• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Діяльність корпорацій на фінансовому ринку

1. Фінансовий ринок, його сегменти та основні учасники. Роль корпорацій на фінансовому ринку.

2. Операції з корпоративними цінними паперами на фондовому ринку.

3. Формування та розвиток ринку корпоративних цінних паперів в Україні.

Основні терміни і поняття:фінансовий ринок, первинний фондовий ринок, вторинний ринок цінних паперів, місткість фінансового ринку, структуризація та сегментація фінансового ринку, учасники фінансового ринку, емісія цінних паперів, розміщення цінних паперів, серед, адеррайтинг шляхом фірмового зобов’язання, андерайтинг за принципом найкращих умов на ринку, подрібнення акцій, консолідація акцій, рефінансування облігацій, етапи розвитку фондового ринку України

1. Фінансовий ринок, його сегменти та основні учасники. Роль корпорацій на фінансовому ринку

Фінансовий ринок – це економічні та правові відносини між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу вільних грошових засобів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньогалузевого і міжгалузевого переливу фінансових ресурсів.

З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою окремих самостійних ринків (сегментів), у кожному з яких виділяють конкретні види фінансових активів.

Основна роль фінансового ринку в сучасній ринковій еко­номіці – акумуляція заощаджень одних економічних суб'єктів та ефективний розподіл їх у вигляді інвес­тицій серед інших для створення нового капіталу, або трансфор­мація заощаджень в інвестиції за допомогою фінансових інструментів.

В основі первинного поділу (структуризації) фінансового ринку лежить певна група фінансових активів. Це пояснюється тим, що саме фінансовий актив визначає зміст поняття «фінансового ринку». Тоді структура фінансового ринку набуває наступного вигляду: грошовий ринок, ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, валютний ринок, ринок дорогоцінних металів і каміння, страховий ринок, ринок інструментів нерухомості. Кожен із вказаних сегментів фінансового ринку є самостійною ланкою національного фінансового ринку. Для кожного сегмента фінансового ринку характерна своя специфіка, особливості функціонування, власні правила укладання угод із фінансовими активами тощо. Для розвитку означених структурних сегментів фінансового ринку в регіонах країни повинна створюватись відповідна інфраструктура.

В основі вторинного поділу (сегментації) фінансового ринку лежить певний вид фінансових активів. Так, кожен виділений структурний сегмент фінансового ринку можна розбити на окремі сектори (мікросегменти). В основу виділення того чи іншого сектора покладено конкретний вид фінансового активу: конкретна послуга (як товар); ф’ючерс; акція конкретного емітента; золото, діаманти тощо. Наприклад, ринок цінних паперів поділяється на такі сегменти: ринок корпоративних; державних; муніципальних цінних паперів; ринок інших видів цінних паперів та деривативів. Один і той самий фінансовий актив може бути товаром декількох ринків. Наприклад, кредит у гривнях – це об’єкт діяльності грошового, кредитного, а також валютного ринку.

Сегментація також передбачає визначення меж територіальних ділянок ринку. З цією метою він розбивається на географічні зони (країна, регіон, район, область, місто, населений пункт). Критерії сегментації фінансового ринку: види фінансових активів (інструментів, послуг); галузева приналежність споживачів; місцезнаходження споживачів; оцінка й прогнозування фінансового стану та кредитоспроможності споживачів. При виборі оптимальних сегментів ринку перевага надається великим сегментам, сегментам з чітко окресленими межами, фінансовою стабільністю, сегментам з інтенсивним розвитком попиту на фінансові послуги.

Процес переливу фінансових ресурсів з одного сегмента РФП на інший називається сек’юритизацією, наприклад, переміщення операцій з ринку позик на фондовий ринок (ринок облігацій), тобто зниження витрат по залученню кредитів.

Загальна структура фінансового ринку відображена на рис. 2.1.

Загальна структура фінансового ринку

Рис. 2.1. Структуризація і сегментація фінансового ринку (за групою та видами фінансових активів)

За ступенем організованості кожен сегмент фінансового ринку можна поділити на організований і неорганізований. Певні сегменти фінансового ринку (наприклад, ринок цінних паперів та валютний) можуть поділятися на біржові та позабіржові.

Організований (біржовий) фінансовий ринок функціонує за визначеними правилами, встановленими спеціальними фінансовими установами: банками, ломбардами та фінансовими біржами (фондовою, валютною, дорогоцінних металів і каміння тощо). Неорганізований (позабіржовий або «вуличний») фінансовий ринок є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші різноманітні фінансові інститути, фізичні та юридичні особи. Цей ринок охоплює ринок операцій з фінансовими активами (цінними паперами, валютою) поза біржею.

За характером руху фінансових інструментів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний (тут мова йде виключно про фондові інструменти). Первинний ринок характеризує ринок цінних паперів, на якому здійснюється первинне розміщення їх емісії. Вторинний ринок характеризує ринок, де постійно обертаються цінні папери, які раніше були продані на первинному ринку. Вторинний ринок охоплює переважну частину біржового і позабіржового обороту цінних паперів. Однією із основних функцій вторинного ринку є встановлення реальної ринкової ціни (курсової вартості) на окремі цінні папери, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів і умови емісії.

Фінансовий ринок є об'єктом управління з боку держави. Як об'єкт управління він характеризується такими парамет­рами:

1) місткістю і кон'юнктурою ринку;

2) збалансованістю попиту і пропозиції на фінансові ін­струменти;

3) умовами їх реалізації;

4) рівнем фінансового ризику й дохідністю цінних паперів.

Під місткістю фінансового ринкурозуміють річний (місячний) обсяг продажу певного виду цінних паперів за по­точного співвідношення попиту й пропозиції на нього.

Попит і пропозиція мають перебувати у динамічному розви­тку, який забезпечує сприятливу реалізацію запропонованих на ринку фінансових інструментів при одночасному задоволенні попиту на них. На розвиненому фондовому ринку фінансові ак­тиви мають часто більшу ліквідність, ніж; багато промислових товарів, їх можна одразу ж купити й продати, що створює сприятливі умови для «гри» на зростання або зниження курсів цінних паперів. Тому один і той самий суб'єкт фінансового рин­ку може виступати в ролі продавця або покупця цінних паперів (через укладання строкових контрактів-опціонів і ф'ючерсів).

Між ризиком і дохідністю цінних паперів існує прямий зв'язок. Чим ризикованіший цінний папір (наприклад акція «молодої» компанії), тим вищим має бути очікуваний за ним дохід.

На ринках діють суб’єкти ринку (продавці–посередники–покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від стратегічної мети, яку він поставив перед собою.

Суб’єкти фінансового ринку – це юридичні та фізичні особи, а також фінансові інститути, які беруть участь в торговельній діяльності на фінансовому ринку, у діяльності щодо надання і отримання різноманітних фінансових послуг.

У ролі суб'єктів фінансового ринку з правової точки зору виступають індивідуальні, інституціональні учасники та орга­ни державного регулювання.

Індивідуальні учасники — це фізичні особи, які мають певні права та зобов'язання на фінансовому ринку згідно з чинним законодавством. У цій ролі можуть виступати громадяни даної держави, особи без громадянства та іноземні громадяни.

Інституціональні учасники — це юридичні особи, які не є орга­нами державного регулювання. До них належать підприємства, організації, товариства, компанії, фонди тощо. Ці учасники мають відокремлене майно, характеризуються організаційною єдністю, мають змогу виступати від свого імені, наділені певними правами та обов'язками, мають розрахункові рахунки в банку та інше.

Особливе місце на фінансовому ринку посідають органи державного регулювання – це органи законодавчої (ВР), виконавчої (КМУ, Мінфін) та судової влади (суперечки, пов'язані з невиконанням зобов'язань за угодами між учасниками операцій на фінансо­вому ринку, вирішуються в господарському суді) та інші державні органи (НБУ). Обов'язковими для виконання учасниками фінансового ринку є нормативно-правові акти виконавчої влади, які видаються з метою регулювання окремих сегментів фінансового рин­ку, захисту прав учасників ринку (Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку).

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. Комісія щорічно доповідає Президентові України про стан розвитку фондового ринку. ДКЦПФР у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням “Про ДКЦПФР”.

ДКЦПФР відповідно до покладених на неї завдань:

- встановлює вимоги щодо випуску (емісії) та обігу цінних паперів та їх похідних, а також установлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск;

- встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів;

- видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

- здійснює реєстрацію випуску цінних паперів та інформації про їх випуск, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів, що є в обігу на території України;

- встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;

- реєструє правила функціонування організаційно-оформлених ринків цінних паперів;

- встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, анулює ці дозволи (ліцензії) в разі порушення вимог законодавства про цінні папери, визначає перелік відомостей, які повинні подавати торговці цінними паперами протягом строку дії дозволу;

- встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж та позабіржових торговельно-інформаційних систем, а також саморегулівних організацій, що створюються особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

- встановлює порядок здійснення професійної діяльності іноземними суб’єктами на ринку цінних паперів;

- встановлює порядок подання звітності учасниками фондового ринку;

- бере участь у розробленні та вносить на розгляд у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку фондового ринку, а також бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорів України, здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, віднесених до її компетенції;

- роз’яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери і застосовує заходи впливу у разі його порушення;

- координує роботу щодо підготовки фахівців з питань фондового ринку, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, проводить сертифікацію фахівців з питань фондового ринку;

- нформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ринку цінних паперів.

Суб'єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника та інвестора. А фінансові інститути відіграють на цьому ринку роль посередника.

Позичальники – це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб'єктів для розвитку своєї діяльності.

Інвестори – громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які прий­мають рішення про вкладання особистих, позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування.

Фінансові інститути – це посередники, які забезпе­чують зустріч інвестора і позичальника. До них нале­жать: банківські установи (емісійні, комерційні, інвести­ційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки), а також спеці­алізовані небанківські кредитні інститути (кредитні спілки, каси взаємної допомоги, ломбарди, факторингові та лізингові компанії) і контрактні фінансові інститути (інвестиційні трасти, фонди й компанії, пенсійні фонди, страхові компанії).

Головними суб'єктами фінансового ринку є домашні господарства, фірми і підприємства, фінансові інститути і держава.

Домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх майбутніх потреб. Домогосподарству належить надзвичайно важлива роль у системі ринку фінансових послуг, адже сфера фінансів домашніх господарств є складовою частиною фінансової системи країни. Таким чином, частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Господарюючі суб’єкти характеризуються системою руху фінансових ресурсів підприємств, що пов’язана з тими відносинами, які спрямовані на формування, розподіл та використання фондів, що забезпечують господарську діяльність, виробництво та соціальний розвиток.

Світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб’єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як: індивідуально-трудова діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації; об’єднання; господарські товариства; асоціації; консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння; товариства; корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб’єктами як ринкової економіки, так і учасниками ринку фінансових послуг.

Держава на фінансовому ринку посідає окреме місце. Вона може виступати позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання, та інвестором, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання. Але держава також на фінансовому ринку виконує специфічну і дуже важливу функцію – регулювання. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, ва­лютним курсом.

Місцеві органи влади характеризуються фінансовими відносинами, які пов’язані з іншими суб’єктами фінансового ринку через формування місцевих бюджетів, їх виконання і випуск муніципальних позик. Структура та обсяги випуску муніципальних позик залежить від грошової та фінансової ситуації регіонів, їх матеріального багатства і економічного стану країни.

Учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Емітентицінних паперів – юридичні, а у випадках, передбачених законом, фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів для свого розвитку і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.

Інвестори – фізичні, юридичні особи та інституційні інвестори, які придбавають цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного законодавства.

Основними інституційними інвесторами на фінансовому ринку в цілому та України, зокрема, є інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди, компанії, трасти), довірчі товариства, страхові компанії, пенсійні фонди.

Фінансові посередники на ринку цінних паперів – це такі фінансові організації, які надають в процесі взаємодії з цінними паперами посередницькі послуги.

Роль фінансових посередників досить важлива і вигідна як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного пошуку, зменшує ризик неповернення позики, що впливає на зростання процентного доходу заощаджувача. Існують різні види фінансових посередників. Найчастіше їх класифікують так:

1. Банківська система (дворівнева), представлена універсальними та спеціалізованими банками, а також ощадні та кредитні асоціації.

2. Небанківські кредитні інститути – кредитні спілки, каси взаємної допомоги, ломбарди, факторингові компанії, лізингові компанії.

3. Контрактні фінансові інститути – інвестиційні трасти, фонди та компанії, пенсійні фонди, страхові компанії.

Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів – це учасники, які виконують окремі важливі, але допоміжні за своїм характером функції. До них належать:

- депозитарії цінних паперів (спеціалізуються на виконанні функцій збереження паперів) – Національний депозитарій України, Міжрегіональний фондовий союз, зберігачами можуть бути банки;

- клірингово-розрахункові установи (спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення умов операцій купівлі-продажу цінних паперів, проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та цінних паперів, здійснення постачання цінних паперів з одних рахунків на інші) – клірингово-розрахункові підрозділи фондової біржі, Національний депозитарій України;

- трастові інститути (основна функція – довірче управління, головним чином, грошовими коштами та цінними паперами, що знаходяться у власності різних інститутів та індивідів) – довірчі товариства;

- агенти з трансферту та реєстратори (інститути, які виконують функції “нагляду” за процесами переходу права власності на випущені цінні папери) – банки та реєстратори;

- продавці ринкової інформації (інститути, які спеціалізуються по наданню послуг по обробці і розповсюдженню ринкової інформації про види цінних паперів, що знаходяться в обігу, поточних курсах, а також складанню аналітичних оглядів подій та тенденцій на ринку цінних паперів, звітів емітентів) – інформаційні компанії.

У сучасних умовах до інститутів інфраструктури фінансового ринку належать такі структурні утворення: фондові та валютні біржі, позабіржові системи, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційні дилери та андеррайтери, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв’язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії та інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, депозитарії, реєстратори цінних паперів, рейтингові агентства, інформаційно-аналітичні та консалтингові компанії, консультативні центри, розрахунково-клірингові установи.

За допомогою інститутів інфраструктури відбувається забезпечення стабільного функціонування ринку, купівля-продаж фінансових активів на постійній та впорядкованій основі, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку і підтримка єдиного інформаційного простору для всіх його учасників.

Наявність фінансового ринку нерозривно пов’язана з присутністю в національному господарстві реальних власників, які мають повну фінансову самостійність і несуть відповідальність за результати підприємницької діяльності. Тільки такі незалежні власники здатні укладати договори на фінансовому ринку і пред'являти попит на фондові інструменти в обмін на гроші.

У промислово розвинутих країнах в ролі інституційних власників виступають акціонерні компанії (корпорації). Взаємодія між корпорацією і фінансовим ринком представлена на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Грошові потоки між корпорацією та фінансовим ринком

1. Емісія цінних паперів для залучення грошових коштів.

2. Грошові кошти, залучені за рахунок емісії цінних паперів.

3. Грошові кошти, що генеруються активами.

4. Податки і збори на користь держави.

5. Дивіденди і проценти, що виплачуються інвесторам і кредиторам.

6. Після сплати податків, дивідендів і процентів частина коштів реінвестується в активи корпорації.

7. Комісійна винагорода, яка має бути сплачена фінансо­вим посередникам (може сплачуватися готівкою).

Корпорація — один з найактивніших суб’єктів фінансового ринку; вона відіграє на ньому роль як великого емітента цінних паперів, так і роль інвестора, вкладаючи свої вільні кошти в цінні папери, що обертаються на ринку. У корпорації емісійна діяльність превалює над інвестиційною, тому вона є нетто-позичальником на фінансовому ринку. Це основоположний принцип теми, який слід твердо засвоїти.

Корпорація активно функціонує в усіх сферах фінансового ринку — на фондовому та грошовому ринках, на ринку банківських позичок. На фондовому ринку вона емітує довгострокові або безстрокові цінні папери з метою фінансування довгострокових проектів розвитку, на грошовому — короткострокові цінні папери для фінансування поточних потреб оборотного капіталу, на ринку банківських позик корпорація є позичальником короткострокового (інколи середньострокового) капіталу з метою покриття поточних потреб у оборотному капіталі.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
3. Адвокатська діяльність
4. Актове діловодство. Діяльність судів. Ведення актових книг
5. Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда.
6. Антимонопольна діяльність держави
7. Антимонопольна діяльність держави.
8. Аудиторська фірма — юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність.
9. Банки як учасники ринку цінних паперів
10. Банківська діяльність
11. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг
12. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг.

Переглядів: 2288