Музичне мистецтво давньоруської добиподілялося на три групи: музика народна, княжих салонів і церковна.

Музичне мистецтво Русі.

Невід'ємною частиною мистецтва періоду Русібула народна пісня. У побуті зберігалися старовинні землеробські народні свята з численними колядками, веснянками, закликаннями, обрядовими «русаліями» та купальськими іграми.

Головними носіями народного мистецтва були скоморохи –талановиті музиканти і актори з народу. Вони були неодмінними учасниками всіх свят і розваг, важливих громадських подій, сімейних торжеств. Скоморохи уміли і співати, і танцювати, і грати, і виконувати пантоміму та акробатику (навіть дресирувати тварин, особливо ведмедів), складали пісні. Дотепні скоморохи нерідко виступали з сатирою на представників світської й церковної влади, духовенство та багатіїв. Саме тому їх переслідувала церква та влада, називаючи мистецтво скоморохів бісівським, диявольським. Основним інструментом скоморохів був гудок– триструнний смичковий інструмент, на якому грали смичком, тримаючи інструмент на коліні. Від його назви пішла ще одна назва скоморохів –гудошник, гудець.

Середновихпісеннихжанрівпопулярнимбувжанрбилини – героїчнийепос, щовтілювавпатріотичнуідею, темузахистубатьківщинитаїїгероїв-захисників–руськихбогатирів. Їхвиконувалисказителі-професіонали. До таких співців належали Митуса, Ор та Боян.

Багатством і розмаїттям вирізнявся і музичний побут княжого двору. При дворі князя був цілий штат різних музикантів-«умільців». Існувала традиція віншувати князя застольною музикою під час бенкетів.

На Русі існували різні види духових інструментів: труби металеві й дерев’яні (сурми), свірелі. Серед струнних– це гудок тасмик. Різноманітними були свистячі флейтові духові інструменти – одно-та багатоствольні, так звані сопелі. Побутував також і язичковий духовий інструмент жалейка. Якщо сопелі й жалейки використовувались як пастуші інструменти, то труби й роги вживалися під час полювання або воєнних походів як сигнальніінструменти. Використовувалися також ударні інструменти–накри (литаври), бубни. Але головними були гуслі, під звучання яких мелодекламували сказителі.Надзвичайно популярними в народі були ліра та кобза-бандура.

З поширенням на Русі християнства почала розвиватися сакральна (церковна) музика. При головних храмах і монастирях почали організовуватися школи писемності та церковного співу. Вони виховували,навчали і формували самобутній стиль хорового церковного співу. Центром церковної музичної культури Русі з другої половини XI ст. став Києво-Печерський монастир, де була заснована школа співу і виховувалися майстри церковного співу –«розспівщики».

Характерними рисами церковного співу Русі булиакапельність (хоровий спів без супроводу) таунісонність (одноголосий спів). Церковні наспіви здійснювалися за допомогою спеціальних знаків, які називали крюками або знаменами. Звідси і походили назви –«крюкове», «знаменне» письмо, «знаменний спів». Такий запис не давав можливості точно зафіксувати мелодію. Найбільш ранні з відомих нині записи церковної музики належать до XV ст.

Спочатку церковний спів був строго одноголосим, традиції якого не зазнавали змін впродовж майже п'яти століть. Але поступово одноголосся перейшло у поліфонічний спів – звеликою кількістю голосів (багатоголосся).

На Русі були центри навчання співу, зокрема великий хор та школа при Десятинній церкві, співаки-солісти, які були і диригентами співу при Києво-Печерській лаврі.

Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів. Дзвони супроводжували будь-яке християнське свято, збирали людей на віче та інші зібрання з нагоди вирішення важливих державних справ.

Народний танець на Русі – «пляс». Танці виконувалися у супроводі співу, музики та плескання у долоні. За літописами, народ сходився на майдані або на вулиці для загальної розваги. Найпопулярнішими серед народних танців були хороводи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Архітектура і образотворче мистецтво Русі.	\|	ПЛАН – КОНСПЕКТ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.