Індивідуальні форми виховної роботи

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихованцями. Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які найбільше потребують індивідуальної виховної роботи, нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямовуватися не лише на проведення бесід з конкретного приводу, а й наперед продуманих профілактичних розмов та інших заходів з вихованцями.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визначають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагують на вчинок одразу, в інших — детально аналізують його і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впливу вжити.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. В кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповнюють один одного. Безпосередній виховний вплив на вихованця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів (що посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини). В опосередкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка — колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня), або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачити координування впливів на учня педагогів, батьків і колективу. Така координація здійснюється за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу, обміну думками з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її планування, що враховує характеристики особистості й передбачувані результати виховного впливу (проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання, координувати всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати цілі та завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на педагогічне занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу педагогічне доцільною, цілеспрямованою.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов'язують з груповими і фронтальними.

Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури читання. Педагог повинен пояснити дітям та їх батькам, що і як слід читати, скільки відводити часу на позакласне читання залежно від вікових та індивідуальних особливостей. Важливо, щоб читання літератури було системним. Складаючи індивідуальний план читача, слід враховувати вимоги до читання в конкретному класі. На матеріалі прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні матимуть можливість обмінятися думками про улюблені твори.

Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги.

Бажана в класі й бібліотечка. Вона може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів. Психологічний аспект значення такої бібліотеки полягає в тому, Що книги постійно в полі зору учнів.

Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає безсистемне. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Колекціонування позитивно впливає на загальний розвиток учнів, навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує дослідницькі навички, виховує цілеспрямованість і наполегливість. Найчастіше школярі захоплюються колекціонуванням марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, плакатів, репродукцій, рідше збиранням колекцій мінералів, плодів і насіння. Педагог повинен насамперед з'ясувати, кого і який вид колекціонування приваблює, яку мету ставить кожен колекціонер, які має досягнення, з якими труднощами -стикається, якої допомоги потребує, і на підставі цих спостережень планувати роботу з учнівського колекціонування. В одному випадку потрібно роз'яснити мету і значення колекціонування, в другому — дати правильне спрямування, в третьому — допомогти практично щодо збирання, оформлення і збереження матеріалів. Корисно організувати в класі виставки і огляди учнівських колекцій, повідомляючи про це заздалегідь. Всі експонати попередньо переглядає актив класу за участю педагога, відтак складають план проведення виставки. Вчитель чи хтось із школярів готує вступне й підсумкове слово. Учасники виставки мають коментувати експонати.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у певну систему, пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Виховні заходи з учнями 1—4 класів у школах доцільно організовувати до 19 години. Практично кожне позакласне чи позашкільне заняття може включати елементи гри чи бути організоване у формі ігрової діяльності. Діти грають на ранках, на заняттях кружків і клубів по інтересах, у походах і на екскурсіях. В ігровій формі проходять конкурси, вікторини, спортивні змагання. В позакласній та позашкільній роботі використовуються загальні методи виховання і навчання школярів:

1. Методи формування свідомості особистості. Це навчальні, етичні та естетичні бесіди, спостереження, розповіді, читання й обговорення книг, статей з журналів, демонстрація кінофільмів, відеофільмів. За допомогою цих методів озброюють учнів знаннями, розясняють їм норми і правила поведінки, формують поняття, розвивають почуття, учать оцінювати вчинки і застосовувати знання на практиці.
2. Методи організації практичної діяльності, формування трудових умінь і звичок. Це вправа, доручення і змагання. За допомогою цих методів організують діяльність, вчинки і поведінки дітей.

Всі методи виховання і навчання в практиці виховної роботи використовуються в єдності. Розяснення і приучення, переконання і вправа, оцінка і вчинок, слово і справа єдині і неподільні в процесі формування свідомості і поведінки дітей. Навчальні бесіди. У навчальній бесіді повідомляються нові знання, розясняються цікавлячі дітей наукові факти, дається інструктаж з виконання завдання. По дидактичних задачах розрізняють наступні бесіди: вступна (на заняттях кружків, клубів, на екскурсії, при виконанні практичних завдань); бесіда-повідомлення нових знань; бесіда-інструктаж. Вимоги до навчального бесідам на позакласних заняттях такі ж, як і до бесід на уроках: зміст бесід повинен відповідати підготовленості і запитам учнів; питання повинні бути чітко сформульовані, щоб спонукувати учнів до розумової активності, самостійності в доказах і висновках. До бесід готуються не тільки вчитель, але й учні. Вони заздалегідь знають тему бесіди, підбирають матеріал, продумують свої відповіді, використовуючи для цього рекомендовану літературу, беруть активну участь у бесіді. Часто в назві теми включаються питання, що викликають у дітей інтерес, допитливість, прагнення знайти рішення, дати відповідь. Наприклад: ”Чи знаєте ви, з яких матеріалів зроблена ваша іграшка?”, ”З чого і як роблять папір?”, ”Як виробляється цукор?” та ін. Нерідко темами бесід стають питання дітей. Треба йти назустріч дитячої допитливості, давати докладні відповіді на їхні питання.
Етичні бесіди. Призначення етичної бесіди полягає в тому, щоб дати учнем знання про норми і правила поведінки, сформувати моральні поняття.
Бесіда словесний спосіб виховного впливу, а переконання словом ефективно тоді, коли вони викликають переживання. Все, що дитині необхідно зрозуміти і засвоїти, повинне хвилювати його, викликати емоційний відгук, бажання робити вчинки, що заслуговують схвалення. У ході бесіди діти висловлюють свої судження і самі приходять до висновків про те, як надходити, як треба і як не треба поводитися в суспільстві.
До кожної етичної бесіди вчитель і учні готуються заздалегідь. Діти підбирають для бесід розповіді, казки, вірші, малюнки, прислівя. Учитель складає план бесіди. У ньому вказуються тема, мета, матеріал, питання і завдання, визначаються поняття, що повинні бути засвоєні, і вимоги, що школярам має бути виконувати. Для засвоєння правил поведінки дітям пропонуються задачі морального змісту. Жвавий інтерес викликають бесіди по казці чи розповіді, що треба продовжити, по листу, на яке треба дати відповідь, висловити свої побажання. Дуже переконливі для дітей бесіди з ігровими кінцівками й інсценівками. Наприклад, після бесіди про товариський вчинок дітям пропонується по дощечках пройти через ”струмок”, не промочивши ніг. Але при переході в одна дощечка ”зламалася”, і він може ”промочити ноги”, якщо йому вчасно не допомогти. Чи догадається про це його товариш? Етичні бесіди повинні бути діючими. Кожна бесіда завершується точно сформульованим правилом чи вимогою, яку треба виконувати в повсякденних справах і вчинках.
Для естетичних бесід підбираються картини відомих художників, фотографії, відеофільми, музичні добутки. Сила і яскравість сприйняття картини підвищуються, якщо незадовго до цього діти спостерігали подібне явище в природі чи в житті людей. Наприклад, сприйняття краси осені на картині художника тісно повязується з тими враженнями, що діти одержали, спостерігаючи за настанням осені.
Величезний естетичний вплив роблять на дітей картини на теми казок. ”Казка невіддільна від краси, сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких немислиме шляхетність душі”, писав В.А. Сухомлинський. Читання народних казок, бесіди по них доповнюються наочними образами, які допомагають проникнути в зміст казки, викликати глибокі переживання гордість, жаль, любов до героя, замилування його шляхетним вчинком чи ненависть до зла і несправедливості. Казкові образи будять фантазію, діти намагаються виразити свої враження в малюнках і розповідях, зобразити героїв, що полюбилися їм, у виробах. Ілюстрування казки цікава робота, що може захопити дітей і стати важливим засобом їхній естетичного виховання.
Спостереження. Спостереження цілеспрямоване сприйняття учнями явищ навколишньої дійсності з метою їхнього пізнання. В.А Сухомлинський додавав спостереженням дітей особливе значення, називав їх ”подорожами до джерел думки і рідного слова”. Спостереження будять активні сили дитини, розвивають у нього уяви, мислення і творчі здібності. Можливості для спостережень у позакласний час безмежні: діти ведуть тривалі спостереження за явищами в природі, за подіями, що відбуваються, за роботою дорослих. У процесі позакласної та позашкільної роботи вчитель продовжує навчати дітей умінню спостерігати ставить мету, зосереджено вдивлятися, виділяти головне, вести записи, робити замальовки, використовувати дані спостережень у подальшій роботі (розповідях, малюнках, творах). Педагог прагне розбудити інтерес до спостережень у всіх дітей. Якщо дитина байдужа до явища, що спостерігається, учитель не повинний заспокоюватися доти, поки не зацікавить його.
Добре організоване спостереження дає дитині багато яскравих і незабутніх вражень. На них спирається вчитель у своїй роботі, проводячи з дітьми конкурси виробів, малюнків, творів. Вправипрактичні дії, у ході яких виробляється уміння застосовувати знання на практиці, формується звичка поведінки. В позакласній роботі використовуються різноманітні вправи усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твору, малюють, конструюють, готують художні виступи, розучують вірші, грають, виконують трудові та фізичні завдання. Навчальні (пізнавальні) вправи повинні бути різноманітними, систематичними, змістовними, досить важкими. Від варіантності, труднощі, творчій насиченості вправ багато в чому залежать якість знань, розвиток учня, його інтерес до занять. Учитель повинний накопичувати вправи творчого характеру, створювати систему творчих, цікавих завдань по математиці, мові, праці, технічному моделюванню, малюванню і фізичній культурі.Вправи в моральному вихованні закріплюють стійкі форми поведінки. Вчинки, які викликають почуття радості, успіху, самоствердження, при багаторазовому їхньому повторенні переходять у потребу, моральну звичку. Вправи в моральному вихованні використовуються в єдності з приученням і вимогою. Дітей привчають до товариської взаємодопомоги, організованості, чесності, увічливості, акуратності, до самоконтролю за своїми діями і вчинками. Існують такі прийоми приучення до визначених учинків: показ зразка дії чи вчинку (дії вихователя чи зразковий вчинок товариша); повторні дії по даному зразку і правилу (на прохання, нагадуванню, вимозі); створення ситуацій, що спонукують до визначених учинків. Кожен учитель повинний виробити систему конкретних вимог, пропонованих до учнів. Виконуючи їх, діти накопичують досвід морального поводження. Для цього створюється атмосфера доброзичливості, довіри, уваги, зацікавленості вчителя в гарних вчинках учнів, в їх справді товариських взаєминах. У таких умовах зміцнюється суспільна думка, і діти самі починають вимагати друг від друга правильних вчинків. Доручення. У процесі виконання доручень у дітей розвиваються суспільна активність, почуття довгу, колективізму, здобуваються організаторські навички. Успішне використання доручень можливо при обліку рівня розвитку колективу й індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, якщо в школяра не розвите почуття колективізму, то йому дають доручення, що жадає від його прояву товариської взаємодопомоги і турботи про колектив.
Доручення, які виконують діти в позакласний час, бувають постійними, тимчасовими, колективними, груповими, індивідуальними. Постійні доручення дітей: староста класу, санітар, бібліотекар, квіткар, відповідальний за ведення календаря погоди, помічник учителя при підготовці до уроку та ін. Постійні доручення варто давати всім чи майже всім учням по черзі така змінюваність допомагає залучити кожної дитини до виконання суспільних обовязків. Виконання постійних доручень повинне знаходитися під неослабним контролем вчителя.В 1 класі діти виконують свої доручення під керівництвом учителя, який піклується про те, щоб учні добре знали коло своїх обовязків і виконували їхній повсякденно. У навчанні умінню виконувати доручення використовуються такі методи, як бесіда, інструктаж, складання памяток (спочатку в картинках, а потім письмових), контроль, оцінка, заохочення.
В 2 класі складається актив група дітей, що вміють не тільки виконувати свої доручення, але і робити допомога іншим учням. Починає діяти девіз ”Учися, учи, допомагай іншим”. Учителя за допомогою активу учнів організують виконання різноманітних тимчасових, колективних і індивідуальних доручень. В позакласній роботі таких доручень може бути дуже багато: а) доручення по підготовці і проведенню ранків, зборів, екскурсій, виставок, гурткових і клубних занять; б) доручення по організації суспільно корисної праці (ремонт посібників, збирання території навколо школи й ін.); в) доручення по оформленню альбомів, стендів, підготовці різних домашніх завдань (наприклад, оглядів); г) індивідуальні доручення (проведення спостережень, збір зведень, підготовка виробів, малюнків, моделей і ін.).
У практиці роботи учителів використовуються різні прийоми організації виконання доручень. Доручення дає кращий результат, якщо враховуються інтереси і бажання учнів. Наприклад, якщо учень захоплюється читанням, то йому доручається зробити повідомлення про прочитану книгу. Той, хто любить тварин і птахів, повідомить про свої спостереження. Захопливий моделюванням готує виставку. Подібні доручення розвивають похилості дітей, викликають у них бажання безкорисливе поділятися своїм досвідом, допомагати іншим. При організації виконання колективних і групових доручень учитель повинний дотримувати наступні правила:
1. Розяснення мети (призначення) доручення. Вступна бесіда, інструктаж. Розподіл обовязків, установлення терміну виконання завдання.
2. Навчання умінню виконувати обовязку. Поточне інструктування, показ прийомів виконання завдань, контроль за ходом виконання, використання методів стимулювання.
3. Підведення підсумків. Оформлення результатів виконаного завдання.
Важливо, щоб у процесі виконання групових і колективних доручень між дітьми складалися правильні взаємини, не було сварок, образ, спроб окремих учнів перекласти свої обовязки на інші. Здорова суспільна думка, контроль, справедлива оцінка, індивідуальний підхід допомагають домогтися злагодженої і дружної роботи. Змаганняметод стимулювання суспільної активності, ініціативи і творчості учнів. Уміле використання цього методу викликає в дітей бажання помірятися силами, виявити волю, наполегливість і кмітливість. Змагання породжує ентузіазм, емоційну піднесеність, готовність дружно братися за діло і доводити його до кінця.
Виховну ефективність змагання визначають наступні умови: чіткість і конкретність зобовязань (що, скільки, кому і коли зробити); гласність і наочність, оперативність і обєктивність в обліку і підведенні підсумків змагання; залучення учнів до організації змагання; заохочення за успіхи, ініціативу і вмілі дії. рупи учнів змагаються за краще виготовлення наочних приладь, за краще збирання класу, за схоронність підручників, шкільного устаткування; беруть участь у спортивних змаганнях, вікторинах, конкурсах за звання кращого читця, математика, художника, спортсмена, фотографа та ін. Використання змагання як методу організації діяльності вимагає почуття міри, уваги до тих відносин, що виникають у ході змагання. Малята легко збудливі, і почуття суперництва може переходити грань, коли радість за загальний успіх чи за свої досягнення стає торжеством переможця, який радується, що ”в інших гірше”. Така радість не необразлива, вона симптом того, що змагання починає давати негативні результати. Якщо вчитель зауважує появу нездорового суперництва, зловтіхи, прагнення бути першим за рахунок інших, таке змагання потрібно припиняти. Необхідно також стежити, щоб поразки не викликали образи, невдоволення, заздрості і небажання брати участь у змаганні. Досвідчений учитель завжди знайде такі засоби і прийоми, що допоможуть дитині безболісно пережити тимчасові невдачі, зуміє уселити віру у свої сили, в успіх всіх і кожного в окремості.
Зі змаганням звязаний метод заохочення учнів за досягнуті успіхи. У педагогічній практиці накопичено багато способів використання заохочення з метою стимулювання суспільної активності дітей. Це винесення подяки, вручення грамот, преміювання походом у кіно, повідомлення по шкільному радіо, надання почесних обовязків і відповідальних доручень і ін. Частіше варто використовувати нагородження жетонами (їх неважко виготовити з картону чи кольорового папера). Жетонами, наприклад, можна нагороджувати переможців конкурсів, активних учасників самодіяльності, клубних занять, кращих умільців, колекціонерів і т.д. У самих назвах жетонів повинна бути приваблива сторона. Наприклад, ”Майстер золоті руки”, ”Майбутній олімпієць”. Дітям подобаються жартівливі призи і забавні сувеніри.
Рекомендується частіше заохочувати групи за дружну роботу і колективний успіх. Особливої уваги вимагають діти невпевнені у своїх силах, недотепні і соромливі. Їх треба заохочувати частіше, створювати для них ситуації, у яких вони переборювали б свою нерішучість, досягали успіхів і заслуговували схвалення і похвалу

2. Завдання позашкільної виховної роботи та її специфіка

Позашкільна освіта та виховання – це процес цілеспрямованого, духовного збагачення дітей в умовах сприятливої психологічної культури та інтелектуальної співпраці (співтворчості).

Позашкільна освіта і виховання ґрунтується на дружбі і духовній спільності вчителя та учня, їх взаємний співтворчості на визанні цінності особистості дитини, на взаємодопомозі, взаємній зацікавленості у спільному результаті діяльності. Мета: це забезпечення потреаб особистості у творчій самореалізації (самореалізація - прагнення людини до якомога повнішого виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей), здобуття дітьми додаткових знань умінь і навчисок за інтересами, їх інтелектуальними та духовний розвиток, підготовка до професійної та громадської діяльності.

Завдання:

1. Створення умов для здобуття додактвоої освіти, організація змістовного довкілля дітей та молоді.

2. Сприяти впровадженню якісно нових форм, методів та засобів навчання і виховання.

3. Створення системи пошуку, розвитку підтримки юних талантів і обдарувань для сформування творчої і наукової еліти у галузях суспільного життя.

4. Задоволення потреб дітей молоді у професійному самовизначенні відповідно до їх інтересів та здібностей.

Позашкільний навчально-виховний заклад-це широкодоступний заклад освіти, який дає дітям додаткову освіту, спрямовану на здобуття ЗУН за інтересами, а також забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля (палаци школярів, дитячі туристичні станції, станції юних натуралістів, літні табори, дитячі спортивні заклади, музичні школи, бібліотеки, дитячі театри).

3. Учнівське самоврядування- є уособлення демократичної атмосфери у школі, формою організації дитячого життя у ній, важливим чинником самовиховання особистості. Реалізують його органи учнівського самоврядування. Структура учнівського самоврядування не є стандартною, вона є варіативна..

Умови ефективної діяльності самоврядування:

· Подолання формалізму між вчителем та учнівським колективом.

· Залучення членів самоврядування до процесу оновлення змісту діяльності школи боротьби з негативними явищами у середовищі учнів.

· Надання самоврядування реальних прав і обов’язків.

· Підбір до органів самоврядування найавторитетніших лідерів учнівського колективу.

· Прагнення до розширення цих органів, повага педагога до самостійних учнівських рішень.

· Кваліфікована допомога учнівського самоврядування.

· Практикування у дитячому колективі зміни функції керівника і підлеглого.

· Систематичне звітування учнівського самоврядування педагогічним колективом.

4. Дитячі організації.

Дитячі об’єднання – об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства.

Функції дитячих об’єднань:

1. Розвваюча.

2. Орієнтаційна.

3. Компенсаторна

Молодіжні та Дитячі Громадські організації утворюють І діють на засадах добровільності, рівноправності також їх членів, самоврядування, законності та гласності, зокрема: молодіжні та дитячі громадські організації зобов'язані доводити до відома громадськості відомості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству; інформація, що містіться у статутах, про склад керівніх органів, про джерела матеріальніх та інших надходжень, а також пов'язана з діяльністю молодіжніх та дитячих громадських організацій, не є конфіденційною або іншою інформацією, яка охороняється законом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Групові форми виховної роботи	\|	Тема 5. Економіка як галузь наукових знань і сфера професійної діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.