Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Морські простори із змішаним режимом регулювання.

а)Прилегла зона та її правовий режим

Прилегла зона – це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна дер­жава має право здійснювати контроль із метою недопу­щення порушень визначених правил (митних, фіскаль­них (податкових), імміграційних або санітарних). При­легла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах терито­рії або територіальних вод прибережної держави.

Історія виникнення таких зон починається ще з XVIII сторіччя, коли ширина територіального моря у переважного числа держав не перевищувала 3 миль. Саме тоді деякі держави в односторонньому порядку стали встановлювати спеціальні зони за межами територіаль­ного моря, у яких вони претендували на здійснення юрисдикції у відношенні іноземних суден, головним чи­ном із метою боротьби з контрабандою. Вперше 5-мильну митну зону оголосила Великобританія в 1736 році. У 1799 році 12-мильна митна зона була встановлена США, пізніше прилеглі зони були встановлені Францією, Бель­гією й іншими країнами. В основному вони були спря­мовані на припинення контрабанди, але в деяких випад­ках вже об'являлися фіскальні, санітарні й інші види прилеглих зон. З розвитком і інтенсифікацією торгово­го мореплавання багато держав почали укладати дво­сторонні і багатосторонні договори про прилеглу зону.

Кодифіковані норми про прилеглу зону вперше були встановлені в статті 24 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, а потім у статті 33 Конвенції ООН з морського права 1982 року.

Слід особливо зазначити те, що за своєю юридичною природою прилегла зона – це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Тому обидві зазначені конвенції містять положення про суто цільовий харак­тер прилеглої зони. Вона встановлюється тільки для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил, тобто, у точно визначених цілях, і розширення цих цілей, виходячи зі змісту положень конвенцій, не­припустимо. Отже, прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна; фіскальна; імміграційна; сані­тарна.

За Конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958 року ширина прилеглої зони не може пере­вищувати 12 морських миль від тих же вихідних ліній, від яких відміряється і територіальне море. Іншими словами, право на прилеглу зону мають ті держави, те­риторіальне море яких менше 12 миль (розмежування між суміжними державами проводиться по серединній лінії при відсутності угоди про інше). Конвенція з мор­ського права 1982 року містить два положення, відмін­них від профільної Конвенції 1958 року: по-перше, прилегла зона поширюється на відстань до 24 миль, що відраховуються від вихідних ліній; по-друге, у пункті 1 статті 33 опущене посилання на те, що прилегла зона є районом відкритого моря. Незважаючи на таке фактич­не її положення, остання зміна була пов'язана з розбіж­ностями на III Конференції ООН з морського права щодо статусу економічної зони, оскільки у випадку встанов­лення такої зони, прилегла зона буде перекрита нею.

Прилеглу (санітарну) зону встановили Аргентина, Ве­несуела, Індія; митну – Сирія, фіскальну – Індія, Юго­славія, Сирія; імміграційну – Індія, Португалія.

Українське законодавство не передбачає створення прилеглої зони.

Слід зазначити, що, незважаючи на обмеження видів прилеглих зон у Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, деякі прибережні держави на практиці почали встановлювати інші види таких зон (наприклад, зони безпеки, карної і цивільної юрисдик­ції, нейтралітету, запобігання забруднення, фортечні зони та ін.). У тих випадках, коли їхня ширина не переви­щувала разом із територіальним морем 12 морських миль, їхнє встановлення не викликало яких-небудь за­перечень, тому що мова фактично йшла про максимальне використання своїх прав прибережною державою. Після ж прийняття Конвенції з морського права 1982 року це, безумовно, є неправомірним.

б) Виняткова економічна зона

Інститут виняткової економічної зони є нововведен­ням у міжнародному морському праві. Його поява без­посередньо пов'язана з роботою 6-ї сесії III Конферен­ції ООН з морського права.

Однією з причин виникнення концепції економіч­ної зони, а потім і її правової регламентації, крім нау­ково-технічної революції, що відкрила реальні можли­вості видобування різноманітних живих і мінеральних ресурсів вдалині від берега і на великих глибинах, по­служило бажання знайти компроміс між більшістю держав, що притримуються 12-мильної межі територіальних вод, і порівняно невеличким числом держав, що наполягали на 200-мильній їхній межі.

У зв'язку з тим що в Женевських конвенціях з мор­ського права 1958 року не були вирішені такі питання, як ширина територіальних вод, закріплення в договір­ному порядку виняткової рибальської зони, визнання переважних прав прибережних держав на експлуата­цію живих ресурсів районів відкритого моря, що при­микають до їхніх територіальних вод, деякі держави в односторонньому порядку почали заявляти вимоги на територіальні води шириною до 200 морських миль. Початі спроби вирішити зазначені питання на перших двох конференціях з морського права не увінчалися успіхом і тому міжнародне співтовариство пішло назус­тріч багатьом державам, що розвиваються, які висуну­ли вимогу про встановлення 200-мильних економічних зон.

Відповідно до статті 55 Конвенції ООН з морського права 1982 року економічна зона являє собою район, що знаходиться за межами територіального моря і прилягає до нього. Ширина економічної зони не повинна пере­вищувати 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина терито­ріального моря. Таким чином, економічна зона містить у собі також простір територіального моря прибережної держави (200 миль = 12миль + 188 миль). У цьому відношенні представляє інтерес правовий режим цих просторів: у межах 12 миль територіального моря прибережна держава здійснює повний суверенітет, а частина економічної зони (188 миль), що залишилася, яка є відкритим морем, являє собою зону договірної юрис­дикції прибережної держави, що має суто цільовий ха­рактер.

Правовий режим виняткової економічної зони пе­редбачає права, юрисдикцію й обов'язки прибережної держави, яким кореспондують (відповідають) права й обов'язки, здійснювані в такій зоні іншими державами.

Прибережна держава у виключній економічній зоні здійснює:

а) суверенні права з метою розвідування, розроб­лення і зберігання природних ресурсів як живих, так і неживих, що знаходяться на дні, у його надрах і в його водах, що покривають, а також із метою керу­вання цими ресурсами, й стосовно інших видів діяль­ності з економічного розвідування і розроблення ресурсів зони (виробництво енергії шляхом викори­стання води, течій, вітру);

б) вправі споруджувати, а також дозволяти і ре­гулювати створення й експлуатацію штучних ост­ровів і установок, установлювати навколо них зони безпеки;

в) вправі визначати час і місця лову, установлюва­ти припустимий вилов живих ресурсів, встановлю­вати умови одержання ліцензій, стягувати збори;

г) здійснювати юрисдикцію стосовно створення штучних островів, установок і споруд;

ґ) дозволяти морські наукові дослідження;

д) вживати заходів із захисту морського середо­вища.

Слід пам'ятати, що суверенні права прибереж­ної держави на виняткову економічну зону не відмі­няють свобод відкритого моря, встановлених для всіх держав. Тому в економічній зоні всі держави ко­ристуються свободою судноплавства і польотів, про­кладки підводних кабелів і трубопроводів та ін. Держави при здійсненні своїх прав повинні враховувати суверенні права прибережної держави. Дер­жави, що не мають виходу до моря, із дозволу прибережної держави вправі брати участь на справедли­вій основі в експлуатації ресурсів зони. Як і континентальний шельф, виняткова економічна зона, у відповідності зі статтею 74 Конвенції з морсько­го права, може бути піддана делімітації між держава­ми з протилежними або суміжними узбережжями на основі угоди відповідно до норм міжнародного права, як це вказується в статті 38 Статуту Міжнародного Суду, і з дотриманням принципів справедливості.

 

в)Континентальний шельф

Континентальний шельф – це затоплена морем ча­стина материкової території.

Необхідність міжнародно-правового регулювання ре­жиму континентального шельфу є природним наслід­ком досягнень науки і науково-технічного прогресу. Континентальний шельф багатий нафтою, газом, у його надрах залягають залізо, марганець і т.п. Досягнення техніки дозволили почати ефективну експлуатацію надр і багатств континентального шельфу.

Відповідно до Конвенції 1958 року континентальний шельф – це морське дно (включаючи його надра), що простира­ється від зовнішньої межі територіального моря до вста­новлених міжнародним правом меж, над яким прибережна держава здійснює суверенні права з метою розві­дки і розроблення його природних багатств.

У результаті тривалих зусиль багатьох держав уда­лося виробити цілком нові положення у визначенні поняття континентального шельфу, що істотно відріз­няються від положень Женевської Конвенції 1958 року. Відповідно до п.1 статті 76 Конвенції ООН з морського права 1982 року „континентальний шельф прибереж­ної держави містить у собі морське дно і надра підвод­них районів, що простираються за межі її територіаль­ного моря на всьому протязі природного продовження її сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина тери­торіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простирається на таку відстань”.

Якщо підводна окраїна материка простягається за межі 200 миль, то зовнішній кордон континентального шельфу повинен знаходитись не дальше 350 миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.

Відповідно до пункту 3 цієї статті підводна окраїна материка включає продовження континентального ма­сиву, що знаходиться під водою, прибережної держави і складається з поверхні і надр шельфу, схилу і підйому. Вона не включає дна океану на великих глибинах, у тому числі його океанічні хребти або його надра. Вираз „не включають дна океану на великих глибинах” вва­жається недостатньо визначеним. Відповідно до при­йнятої на конференції термінології „глибоководними” вважаються абісальні райони морського дна, глибина над якими звичайно складає більше 3000 метрів. З цієї причини в шельф не включаються океанічні хребти, геологічна характеристика і структура яких відрізня­ється від характеристики континентального шельфу, оскільки такі хребти утворені океанічною корою. До цієї категорії належать серединно-океанічні хребти, що тягнуться на десятки тисяч миль в Атлантичному, Ти­хому й Індійському океанах.

Природні ресурси континентального шельфу вклю­чають мінеральні й інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, що належать до „сидячих видів”, тобто організми, що у період, коли можливий їхній промисел, або знаходяться в нерухомому стані на морському дні або під ним, або не здатні пересуватися, інакше як знаходячись у постійному фізичному контакті з морським дном або його надрами.

Слід враховувати, що права прибережної держави на континентальному шельфі не торкаються правового ста­тусу вод, які покривають, і повітряного простору над ним. Оскільки морський простір над континентальним ше­льфом продовжує залишатися відкритим морем, усі дер­жави мають право здійснювати судноплавство, польоти, рибальство, прокладати підводні кабелі і трубопроводи.

Водночас встановлений особливий режим розвіду­вання і розроблення природних ресурсів. Прибережна держава має право в цих цілях будувати відповідні спо­руди й установки, створювати навколо них зони безпе­ки (до 500 м). Здійснення прав прибережної держави не повинно обмежувати прав судноплавства й інших прав інших держав.

Прибережна держава також управі визначати траси для прокладки кабелів і трубопроводів, дозволяти бу­дувати установки і проводити бурильні роботи, споруд­жувати штучні острови.

Україна має суверенні права стосовно розвідування, розроблення і зберігання природних ресурсів, як живих, так і неживих, на морському дні, що утворює континен­тальний шельф України й у його надрах. Ці права реалізуються відповідно до законодавства України про кон­тинентальний шельф і Кодексом України про надра.

Відповідно до Кодексу України про надра 1994 року надра є виключною власністю народу України і дають­ся тільки в користування. Угоди або дії, що порушують право власності народу України на надра, є недійсними.

Ділянки континентального шельфу, як використо­вувані, так і не використовувані, входять у державний фонд надр.

Слід зазначити, що в Законі України „Про винятко­ву (морську) економічну зону України” хоча і йде мова про континентальний шельф як про ділянку морського дна, що знаходиться під юрисдикцією України, сам правовий режим континентального шельфу згадуєть­ся лише мимохідь. Це пов'язано з тим, що правовий режим виняткової (морської) економічної зони в ме­жах 200 миль дублює режим континентального шель­фу (що у свій час ледве не послужило приводом до скасування інституту континентального шельфу) із тією лише різницею, що природні ресурси континентально­го шельфу знаходяться на морському дні й у його над­рах, а природні ресурси економічної зони – у товщі води над морським дном.


Читайте також:

  1. Автоматичне регулювання.
  2. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
  3. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
  4. Антикризове регулювання.
  5. Арбітражний збір та витрати сторін у Морській арбітражній комісії при ТПП України
  6. Базельського комітету з банківського регулювання.
  7. Бюджетне регулювання.
  8. Вади ринкового саморегулювання.
  9. Векторні простори із скалярним добутком
  10. Вплив Литовських статутів на розвиток права Речі Посполитої. Новий статут 1588 р., його структура, сфера регулювання.
  11. Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі. Інструменти грошово-кредитного регулювання.
  12. Держава- політична організація даного суспільства (країни) з певним режимом влади і органами управління.




Переглядів: 1988

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Морські простори із міжнародним режимом регулювання. | Міжнародні протоки і міжнародні канали

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.