Особливості спортивного руху в Закарпатті та Буковині у першій третині ХХ ст.

Розвиток Буковини з другої половини ХІХ ст. до 1914 року був, до певної міри, такий як і в Галичині. Будучи коронним краєм Австрійської імперії, Буковина перебувала під значними румунськими впливами. Однак, сусідство з Галичиною, приплив галицької інтелігенції, певна орієнтація Віденського парламенту на українські сили уможливлювали піднесення культурного життя на буковинських землях. Проте, особливо в ділянці спорту, процес українського пробудження був менш виразний і спокійніший, ніж у Галичині.

Перші тіловиховні осередки – буковинські “Січі – виникають на початку ХХ століття. Вже в 1904 році Січові товариства об'єднуються в “Союз Січей”, який згуртував шість окружних Січових організацій. У 1914 році Січових товариств налічувалося на Буковині більше ста. Однак варто зауважити, що за змістом своєї роботи ці товариства були більше політичними чи ідеологічними інституціями, ніж організаціями тіловиховного чи спортового спрямування. Крім “Січей”, і 1914 році серед буковинської молоді поширювався також і Пластовий рух.

Цілковито по-іншому складалася ситуація до 1914 року в Закарпатті. Край був підпорядкований угорцям, які усіма засобами проводили асиміляційну політику щодо корінного населення, 70 відсотків якого складали українці. Закарпаття від Галичини відділяв австро-угорський кордон і, на відміну від Буковини, зв'язки Закарпаття з Галичиною були значно слабші.

Про розвиток спортивно-гімнастичного руху на Закарпатті до Першої світової війни існує мало відомостей. Про початки організованого спортивного руху в Закарпатті, подібно як і на Буковині, можна вести мову тільки після закінчення Першої світової війни.

Попри несприятливі післявоєнні суспільно-історичні процеси, переважно сільський уклад життя спорт поступово входив до щоденного побуту буковинців та закарпатців.

Восени 1920 року в умовах воєнного стану, запровадженого у “румунській провінції” виникає в Чернівцях українське спортове товариство “Довбуш”, яке за висловом львівської газети “Змаг” відразу отримало епітет “колиски українського спорту на Буковині”. Головою новоствореного товариства обрано тодішнього посла до парламенту Костя Кракалію. На початку 1921 року відбулися другі загальні збори, які обрали головою товариства д-ра Ф. Єнджийовського. Саме завдяки його старанням чернівецький “Довбуш” починає активну спортивно-виховну діяльність.

Першою в “Довбуші” створюється футбольна секція, яка відразу набуває популярності серед молоді. Незабаром приходять перші успіхи, в 1923 і 1935 роках “Довбуш” виграє першість Чернівців з футболу.

Поступово, крім футболу, “Довбуш” береться за поширення “метавки” (гандболу), легкоатлетики, мандрівництва та плавання. В 1925 році “Довбуш”, завдяки своїм успіхам, отримує запрошення до Львова на товариські спортивні змагання. У 1927 році успіху домоглася гандбольна дружина, вигравши першість Буковини.

В 1925 році “Довбуш” набуває стадіон, викуплений та обладнаний силами громадськості.

Влітку 1936 року на цьому стадіоні відбулися урочистості на честь 15-ліття “Довбуша”. Програма Святкової Академії передбачала масові спортові ігрища за участю великої кількості запрошених гостей, більшість серед яких були передовими політичними й культурними діячами українського руху на Буковині. Тобто лідери спортивного руху Буковини відчували потребу й прагнули об'єднання українського народу засобами фізичної культури.

Помітна практична діяльність “Довбуша” активізувала розвиток спортового руху в буковинських містах та селах. Від масових стереотипів, що “спорт не для українців, а для лінюхів, які не хочуть нічого робити” за короткий період утворено в роках 1928-1938 цілу низку українських спортових осередків по усій Буковині.

Допомагає у пропаганді поширення спорту українська преса Буковини, насамперед чернівецька “Самостійність”.

В 1936 році на Буковині існувало 26 українських спортових товариств. Одним із перших, услід за “Довбушем”, виникає в Чернівцях українське спортове товариство “Воля” (1923 р.), яке об'єднало переважно робітників. Це товариство, однак, проіснувало недовго. В 1922 році в Кіцмані починає діяльність СК “Кармалюк”, в 1924 році засновується УСК “Довбуш” в Садгорі. Серед відомих буковинських клубів варто відзначити також УСК “Мазепа” – Чернівці (1936 р.), УСК “Гонта” – Мамаївці (1936 р.), клуби в Ленківцях та Хрещатику.

Практично усі українські спортивні клуби Буковини були залучені до системи румунського спорту й належали до румунських спортивних федерацій. Окрім футболу, на клубному рівні культивувалися також волейбол, гокей, велоспорт, плавання та ін.

Попри те, що основною метою спортивних клубів Буковини було виховання свідомих громадян, все-таки не бракувало й добре підготованих спортсменів. Буковинські клуби за свою історію виховали чимало талановитих спортсменів, серед яких варто згадати прізвища Купчанка, Башняка, Рибака, Леська, Будного, Бернадинюка, Журківського, Попика та ін.

Великим успіхом увінчалася праця вихованця чернівецького “Довбуша” Романа Турушанка. Ім'я Р. Турушанка – серед перших українців-олімпійців. В 1935 році Роман Турушанко заявив про себе на “краєвих змаганнях в мистецькім бігу на леді” (фігурне катання), ставши срібним призером.

В 1936 році Р. Турушанко отримав право виступати в олімпійському турнірі в Гарміш-Партенкірхені за збірну Румунії. Серед 25 фігуристів він посів 19 місце. Р. Турушанко побував також і на літніх Олімпійських іграх у Берліні, вирушивши на велосипеді з Чернівців за місяць до початку змагань. Взагалі, серед глядачів Берлінської Олімпіади була ціла група буковинців.

Таким чином, лідери спортового руху Буковини на початку – в середині 30-х років мали певні здобутки в пропагандивній, організаційній роботі у розвитку і окремих видів спорту, і у функціонуванні усього українського спортивно-гімнастичного руху.

З приходом у 1938 році до влади в Румунії військових почався “період жорсткого, майже тоталітарного режиму”. Це позначилося і на розвиткові спортивного руху. Почали масово закриватися українські спортові клуби, з'явилася небезпека втрати спортивного майдану СТ “Довбуш”. Чимало спортсменів – боксерів, футболістів змушені були перейти до інших товариств чи взагалі припинити спортивні заняття.

В інших умовах розвивався спортивний рух на Закарпатті в 20-30-ті роки. Центром спортивного життя стає Ужгород. В цьому місті наприкінці 1925 року група прихильників спорту заініціювала створення спортового клубу “Русь”. Серед засновників клубу були: сенатор Едмонд Бачинський, доктор Ілля Ґаджеґа, Августин Лавришин, доктор Іван Коссей, Теодор Ортутай, Сергій Єфремов, доктор Йосиф Ройкович, доктор Андрей Марко й Олександр Микита.

Появу “Русі” мадярські спортсмени, які домінували в ті часи в спорті на терені краю, сприйняли досить скептично. Однак, за короткий період СК “Русь” вийшов на чільні позиції в спортовому житті Закарпаття. До футбольної дружини “Русі” зголосилося чимало гравців, котрі виступали в мадярських командах, але усвідомлювали, що вони русини, тобто українці. В 1930 році зі Львова до ужгородської команди переходить Володимир Кобзяр, молодий талановитий футболіст, який великою мірою спричинився до успіхів “Русі”.

Футбольна команда “Русь” здобувала в 30-х роках низку важливих перемог, стала гідним суперником інших закарпатських клубів. Футбол став найуспішнішою ділянкою в СК “Русь”. Футбольна дружина “Русі” вісім разів здобувала перемогу в “футбольному чемпіонаті Підкарпатської Русі та Східної Словаччини”. В 1933 році ужгородська “Русь” стає переможцем чемпіонату Словаччини з футболу, чим викликала велику радість серед закарпатських українців. В 1933 році “Русь” здобуває також першість Словацько-Підкарпатської Ліги.

Влітку 1936 року ужгородська “Русь” увійшла до найвищої чехословацької ліги, виборовши право виступати серед 12 найкращих команд Чехо-Словацької Республіки, яка була фіналісткою чемпіонату світу 1934 року. Найкращим футболістом СК “Русь” був воротар Олександр Бокшай.

Зазначимо й таку цікаву особливість ужгородської команди “Русь”. Більшість футболістів працювала народними вчителями. Грати доводилося у віддалених від Ужгорода містах і щоб встигати на працю після змагань, спортсмени користувалися командним літаком. Тому нерідко в пресі футболістів “Русі” називали командою “літаючих вчителів”. Усі футболісти користувалися серед молоді та старших громадян великим авторитетом. Вони сприймалися мало не національними героями, тими, хто несе славу міста й краю далеко у світ. В Ужгороді, де мешкало тоді близько 35000 осіб, на стадіон приходило інколи до 10000 глядачів. Футбол був найулюбленішим видом спорту серед ужгородців.

Крім футболу, у СК “Русь” успішно розвивались також теніс та легка атлетика. Успішна діяльність українського спортивного клубу в Ужгороді мала не стільки значення суто спортивне. Скільки впливала на формування національної свідомості закарпатських українців.

Серед керівників СК “Русь” було чимало передових діячів культури, чільних посадових осіб міста: губернатор А. Бескид, посадник міста К. Грабар та ін.

В 30-х роках спорт масово поширюється й в інших місцевостях Закарпатської Русі. В Мукачеві починає діяти СК Духнович.

Чималі заслуги у популяризації спорту належали СК “Бескид” – Севлюш (сьогодні Виноградів). Існувала й ціла мережа сільських спортових осередків. Інколи, як приміром у Бараницях, вони існували при “Просвіті”. Серед найпоширеніших видів спорту були футбол, теніс, волейбол, легка атлетика, а також зимові види, які особливо культивувалися в гірських районах Ясіні, Рахові, Воловці.

Політичні події в Європі напередодні Другої світової війни спричинилися до реалізації на дуже короткий час державної самостійності в Закарпатті. 11 жовтня 1938 року Закарпаття отримало автономне самоврядування, що дозволило здійснити швидкий розвиток національного життя й національної культури. Беззастережна підтримка народом уряду Карпатської України проявилась у створенні власного мілітарного формування – “Карпатської Січі”. В розбудові “Карпатської Січі” активну участь взяли українці Галичини, особливо націоналістична молодь, яка нелегально переходила кордон і вступала до лав “Карпатської Січі”.

Вогник української державності на Закарпатті давав також шанси продовжити олімпійські домагання передових діячів українського спорту, які були особливо активні ще в 1936 році. Майбутня олімпіада 1940 року, за спогадами колишніх спортовців Галичини, спонукала їх до акцій підтримки Карпатської України та переходу через кордон до тодішньої столиці краю міста Хуст.

Таким чином, подібно як і в Галичині, спортивно-гімнастичний рух у Закарпатті та Буковині розвивався на національній основі. Спортивні товариства цього краю були складовою частиною загальноукраїнського руху, чинником національного пробудження. Внаслідок румунських та угорських утисків спортивний рух у цих регіонах не набув широкої масовості. І на Буковині й в Закарпатті існувало по одному сильному спортивному клубу, довкола якого і будувалася уся спортивна робота в краю: в Чернівцях ще був СК “Довбуш”, в Ужгороді – СК “Русь”. Ці клуби були чи не єдиними репрезентантами українського спорту в своєму регіоні. Найбільшого успіху досягла футбольна збірна ужгородського СК “Русь”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зародження та розвиток спортивно-гімнастичного руху в Західній Україні. Діяльність сокільських, січових, пластових, лугових та спортивних товариств Галичини.	\|	Роль Івана Боберського в розвитку західно-українського спортивно-гімнастичного руху.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.