Механізм державного управління соціальною безпекою

У процесі з’ясування сутності процесу забезпечення соціальної безпеки слід ураховувати низку таких положень. По-перше, забезпечення соціальної безпеки є організованою, цілеспрямованою діяльністю. По-друге, ключовим критерієм процесу забезпечення соціальної безпеки є захист національних інтересів. По-третє, забезпечення соціальної безпеки має характер комплексної діяльності, що одночасно охоплює різні сфери як соціальної, так і економічної, політичної та інших видів активності (фінансову, енергетичну, працересурсну, продовольчу, екологічну, техногенну, науково-технологічну, зовнішньо-економічну тощо). По-четверте, ключова роль у забезпеченні безпеки соціальної сфери належить державі.

Механізм забезпечення соціальної безпеки – це система організаційно-економічних і правових заходів із запобігання соціально-економічним загрозам, що охоплює такі елементи: об’єктивний і всебічний моніторинг економіки й суспільства з метою виявлення та прогнозування внутрішніх і зовнішніх загрозу соціальній сфері; вироблення граничнодопустимих значень соціально-економічних показників, недотримання яких призводить до нестабільності й соціальних конфліктів; діяльність держави щодо виявлення та запобігання внутрішнім і зовнішнім загрозам у соціальній сфері. Як основу механізму забезпечення соціальної безпеки слід розглядати сукупність об’єктивних залежностей і зв’язків між явищами і процесами соціально-економічного життя в їхньому саморозвитку, у динаміці. Механізм забезпечення безпеки здатний змінюватися, мати адаптивний характер, тобто адекватно відображати зміни у виробничих взаєминах та продуктивних силах суспільства.

У структурі механізму забезпечення соціальної безпеки слід виокремити такі підсистеми в межах єдиного механізму:

· підсистема самозабезпечення необхідних параметрів соціальної взаємодії і розвитку;

· підсистема державного регулювання стану соціальної безпеки.

Механізм забезпечення соціальної безпеки здатний ефективно функціонувати лише за виконання належних вимог:

· комплексність, тобто необхідність обліку всіх напрямів і форм прояву відносин, що впливають на стан безпеки;

· системність, тобто врахування як внутрішніх взаємозв’язків і взаємозалежностей, так і зовнішніх чинників – елементів соціально-економічного простору вищого рівня – що, з одного боку, накладають певні обмеження на функціонування механізму соціальної безпеки, а з іншого – відкривають додаткові можливості для його ефективності;

· варіантність (альтернативність), тобто виявлення й обґрунтування кількох варіантів розв’язання суперечностей, розрахунку траєкторій соціально-економічного розвитку в межах функціонування єдиного механізму забезпечення економічної безпеки;

· безумовний пріоритет здійснення заходів, спрямованих на збереження здоров’я і життя людини, підтримку нормальних умов її існування;

· прийнятний ризик, тобто реалізація доступних заходів, спрямованих на захист людини в ринковому середовищі і недопущення подолання граничних ситуацій.

Механізм державного та регіонального управління соціальною безпекою –це цілісна система послідовних етапів, взаємопов’язаних і взаємодіючих структурних елементів, що визначає порядок, особливості, методи та інструменти цілеспрямованого впливу органів державної влади та місцевого самоврядування (суб’єктів управління) на соціально-економічні процеси на державному та регіональному рівні (об’єкти управління) з метою перешкоджання виникнення, послаблення або подолання загроз соціальній безпеці.

Механізм державного та регіонального управління соціальною безпекою включає механізм формування та механізм реалізації соціальної безпеки.

Механізм формування соціальної безпеки передбачає виявлення сукупності структурних елементів системи соціальної безпеки (соціальних інтересів, загроз соціальній безпеці та причин, що їх обумовлюють), визначення їхнього місця в системах національної безпеки, державного та регіонального управління, створення теоретичних основ управління соціальною безпекою; оцінку стану та можливостей державного та регіонального управління щодо забезпечення соціальної безпеки.

Механізм реалізації соціальної безпеки окреслює процес формування комплексу організаційно-управлінських заходів щодо створення умов реалізації основних положень Стратегії соціальної безпеки. Передбачає розробку напрямів удосконалення концептуальної, законодавчої, нормативно-правової бази щодо забезпечення соціальної безпеки, запровадження науково обґрунтованої системи оцінки та виміру соціальної безпеки; формування ефективної державної та регіональної політики щодо скасування соціальних загроз національній безпеці, та створення в регіонах механізмів саморегуляції досягнення соціальної безпеки.

Підґрунтям для створення механізму державного та регіонального управління соціальною безпекою є визначені концептуальні основи соціальної безпеки. Реалізація механізму управління соціальною безпекою передбачає здійснення управлінського впливу в декілька етапів (рис. 1).

1 етап. Формування системи управління соціальною безпекою.

Систему управління соціальною безпекою можливо визначити як сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів соціального управління, яка складається з двох підсистем – управляючої та керованої. Управляюча підсистема здійснює управлінський вплив, а керована є її об’єктом. Система управління соціальною безпекою має включати наступні елементи.

Мету, яка надає процесу управління соціальною безпекою цілеспрямованість та визначає бажаний та можливий стан системи, що повинен бути досягнутий.

Метою управління соціальної безпеки є відвернення або зниження до прийнятної величини соціальних ризиків, створення умов попередження виникнення соціальних загроз та їхнього скасування, забезпечення соціального розвитку особи та суспільства як пріоритетних.

Завдання управління, що визначають предмет дії та передбачають її необхідність щодо переведення об’єкту управління в якісно або кількісно інший стан, спрямовують його розвиток у заданому напрямі через управлінський вплив.

Основними завданнями управління соціальною безпекою є: розвиток теоретичної підстави формування та забезпечення соціальної безпеки в системі державного та регіонального управління; виявлення причин та наслідків низької ефективності державного та регіонального управління соціальною безпекою; удосконалення концептуальних, законодавчих та нормативно-правових основ управління соціальною безпекою в системі національної безпеки, державної та регіональної політики; формування науково-методичних засад виміру та оцінки соціальної безпеки; розробка пропозицій з удосконалення регіонального управління для забезпечення соціальної безпеки.

Суб’єкти управління, які є головним елементом управляючої підсистеми, що безпосередньо здійснює управлінський вплив у системі управління соціальною безпекою. В залежності від рівня управління соціальною безпекою ними є центральні й місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Керована підсистема представлена об’єктами управління та об’єднує суспільні відносини та соціально-економічні процеси, які стосуються реалізації соціальних потреб та інтересів особи, суспільства, держави; структурні елементи системи соціальної безпеки (соціальні інтереси, загрози й небезпеки соціальній безпеці та чинники, що обумовлюють їх виникнення та розвиток).

Направленість на досягнення мети спонукає управлінську діяльність – сукупність дій суб’єктів управління, спрямованих на зміну характеристик об’єкту управління в заданому напрямі згідно з функціями управління.

Рис. 1. Механізм державного та регіонального управління соціальною безпекою

Функції управління окреслюють конкретний вид управлінської діяльності, яка є об’єктивно необхідною для здійснення управлінського впливу на об’єкти управління та досягнення мети. Вони мають свої особливості, визначені об’єктом, рівнем управління та полягають в аналізі соціально-економічної ситуації, оцінці соціальної безпеки; маневруванні фінансовими та природними ресурсами регіонів з метою вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів; створенні в регіонах умов та механізмів саморегуляції забезпечення соціальної безпеки; заохочення до співпраці тих інституціональних одиниць, діяльність яких сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації в регіоні та країні в цілому; запровадженні та здійсненні соціальної експертизи управлінських рішень та контролю.

Основні правила управлінської діяльності, які повинні виконуватися суб’єктами управління, визначають принципами управління. Оскільки соціальна безпека є підсистемою системи національної безпеки, її принципи повинні відповідати принципам забезпечення національної безпеки.

Критерії – ознаки, що відбивають сутність соціальної безпеки з огляду на ефективність державного та регіонального управління. Критеріями досягнення соціальної безпеки є: реалізація конституційних соціальних гарантій, захищеність соціальних прав і свобод громадян на всій території країни; забезпечення стандартів гідного життя на всій території України та задоволення базових соціальних потреб населення незалежно від місця проживання; збалансований соціально-економічний розвиток регіонів країни; відсутність надмірних міжрегіональних диспропорцій у соціальному розвитку держави, зниження кількості регіонів з відставанням соціально-економічного розвитку від середнього по Україні рівня; низький рівень соціальної напруженості в суспільстві; відсутність соціально-політичного протистояння окремих регіонів України; довіра населення до загальнодержавних і регіональних органів влади та місцевого самоврядування.

Практична реалізація принципів та функцій управління соціальною безпекою потребує та передбачає застосування певних методів, засобів та інструментів управління, за допомогою яких суб’єкти управління спроможні здійснити ефективний управлінський вплив, спрямований на досягнення мети.

Методи – способи впливу суб’єктів управління на об’єкти управління (соціально-економічні процеси, суспільні відносини тощо), основними серед них є: правові, адміністративні, економічні та донорські. Інструменти –підходи, які використовуються суб’єктами управління для забезпечення соціальної безпеки.

Згідно з визначеними методами при управлінні соціальною безпекою потребують застосування наступні інструменти: законодавче та нормативно-правове забезпечення в сфері національної безпеки, державного та регіонального соціального управління; державне замовлення, договірне стимулювання регіонального розвитку; соціальні норми та нормативи, критичні порогові значення соціальних показників; державні дотації, субсидії, податкові пільги; забезпечення здатності територіальних громад та органів місцевого самоврядування в межах, визначених законодавством, самостійно та відповідально вирішувати питання соціально-економічного розвитку, створення ефективних механізмів забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні державної регіональної політики; підвищення ролі та відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за вирішення покладених на них повноважень та завдань. Засіб – дія або система дій, що використовується для виконання певної роботи. Головним засобом забезпечення соціальної безпеки є Стратегія соціальної безпеки.

2 етап. Оцінка стану соціальної безпеки.

Для здійснення державного та регіонального управління соціальною безпекою вагоме значення має об’єктивна, повна, комплексна інформація про соціально-економічне становище на державному й регіональному рівнях та про ступінь реалізації пріоритетних національних інтересів у соціальній сфері, визначених на законодавчому рівні. Це передбачає здійснення аналізу соціальної ситуації, виявлення тенденцій соціально-економічного розвитку держави та регіонів та оцінки рівня загроз соціальної безпеки.

Забезпечення комплексності та повноти інформації щодо стану соціальної безпеки разом із оцінкою загроз соціальній безпеці на підставі статистичної інформації потребує та обумовлює використання соціологічних методів оцінки соціальної безпеки. Результатом комплексного аналізу є систематизоване уявлення про ступінь небезпечності загроз соціальній безпеці та бачення причин і наслідків їхнього виникнення та розвитку.

3 етап. Оцінка стану та можливостей державного та регіонального управління щодо забезпечення соціальної безпеки.

Ефективне управління соціальною безпекою вимагає оцінки спроможності чинної системи державного та регіонального управління вирішити завдання щодо забезпечення соціальної безпеки. Це передбачає оцінку та виявлення недоліків чинного концептуального, нормативно-правового та науково-методичного забезпечення, які знижують ефективність та якість управління соціальною безпекою.

4 етап. Розробка та впровадження інструментарію державного та регіонального управління соціальною безпекою.

Вимогою підставою ефективного управління соціальною безпекою є розвиток правової регламентації соціальної безпеки в системі національної, а також удосконалення чинного законодавства в галузі державного та регіонального соціального управління, забезпечення його зорієнтованості на забезпечення соціальної безпеки.

Потребує вдосконалення система оцінки соціальної безпеки. Гострими є проблеми підвищення рівня наукової обґрунтованості та адаптації до умов України порогових значень показників, визначених світовою практикою державного управління. Одночасно важливою є потреба в опрацюванні проблеми обчислення інтегрального показника рівня соціальної безпеки та розроблені методики його розрахунку, обумовлена гострою необхідністю відстеження соціальних наслідків економічних трансформацій в Україні з урахуванням вимог національної безпеки.

Важливою передумовою та засобом механізму реалізації соціальної безпеки є розробка та впровадження Стратегії забезпечення соціальної безпеки, яка передбачає обґрунтування мети, визначення довготермінового плану дій державних органів влади та органів місцевого самоврядування щодо усунення загроз соціальній безпеці.

5 етап. Моніторинг, спостереження та контроль.

Заключним та обов’язковим етапом управління соціальною безпекою є контроль, який має забезпечувати порівняння фактичного стану соціальної безпеки із бажаним, своєчасне виявлення відхилень та їх причин; встановлення недоліків, помилок управлінської діяльності; спостереження за змінами соціально-економічного середовища та прогнозування стану соціальної безпеки. Одночасно контроль повинен набувати форми зворотного зв’язку, на засадах якого можливо здійснювати координацію управління соціальною безпекою.

Необхідність поточного спостереження, контролю, оцінювання та аналізу соціально-економічних тенденцій щодо забезпечення соціальної безпеки обумовлює потребу створення та запровадження проведення постійного моніторингу за результатами процесу державного та регіонального управління соціальною безпекою. Це сприятиме формуванню більш обґрунтованих управлінських рішень та підвищенню ефективності державного та регіонального управління соціальною безпекою.

В умовах поширення залучення населення до управління суспільними процесами важливою формою підвищення ефективності управління соціальною безпекою має стати запровадження громадського контролю за діяльністю органів державного управління та місцевого самоврядування.

Таким чином, урахування в державній та регіональній політиці розроблених пропозицій щодо формування концептуальних основ соціальної безпеки, практичне впровадження механізму державного та регіонального управління соціальною безпекою сприятиме підвищенню ефективності управління соціальною безпекою.

У зв’язку з комплексністю, різноманітністю і складністю завдань соціального розвитку й функціонування, механізм забезпечення соціальної безпеки доцільно розглядати за такими рівнями:

1. Стратегічний рівень. Полягає в ліквідації соціальних суперечностей або, щонайменше, їх локалізації та послабленні. Цей рівень характеризується виробленням системоформуючих соціально-економічних рішень, що відбиваються в стратегіях, перспективних програмах забезпечення соціальної безпеки та є основою побудови економічної політики держави.

2. Тактичний рівень. Полягає у вирішенні завдань, пов’язаних із ліквідацією конкретних видів загроз або запобіганням їх впливу на соціальну сферу. Охоплює комплекс превентивних заходів.

3. Оперативний рівень. На цьому рівні функціонування механізму забезпечення соціальної безпеки має знаходити вираження в ліквідації наслідків загроз і негативних впливів, відшкодуванні завданих збитків. Цей рівень містить у собі комплекс оперативних заходів забезпечення безпеки соціальної сфери.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Концептуальні основи соціальної безпеки держави	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.