• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Морські простори, що утворюють державну територію.

а) Внутрішні морські води і їхній правовий режим

Внутрішні морські води є частиною території відпо­відної держави, на яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі.

Правовий режим внутрішніх морських вод регулю­ється Конституцією України, Кодексом торгового мо­реплавання України, Законом України „Про держав­ний кордон України” й ін­ших законодавчих актів, а також нормативно-правови­ми актами підзаконного характеру.

До внутрішніх вод входять: води морських портів, заток, бухт, губ, лиманів, історичні води, а також води, розташовані в бік берега від вихідних ліній, прийнятих для відліку територіальних вод.

Правовий режим морських портів в основному ре­гулюється нормами національного права. В Україні пра­вовий режим портів установлений розділом IV „Мор­ський порт” Кодексу торгового мореплавання України (КТМ). У відповідності зі статтею 73 КТМ морський порт є державним транспортним підприємством, при­значеним для обслуговування суден, пасажирів і ван­тажів на відведених порту території й акваторії, а та­кож перевезення вантажів і пасажирів на приналежних порту суднах. В Україні порти бувають торгові, рибні і спеціалізовані.

Крім того, розрізняють порти відкриті і закриті. При­бережні держави відчиняють для заходу іноземних су­ден деякі торгові порти. Причому питання про те, які з портів повинні бути відкриті, належить до виняткової компетенції держави. Для відвідання відкритих портів, як правило, не потрібно запитувати дозвіл прибережної держави або повідомляти про це. У відкриті порти повинний бути забезпечений вільний доступ усіх суден незалежно від прапора і без будь-якої дискримінації.

У закриті порти захід іноземних суден піддається особливому регулюванню і тут установлюється дозвільна система заходу. Судно, що терпить лихо, може здійсни­ти захід у будь-який порт прибережної держави.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є обкреслені лінією, що проходить через найбільш від­далені убік моря, точки портових споруд. Конвенція ООН з морського права 1982 року наголошує на тому, що це повинні бути постійні портові споруди (стаття 11 Конвенції). До території порту належать відведені пор­ту землі, а також намиті, насипані або створені іншими технологічними засобами за рахунок території порту площі. Акваторією порту є відведені порту водяні про­стори. Територія й акваторія морського порту є держав­ною власністю і даються порту в користування (стаття 74 КТМ).

Іноземні невійськові судна можуть заходити у внут­рішні води тільки з дозволу прибережної держави і повинні додержуватися її законів.

Прибережна держава може встановлювати стосовно іноземних суден такі види правового режиму: а) націо­нальний режим (такий же, який дається своїм суднам); б) режим найбільшого сприяння (надання умов не гірших, ніж ті, якими користуються судна будь-якої тре­тьої держави); в) спеціальний режим (наприклад, для суден із ядерними силовими установками, що перево­зять отрутні, хімічні й інші матеріали).

На іноземні торгові судна, до яких звичайно відно­сять усі судна, крім військових і використовуваних для публічних цілей (охорона узбережжя, рибоохорона і т.д.), що знаходяться у внутрішніх морських водах прибереж­ної держави, поширюється карна, цивільна й адміністра­тивна юрисдикція прибережної держави.

В основі карної юрисдикції лежить загальне прави­ло про те, що оскільки внутрішні морські води є части­ною державної території, то злочини, скоєні на борту іноземних торгових суден, що знаходяться в межах цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці, частіше всього в силу двосторонніх угод, влади прибережної держави переважно утримуються від здійснення карної юрисдикції.

Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суд­нами полягає в тому, що судовою владою прибережної держави можуть розглядатися цивільні позови у від­ношенні іноземного торгового судна і майна, що знахо­диться на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути заявлені до судна в зв'язку з невиконанням контракту, заподіянням шкоди, рятуван­ням і т.п.

Адміністративна юрисдикція в основному базуєть­ся на нормах адміністративного права, що встановлю­ють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм іноземні судна як державні, так і приватно­власницькі, підлягають адміністративній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю, що належать до безпеки су­ден, охорони людського життя, допуску іноземців.

Інші правила встановлені для іноземних військових суден. Слід зазначити, що прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації заходження іноземних військових кораблів у внутрішні морські води і порти. У законодавстві більшості держав установле­ний дозвільний порядок заходження іноземних війсь­кових кораблів у внутрішні води і порти. Відповідно до цього порядку заінтересована держава дипломатич­ними каналами не пізніше визначеного терміну повин­на направити запит державі, у чиї торгові порти перед­бачається заходження її кораблів, і одержати на це відповідний дозвіл. Причому в запиті повинні бути за­значені цілі заходження, чисельність екіпажу і час пе­ребування в порту. Що стосується військових портів, то вони, як правило, закриті для відвідин іноземних вій­ськових суден. Особливий порядок перебування інозем­них військових суден у територіальному морі і внутрі­шніх водах, у тому числі в портах України, випливає зі змісту статей 13, 14, 15 і 34 Закону України „Про державний кордон України”.

Особовий склад військового корабля в іноземному пор­ту звільняється командиром корабля за узгодженням із місцевою владою, а у випадку порушення встановле­ного порядку, судну може бути запропоновано покину­ти порт і прибережні води держави, що приймає.

До внутрішніх вод держави належать морські бух­ти, затоки, лимани, береги яких належать одній держа­ві і ширина входу в які не перевищує 24 морські милі. У випадку якщо ширина входу в затоку перевищує 24 милі, то усередині затоки від берега до берега прово­диться пряма лінія в 24 милі довжиною таким чином, щоб нею обмежувався можливо більший простір. Водна територія, розташована усередині цієї лінії, є внутріш­німи водами.

Крім того, внутрішніми вважаються так звані „іс­торичні води”, перелік яких встановлюється урядом відповідної держави. До історичних вод звичайно на­лежать води деяких заток (незалежно від ширини вхо­ду), що у силу історичної традиції або міжнародного порядку вважаються внутрішніми водами прибережної держави. Історичними, наприклад, є: затока Петра Ве­ликого на Далекому Сході Російської Федерації (ши­рина входу більше 100 миль по лінії від гирла ріки Тюмень-Ула до мису Поворотний); Гудзонова затока в Канаді (50 миль), Габесська затока в Тунісі (50 миль), затока Делавер у США та ін.

Представляє інтерес точка зору канадського вченого Д. Фарана, який вважає, що головними критеріями для віднесення морських вод до історичних є такі:

а) виняткова влада і контроль над таким морсь­ким районом, включаючи вигнання іноземних суден із нього в разі потреби;

б) довге користування ним, хоча тривалість конкретного періоду залежить від обставин;

в) мовчазна згода інших держав, особливо тих, чиї інтереси можуть бути зачеплені даним статусом.

До складу внутрішніх вод входять озера і внутріш­ні моря. Якщо озера цілком оточені берегами однієї держави, то вони належать до державної території. Якщо ж вони оточені територією декількох держав, між цими державами практикується укладання угод про режим вод, що належать кожній із них. До таких озер нале­жать: Боденське озеро, оточене територією ФРН і Швей­царії, Женевське озеро між Францією і Швейцарією, Великі озера, які граничать із Канадою і США. При відсутності таких угод передбачається, що кордон ви­значається серединною лінією.

Практично такі ж правила належать до так званих внутрішніх (замкнутих) морів, оточених з усіх боків те­риторією однієї держави. Якщо ж таке море має в ото­ченні береги двох або більше країн, то суверенні права кожної з них поширюються тільки на його територіаль­ні води, а в центральній частині встановлюється режим відкритого моря. Таке має місце в Чорному морі. Після розпаду СРСР і утворення навколо Каспійського моря ряду незалежних держав постало питання про його поділ між Азербайджаном, Казахстаном, Росією і Туркменістаном, ускладнене наявністю значних родовищ нафти в надрах каспійсь­кого шельфу. Принципи такого поділу повинні стати предметом переговорів між заінтересованими держа­вами. Законодавство Російської Федерації (Закон РФ „Про державний кордон” 1993 року), у якому знайшла своє втілення радянська доктрина міжнародного права, відносить до внутрішніх вод РФ за аналогією з „істо­ричними затоками” сибірські моря: Карське, Лаптєвих, Східносибірське, Чукотське.

Отже, прибережна держава, здійснює у внутрішніх водах права, що випливають із суверенітету. Вона регулює су­дноплавство і рибальство, на цій території заборонено займатися яким-небудь промислом або науковими дослідженнями без дозволу компетентних органів прибе­режної держави. Слід звернути увагу на те, що Конвен­ція ООН з морського права 1982 року містить спеціальну статтю, 225, що регламентує надання допомоги дослід­ницьким суднам. Всі держави повинні приймати розум­ні норми, правила та процедури для сприяння і полег­шення морських наукових досліджень і в необхідних випадках для полегшення доступу у свої гавані мор­ським дослідницьким суднам.

б) Територіальне море (територіальні води) і його правовий режим

Територіальне море (територіальні води) – це мор­ський пояс, розташований уздовж берега або безпосеред­ньо за внутрішніми морськими водами прибережної держави і розташований під її повним суверенітетом. Острови, що знаходяться за межами територіального моря, мають своє власне територіальне море. Проте при­бережні установки і штучні острови територіальних вод не мають.

Кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль. Зі 134 прибережних держав 78 держав встановили 12-мильну зону (у тому числі Росія, Польща, Україна, Болгарія, Румунія, Куба, Франція, Іспанія, Португалія та ін.), 5 держав – у 6 миль ( у тому числі Греція, Туреччина та ін.), 2 держави – у 4 милі (Норвегія і Фінляндія), 20 держав – 3 милі (у тому числі Великобританія, ФРН, Нідерланди, Данія, Австралія та ін.). Водночас є держави, що встановили в односторон­ньому порядку ширину територіальних вод, що пе­ревищують ліміт, установлений Конвенцією ООН по морському праву 1982 року. Так, наприклад, Ангола встановила ширину територіальних вод у 20 миль, Нігерія і Того – 30 миль, Гамбія, Танзанія, Камерун, Ма­дагаскар – 50 миль, Мавританія – 70 миль. Є і більш великі претензії, які міжнародне право засуджує.

Існують три основних способи відліку територіаль­них вод:

1) від лінії найбільшого відливу уздовж берега прибережної держави;

2) якщо берегова лінія звивиста або порізана чи поблизу берега є ланцюг островів, може застосовувати­ся метод прямих вихідних ліній, що з'єднують най­більш виступаючі в море точки берега й островів;

3) від внутрішніх морських вод.

Зовнішнім кордоном територіального моря є лінія, кожна точка якої знаходиться від найближчої точки прямої вихідної лінії на відстані, рівній ширині тери­торіального моря (12 миль).

Бічний кордон територіальних вод суміжних держав, а також кордони територіального моря держав, що протилежать, відстань берегів, яких один від одного менша ніж на 24 (12+12) милі, визначається міжнародними договорами.

Суверенітет прибережної держави поширюється на водний простір територіального моря, повітряний прос­тір над ним, а також на поверхню дна і надра в цій зоні (стаття 1 Конвенції про територіальне море та прилег­лу зону 1958 року). Територіальне море є частиною те­риторії відповідної держави. Проте обсяг суверенних прав прибережної держави в територіальному морі дещо вужчий, ніж у внутрішніх водах. З обсягу правомочностей держави установлюється виняток – право мирно­го проходу. Невійськові судна всіх держав користують­ся правом мирного проходу через територіальне море.

У відповідності зі статтею 19 Конвенції з морського права прохід є мирним, якщо тільки ним не порушу­ється мир, добрий порядок або безпека прибережної дер­жави.

Прохід признається таким, що порушує „мир, добрий порядок і безпеку” прибережної держави, якщо судно здійснює:

а) погрозу силою або її застосування проти суве­ренітету, територіальної цілісності або політичної не­залежності прибережної держави або яким-небудь іншим чином з порушенням принципів міжнарод­ного права, втілених у Статуті ООН;

б) будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду;

в) будь-який акт, спрямований на збір інформації на шкоду обороні або безпеці прибережної держави;

г) будь-який акт пропаганди, що має за мету зазі­хання на оборону або безпеку прибережної держави;

ґ) підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого літального апарату;

д) підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого військового устрою;

е) навантаження або розвантаження будь-якого то­вару, посадка або висадження будь-якої особи всупереч митним, фіскальним, імміграційним або санітарним законам і правилам прибережної держави;

є) будь-який акт навмисного і серйозного забруд­нення всупереч діючій Конвенції;

ж) будь-яку рибальську діяльність;

з) проведення дослідницької або гідрографічної діяльності;

й) будь-який акт, спрямований на створення пере­шкод функціонуванню будь-яких систем зв'язку або будь-яких інших споруд або установок прибережної держави;

і) будь-яку іншу діяльність, що не має прямого відношення до проходу.

У відповідності зі статтею 13 Закону України „Про державний кордон України” прохід вважається мир­ним, якщо при цьому не порушується мир, а також пра­вопорядок і безпека України. Іноземні невійськові суд­на при здійсненні мирного проходу повинні випливати звичайним навігаційним курсом або курсом, рекомен­дованим компетентними органами України, а також морськими коридорами або схемами поділу прямуван­ня. Конвенція ООН з морського права 1982 року при­пускає можливість проходження морськими коридора­ми танкерам, суднам із ядерними двигунами або таким, що перевозять ядерні й інші небезпечні або отрутні за своєю природою матеріали. При цьому такі судна по­винні мати на борту документи і додержуватися особ­ливих запобіжних заходів. Морські коридори і схеми поділу прямування повинні бути ясно визначені прибе­режною державою і публікуватися на відповідних морських картах.

Особливий порядок проходу через територіальні води встановлений для військових кораблів. Визначення вій­ськового корабля дано в статті 29 Конвенції 1982 року. Під ним розуміється „судно, що належить до збройних сил якої-небудь держави, що має зовнішні знаки, які відрізняють такі судна його національності, що знахо­диться під командуванням офіцера, що перебуває на службі уряду даної держави і прізвище якого занесене у відповідний список військовий або еквівалентний йому документ, і яке має екіпаж, підпорядкований регуляр­ній військовій дисципліні”.

В Україні військові кораблі іноземних держав, а та­кож підводні човни здійснюють мирний прохід у тери­торіальному морі України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. При цьому підводні човни повинні плавати тільки на поверхні і під своїм прапором. Не­виконання перерахованих правил надає право компете­нтним органам України вимагати від порушника негай­но покинути територіальне море України. Це відпові­дає положенням статті 30 Конвенції 1982 року.

Слід також мати на увазі, що держава прапора від­повідає за будь-яку шкоду або збитки, завдані прибереж­ній державі в результаті недотримання військовим або іншим некомерційним судном правил прибережної держави щодо плавання в територіальному морі або по­ложень Конвенції 1982 року.

Слід зазначити, що конкретні питання, пов'язані з юрисдикцією прибережної держави у відношенні іно­земних суден, що здійснюють право мирного проходу, вирішуються в залежності від приналежності цих су­ден до класу військових кораблів, а також державних суден, експлуатованих у некомерційних цілях, або до класу торгових суден (підрозділи А, В, С розділу 3 час­тини II Конвенції ООН з морського права 1982 року). При цьому шкода і збитки, заподіяні кораблем-порушником, покриваються державою його прапора.

На борту іноземного торгового судна, що здійснює право мирного проходу, діють карна і цивільна юрис­дикція держави прапора судна, за винятком вилучень, встановлених у конвенційному порядку. У відповідності зі статтею 27 Конвенції ООН з морського права, карна юрисдикція здійснюється прибережною державою сто­совно злочину, вчиненого на борту іноземного торгово­го судна під час проходу через територіальне море, якщо:

1) наслідки злочину поширюються на прибереж­ну державу;

2) злочин порушує спокій у країні або добрий по­рядок у територіальному морі;

3) капітан судна, дипломатичний агент або кон­сульська посадова особа держави прапора судна зве­ртаються до місцевої влади з проханням про надан­ня допомоги;

4) прийняті заходи необхідні для припинення не­законної торгівлі наркотиками або психотропними речовинами.

Але не підлягає обмеженню право прибережної дер­жави приймати будь-які заходи для арешту або розслі­дування на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море, після його виходу з внутрішніх морських вод.

Проте у виняткових випадках, пов'язаних із нанесен­ням шкоди морському середовищу або порушенням ре­жиму виняткової економічної зони, Конвенція 1982 року передбачає умови втручання прибережної держави. У відповідності зі статтею 28 зазначеної конвенції:

а) прибережна держава не повинна зупиняти іно­земне судно, що проходить через територіальне море або змінювати його курс із метою здійснення цивіль­ної юрисдикції у відношенні особи, що знаходиться на борту судна;

б) прибережна держава може застосовувати у від­ношенні такого судна заходи стягнення або арешт у будь-якій цивільній справі тільки по зобов'язаннях або в силу відповідальності, прийнятої або наклика­ної на себе цим судном під час або для проходу його через води прибережної держави. При цьому ці об­меження не торкаються права прибережної держа­ви застосовувати заходи стягнення або арешт у ци­вільній справі у відношенні іноземного судна, що зна­ходиться на стоянці в територіальному морі або про­ходить через територіальне море після виходу з внут­рішніх вод.

Читайте також:

1. VIII. Реакції, в результаті яких утворюються високомолекулярні сполуки
2. Арбітражний збір та витрати сторін у Морській арбітражній комісії при ТПП України
3. Взаємодія йонів солі, що утворюються в результаті електролітичної дисоціації з молекулами води, називається гідролізом солі.
4. Вплив на державну фінансову безпеку чинників грошово-кредитної політики
5. Геьбман Іван Мазепа і його спроба відновити державну незалежність України
6. Декларація Народних зборів Західної України про державну владу на Західній Україні від 27 жовтня 1939 р.
7. Дія цього закону поширюється на державну реєстрацію всіх ю.о. незалежно від форми власності та підпорядкування, а також ф.о.- підприємців.
8. Загальні положення про Державну службу охорони при МВС України.
9. Злочини, що посягають на встановлений порядок збереження військових відомостей, що становлять державну таємницю.
10. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ, ЯКЕ МІСТИТЬ ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ
11. МОРСЬКІ ЗІРКИ, ЇЖАКИ, ЛІЛІЇ
12. МОРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ

Переглядів: 1835