Зародження та розвиток спортивно-гімнастичного руху в Західній Україні. Діяльність сокільських, січових, пластових, лугових та спортивних товариств Галичини.

Особливості розвитку фізичної культури в Західній Україні (кінець ХІХ–30-і рр. ХХ ст.).

Своєрідно розвивалася фізична культура в Західній Україні, яку було поділено між декількома державами: Австро-Угорська імперія, Польща, Румунія. Порівняно із землями Східної України тут склалися більш сприятливі умови для розвитку спортивно-гімнастичного руху, у зв'язку з тим, що в Росії була більш сильна централізована влада.

Кінець ХІХ-початок ХХ століття в Західній Україні ознаменувався піднесенням національно-культурного життя серед українців.

Однією із особливостей цього процесу було те, що важливою складовою культурного, національного й політичного життя став спортивно-гімнастичний рух.

Він структурно включав сокільські, січові (пізніше лугові), пластові організації та спортивні товариства. Розвиваючись самостійно, але об'єднуючись довкола української державницької ідеї, ці товариства складали з одного боку потужний спортивно-гімнастичний рух, а з іншого – були стрижнем національно-виховного процесу.

Характерною рисою спортивно-гімнастичних товариств Західної України була їх заполітизація та чітка націоналістична позиція. Тут спортивні організації утворювалися за національною ознакою: польські, угорські, румунські, українські. Так, наприклад, у Львові існував одночасно польський та український “Сокіл”.

Ще одна особливість західно-українського спортивно-гімнастичного руху – поширення товариств у сільській місцевості. Зокрема, саме серед сільського населення були поширені осередки “Січей”. Така тенденція не зустрічалася ніде в Європі.

На Західній Україні з кінця ХІХ ст. постає новітній спортивно-гімнастичний рух. Своїм завданням цей рух ставив гармонійне, всебічне фізичне й психічне виховання українського народу в співпраці із формуванням характеру в дусі потреб української нації.

В 1887 році Володимир Лаврінський у Львові укладає перший статут для українського гімнастичного товариства за чеським зразком, але лише 1894 року влада дозволяє заснувати перше українське руханкове товариство “Сокіл” у Львові (за ініціативи першого голови Василя Нагірного). Свою діяльність ще товариство поширює на весь краї; за почином А. Будзиновського товариство крім руханки й змагу (у містах), організовує пожежну справу (у селах) і мандрівництво. В 1889 році О. Попович у Чернівцях видав перший український підручник руханки. Далі виходить низка інших руханкових і спортових підручників (І. Боберський “Щеблівка”, “Копаний м'яч” та ін., Т. Франко “Ситківка”, О. Тисовський “Пласт” та ін.), журналів, листівок, карт, відовз. Львівський “Сокіл” за головування І. Боберського (1908-14 рр.), стає незабаром централею під назвою “Сокіл-Батько”, набуває “Сокільський майдан” у Львові, вишколює інструкторів та вчителів фізкультури, бере участь у сокільському здвизі в Празі (1912 р.) з чималим гуртом українських “соколів” з Галичини. Велике значення для пробудження національного життя мають сокільські здвиги (Стрий 1906 рік, Тернопіль 1910 рік, І крайовий здвиг у Львові 1911 рік). В 1912-14 рр. С. Горук організовує при “Соколах” стрілецькі сокільські курені у Львові, Дрогобичі та інших місцевостях.

У 1900 році доктор Кирило Трильовський заснував руханково-пожежне товариство “Січ”. Відділи цього товариства розвивалися переважно на Гуцульщині. Спочатку вони працюють самостійно, а потім з'єднуються (1912 рік) в Український Січовий Союз; крім того, “Сокіл-Батько” закладав від 1909 року свої січові організації. Український Січовий Союз скликав здвиги “Січей” у Станіславі в 1910 році, Снятині в 1912 році, у Львові в 1914 році (спільно з “Соколом-Батьком”). За галицьким зразком організуються “Січі” на Буковині (С. Яричевський) від 1903 року, на Закарпатті – від 1920 року.

Спортові клуби організувала спершу університетська молодь, яка 1911 року заснувала спортове товариство “Україна” у Львові. Це товариство влаштовувало змагання з копаного м'яча з поляками, чехами, угорцями, німцями, легкої атлетики, дужання, ситківки, наколесництва та інші. 1911 року відбуваються І Запорізькі Ігрища (Львів), 1914 року – ІІ Запорізькі Ігрища. 1911 року О. Тисовський організує “Пласт”. 1912 року, за почином І. Чмоли, українські студенти Львівського Університету утворюють стрілецькі гуртки, проводять змагання зі стрільби. Спортові клуби існують у Перемишлі (“Сянова Чайка”), Тернополі та ін.

Завершенням праці всіх українських фізкультурників і грандіозною маніфестацією українства був другий крайовий (так званий шевченківський) здвиг 28 червня 1914 року у Львові (12000 учасників), де взяли участь “Сокіл-Батько”, Український Січовий Союз, спортові клуби, пластові гуртки, стрілецькі відділи (що у 1914 році створили легіон Українських Січових Стрільців). В 1914 році “Сокіл Батько” об'єднував 974 гнізда.

Під час визвольної боротьби 1917-20 рр. на Україні, не зважаючи на воєнний стан, голод, окупацію, фізична культура на всіх українських землях не замирала. По всій Україні були створені напіввійськові, напівспортові юнацькі загони, що відіграли чималу роль у визвольних змагання українського народу.

Після війни розвиток української фізичної культури на теренах, окупованих Польщею, Чехословаччиною й Румунією, затримувався владою, яка намагалася ввести фізичне виховання українців у рамки своїх державних спортових і фізкультурних товариств. Але українська громада увесь час уперто боролася за власні національні форми фізичної культури.

На українських землях під Польщею фізичне виховання молоді в школі, крім руханки (за шведською й данською системою з елементами німецької), включало в себе різноманітні заняття на свіжому повітрі влітку й зимою, мандри та таборування (організовані “Пластом”). Рівень фізичної культури порівняно з австрійською передвоєнною школою дуже зріс. Крім того, провідна українська установа “Рідна Школа” щороку влаштовувала великі здвиги шкільної молоді з дбайливо підготованими вправами та площі “Сокола Батька” у Львові та інших містах.

Після війни змагання проводить спершу шкільна (чоловічі й жіночі гуртки) й університетська молодь. Відновили свою діяльність “Соколи” (1928 р., голова М. Заячківський – 586 гнізд із близько 20000 членів; 1939 р., голова М. Хронов'ят, - в наслідок постійного тиску влади – до 300 гнізд із близько 35000 членів). В 1923 році “Сокіл Батько” відновив Запорізькі Ігрища, він же проводив третій крайових здвиг в 1934 році. Відновлюють свою працю також “Січі”, а коли влада заборонила їх діяльність в 1924 році, Роман Дашкевич заклав заміст них в 1925 році “Луги”, що мали у Львові рухівню й Луговий майдан (1934); під тиском обставин “Луг” статутом 1932 року змушений був підпорядкуватися контролю державного Уряду Фізичного Виховання й відмовитися від ведення протипожежної справи. В 1939 році “Луги” налічували 805 товариств і до 50000 членів, проводили окружні і крайові здвиги. Постали нові спортові клуби, товариства, секції (чоловічі й жіночі): у Львові Карпатський Лещетарський Клуб (КЛК) із провінційними клітинами (1936 р. – 15), Ситкарів (ЛКС), Український Студентський Спортовий Клуб (УССК); засноване туристично-краєзнавче товариство “Плай”, “Мета”, “Стріла”, та ін., ловецьке товариство “Тур”, в Перемишлі – “Сян”, у Станіславі – “Пролом”, у Стрию – “Скала”, “Орлів”, “Каменярів” і багато інших – з перевагою копаного м'яча, рідше з іншими ділянками спорту.

Такий активний розвиток потребував утворення керівної організації для планування праці. Спортова секція “Сокола Батька” й спортові клуби створили 1925 року Український Спортовий Союз (УСС) (голови: О. Навроцький, Є. Савшак, Б. Гнатевич, С. Дмоховський, Б. Макарушка, С. Шухевич, О. Радловський), який проводив окружні й крайові змагання, курси та вишкільні табори, завів загальне точкування “Відзнаку фізичної вправності” (1934-39 рр.), видавав настанови, журнали, організував медичний контроль. Одностороннє захоплення молоді копаним м'ячем спричинило в 1928 році розкол в УСС, бо частина клубів (“Україна”, “Сян”, “Пролом” та ін.) вступила до польського Zwiazku Piłki Nożnej, а згодом гаківки, наколесництва, боксу. В 1932-33 роках УСС закладає товариства та секції (в основному в селах) й фізкультурною роботою збуджує національну свідомість мас. У наслідок цього влада готує заборону УСС і спортового життя клубів, що не були під контролем держави. В 1938-39 роках влада намагається відібрати у “Сокола Батька” його площу, але спортове життя розвивається дальше. УСС на перший план ставить масовий спорт й ігри, легку атлетику, плавання , зимові види спорту, бокс та інші, добиваючись щораз більших успіхів: у 1939 році існує понад 200 клубів, секцій, відділів, із понад 3000 змагунів в різних ділянках спорту. Запорізькі Ігрища 1939 року були завершенням праці, яка підтримувалася громадою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості розвитку фізичної культури і спорту в Східній Україні у ХІХ-ХХ ст.	\|	Особливості спортивного руху в Закарпатті та Буковині у першій третині ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.067 сек.