитку різновидах спілкування. За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття та діяльності, об’єктивні та суб’єктивні їх прояви. Спілкування між людьми відбувається при передаванні знань, досвіду, коли формуються різні вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії.

Для спілкування необхідні як мінімум двоє, тому що не всяка зовнішня мова є спілкування. Не можна вважати спілкуванням розмову хворого галюцинаціями із вигаданими співрозмовниками: він спілкується не з іншою особистістю, а з проекціями власної несвідомої психіки.

АУТИЗМ – хворобливе зниження природної людської потреби у спілкуванні з реальними людьми. Тобто спілкування завжди соціальне.

Важливий вплив на характер спілкування справляють відносини, що склалися між членами контактної групи. Від того, якими є взаємовідносини, залежать система спілкування конкретної особистості, її манера, колорит, використовувані засоби.

Структура спілкування:

Суб'єктамиспілкування є люди (не менш, ніж двоє) чи групи людей, які беруть участь у процесі взаємодії, зміст – наповненість спілкування – інформація, дії, емоції чи почуття, засоби – механізми передачі змісту – вербальні (слова) і невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг), результати – практичні – обмін інформацією, речами, виконання справи, психологічні – осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів.

Засоби спілкування:

Передавання інформації у процесі спілкування забезпечується за допомогою мови як основного, специфічно людського знаряддя спілкування, а також немовними засобами.

Основні засоби спілкування:

· Мова і мовлення

Вербальна комунікація за допомогою слова – основна і найдосконаліша форма людського спілкування. Рівень володіння мовою, багатство та культура мовного висловлювання визначають можливості та ефективність спілкування кожної конкретної особистості.

· Немовні засоби – жести, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність.Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації суб'єктів закономірно виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією.

Засоби невербальної комунікації як "мова почуттів" є продуктом суспільного розвитку людей, вони значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати.

Відомо, наприклад, що мовчання іноді буває красномовнішим, ніж слова, а обмінюючись поглядами, люди можуть збагнути зміст інформації, який не вкладається в адекватні категорії вербального висловлювання.

Велике значення для встановлення змістовних та емоційних контактів у спілкуванні має зовнішній вигляд людини. На його підставі складається перше враження про людину, яке часто визначає розвиток подальших стосунків.

Зовнішній вигляд людини складається з тілесного вигляду, одягу, манери поводитися, звичок. Певною мірою зовнішній вигляд може свідомо змінюватись, але за сутністю залишається консервативним. Тілесний вигляд – це характерний вираз обличчя, що виникає під впливом думок, почуттів, стосунків, які в певних ситуаціях чи життєвих інтервалах є домінуючими. Істотним його доповненням можуть бути зачіска, одяг, інші атрибути туалету, на підставі яких робляться оцінні судження про людину, її належність до певної групи, професії тощо. Так, військовий однострій потребує від того, хто його вдягає, підтягнутості, дисциплінованості. За тим, які манери властиві людині, можна одержати інформацію про її вихованість, самооцінку, ставлення до інших.

Найдинамічніше зовнішній бік невербального спілкування виявляється в жестах, міміці.

ЖЕСТ – це соціально сформований та усталений рух, що передає певний психічний стан. Маючи соціальне походження, міміка та жести за біологічною природою містять елементи природженого характеру.

Наприклад, міміка страху, жести погроз походять від біологічно доцільних захисних рухів, що спостерігаються в поведінці тварини. Міміка та жести у процесі вербального спілкування дають можливість посилювати смислові наголоси інформації, що передається, посилювати емоційний ефект від усвідомлення її значущості. Проте слід ураховувати, що невиправдано гіпертрофована міміка та жестикуляція, позбавлені змістового підґрунтя, можуть ускладнити сприймання інформації, а то й просто дезорієнтувати реціпієнта.

Як особливий різновид невербального спілкування виокремлюють тактильно-м'язову чутливість.Генетично вона є одним з найпотужніших каналів одержання життєво важливої інформації. За допомогою тактильно-м'язової чутливості можна пізнати досить широкий спектр характеристик іншої людини: її фізичну силу, деякі особливості особистісного плану, стосунки, психічний стан тощо.

Тримаючи, наприклад, у руці долоню іншої людини, залежно від обставин можна певною мірою дійти висновку про її психічний стан, взаєморозуміння та контакти, ставлення до ситуації, наміри.

Важливу роль в ефективності спілкування відіграють просторове перебування співрозмовників один до одного, дистанція та комунікативна спрямованість. Загальновідомо, що важливі політичні акції – переговори керівників, окремі зустрічі – проводяться за "круглим столом".

При міжособистісному спілкуванні віч-на-віч сторони мають можливість одержувати вичерпну інформацію про предмет розмови, визначати суб'єктивну позицію та ставлення до неї іншої сторони. Як зневага може розцінюватись репліка, зроблена іншою особою "крізь зуби", чи відсутність запрошення присісти, коли до цього спонукають об'єктивні умови.

Комунікативне значення дистанції у спілкуванні вивчає напрямок психології, що називається "праксеміка".Праксеміка виокремлює чотири дистанції у спілкуванні: інтимну; особисту,яка засвідчує, що ті, хто спілкується, є друзями; соціальну,яка характеризує офіційні контакти, що існують між сторонами, які входять у стосунки; публічну,що встановлюється між чужими людьми (епізодичні, ситуаційні контакти).

Немовні засоби спілкування, які супроводжують вербальне повідомлення, створюють підтекст, котрий полегшує, збагачує й поглиблює сприймання інформації, що передається. Відповідність невербальних засобів спілкування цілям і завданням, змісту словесної комунікації – важливий елемент культури спілкування.

Функції спілкування:

Щоб повніше оцінити вплив спілкування на розвиток суспільства. Вчені намагаються встановити його функції, виділити і вивчити окремі його аспекти.

Найважливіші функції спілкування виділяють, аналізуючи його роль на індивідуальному рівні суспільного буття людини. У характеристиці спілкуванні здебільшого виділяють три класи функцій:

1) інформаційно-комунікативна функція: належить до процесу формування, передавання і прийняття інформації. Під час формування вирівнюються відмінності у вихідній інформованості людей, що вступають у спілкування. На етапі передавання значень спілкування є інформуванням, інструктажем, навчанням тощо. На рівні прийняття реалізується прагнення індивідів зрозуміти один одного. Тут спілкування спрямоване на оцінювання досягнутих результатів (згода, незгода, порівняння поглядів).

Щодо цього класу функцій існує багато ще нез’ясованих питань. Наприклад, як відбувається трансформація сприйнятого зорового образу в мовне повідомлення, і навпаки, як у людини, що сприйняла мовне повідомлення, ця інформація трансформується в зоровий образ.

2) Регулятивно-комунікативна функція: безпосередньо пов’язана з регулюванням поведінки. Завдяки спілкуванню людина має змогу регулювати не тільки свою поведінку, а й поведінку інших людей, разом із тим відчуваючи регулятивні впливи з їх боку. Відбувається взаємне узгодження дій. У взаємному регулюванні формуються і виявляються властиві спільній діяльності особливості (сумісність людей, їх узгодженість у діях), взаємно стимулюється і коригується поведінка. З цим класом функцій пов’язано наслідування, навіювання, переконання та ін.

3) Афективно-комунікативна функція: характеризується емоційною сферою людини. Усе багатство емоцій людей виникає і розвивається в умовах їх спілкування. Потреба в спілкуванні часто виникає у зв’язку з бажанням змінити свій емоційний стан. Специфічною особливістю спілкування є груповий емоційний стан.

Аспекти спілкування. Оцінити важливість спілкування у житті й діяльності людей неможливо без виявлення і вивчення його окремих аспектів. На основі класів функцій сучасний російський психолог Галина Андрєєва запропонувала розглядати: комунікативний (обмін інформацією), інтерактивний (міжособистісна взаємодія), та перцептивний (сприймання один одного партнерами по спілкуванню і досягнення взаєморозуміння) аспекти спілкування.

q Комунікативний аспект – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння людей.

q Інтерактивний аспект– це певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. Поради, інструкції, вимоги, накази, що висловлені у мовній формі та адресовані іншій особі, є спонуканнями до дії та регулятором її поведінки. Спільна діяльність, її зміст та умови виконання вибудовують таку модель міжособистісної взаємодії, коли кожний з учасників послідовно впливає своїми вчинками на інших, і в свою чергу, змінює свої дії під їх впливом.

Спільна діяльність людей – явище суспільне й відбувається під соціальним контролем. Соціальний контроль – це оцінка діяльності з погляду її відповідності прийнятим у суспільстві зразком поведінки, що регламентуються нормами взаємовідносин людей. Взаємодія людей відбувається ефективно, якщо їхня поведінки відповідає прийнятим зразкам, тим ролям, які грають співрозмовники. Під роллю розуміється нормативно схвалений зразок поведінки, якого чекають від кожного, хто займає ту чи іншу соціальну позицію. Оскільки ми живемо в суспільстві, то граємо ролі, виконуючи певні соціальні функції: службові функції (начальник, підлеглий, лікар, медична сестра, вчитель, учень); життєві функції (клієнт, покупець, сусід, пацієнт, гість, хазяїн); сімейні функції (чоловік, дружина, батьки, дочка, родичі).

Виконання соціальної функції означає: робити те, що необхідно на даному місці, за даних обставин відповідно до законів, з одного боку, та існуючих звичаїв – з іншого.

Соціальні функції спілкування поділяються на функції керування і контролю, вони пов’язані з організацією діяльності груп і колективів. Наприклад, розпорядження, які віддає лікар медичній сестрі. Медична сестра сприймає сказане лікарем, розуміє його розпорядження і виконує їх. Взаємодія людей, спілкування мають бути активними і виявляться в реальній діяльності.

Функції контролю пов’язані з оцінюванням результатів діяльності. Наприклад, лікар хвалить медичну сестру за якісно виконану маніпуляцію, вдячні слова говорять лікарю, хворий або його родичі.

Форми міжособистісного спілкування багато в чому залежать від почуттів. Які людина переживає щодо своїх колег, незнайомих людей. На основі цих почуттів вона виробляє стратегію спілкування.

q Перцептивний аспект– це певне сприймання один одного, можливість пізнати фізичні, психологічні, індивідуальні особливості, притаманні кожній стороні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мовлення – це процес використання людиною мови для спілкування. Іншими словами, це – мова в дії	\|	Поняття туристичних формальностей.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.