Позов у цивільному процесі Великобританії.

У цивільному процесі Великобританії позов розглядається як цивільне провадження, що починається судовим наказом про явку позивача до суду або іншим способом, передбаченим правилами судочинства, крім кримінальних справ корони.

Ст. 201 Закону про суди графств 1959 р. передбачає, що позов містить вимогу та означає будь-яке провадження, яке може бути порушено позовною заявою. Ст. 19 Закону про відправлення правосуддя 1925 р. визначає, що позов включає будь-яке питання або справу, що заслуговує на розгляд в судовому засіданні.

Між трактуванням позову теорією та законодавством є різниця. Вчені-юристи головну увагу концентрують на тому, що позов захищає порушений інтерес. Статути ж про це прямо не зазначають і центральне місце відводять питанню про порядок початку судової діяльності. Позов ототожнюється з провадженням по його розгляду. Тут виникає ряд складних проблем. Оскільки англійське право встановлює неоднакові форми звернення до суду, то багато залежить від характеру звернень та від того, чи мають вони на меті порушення провадження або заявляються в ході руху справи. А форма звернення визначає особливості процедури.

В англійському праві виділяють чотири основні методи початку цивільних справ:

1) судовий наказ про явку відповідача до суду – найбільш поширена форма порушення цивільних справ. Цей документ, що містить припис відповідачу з’явитися до королівського суду, формально видається від імені царствуючого монарха, достовірність волі якого якби підтверджується вказівкою на особу, що займає посаду лорда-канцлера. Конструкція наказу використовується, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, у випадках пред’явлення позовних вимог, заснованих на:

· спричиненні позадоговірної шкоди, крім порушень володіння нерухомістю;

· обманних дій;

· невиконання зобов’язань, що виникають з договору або законодавства, які спричинили шкоду особі або майну;

· порушення прав, що захищаються патентом.

2) позовне повідомлення– такаформа повинназастосовуватися, коли законодавчим актом взагалі не вказана форма звернення до суду з метою захисту деяких юридичних вимог.

Конкуренція між наказом таповідомленням вносить певну невизначеність в англійський цивільний процес, тобто можливість вибору позивачем порядку початку провадження. Вибір існує, оскільки для відповідної конкретної вимоги не встановленя імперативна форма звернення за захистом. Додатково вказано, що якщо єдиним або головним об’єктом спору являється тлумачення закону, договору, заповіту, документа, або якщо не передбачається виникнення значного спору про факти, то необхідно складати позовне повідомлення, а не наказ. У зазначених ситуаціях наказ застосовується, тільки якщо позивач має на меті вимагати спрощеного провадження або є інші причини, які виправдовують його використання.

3) позовне клопотання –воно може бути застосоване лише у випадках, прямо передбачених нормативними актами. Прикладом слугують різноманітні клопотання, що допускаються законом про компанії (про зміну наказу про розслідування діяльності компанії та інші). Для їх розгляду встановлена менш казуїстична процедура.

4) позовне прохання – також застосовується лише в спеціальнозазначених законодавством випадках. Приклади: прохання про ліквідацію компаній, про оголошення банкрутства та інші. Порядок розгляду має свої особливості.

Наявність різноманітних методів початку провадження у цивільних справах, що ведуть за собою різні процедури, безумовно, ускладнює англійське судочинство. Воно якби розпадається на декілька гілок. Всередині на перший погляд єдиного процесу фактично складаються для багатьох категорій юридичних спорів специфічні порядки їх розгляду. Становище дещо пом’якшує та обставина, що найбільш поширеною формою позовних вимог залишається судовий наказ. Йому і приділяють головну увагу автори юридичних досліджень.

Питання елементів позову мають неабияке значення. Юристи країн, де було рецепійоване римське право, традиційно говорять про предмет і підстави позову. Для англійської юриспруденції характерні трохи інші положення. Законодавство, практика і теорія багато уваги приділяють поняттю підстави позову (cause of action). Категорія ж предмету позову залишається ніби в тіні, вважається похідною від підстави і навіть не має для свого позначення єдиного і загальновизнаного терміну.

Своєрідність форм виникнення і розвитку цивільної справи в англійському суді породжує ще одну специфічну особливість: елементи позовної вимоги, і, перш за все, її підстава, не завжди повно і чітко визначаються з самого початку процесу. Так часто буває, коли наказ про явку відповідача в суд заповнений позивачем коротко, без деталей. Деталі викладаються ним потім у позовній заяві після реєстрації явки відповідача. Але навіть коли вже є позовна заява (включена в судовий наказ або як окремий документ), подальше уточнення основи позову, розміру вимог і тому подібного може мати місце в ході обміну додатковими процесуальними документами або шляхом витребування відповідачем від позивача нових подробиць.

Підставу позову складають факти (головним чином дії відповідача), які послужили мотивом для направлення до суду прохання про захист, істотні для справи і які, будучи доведеними, свідчать про наявність у позивача належної правомочності.

В якості підстави позову повинні бути зазначені факти, а не норми права Англії або такі, що з випливають, юридичні висновки, хоча взагалі порушувати правові питання у позові не заборонено. Ясно, однак, що той, хто формулює позовну вимогу, не може випускати з уваги чинні правові норми. Тільки вони здатні бути орієнтиром при відборі важливих фактів. Значить, для успішного ведення більш складної справи необхідна адвокатська допомога, так як англійський суд ніяких роз'яснень щодо складу фактів, що стосуються підстави позову, не дає.

Факти повинні бути такими, які мають матеріально-правове значення, тобто породжують юридичні наслідки. Неповнота підстави позову тягне за собою його відхилення судом. Труднощі визначення кола істотних фактів збільшуються внаслідок того, що позивачеві слід враховувати не тільки положення матеріального права, що регулюють спірні відносини, але, стосовно окремих категорій справ, ще і норми судочинства.

Вже зазначалося, що предмет позову не позначається якою-небудь єдиною, укоріненою в англійській юриспруденції назвою. Нормативні акти та юридичні роботи використовують такі терміни, як «характер вимоги» (nature of claim), «спосіб або форма судового захисту права» (relief or remedy), іноді – «найменування вимоги» (head of claim). Взагалі ж процесуальна теорія приділяє цій проблемі значно меншу увагу, ніж дослідженню підстави позову.

Під поняттям «характер вимоги» ховається спірне правовідношення, тобто твердження позивача про наявність у нього певного суб'єктивного права, а у його супротивника кореспондуючого обов'язку. Правда, позовні матеріали зазвичай прямо не фіксують цих елементів правовідносини. Ось зразки рекомендованих теорією формул: «вимога позивача полягає у стягненні збитків за порушення договору, укладеного між позивачем і відповідачем ...» або «вимога позивача зводиться до відшкодування збитку від ушкодження його здоров'я в результаті необережних дій відповідача ...».

Тут немає чітких вказівок на суб'єктивне право позивача, але воно незмінно мається на увазі. Суд, виходячи з досліджених фактів та законодавства, повинен вирішити, які юридичні відносини існують між сторонами.

Якщо норма англійського матеріального права передбачає, що з деякої єдиної сукупності фактів виникає дві або більше вимоги, то допустимим є їх спільний розгляд у суді. Наприклад, ведення підземних робіт під чиїмось будинком може бути мотивом для пред'явлення вимог про відповідальність за заподіяну майнову шкоду і за протиправну бездіяльність, що виразилося у неприйнятті заходів по зміцненню фундаменту будівлі.

Що стосується «способів захисту», то вони тісно пов'язані з характером вимоги, тобто суб'єктивним правом, хоча і володіють певною самостійністю. Мова йде про методи примусової ліквідації наслідків правопорушень. У часи роздільного існування загальних судів і судів справедливості ними застосовувалися форми примусу, які не були тотожними. Реформи середини XIX ст. ліквідували цю відмінність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особи, уповноважені звертатися з позовом до суду в країнах континентальної Європи.	\|	Порушення провадження у цивільних справах у Сполучених Штатах Америки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.