Предмет і функції економічної теорії.

Звернувшись до наукових літературних джерел минулого і сьогодення, можна побачити еволюцію уявлень про предмет економічної теорії.

Зокрема, меркантилісти – представники першої в історії економічної школи (XVІ-XVIIІ століття), які відображали економічні інтереси купців і торгівців[2], дали першу назву економічній науці – політична економія. Меркантилісти вважали економічну теорію наукою про багатство, “сукупність правил господарської поведінки” і про “торговельний баланс”. Сферою створення багатства при цьому уявлялася торгівля, насамперед міжнародна.

Школа фізіократів[3], яка існувала у Франції у 60-70-х роках XVIII століття (Ф. Кенé, А. Тюргó та інші) перенесла предмет досліджень економічної теорії з сфери обігу до сфери виробництва, що було величезним досягненням економічної думки того часу.

Водночас, фізіократи помилково вважали джерелом багатства лише сільськогосподарське виробництво, хоча й трактували багатство, на відміну від меркантилістів, матеріальними благами. За уявленнями фізіократів, предметом економічної теорії є національне багатство, під яким вони розуміли продукт землеробства.

Англійська класична політична економія (XVII-XІХ століття) розширила предмет економічної теорії до досліджень умов виробництва та нагромадження національного багатства (А. Сміт, 70-ті роки XVIII cтоліття), а також розподілу цього багатства (Д. Рікардо, початок ХІХ століття), створюваного у всіх галузях матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві тощо, а не тільки у землеробстві), що проявляється в економічних законах та економічних відносинах.

Марксистська політична економія (друга половина ХІХ століття) предметом економічної теорії вважала систему виробничих відносин – відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ (багатства) і відповідну систему економічних законів (К. Маркс).

Паралельно з цим розвивалося й уявлення про економічну теорію як науку про народне господарство (В. Рошер і К. Бюхер – представники так званої історичної школи в економічній теорії, 30-40-ві роки ХІХ століття).

У надрах маржиналізму[4] в його неокласичному варіанті наприкінці ХІХ століття з’явилась нова назва економічної теорії – “економікс” (В. Джевонс, А. Мáршалл), предмет якої обмежувався дослідженням багатства і економічної поведінки раціонального господарюючого суб’єкта стосовно його виробництва, розподілу та споживання. Увага зосереджувалася на ізольованому суб’єкті господарювання, його стимулах до дії і мотивах протидії, тобто підкреслювалася роль людини в економіці.

Якщо маржиналісти і неокласики обмежили предмет економічної теорії виключно рівнем окремого господарюючого суб’єкта (підприємства), то кейнсіанці(Дж. М. Кейнс, 30-ті роки ХХ століття) значно розширили його, перенісши центр досліджень на рівень усієї економіки в цілому, тобто на рівень макроекономіки.

Джон М. Кейнс під предметом економічної теорії розумів дослідження кількісних функціональних залежностей у ринковій економіці, взаємозв’язків макроекономічних параметрів.

Представники раннього інституціоналізму[5] – течії економічної думки, що виникла у США на зламі ХІХ і ХХ століть (Т. Веблен та інші), зводили предмет економічної теорії до широкого спектру позаекономічних явищ – так званих інституцій, які визначають економічні явища і процеси (психологія і біологія людини, право і держава, сім’я і виховання, звичаї і досвід, наука і техніка, технологія і новаторство тощо).

Це дозволяє зробити висновок, що нині економічна наука є універсальною наукою про проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людей. Враховуючи той факт, можна сформулювати наступне визначення її предмета.

Економічна теорія (політична економія) – наука про основні закономірності, що визначають розвиток економіки, поведінку людей та їх груп у виробництві, розподілі, обміні і споживанні життєвих благ з метою задоволення своїх потреб за умов відносної обмеженості економічних ресурсів, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання.

Варто враховувати, що економічна теорія досліджує історичну еволюцію економіки у бік зростання її доцільності (раціональності), джерела і рушійні сили економічного розвитку та примноження національного багатства, а також шляхи зростання добробуту окремих соціальних груп і громадян.

Отже, вивчаються ті ж економічні відносини, але акцент робиться не на об’єкті відносин (засобах і предметах праці та виробленому продукті), як у класичній чи марксистській політичній економії, а на суб’єкті цих відносин – людині. Такий аспект надзвичайно важливий для соціально орієнтованої ринкової економіки, до формування якої спрямовані економічні реформи в Україні.

Економічна теорія структурно включає у себе такі частини:мікроекономіку, що досліджує ринкову поведінку окремих господарюючих суб’єктів (фірм, окремих галузей і галузевих ринків); макроекономіку, що вивчає функціонування національної економіки як єдиного цілого; мезоекономіку, або метаекономіку, що досліджує функціонування інфраструктурних підсистем економіки (грошової, фінансової, біржової, аграрно-промисловий чи військово-промисловий комплекси тощо); меґаекономіку, або ґлобальну економіку, що вивчає функціонування світової економіки в цілому.

При визначенні предмета економічної теорії з метою його більш чіткого і широкого осмислення доцільно виділяти:

· сферу дослідження – економічне середовище, у якому здійснюється господарська діяльність;

· об’єкт дослідження – економічні явища і процеси в економічній системі;

· предмет дослідження – життєдіяльність людини, груп людей і держави, їх економічна поведінка в тому економічному середовищі, у якому вони знаходяться.

Основне завдання економічної теорії – здійснювати не просто описання явищ і процесів в економіці, а виявити їх взаємозв’язки та взаємозумовленість, тобто розкрити систему економічних явищ і процесів та систему законів, які ними управляють.

У предметі економічної теорії прийнято виділяти дві сторони – позитивну і нормативну.

Позитивна сторона полягає у проведенні теоретичного дослідження економіки та її елементів, а нормативна сторона – у підготовці рекомендацій загального характеру для раціональної економічної поведінки усіх господарських суб’єктів – від окремої людини до держави, у формуванні уявлень про цілі та напрями економічного розвитку. Нормативна економічна теорія є науковою основою для розробки економічної політики держави.

У якості універсальної науки економічна теорія виконує ряд важливих функцій: теоретико-пізнавальну, аналітичну, практичну, прогностичну, виховну і методологічну.

Теоретична, або пізнавальна, функція полягає у поясненні законів, принципів, процесів і явищ економічного життя, аналітична – в аналізі економічних явищ і процесів, практична – у визначенні мети і напрямів економічного розвитку, рекомендацій для економічної поведінки суб’єктів економіки та економічної політики держави, виховна – у вихованні раціонального економічного мислення, визначенні правил ринкової економічної поведінки, методологічна функція полягає у створенні теоретичної основи для системи конкретних економічних наук.

Економічна теорія – інструмент, спосіб мислення та осмислення економічної дійсності.

Оволодіння цим інструментом зможе допомогти кожному зробити правильний вибір у багатьох господарських і життєвих ситуаціях.

Водночас, економічну теорію потрібно відрізняти від економічної політики. Економічна теорія розвивалася в пошуках відповіді на питання, поставлених господарською практикою та економічною політикою, але залишається тільки інструментом осмислення економічної дійсності та прогнозування її розвитку.

Економічна політика – цілеспрямована система заходів держави у сферах суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ.

Економічна політика покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки у цілому та реалізацію економічних інтересів нації.

Економічна політика знаходить варіанти вирішення економічних проблем і приводить у дію їх механізми. Здійснення завдань економічної політики може призвести до змін в економіці, її удосконаленні і навіть до зміни економічних систем, що знаходить вираз у наступному розвитку економічної теорії.

Отже, хоча економічна теорія не є безпосереднім змістом економічної політики держави, вона виступає її теоретичною основою. Економічна політика, нормативна за своїм характером, має опиратися на висновки позитивної економічної теорії, інакше держава у цій своїй діяльності не матиме ніяких шансів на успіх.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічний продукт	\|	Економічні категорії, закони і принципи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.034 сек.