Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Помилки у логіці викладу.

ПРИЧИНИ ПОМИЛОК У ЛОГІЦІ ВИКЛАДУ:

1. Поєднання логічно несумісних слів (злюща баба-яга, а не злюща бабуся).

2. “Зайві” слова (плеоназми) (травень, а не травень місяць).

3. Заміна особової форми дієслова активного стану зворотним дієсловом (вибачте мені – вибачаюсь).

4. Неправильне чергування низки однорідних членів речення (письменники і поети).

5. Неправильне утворення аналітичних граматичних форм (найчастіше ступенів порівняння – самий найкрасивіший, більш виразніше).

6. Неправильна координація присудка із складеним підметом (дехто з нас знали).

7. Порушення порядку слів у реченні (Секретарка сиділа у приймальні, яку ми вперше бачили).

8. Вживання дієприслівникових зворотів на місці підрядних речень (Повернувшись у село, випускнику обіцяли роботу).

9. Неправильне використання сполучних засобів у складних реченнях

Отже, поняття “культура мови” містить чимало вимог, як-от: багатство словника, уміння говорити точно, уживаючи слова у властивому їм значенні, здатність говорити просто, доступно, логічно, не порушуючи змістових зв’язків між частинами висловлювання, вміле використання виражальних і зображувальних засобів, емоційність, вміння впливати на почуття, доречність, добирання засобів залежно від мети і сфери спілкування. Але, зрештою, усі ці комунікативні якості мовлення визначаються відповідністю до норм - лексичних, граматичних, стилістичних та ін.

3. Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

Лексичне і фразеологічне багатство української мови зафіксоване в словниках. Мовознавча наука, яка займається теорією і практикою укладання словників, називається лексикографією. Усі словники поділяються на два типи: енциклопедичні та лінгвістичні.

В енциклопедичних словниках розкривається зміст понять про предмети і явища, позначувані словами, наводяться різноманітні факти з усіх галузей життя, дані про видатних осіб тощо.

Наприклад, в енциклопедичному словнику «Українська мова» (К., 2000) подано відомості про українську мову та українське мовознавство, розкрито зміст основних понять лінгвістики, наведено дані про мовознавців і письменників, які зробили значний внесок у розвиток української мови чи її наукове дослідження.

У лінгвістичних словниках пояснюються слова в різних мовознавчих аспектах. Такі словники поділяються на одномовні, двомовні й багатомовні.

Серед одномовних словників важливе місце належить тлумачним, які пояснюють, тлумачать лексику. Найбільшим і найавторитетнішим словником цього виду є одинадцятитомний «Словник української мови» (К., 1970- 1980), який містить близько 135 тис. слів.

Фразеологізми тлумачаться у двотомному «Фразеологічному словнику української мови» (К., 1993), а іншомовні слова – у «Словнику іншомовних слів» (див., наприклад, К., 2000).

В етимологічних словниках слово розглядається з погляду його походження, розвитку в мові та зв’язку зі спорід­неними словами інших мов. Семитомний «Етимологічний словник української мови» представлений поки що трьома томами (К., 1982, 1985, 1989), інші готуються до друку.

Історичні словники фіксують лексику попередніх періодів розвитку української мови. Словників цього виду в українській лінгвістиці, на жаль, небагато, серед них – «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» (К., 1977- 1978), шість випусків «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.» (Львів, 1994-1999).

Поширеними є орфографічні словники, які подають правильне написання слів. Сучасний стан розвитку літературної мови відображає академічний «Орфографічний словник української мови» (К., 1994), який налічує близько 120 тис. одиниць. Нормативну вимову слів шляхом запису їх у фонетичній транскрипції відбивають орфоепічні словники (див. зокрема «Орфоепічний словник». – К., 1983).

Синонімам, антонімам і паронімам української мови присвячено такі словники:

1. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

2. Деркач П.М. Короткий словник синонімів української мови. – Львів та ін., 1993.

3. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К., 1993.

4. Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів. – К., 1988.

5. Полюга Л.М. Словник антонімів. – К., 1987.

6. Словник синонімів української мови: У 2 т. – К., 2001.

Серед двомовних словників виділяються насамперед перекладні, наприклад, українсько-російські та російсько-українські, українсько-англійські й англійсько-українські та багато інших. Перекладні словники бувають і багато­мовними.

Для того щоб засвоїти норми української літературної мови, оволодіти українською лексикою, вміти користуватися стилістичним багатством мови, потрібно систематично читати найрізноманітнішу літературу — художню, публіцистичну, соціально-економічну, наукову тощо. Крім цього, необхідно звертатися до словників, які дають певну інформацію щодо особливостей та правил використання мовних засобів. Словники відіграють величезну роль у піднесенні культури мови, адже вони радять мовцеві, як правильно, як краще висловити свою думку. М. Рильський слушно зауважував: "Неможливо уявити собі культурну людину, яка б не мала потреби в словнику, ніколи не заглядала до нього, ніколи ним не користувалась".

Теорія і практика укладання словників називається лексикографією (від грецьк. lexis — слово, вираз і grapho — пишу), а щодо словників може вживатися синонімічна назва — лексикографічні джерела. Розрізняють словники понятійно-довідкового характеру — енциклопедичні й власне мовні — лінгвістичні (або філологічні).

Енциклопедичний словник містить найважливіші відомості про ту чи іншу галузь людських знань, про найважливіші події, явища, про найвідоміших осіб. У такому словнику розкриваються не значення й особливості вживання слів, а поняття. Тому до енциклопедичного словника входять, як правило, іменники (власні та загальні назви). Енциклопедичні словники можуть містити ілюстрації, карти, схеми, таблиці.

Найвідомішими українськими енциклопедичними джерелами є "Українська радянська енциклопедія" (у 12 т. — К., 1977-1985), "Український радянський енциклопедичний словник" (у 3 т. — К., 1986 1987), "Українська літературна енциклопедія".

Серед філологічних словників виділяють словники дво- та багатомовні (перекладні) і словники одномовні. Філологічні одномовні словники пояснюють українську лексику під певним кутом зору. До одномовних словників належать: 1) тлумачні; 2) іншомовних слів; 3) орфоепічні; 4) орфографічні; 5) міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, омонімічні, паронімічні); 6) фразеологічні; 7) термінологічні; 8) словники мовних труднощів.

Тлумачні словники мають на меті роз'яснити значення і показати використання слів сучасної української мови. Найвищим досягненням української лексикографії вважається одинадцятитомний "Словник української мови" (1971-1980). Він містить близько 135 тис. слів. Статті цього словника містять докладну інформацію про значення, граматичні характеристики, стилістичне забарвлення слів, а також приклади використання слів у літературній мові.

У 2001 р. побачив світ однотомний "Великий тлумачний словник сучасної української мови", який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. української мови", який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. У ньому, крім загальновживаної лексики, подані терміни сучасної науки і техніки, слова, що позначають явища і реалії виробничого, культурного і побутового життя українського народу, а також архаїзми, діалектизми, понижені, жаргонні слова. Словник фіксує слова, які поповнили українську лексику в останнє десятиліття. У словникових статтях розкривається значення слів, дається їхня граматична та стилістична характеристика.

До орфографічних словників вносяться найпоширеніші слова, які можуть становити труднощі при написанні. Всі слова подаються в певних початкових формах. Словник містить також додаткові форми, наприклад форму родового, давального, орудного відмінка однини іменників, форми минулого часу дієслова тощо.

Орфоепічні словники наводять відомості про наголошування слів і їхню правильну вимову, тобто характеризують звуки та їх зміни у певних фонетичних умовах.

Словники синонімів фіксують синоніми, тобто слова тотожні або близькі за значенням. У таких словниках наводяться значення слів, що утворюють синонімічний ряд, фіксуються особливості їх сполучення, стилістичне забарвлення, сфера вживання, даються приклади вживання кожного із синонімів у текстах.

У паронімічному словнику дається тлумачення паронімів, тобто слів, що мають подібне звучання, але розрізняються за значенням. У словниковій статті також подаються слова, з якими сполучається кожний із паронімів, наводяться приклади вживання паронімів у текстах.

Словники антонімів розкривають значення антонімів — слів із протилежним значенням.

У словниках-довідниках правильного слововживання розглядаються складні випадки написання і наголошування слів, лексичної й синтаксичної сполучуваності, розмежування паронімів і синонімів, особливості вибору граматичних форм. До таких словників належать, наприклад, "Словник-довідник з культури української мови" (Львів, 1996), "Словник-довідник з українського літературного слововживання" С.Головащука (К., 2000).

Словники відіграють величезну роль у піднесенні культури мови. Вони повинні бути настільними книгами будь-якої людини, яка дбає про мову і прагне вдосконалити свої мовні знання і навички.


Читайте також:

  1. D. Помилки та пропуски.
  2. Вибір остаточного варіанта плану лекції. Робота над формою викладу.
  3. Визначення середньої і граничної помилки репрезентативності.
  4. Визначення середньої і граничної помилки репрезентативності.
  5. Знайдіть помилки у відповідності букв і цифр і виправте їх (А-…,Б-…,): вказати цифру помилкової ідеї
  6. Логічні помилки у пізнанні
  7. Логічні помилки, що трапляються в категоричних силогізмах.
  8. Логічні правила і помилки щодо аргументів.
  9. Логічні правила й помилки щодо демонстрації.
  10. ПОМИЛКИ В КОНСУЛЬТУВАННІ
  11. Помилки в облікових регістрах та способи їх виправлення
  12. Помилки вибірки.




Переглядів: 3095

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Комунікативні ознаки культури мовлення. | Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.