• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інші види спеціальних режимів господарювання

Якщо вищезгаданим спеціальним режимам господарювання в Господарському кодексі присвячені окремі глави, то решті видів -лише окремі статті.

Виключна (морська) економічна зона України (далі - МЕЗ) -морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що належать Українській державі.Ширина виключної (морської) економічної зони становить до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться з урахуванням законодавства Украї­ни шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення спра­ведливого вирішення цього питання.

Правовий режим господарювання в цій зоні визначається:

· Господарським кодексом України (ст. 411,418);

· Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну(морську) економічну зону України» (далі - Закон «Про МЕЗ»);

· Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 p., що була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р. «Про ратифікацію та Угоди про імплементацію Частини XI Конвен­ції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 p.;

· Кодекс України про надра від 27.07.1994 p., зокрема його положення щодо використання морського дна та його надр у ви­ключній (морській) економічній зоні;

· акти законодавства про континентальний шельф;

· підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до згаданих законів та Конвенції.

Особливість правового режиму господарювання у виключній (морській) економічній зоні Україниполягає в тому, що:

A.Метою встановлення такого режиму є забезпечення суве­ренних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження жи­вих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економіч­
ній зоні.

Б. Змістом цього режиму є сукупність заходів, що вживає дер­жава для забезпечення додержання суб'єктами господарювання законодавства України на території виключної (морської) еконо­мічної зони, а саме.

B.Наявність в Української держави на території цієї зони суве­ренних прав щодо розвідки, розробки і збереження природних ре­сурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управлін­ня цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, у тому числі ви­робництву енергії шляхом використання води, течій і вітру, а та­кож щодо морського дна та його надр.

Г. Юрисдикція України (в т. ч. виключна) у МЕЗ, передбачена відповідними положеннями нормативно-правових актів вищої юри­дичної сили (ст. 411 ГК, Кодексу України про надра, Закону «Про виключну (морську) економічну зону України»), актів законодав­ства про континентальний шельф та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, установок і спо­руд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збере­ження морського середовища.

Д. Основні засади співробітництва України з іншими держава­ми на території виключної (морської") економічної зони:

мета - координація управління живими ресурсами української виключної (морської) економічної зони, їх збереження, розвідки і оптимального використання, проведення наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

правові підстави співробітництва - міжнародні договори;

наявність в усіх держав (як прибережних, так і тих, що не мають виходу до морів) права користуватися (за умови дотриман­ня законодавства України та загальновизнаних норм міжнародного права) свободою судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та іншими правомірними з точки зору міжнародного права видами використання морського простору;

наявність в України виключного права на території зазначе­ної зони створювати, а також дозволяти і регулювати споруджен­ня, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до зако­нодавства України;

поєднання правових заходів щодо охорони суверенних прав України у МЕЗ з контрольними функціями з боку України (в особі уповноважених органів) за реалізацією прав щодо запобігання по­рушенням (забруднення морського середовища, захоронения від­ходів всупереч встановленому порядку, незаконна промислова діяльність, порушення правил безпечної експлуатації споруд, не­законна експлуатація природних ресурсів, незаконне ведення мор­ських наукових досліджень), за застосуванням санкцій щодо пору­шників і виконанням зобов'язань інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій на
території МЕЗ;

система уповноважених органів Української держави щодо здійснення охоронних та контрольних функцій на території МЕЗ:

Державна прикордонна служба України, органи рибоохорони Мі­ ністерства рибного господарства України і органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпе­ки України;

система спеціальних санкцій, що застосовуються до поруш­ників законодавства про МЕЗ: огляд судна-порушника (ст. 17 За­кону «Про МЕЗ»), інспекція, переслідування судна-порушника, за­тримання або арешт судна-порушника (статті 19-20 Закону «Про МЕЗ»), господарсько-адміністративні штрафи (статті 22-26 Закону «Про МЕЗ»); конфіскація майна (засобів, знарядь, суден, споруд), із застосуванням яких вчинено порушення (статті 22, 24, 26 Закону «Про МЕЗ»);

• порядок притягнення до відповідальності: 1) складання акта про вчинення порушення посадовою особою Морської охорони Державної прикордонної служби України; 2) направлення цього ак­та разом з іншими документами, що стосуються цієї справи, протя­гом трьох днів з дня затримання порушника органу, уповноваже­ному застосовувати санкції (у разі визнання за доцільне застосуван­ня конфіскації зазначені документи передаються для розгляду до районного/міського суду за місцем затримання порушника); 3) при­йняття уповноваженим органом рішення про застосування відповід­них санкцій (крім конфіскації) протягом п'яти днів після надхо­дження вищезазначених документів (таке рішення оформлюється постановою відповідного органу або посадової особи). У передба­чених Законом «Про МЕЗ» (ч. 2 ст. 27) випадках накладення і стяг­нення штрафу може проводитися безпосередньо на місці пору­шення. Судовий розгляд справ про порушення (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації) провадиться в присутності представників порушника та органів, які здійснюють охорону ви­ключної (морської) економічної зони України.

Прикордонний резким господарської діяльності (ПРГД) ха­рактеризується такими рисами:

І. Запроваджується і діє на прикордонній території (на держав­ному кордоні України); державний кордон України - це лінія і вер­тикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (ст. 1 Закону «Про Державний кордон України»). Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, державний кордон українсь­кої держави встановлюється (з відповідними позначеннями на міс­цевості) таким чином:

на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;

на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах -відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв),- по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордо­ну України на воді.

Правовий режим господарської діяльності на прикордонній території (на державному кордоні України) визначається: ГК Ук­раїни (ст. 412); законами України від 4 листопада 1991 р. «Про Державний кордон України» та від 03.04.2003 р. «Про Державну прикордонну службу»; міжнародними угодами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (наприклад, Угода між Урядом України та урядом Республіки Польща про буді­вництво автодорожнього мосту через ріку Західний Буг на україн­сько-польському державному кордоні в районі пункту пропуску Ягодин - Доруйськ, ратифікована Законом України від 20.04.2004 p.);

підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відпо­відно до закону (Указ Президента України від 02.07.1996 р. «Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва Автономної Республіки Крим з суміжними прикордонними адміністративно-те­риторіальними одиницями Російської Федерації»; наказ Адмініст­рації Державної прикордонної служби України та Державної служ­би України від 24.11.2003 р. № 297'/793 «Про затвердження Техно­логії прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску черездержавний кордон» та ін.).

Поєднання загальних(визначених законом) та місцевих(ви­значених на підставі закону відповідними органами державної влади за погодженням з органами Державної прикордонної служби України) умов здійснення господарської діяльності на прикор­донній території (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань тощо). До загальних умов належать: необхідність отримання дозволу Державної прикордон­ної служби України (ДПСУ) на провадження робіт у прикордонній смузі та пропуск на цю територію; можливість запровадження

у необхідних випадках ДПСУ додаткових тимчасових режимних обмежень на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі (ст. 24 Закону «Про Державний кордон України»); здійснення пе­ретину кордону осіб, вантажів, транспортних засобів та іншого майна у встановленому законом порядку під контролем Державної прикордонної служби України (статті 11, 12); необхідність дотри­мання судами, що перетинають морський кордон України, захо­дять у порти та внутрішні води України, встановлених українським законодавством вимог та правил (статті 13-15); можливість запрова­дження (у випадках та порядку, визначених Законом, Кабінетом Мі­ністрів України) на окремих ділянках державного кордону з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб обмежень чи припинен­ня сполучення через державний кордон або встановлення карантину для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження (ст. 19).

Правовий резким господарської діяльності в охоронних зонаххарактеризується такими рисами:

Види охоронних зон: санітарно-захисні, водоохоронні, тери­торії та об'єкти природно-заповідного фонду України, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні та інші території та об'єкти, віднесені законодавством до таких, що особливо охороняються.

Система нормативно-правових актів про спеціальний режим господарювання в охоронних зонах:

Господарський кодекс України (статті 413, 418);

Закони України: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишньо­го природного середовища»; від 27.02.1991 р. «Про правовий ре­жим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»; від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; від 15 лютого 1995 р. «Про статус гір­ських населених пунктів в Україні», від 10 лютого 2000 року «Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» та ін.

Підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до згаданих законів.

III. Характер правового режиму (в т. ч. пільги та обмеження для суб'єктів господарювання) визначаються вищезгаданими за­конами щодо певного виду охоронної території.

Спеціальний режим господарювання в окремих галузях на­родного господарства(галузеві режими господарювання) може встановлюватися за поданням Кабінету Міністрів України у формі прийняття Верховною Радою відповідного закону у разі необхід­ності стабілізації або прискореного розвитку у цих галузях. Такий режим встановлено, зокрема, щодо господарської діяльності у Збройних силах України.

Система нормативно-правових актів про галузеві режими гос­подарювання: Господарський кодекс України (статті 414, 418); за­кони (зокрема, Закон України від 21.09.1999 р. «Про господарську діяльність у Збройних силах України»); підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до ГК та спеціальних законів.

Специфіка правового режиму господарювання у Збройних си­лах України полягає у такому:

у військових частинах дозволена лише неприбуткова госпо­дарська діяльність відповідно до встановленого Кабінетом Мініст­рів України переліку;

мета здійснення такої діяльності — отримання додаткових джерел фінансування повсякденного функціонування військових частин, закладів та організацій, а також для підтримання на належ­ ному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності;

форма здійснення господарської діяльності - створювані вій­ськовими частинами (закладами, організаціями) підсобні госпо­дарства, що мають забезпечувати виробництво продукції, вико­нання робіт, надання послуг з вищезгаданою метою;

можливість передання (на конкурсних засадах і в передбаче­ному порядку) в оренду майна (крім бойового та спеціального) юридичним та фізичним особам за умови, якщо це не шкодить бо­йовій мобілізаційній готовності;

можливість обмеження чи припинення господарської діяль­ності військових частин за рішенням Міноборони, у встановлено­му Урядом порядку.

Спеціальний резким господарської діяльності в умовах над­звичайного стану, надзвичайної екологічної ситуаціїхарактери­зується такими рисами:

І. Підставою введення є надзвичайний стан, надзвичайна еко­логічна ситуація.

Надзвичайний стан- це особливий правовий режим, який мо­же тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самовря­дування відповідно до закону повноважень, необхідних для відвер­нення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, норма­льного функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституцій­ного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, об­меження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначен­ням строку дії цих обмежень.

Надзвичайна екологічна ситуація- надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколиш­ньому природному середовищі, що потребують застосування над­звичайних заходів з боку держави.

II.Тимчасовий характер таких режимів (відповідно до встанов­леного строку його дії на території України чи певній частині її території).

III.Система нормативно-правових актів про такий режим:

Господарський кодекс України (статті 416,418);

закони України: 1) загальні щодо такого режиму господарю­вання та умов/підстав його встановлення: від 16.03.2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану)»; від 8 червня 2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру», від 13 липня 2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»; 2) спеціальні - щодо оголо­шення певної території зоною надзвичайного стану чи надзвичай­ної екологічної ситуації: від 5 вересня 2000 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусове, Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» та ін.;

підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до вищезгаданих законів, зокрема, укази Президента України про вве­дення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, що затверджуються Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

IV.Встановлення на території таких зон (згідно з прийнятим на підставі Конституції Указу Президента) тимчасових обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладення на них додаткових обов'язків (статті 16-18 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», статті 10-13 Закону «Про зону надзвичайної екологічної си­туації»).

V.Надання (у відповідності із загальними законами про право­вий режим надзвичайного стану) органам державної влади та органам місцевого самоврядування додаткових повноважень, спря­мованих на забезпечення комплексу заходів, що вживаються в умо­вах надзвичайного стану (надзвичайного екологічного стану).

VI.Надання спеціальних гарантій громадянам та суб'єктам гос­подарювання щодо забезпечення їх прав, свобод та законних інте­ресів в умовах надзвичайного стану/надзвичайної екологічної си­
туації (статті 21-27 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», статті 14-15 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

Правовий резким господарської діяльності в умовах воєнного стану має такі характерні риси:

I. Запроваджується в умовах воєнного стану.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи за­грози нападу, небезпеки державній незалежності України, її тери­торіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумов­лене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазна­ченням строку дії цих обмежень.

II.Система актів законодавства про воєнний стан:

Конституція України (ст. 92)

Господарський кодекс України (статті 417,418);

Закон України від 06.04.2000 р. «Про правовий режим воєнно­го стану»;

Метою введення воєнного стану є створення умов для здій­снення органами державної влади, військовим командуванням, ор­ганами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її те­риторіальній цілісності.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України (ст. 92), згаданий та інші закони України та Указ Прези­дента України про введення воєнного стану в Україні або в окре­мих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається на військове командуванням, яке має діяти разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самовряду­вання.

Встановлення (згідно з прийнятим на підставі Конституції Указом Президента) тимчасових обмежень у здійсненні конститу­ційних прав і свобод громадян, а також прав суб'єктів господарю­вання та покладення на них додаткових обов'язків (статті 15, 20 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).

VII.Надання загальних (ст. 418 ГК України) та спеціальних гарантій громадянам та суб'єктам господарювання щодо забез­печення їх прав, свобод та законних інтересів в умовах воєнно­ го стану (статті 19-22 Закону «Про правовий режим воєнного стану»).

VIII.Обов'язок України відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права у разі введення воєнного ста­ну негайно повідомити через Генерального секретаря ООН держа­ви, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Між­народним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.

Читайте також:

1. Бухгалтерський облік як інформаційне джерело системи управління суб’єктом господарювання
2. Варіанти проведення реструктуризації суб’єктів господарювання
3. Вибір режимів обробки заготовки різанням
4. Вибір схеми підключення абонентів залежно від режимів тиску.
5. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання
6. Використання прийомів комплексної рейтингової оцінки в аналізі кредитоспроможності суб’єктів господарювання.
7. Використання природних ресурсів у сфері господарювання
8. Використання спеціальних моделей відведення земельних ділянок під будівництво (державно-приватне партнерство, індустріальні парки, реконструкція кварталів застарілої забудови).
9. Використання спеціальних файлів
10. Вимоги до режимів праці і відпочинку та профілактичних медичних оглядів
11. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання
12. Відрахування до позабюджетних спеціальних фондів.

Переглядів: 811