Перехід до ринку і особливості трансформаційної економіки

У сучасному світі, на початку ІІІ тисячоліття нової ери виділяються країни з чотирма типами господарських систем:

1) країни з розвиненою ринковою економікою (близько 30 країн – Західна Європа, США, Канада, Японія, Австралія та деякі інші);

2) країни, у яких формується ринкова економіка протягом достатньо тривалого часу, але нетоварне виробництво усе ще займає помітне місце – це так звані країни, що розвиваються (понад 130 країн Азії, Африки і Латинської Америки, у тому числі такі гіганти, як Індія, Індонезія, Бразилія, Нігерія тощо); ця група країн дуже диференційована за рівнем економічного розвитку і розвитку ринкових відносин;

3) країни з командно-адміністративною економікою (Куба, Північна Корея і певною мірою Китай та В’єтнам);

4) країни, у економіці яких відбуваються процеси трансформації планової системи у ринкову (29 країн Європи і Азії, у тому числі усі колишні республіки СРСР, зокрема й Україна).

Наведена класифікація показує, що для абсолютної більшості країн світу властива перехідна економіка. Водночас, вона дає змогу виділити два типи перехідної (транзинтивної) економіки:

1) економіка, що перебуває у стані переходу від натурального (традиційного аграрного) до ринкового господарства (економіка країн, що розвиваються);

2) економіка, у якій здійснюється трансформаційний перехід від планового до регульованого (соціально орієнтованого) ринкового господарства (економіка постсоціалістичних країн).

Для перехідної економіки першого типувластиві (з певними допущеннями) такі ознаки:

Ø нерозвиненість ринку і товарного виробництва;

Ø відсталість продуктивних сил і більшості галузей економіки;

Ø несформованість народногосподарського комплексу (національної економіки);

Ø соціально-економічна відсталість, значні залишки патріархальних (родоплемінних) відносин;

Ø низький життєвий рівень широких верств населення, їх повна соціальна незахищеність;

Ø значна або й пануюча економічна роль держави.

Для багатьох країн, що розвиваються, ці ознаки є відносними. Так, значна їх група за рівнем економічного розвитку наближається до країн з розвиненою ринковою економікою (Південна Корея, Тайвань, Малайзія, Сингапур, Туреччина, Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, ПАР та деякі інші) – це так звані нові індустріальні країни.

Водночас, більшість країн, що розвиваються, є відсталими, економічно слаборозвиненими, з патріархальною економікою, рутинною технікою, родоплемінною ворожнечею, диктаторськими режимами, надзвичайною бідністю, голодом, епідеміями, незначною тривалістю життя населення, суцільною неграмотністю (Лесото та Гаїті, Руанда і Бурунді, Ботсвана та Буркіна-Фасо, Чад і Малаві, Бангладеш і Непал, Сомалі і Конго, Ефіопія та Мозамбік, Судан та Ерітрея і багато інших).

Однак ряд країн, насамперед експортери нафти, забезпечили досить високий рівень життя своїх громадян за рахунок експортних доходів, але їх економіка не зовсім ринкова, однобічна і повністю залежна від розвинених ринкових країн (Кувейт, Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн, Оман, Катар, Лівія, Індонезія та інші).

Інший тип перехідної економіки пов’язаний з радикальною трансформацією планової централізованої економічної системи, її перетворенням у ринкову. Тут зберігається товарна форма виробництва, система суспільного поділу праці, існують розвинені продуктивні сили індустріального типу.

Трансформаційна економіка – економіка, у якій відбуваються процеси переходу (трансформації) від планового (командно-адміністративного) до ринкового господарювання.

Водночас, є ряд особливостей і ознак, що вказують на необхідність та шляхи ринкових перетворень:

Ø монопольний характер або переважання державної власності на засоби виробництва;

Ø відсутність або нерозвиненість ринкового середовища – конкуренції та вільного підприємництва;

Ø відсутність регулюючого впливу ринку;

Ø нерозвиненість ринкової структури та інфраструктури;

Ø порівняно невисокий рівень життя широких народних мас.

За специфікою шляхів переходу від централізованої планової до соціально орієнтованої ринкової економіки визначилося кілька груп постсоціалістичних країн:

1) країни, де намагаються запровадити ринкові відносини без руйнування планової адміністративної системи – шляхом створення так званих “вільних економічних зон” чи реформування провідних галузей економіки (Китай, Монголія, В’єтнам);

2) країни з вираженим поступовим, еволюційним переходом до ринкової системи без соціальних потрясінь (Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія та інші);

3) країни, що обрали шлях так званої “шокової терапії” – швидкого переходу до ринкової економіки з соціальном “струсом” суспільства (зокрема, Польща, де були для цього умови – значна частка приватної власності, ринкова заангажованість населення тощо).

Водночас, є ряд країн, де з більшим чи меншим успіхом застосовують елементи усіх трьох підходів. Серед них знаходиться й Україна, яка лише з 2005 року розпочала повномасштабні ринкові реформи з орієнтацією на Європейський Союз.

Специфікою трансформаційної економіки України стала несформованість її народногосподарського комплексу, цілісної національної економіки у зв’язку з тим, що українська економіка довгий час була частиною економічної системи СРСР; розрив налагоджених господарських зв’язків створив значні додаткові труднощі у ринковому економічному реформуванні, як і енергетична залежність від північно-східного сусіди. народногосподарського комплексу і ринкової структури;

Втім, уже в 2005 році Україну визнали країною з ринковою економікою, а у лютому 2008 році прийняли до Світової організації торгівлі (СОТ), що відкриває перспективи її входження до світового економічного простору.

Лекція №2. ТОВАРНИЙ ТИП ВИРОБНИЦТВА – ОСНОВА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

•Ринок як економічна категорія. •Система і структура ринків. •Товарне виробництво – основа ринкової економіки. •Товар та його властивості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Та плановій економічних системах	\|	Ринок як економічна категорія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.