Морські простори із міжнародним режимом регулювання.

а) Відкрите море і його правовий режим

За зовнішньою межею територіального моря знаходяться простори морів і океанів, що не входять до складу територіальних вод якої-небудь держави й утворюють відкрите море.

У статті 1 Конвенції про відкрите море 1958 року поняття „відкрите море” визначається як „усі частини моря, що не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води якої-небудь держави”. Конвенція ООН з морського права 1982 р. установила, що положення Частини VII („Відкрите море”) застосовуються до всіх частин моря, що не входять ні у виняткову економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води якої-небудь держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу (ст. 86).

Для характеристики відкритого моря необхідно виділити два критерії, що визначають його статус:

· Географічний – який характеризує відкрите море як частину просторів Світового океану, що не утворюють територію прибережної держави;

· Політичний – полягає в тому, що відкрите море не знаходиться під суверенітетом жодної з держав, усі держави мають право користуватися на засадах рівності відкритим морем у мирних цілях (свобода мореплавання, польотів наукових досліджень і т.д.).

У відповідності зі статтею 87 Конвенції ООН з морського права 1982 року всі держави, у тому числі й ті, що не мають виходу до моря, мають свободу відкритого моря, що включають ряд свобод на певну діяльність у відкритому морі – право на: а) свободу судноплавства; б) свободу польотів; в) свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи; г) свободу рибальства; д) свободу будувати штучні острови й інші установки, що допускаються міжнародним правом; е) свободу наукових досліджень.

Слід вказати, що зазначений перелік не є обмеженим.

У відкритому морі судно підпорядковується юрисдикції тієї держави, під прапором якої воно йде. Між державою і судном повинен існувати реальний зв'язок. Цього не можна сказати про практику використання так званих „зручних” прапорів (Панами, Ліберії, Кіпру, Швейцарії й ін.). На жаль, після проголошення незалежності України багато з її суден перейшли під „зручний” прапор, що приводить до поганих наслідків як для самої України, так і для українських моряків і членів їхніх сімей. Слід зазначити, що Конвенція ООН про умови реєстрації морських суден 1986 року обмежує подібну практику.

Судно, що плаває під прапорами двох і більше держав, дорівнюється до судна, що не має національності. Проте це не стосується суден, що плавають під прапором ООН і деяких інших міжнародних організацій.

Кожна держава самостійно визначає умови надання своєї національності суднам, правила реєстрації суден на її території і права судна ходити під її прапором (стаття 91 Конвенції 1982 року). При цьому кожна держава:

а) веде реєстр суден;

б) приймає юрисдикцію над кожним судном, що ходить під її прапором, і його екіпажем;

в) забезпечує контроль здатності суден до плавання;

г) забезпечує безпеку мореплавання, запобігає аварії.

Ні арешт, ні затримка суден не можуть бути зроблені у відкритому морі навіть у якості заходу розслідування по розпорядженню якої-небудь іншої влади, крім влади держави прапора судна.

Водночас у влади прибережної держави існує право переслідування по „гарячих слідах”. Це передбачено ст. 23 Конвенції про відкрите море 1958 року. Переслідування іноземного судна по „гарячих слідах” може бути вжито:

а) якщо компетентні влади прибережної держави мають достатні підстави вважати, що це судно порушило закони і правила цієї держави;

б) переслідування повинне початися тоді, коли іноземне судно або одна з його шлюпок знаходяться у внутрішніх водах, у територіальному морі або в прилеглій зоні держави, що переслідує, і може продовжуватися за межами територіального моря або прилеглої зони тільки за умови, якщо воно не переривається;

в) право переслідування припиняється, як тільки переслідуване судно входить у територіальне море своєї країни або третьої держави;

г) переслідування повинно бути почате після подачі зорового або світлового сигналу;

ґ) переслідування може здійснюватися тільки військовими кораблями або військовими літальними апаратами, або суднами й апаратами, що знаходяться на урядовій службі (наприклад, поліцейськими) і спеціально на це уповноваженими.

Право прокладання кабелів і трубопроводів у відкритому морі полягає в їхньому прокладанні по дну відкритого моря за межами континентального шельфу. При прокладанні підводних кабелів і трубопроводів держави повинні належним чином враховувати вже прокладені кабелі і трубопроводи. Зокрема, не повинні погіршуватися можливості їхнього ремонту. Одночасно передбачається відповідальність фізичних і юридичних осіб за заподіяння шкоди або ушкодження як власних, так і інших кабелів і трубопроводів.

При здійсненні свободи рибальства кожна держава повинна вживати необхідних заходів до збереження живих ресурсів моря.

б)Міжнародний район морського дна (Район)

Морське дно за межами континентального шельфу й економічної зони є територією з міжнародним режимом і утворює міжнародний район морського дна (далі – „Район” ). У відповідності зі статтею 1 Конвенції ООН з морського права 1982 року термін „Район” означає дно морів і океанів і його надра за межами національної юрисдикції. Виділення в просторах відкритого моря зони, що має юридичний статус міжнародного району морського дна стало найважливішою новелою в міжнародному морському праві.

Питання про встановлення режиму Району виник із досягненням технічних можливостей розробки глибоководних покладів природних ресурсів.

Оскільки національна юрисдикція прибережних держав у Світовому океані в юридичному значенні поширюється на морське дно і його надра в межах континентального шельфу, межами Району є зовнішні межі континентальних шельфів прибережних держав, іншими словами, це продовження дна і надр глибоководних районів морів і океанів за межами континентальних шельфів прибережних держав.

Правовий режим, а також порядок дослідження і видобутку ресурсів Району урегульований статтями 136-191 Конвенції ООН з морського права 1982 року, що включають такі розділи: „Принципи, що регулюють район”, „Освоєння ресурсів Району” і „Орган” (означаючий Міжнародний орган з морського дна).

Стаття 137 Конвенції ООН з морського права 1982 року встановлює, що жодна держава не може претендувати на суверенітет або здійснювати суверенні права стосовно будь-якої частини Району і його ресурсів. Район оголошений Конвенцією „загальною спадщиною людства” (стаття 136). Це означає, що права на ресурси Району належать усьому людству, від імені якого діє Міжнародний орган з морського дна.

Орган забезпечує справедливий розподіл фінансових та інших економічних вигод, одержуваних від діяльності в Районі, через відповідні механізми на недискримінаційній основі.

Район відкритий для використання винятково в мирних цілях усіма державами без будь-якої дискримінації.

Морські наукові дослідження в Районі здійснюються в мирних цілях і на благо всього людства.

У цьому аспекті „ресурси” Району означають усі тверді, рідкі і газоподібні мінеральні ресурси, включаючи поліметалічні конкреції, що знаходяться на морському дні Району або в його надрах будучи витягнуті з Району, розглядаються як „корисні копалини”.

Такі ресурси можуть бути відчужені відповідно до норм міжнародного права і правил, установлюваних Міжнародним органом з морського права, створюваним на підставі Конвенції 1982 року.

У розділі Конвенції, присвяченому функціям і повноваженням Органу, передбачається, що всі держави-учасниці Конвенції є членами Органу, що може створювати такі регіональні центри і відділення, які він вважає необхідними для здійснення своїх функцій.

Передбачено, зокрема, можливість розвідки і розроблення ресурсів Району здійснюється як спеціальним підрозділом Органу – Підприємством, так і окремими державами за договором з Органом. Підприємство безпосередньо здійснює діяльність у Районі, транспортування, переробку і збут мінералів. Орган має не тільки функції і повноваження, надані Конвенцією, але і повноваження, що розуміються, необхідні для його здійснення.

У рамках Органу засновані Асамблея, Рада і Секретаріат. Асамблея, що складається з усіх членів Органу, розглядається в якості вищого такого органу, перед якими звітують всі інші головні органи. Вона також обирає членів Ради, членів правління і генерального директора Підприємства.

Рада є виконавчою інституцією Органу. Вона, зокрема, контролює і координує виконання положень Конвенції з усіх питань і проблем у рамках компетенції Органу і звертає увагу Асамблеї на випадки недотримання таких положень.

Слід мати на увазі, що ні положення Конвенції, що стосуються Району, ні будь-які права, надані або здійснювані відповідно до неї, не торкаються правового статусу вод, що покривають Район, або правового статусу повітряного простору над цими водами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Морські простори, що утворюють державну територію.	\|	Морські простори із змішаним режимом регулювання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.