Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ЛЕКЦІЯ № 23. Розвиток особистості в молодшому шкільному віці

Молодший шкільний вік (7-11 років) не є віком вирішальних зрушень у розвитку особистості (яким наприклад є підлітковий), тим не менше в цей період досить помітно відбувається формування особистості. Вступ до школи є переломним моментом у житті дитини, оскільки змінюється провідна діяльність. Складаються нові відносини з дорослими (вчителями) і однолітками (однокласниками), дитина включається в цілу систему колективів (у загальношкільних, класний, в малі групи, в них існуючі). Включення в новий вид діяльності - вчення, яке пред'являє ряд серйозних вимог до учня, змушує його підпорядкувати своє життя суворої організації, регламентації і режиму. Все це вирішальним чином позначається на формуванні і закріпленні нової системи відносин до навколишньої дійсності, інших людей, до навчання і пов'язаним з ним обов'язками, формує характер, волю, розширює коло інтересів, визначає розвиток здібностей.

У молодшому шкільному віці закладається фундамент моральної поведінки, відбувається засвоєння моральних норм поведінки, починає формуватися громадська спрямованість особистості. Моральна свідомість молодших школярів зазнає істотні зміни від I до IV класу. Моральні знання і судження до кінця віку помітно збагачуються, стають більш усвідомленими, різнобічними, узагальненими. Якщо моральні судження учнів I-II класів засновані на досвіді власної поведінки, на конкретних вказівках і роз'ясненнях вчителі та батьків, які діти часто повторюють, не завжди замислюючись, то учні III-V класів, крім досвіду власної поведінки (що, природно, збагачується) і вказівок старших (вони сприймаються тепер більш усвідомлено), намагаються аналізувати досвід інших людей. Значно більший вплив здобувають читання художньої літератури, перегляд кінофільмів. Також формується і моральну поведінку. Діти роблять моральні вчинки, найчастіше слідуючи прямими вказівками дорослих, вчителі (7-8 років). Учні III-IV класів в набагато більшому ступені можуть здійснювати такі вчинки з власної ініціативи, не чекаючи вказівок з боку.

Характер у молодшому шкільному віці тільки складається. Характерологічні прояви молодших школярів можуть відрізнятися суперечливістю і нестійкістю. У зв'язку з цим іноді за риси характеру можна помилково прийняти тимчасові психічні стани. Іноді здається, що дитина проявляє наполегливість, уміння долати труднощі у навчальній діяльності, доводити кожну справу до кінця. Але досвідчений психолог може визначити, що це - тимчасове психічний стан і дитина проявляє зазначені якості лише за певних умов: спостерігаючи приклад іншої людини або при власної успішної діяльності. Невдачі вибивають такої дитини з колії.

У поведінці молодших школярів чіткіше і прозоро виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності, які пізніше перекриваються (маскуються, як кажуть психологи) звичними формами сформованого в житті поведінки. Сором'язливість, замкнутість можуть бути безпосереднім проявом слабкості нервової системи, імпульсивність, невитриманість - проявом слабкості гальмівного процесу, сповільненість реакції і перемикання з однієї діяльності на іншу - проявом малої рухливості нервових процесів. Зрозуміло, ця обставина аніскільки не знімає завдань виховання: нервова система, як вказував І. П. Павлов, дуже пластична і здатна до деяких змін під впливом зовнішніх впливів. До того ж, як ми знаємо, за типологічними проявами можливий контроль з боку свідомості, що і необхідно виховувати у школярів.

Характер молодшого школяра відрізняється деякими особливостями: схильністю негайно діяти під впливом безпосередніх імпульсів, спонукань, по випадкових приводах, не подумавши, не зваживши всі обставини. Причина цього явища зрозуміла: вікова слабкість вольової регуляції поведінки, потреба до активної зовнішньої розрядки. Тому далеко не всі випадки порушення молодшими школярами правил внутрішнього розпорядку в школі слід пояснювати недисциплінованістю.

Віковий особливістю є і загальна недостатність волі: молодший школяр (особливо 7-8-ми років) ще не вміє довго переслідувати намічену мету, наполегливо долати труднощі і перешкоди. Він може при невдачі втрачати віру в свої сили і можливості.

Поширені в молодшому віці недоліки характеру - примхливість і впертість - пояснюються недоліками сімейного виховання. Дитина звикла до того, що всі його бажання і вимоги задовольняються. Примхливість і впертість є своєрідною формою протесту дитини проти тих твердих вимог, які йому пред'являє школа, проти необхідності жертвувати тим, його хочеться, в ім'я того, що треба.

До віковим особливостям школяра відносяться і такі позитивні риси, як чуйність, безпосередність, довірливість. Важливою особливістю є віковий наслідуваність - молодші школярі прагнуть наслідувати дорослим і деяким одноліткам, а також героям улюблених книг і фільмів. Це, з одного боку, дозволяє виховувати суспільно цінні риси особистості через особистий досвід, приклад, з іншого - таїть деяку небезпеку: молодший школяр переймає не тільки позитивне. Якщо першокласнику сподобалося, як старший школяр грає у волейбол, то копіюється все: розхитаною ходою, грубі вирази, вульгарні манери старшого.

Молодші школярі дуже емоційні. Ця емоційність позначається, по-перше, в тому, що сприйняття, спостереження, уява, розумова діяльність молодших школярів зазвичай забарвлені емоціями. По-друге, молодші школярі (особливо I-II-х класів) не вміють стримувати свої почуття, контролювати зовнішні прояви задоволення або незадоволення. По-третє, молодші школярі відрізняються великою емоційною нестійкістю, частою зміною настроїв, схильністю до афектів, короткочасним і бурхливим проявам радості, горя, страху, гніву. З роками розвивається здатність регулювати свої почуття, стримувати небажані прояви.

Молодший шкільний вік представляє великі можливості для виховання позитивних якостей характеру. Податливість і відома сугестивність школярів, їх довірливість, схильність до наслідування, величезний авторитет, яким користується вчитель у їхніх очах, - все це необхідно для опори у вихованні.

До початку навчання в III-му класі поступово розвивається здатність до вольової регуляції своєї поведінки, стримувати себе і контролювати свої вчинки, не піддаватися імпульсам, тобто - до вольової регуляції своєї поведінки.

Учні III-го і особливо IV-го класів здатні в результаті боротьби мотивів віддавати перевагу мотиву повинності. Але часом перемагає і мотив нижчого рівня (прагнення отримати задоволення). У цій ситуації вихователь повинен проявити твердість, інакше закріплюється небажана звичка (наприклад, кидати уроки і поспішати до телевізора, якщо йде цікава передача).

Якщо головним рушієм розвитку особистості є система мотивів і потреб, то природно розглядати і якості особистості як породження певних потреб. Стійкі потреби в поєднанні зі звичним способом їх реалізації становлять якості особистості. Будь-яке якість особистості - це не стільки форма поведінки, навіть стала звичною, скільки єдність стійких мотивів і форм поведінки, засвоєних для його реалізації.

Коли вік дитини наближається до шкільного, він починає пристрасно мріяти про школу. Психологічні дослідження показують, що дитина не просто хоче вчитися, хоча й вчитися він теж хоче: вступ до школи означає зміну позиції, освоєння нової соціальної ролі. Для нього вчення в школі - це виконання важливої ​​роботи, набуття нової соціальної позиції.

У кожної людини в процесі його життя, діяльності, спілкування з людьми формується певна самооцінка. Вона складається під впливом двох основних чинників: оцінки оточуючих людей і порівняння результатів своєї діяльності з результатами діяльності інших людей, зі зразком.

Самооцінка у дітей далеко не завжди адекватна їх реальним досягненням і можливостям в різних видах діяльності. Одні діти себе переоцінюють, інші - недооцінюють, причому як переоцінка, так і недооцінка можуть стосуватися лише окремих видів діяльності, а можуть бути загальними, коли людина (дитина) самовпевнений чи, навпаки, не впевнений у собі, у всьому.

Якщо дитина, особливо молодший школяр, стикається з неуспіхом, якщо в порівнянні з іншими дітьми він завжди відчуває, що він гірший, особливо якщо це підкреслюється дорослими і дітьми, у нього легко виникає почуття невпевненості в собі, формується неадекватна, занижена самооцінка. Дитина з такою самооцінкою боїться дерзати, взяти на себе навіть посильні завдання: він боїться неуспіху, тих переживань, які з ним пов'язані.

Самооцінка, як відомо, формується під впливом оцінок оточуючих і результатів його власної діяльності. Однак у міру того, як самооцінка складається, вона починає в свою чергу активно впливати на поведінку дитини, визначаючи його реакції на дії вихователів.

Якщо певна самооцінка підтримується оточуючими досить тривалий час і якщо вона до того ж висока й забезпечує дитині почесне становище в колективі і самоповагу, то збереження такої самооцінки стає врешті-решт потребою дитини. Ця потреба в певній, що задовольняє людину самооцінці становить основу його рівня домагань.

Після того як рівень домагань дитини склався, кожну оцінку дорослими його знань, умінь, можливостей він зіставляє зі своєю власною самооцінкою, і ставлення до дорослого починає значною мірою залежатиме від того, наскільки, на думку дитини, той правильно його оцінив. Таким чином, ситуація, самооцінка і рівень домагань починають опосередковувати ставлення дитини до інших людей. Якщо дитина наприклад себе переоцінює, то цілком справедлива і об'єктивна оцінка починає здаватися йому несправедливою. Це породжує у нього негативний емоційний стан і часто порушує контакт між ним і дорослим, веде до непослуху, небажання вчитися, конфліктів.

Формування особистості дитини в значній мірі залежить від того, як складуться відносини між його самооцінкою і домаганнями, з одного боку, і його реальними досягненнями - з іншого. А ці відносини можуть скластися по-різному. Вимоги до себе, домагання і самооцінка можуть виявитися нижче реальних досягнень людини (дитини), і тоді в процесі розвитку він не реалізує своїх можливостей. Може статися й так, що домагання зажадають напруження всіх сил, і це призведе до інтенсивного розвитку всіх здібностей дитини. Нарешті може виявитися, що домагання в якійсь області або загальні домагання виявляться набагато вище реальних і навіть потенційних можливостей дитини. У таких випадках, як правило, власний досвід, оцінка інших людей рано чи пізно перебудують самооцінку і домагання дитини і приведуть їх у відповідність з реальними можливостями.

Учні, з одного боку, гостро переживають неуспіх, а з іншого - ігнорують його, вибираючи більш важкі завдання. Причому вони обов'язково шукають або об'єктивні причини, чи винуватців своїх невдач: завдання погана, вчитель винен, хлопці перешкодили. Реакція цих молодших школярів на неуспіх має агресивний характер. Вони ні в якому разі не зізнаються у своїй слабкості, в непосильність для них того, на що вони претендують. І головне - свою слабкість вони приховують не тільки від інших, але і від себе.

Потреба зберегти високу самооцінку змушує такого учня гостро реагувати на все і всіх, хто якимось чином виявляє його неспроможність. Якщо вчитель, товариші або батьки намагаються вказати такому учневі на його слабкість, він відчайдушно чинить опір, вступаючи з ними в конфлікт: вчитель прискіпується, товариші погані, батьки його не розуміють. Такий стан називають афектом неадекватності. Це неприємне, важкий емоційний стан є результатом підвищених домагань, які не збігаються з можливостями, тобто результатом того, що стійка самооцінка виявляється вищою, ніж реальні досягнення, вище, ніж оцінка, яку дитина отримує від інших.

Афект неадекватності виконує певну захисну функцію. Він захищає дитину від травмуючих його впливів. Таким чином, афект неадекватності допомагає зберегти самооцінку, то ставлення до себе, яке забезпечує самоповагу.

Афективні стани часто зустрічаються у молодших школярів. Однак у цьому віці такі стани ще нестійкі і швидко проходять. Особливо гостро дана проблема стоїть у відношенні підлітків.

 

 


Читайте також:

  1. III.Цілі розвитку особистості
  2. III.Цілі розвитку особистості
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
  5. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
  6. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  8. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
  9. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
  10. Активність особистості та самоуправління
  11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.




Переглядів: 2129

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ № 22. Розвиток особистості дитини-дошкільника | ЛЕКЦІЯ № 24. Особливості розвитку особистості в підлітковому віці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.044 сек.