Структура грошового ринку та його інструменти

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Поділ грошового ринку на його сегменти можна представити за такими ознаками.

За видами фінансових інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців, виділяють три сегменти грошового ринку:

ринок позичкових зобов'язань,

ринок цінних паперів і валютний ринок.

Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки діють самостійно, проте обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно взаємодіють. Приміром, банки здатні легко переміщувати грошові кошти з одного ринку на інший, купувати і продавати усі види фінансових інструментів, випускати свої депозитні сертифікати з метою мобілізації коштів, щоб далі розмістити їх на ринку цінних паперів чи валютному ринку. Взаємодія ринків позичкових коштів і цінних паперів надійно забезпечує реалізацію права власності на використовувані грошові кошти і формує фінансові джерела економічного зростання, їх концентрацію і централізацію, розподіл і перерозподіл ресурсів між галузями економіки.

За інституційною ознакою важливим сегментом грошового ринку є ринок банківських кредитів. Виділення цього сегмента зумовлено тим, що банки мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші фінансові інститути. Банки акумулюють вільні кошти кредиторів, у процесі кредитної діяльності самі створюють депозитні грошові кошти, здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інститутів, а тому можуть мобілізувати і тимчасово використовувати їх вільні кошти.

Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних інститутів на грошовому ринку формують договірні (контрактні) фінансові інститути: страхові, лізингові, факторингові компанії; пенсійні фонди, ломбарди та інвестиційні фінансово-кредитні установи: фінансові компанії, кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо.

За характером зв'язку між кредиторами та позичальниками виділяють два сектори грошового ринку:

а) сектор прямого фінансування — відображає безпосередні зв'язки між продавцями і покупцями ринку; функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. При капітальному фінансуванні покупці використовують акції з метою залучення коштів у свій оборот; каналом запозичень покупці тимчасово залучають кошти у свій оборот, використовуючи для цього облігації та інші боргові папери. Для позичальників грошові кошти цього сектора розширюють можливості вибору найвигідніших запозичень і знижують ціни за користування позиками, продавцям надається можливість вибору найбільш надійного позичальника, що дозволяє уникати ризиків; загострення конкуренції на ринку запозичень примушує знижувати ціну і розширювати асортимент послуг;

б) сектор опосередкованого фінансування — відображає зв'язки між продавцями і покупцями, що реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, створює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами сектора опосередкованого фінансування є реалізація зв'язків, що потребують значних витрат, відповідного часу для вивчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо. На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одного боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з другого, набувають сили інтеграційні процеси і взаємопроникнення.

За функціональними ознаками грошовий ринок поділяють на відкритий, обліковий і міжбанківський (останні два розглядаються в слідуючих питаннях теми).

В економічній літературі грошовий ринок за економічним призначенням ресурсів поділяють на ринок грошей і ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий термін (до одного року), а на ринку капіталів — більше одного року. Такий поділ має умовний характер, адже запозичення грошей на строк до одного року зовсім не гарантує того, що наявний в обороті позичальника капітал не збільшиться протягом цього періоду. І навпаки, запозичення на строк більше року не гарантує того, що ці гроші не будуть використані для здійснення коротких платежів і не вплинуть на кон'юнктуру ринку грошей.

Інструменти грошового ринку.Інструментами грошового ринку є векселі, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, банківські акцепти та інші грошові сурогати.

Грошові сурогати — це будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку обертаються в основному боргові документи. Інструменти грошового ринку використовуються на основі ставки дисконтування.

Найбільш поширеними фінансовими інструментами вітчизняного грошового ринку є казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі.

Казначейські зобов'язання України — держані боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчують факт заборгованості Державного бюджету перед власником казначейського зобов'язання України, дають власнику право на отримання грошового доходу та погашаються відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Емісія казначейських зобов'язань є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями гарантується доходами Державного бюджету України.

На казначейські зобов'язання, що випущені у документарній формі, видається сертифікат. Рішення про розміщення казначейських зобов'язань, у якому передбачаються умови розміщення та погашення цінного папера, приймається згідно з Бюджетним кодексом України. Порядок визначення вартості продажу під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов'язаннями визначаються ДКЦПФР разом з НБУ.

Казначейські зобов'язання мають два основні способи отримання доходів (як і облігації). Перший спосіб полягає в тому, що інвестор може придбати казначейські зобов'язання держави, ставши його власником до моменту погашення даного цінного папера. Коли дата погашення настає, власник такого зобов'язання надає його, або інший документ, що підтверджує право власності на нього, і отримує певну суму готівкою.

Суть другого способу полягає в тому, що власник казначейського зобов'язання держави може забажати продати такий вид державних цінних паперів до настання терміну їх погашення. На таке рішення можуть вплинути різні чинники, але у такому випадку ціна даного папера повинна відображати: дохідність казначейського зобов'язання за період володіння даним цінним папером; суму, позичену державі під час придбання казначейського зобов'язання; при зміні кон'юнктури ринку державних цінних паперів — ринкову різницю між вартістю казначейського зобов'язання на момент придбання і ринковою вартістю в момент його продажу. Отже, прибутковість казначейських зобов'язань держави залежить від таких чинників:

— номінальної вартості даного цінного папера;

— дохідності цінного папера (відсотків на нього);

— строку, що залишається до його погашення;

— змін ринкової кон'юнктури тощо.

Портфель казначейських зобов'язань, випуск яких здійснюється державою, — це сукупність різних видів зобов'язань Казначейства України, що систематизовані таким чином, щоб диверсифікувати ризик і отримувати стабільний дохід. Формування портфеля відбувається на основі дохідності, безпечності і ліквідності. Портфель державних цінних паперів поряд з портфелем акцій, облігацій та інших цінних паперів формує інвестиційний портфель. Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених за довгостроковими та середньостроковими зобов'язаннями — Кабміном України, а за короткостроковими — Мінфіном України.

Ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі плином встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Угода про перепродаж: — контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обов'язковим викупом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, «РЕПО»).

Банківський акцепт — форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Євродолари — доларові депозити, розміщені за межами США.

Невід'ємною частиною ділового життя суспільства був і є вексельний обіг. Вексель виконує дві функції:

1) є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов'язання (оплатити куплений товар, повернути отриману позику тощо);

2) служить інструментом грошових розрахунків, так як є різновидом кредитних грошей.

Незалежно від того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників вексельного обороту регулюються особливими нормами вексельного права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність та особливості функціонування грошового ринку	\|	Обліковий ринок і його особливості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.042 сек.