• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародні протоки і міжнародні канали

Протоки відіграють важливу роль у міжнародному мореплаванні, створенні єдиної системи морських шля­хів. Протока – це природний морський прохід, що з'єднує райони того самого моря або моря й океани між собою.

Хоча у світі існує численна кількість проток, лише частина з них може бути віднесена до категорії міжна­родних. Якщо виходити з критерію їх використання лише для судноплавства однієї держави, то таких про­ток, очевидно, не існує. Але навіть тоді, коли протока використовується для проходження суден декількома або багатьма державами, це також не надає їй статусу міжнародного.

Визначальним моментом для віднесення тієї або ін­шої протоки до категорії проток, використовуваних для міжнародного судноплавства, є:

а)розташування протоки на світових морських шляхах;

б)її інтенсивне використання протягом досить тривалого періоду для цілей мореплавання багатьма державами;

в)така протока повинна з'єднувати морські просто­ри, що користуються статусом відкритого моря, і бути або єдиним, або найбільше коротким шляхом між та­кими просторами.

Конвенція ООН з морського права 1982 року встано­вила такі види проток, використовуваних для міжнаро­дного судноплавства:

а)протоки між одною частиною відкритого моря або економічної зони, у котрих будь-які судна користуються правом безперешкодного транзитного проходу з метою безперервного і швидкого проходу або прольоту через протоку (Баб-ель-Мандебська, Гібралтарська, Дрейка, Ла-Манш, Магелланова, Па-де-Кале, Сінгапурська і ін.);

б)протоки між островом і континентальною части­ною прибережної держави, у котрих застосовується право мирного проходу як для транзиту, так і для заходу в територіальні і внутрішні води;

в)протоки між одним районом відкритого моря і територіальним морем держави, у котрих також засто­совується право мирного проходу;

г)протоки, правовий режим яких регулюється спе­ціальними міжнародними угодами (Чорноморські прото­ки, Балтійські протоки і т.д.).

Держави, що межують з міжнародною про­токою, вправі в межах, передбачених міжнародними уго­дами, регулювати транзитний і мирний проходи суден і літальних апаратів через протоку, зокрема, установлю­вати правила щодо:

· безпеки судноплавства;

· запобігання забруднення із суден;

· недопущення рибальства;

· навантаження і розвантаження товарів, посадки і висадки осіб;

· порушення митних, фіскальних, санітар­них або імміграційних правил і т.п.

Розглянемо коротко правовий режим найбільш ва­жливих міжнародних проток.

Географічно Чорноморські протоки не існують. Під Чорноморськими протоками розуміють Босфор, Дарда­нелли і з'єднуюче їх Мармурове море. Через ці про­токи здійснюється вихід із Чорного моря в Середземне, і тому вони є важливими морськими шляхами для дер­жав, розташованих у басейні Чорного моря. Важли­ве значення мають Чорноморські протоки і для Укра­їни, що має міцний торговий флот, яка веде інтенсивну торгівлю через свої морські порти і що надає їх для торгівлі іншим країнам.

Береги проток належать одній державі – Туреччи­ні, тому в минулому від її рішень залежав їхній правовий статус. Спочатку, після захоплення в 1453 році Туреччина закрила протоки, і Чорне море стало внут­рішнім морем однієї цієї держави. Але в результаті історичних змін у військово-політичному становищі Туреччини в наступні сторіччя статус проток змінювався, хоча й у цьому сторіччі, наприклад, під час Балканської війни 1912-1913 років протоки об'являлися закритими.

Конвенція про протоки, що була укладена 20 липня 1936 року у швейцарському місті Монтре, діє дотепер, „признаючи і підтверджуючи принцип свободи прохо­ду і мореплавання в протоках”.

Гібралтарська протокає природним водним шля­хом, що з'єднує Середземне море й Атлантичний океан. Вона розташована між південним краєм Піренейсько­го півострова Європи і північно-західної частини Аф­рики. Особлива важливість цього морського шляху обу­мовлена тим, що на акваторію Середземного моря виходять береги 20 європейських і африканських країн, що мають потужні торговий і військовий флоти. Гібрал­тарська протока має довжину 59 км, ширину — від 14 до 44 км. Територія протоки контролюється трьома значними портами: Гібралтаром (належить Великобри­танії), Альхесірасом (Іспанія) і Танжером (Марокко).

Гібралтарська протока омиває береги двох континен­тів: Європейського й Африканського. З африканської сторони на береги Гібралтару виходить Марокко, із єв­ропейської – Іспанія.

Під Балтійськими протоками мають на увазі три протоки, що забезпечують вихід із Балтійського в Півні­чне море й Атлантичний океан. Це Великий Бельт – 115 км (найглибший і найширший, і тому названий „великим”); Малий Бельт, що має найбільшу протяж­ність (125 км); і Зунд – найкоротший за своєю протяж­ністю (102 км).

Води Великого і Малого Бельтів перекриваються те­риторіальними водами Данії, а води Зунда – територі­альними водами Данії і Швеції.

Протоки Ла-Манш і Па-де Кале, як називають їх французи, відокремлюють берега Франції від берегів Ве­ликобританії. Англійці, незважаючи на те, що це протоки, називають їх Англійським і Дуврським каналами. До прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року судноплавство в протоках регламентувалося загальни­ми принципами міжнародного права щодо свободи суд­ноплавства. Правом транзитного проходу в протоках користувалися торгові судна і військові кораблі будь-якої держави. В даний час аналогічний порядок регла­ментований нормами Конвенції.

Магелланова протокає однією з найбільш протяж­них міжнародних проток. Вона розташовується між пів­денним краєм Південної Америки й архіпелагом Вог­няна Земля і з'єднує Атлантичний і Тихий океани, її довжина складає 575 км, найменша ширина – 2,2 км. Правовий статус протоки визначався взаємовідноси­нами Чилі й Аргентини, що ще в 1873 році у відповідь на запит Великобританії визнали свободу судноплавс­тва по протоці, а 23 липня 1881 року в Буенос-Айресі (Аргентина) уклали двосторонній договір, у статті 5 якого проголошена свобода судноплавства по протоці і її нейтралізації «на вічні часи». Договір між Арген­тиною і Чилі від 10 грудня 1941 року скасував нейт­ралізацію каналу і передбачив тільки свободу судноплавства по ньому для плавання торгових і воєнних суден усіх держав.

Свобода судноплавства і транзитного проходження в Малаккській і Сінгапурській протоках проголошена в заяві урядів Індонезії і Малайзії від 16 листопада 1971 року, хоча до цього робилися спроби заперечити міжнародний характер цих проток. Таку ж позицію займав Сінгапур. Водночас ці держави особливо занепокоєнні в зв'язку зі зростаючими потоками сирої нафти, перевезеної через протоки, і вживають заходів зі зберігання екологічної безпеки в них.

Міжнародні канали являють собою з'єднуючі моря й океани штучні споруди, розташовані на шляхах інтен­сивного морського судноплавства і використовувані всіма державами відповідно до міжнародного права і національного законодавства. Вони набувають статусу міжнародних, якщо використовуються в інтересах ін­тенсивного торгового судноплавства і якщо їхній пра­вовий режим регламентований угодами, укладеними між державами. Особливістю правового режиму між­народних каналів і є саме те, що вони, будучи частиною території держави-власниці каналу, підпадають під дію відповідних міжнародних договорів, що істотно обме­жують правомочності даної держави.

Принципи правового режиму міжнародних каналів:

· повага суверенних прав власника каналу і невтру­чання в його внутрішні справи;

· свобода судноплавства каналом для суден усіх держав без будь-якої дискримінації;

· обов'язок користувача додержуватися норм між­народного права і національного законодавства держави-власниці каналу.

Режим судноплавствабільшості каналів характе­ризується такими основними рисами:

· канали в мирний час відкриті для всіх невійсько­вих суден і військових кораблів усіх держав;

· адміністрації каналу попередньо повідомляється назва і приналежність судна, отримується свідоцтво на судно (у більшості каналів обмежується проходження суден визначенням розмірів і тоннажу), передбачена сплата зборів;

· установлюються правила проходження каналу.

Детально правовий режим каналів регулюється на­ціональним правом відповідної держави і міжнарод­них договорів, наприклад Конвенцією щодо забезпечен­ня вільного плавання по Суецькому каналі 1888 року.

Найбільш значними каналами, що мають до того ж суттєве значення для судноплавства, є Суецький канал, Панамський канал, Нільський канал і деякі інші.

Суецький каналвідкриває шлях з Індійського океа­ну в Середземне море через Баб-ель-Мандебську прото­ку і Червоне море, прокладений по території Єгипту.

Будівництво каналу почалося в квітні 1859 року і завершилося його відкриттям 17 листопада 1869 року. Протяжність каналу – 161 км, ширина – від 120 до 318 м. На каналі відсутні шлюзи.

Канал створювався в колоніальні часи і його статус із 1880 року визначався режимом міжнародної конце­сії. Він довгий час належав Загальній компанії морсь­кого Суецького каналу, що фактично була англо-французьким підприємством із Правлінням в Олександрії і юридичним місцезнаходженням в Парижі.

Панамський каналрозташований у найбільш вузь­кій частині Центральної Америки, що з'єднує Північну і Південну Америку. Канал з'єднує порти Атлантично­го узбережжя (Кристобаль, Колон) і Тихого океану (Па­нама, Бальбоа). Панамський канал має довжину 81,6 км (штучне озеро Гатун і 65, 2 км власне каналу). Ширина каналу від 150 до 300 м, він має на своєму про­тязі 12 шлюзів. Будувався канал із 1881 по 1914 роки, перший океанський корабель пройшов по ньому 3 серп­ня 1914 року, хоча офіційно він був відкритий тільки в 1920 році.

У будівництві такого каналу були насамперед зацікав­лені Сполучені Штати, що за Хей-Паунсефотським до­говором 1901 року, скориставшись скрутним станови­щем Великобританії в період англо-бурської війни, одер­жали територію Панамського каналу у своє повне заступництво. Територія каналу, що одержала міжнародно-правовий статус, об'являлася нейтральною, гарантувався вільний прохід через канал військових і торгових суден усіх держав, як у мирний, так і у воєнний час.

Суверенітет Панами над каналом був відновлений за Договором про Панамський канал від 7 вересня 1977 року, яким скасовувалися всі старі угоди щодо ка­налу, хоча до 1979 року територія всієї зони Панамського каналу знаходилася під юрисдикцією США, а потім відповідно до договору стала управлятися спеціальною змішаною американо-панамською комісією. Водночас США зберігали на термін до 31 грудня 1999 року право регулювання транзиту через канал, як і ряд інших прав. Другим Договором про постійний нейтралітет і експлу­атацію Панамського каналу і Протоколом до нього, від того ж числа, проголошувалося, що канал буде відкри­тим для мирного транзиту суден усіх країн на умовах повної рівності і недискримінації.

З 1 січня 2000 року над Панамським каналом ціл­ком відновлений суверенітет Панами.

Кільський (Північно-Германський) каналз'єднує Бал­тійське і Північне море, прорізаючи по території ФРН півострів Ютландію, і має своєю основною задачею за­безпечення більш спокійного, ніж у Північному морі, плавання між гирлом Ельби в Північному морі і Кільскою бухтою на Балтиці. Протяжність каналу, відкри­того в 1895 році, складає 98,7 км. На каналі діє система шлюзів. В даний час канал знаходиться під повною юрисдикцією ФРН.

До кінця Першої світової війни канал був внутріш­нім водним шляхом Німеччини, оскільки цілком роз­ташований на її території. На Версальській мирній кон­ференції був установлений режим каналу на принци­пах, що застосовувалися до режиму Суецького каналу. Хоча під час Другої світової війни Німеччина, по суті, скасувала свободу плавання каналом, після закінчення війни цей режим був відновлений, але яких-небудь нормативних розпоряджень з цього приводу немає.

Це ж стосується одного із найбільш коротких євро­пейських каналів – Коринфського (довжина 6,3 км), що з'єднує Іонічне й Егейське моря, цілком проходячи по території Греції, і одного із самих значних штучних водних шляхів – Берегового каналу в США (біля 900 км), що з'єднує Бостон і Босфор. Сайменський канал з'єднує озеро Сайма і Фінську затоку (довжина 55 мор­ських миль). Канал був зданий в оренду Фінляндії Ра­дянським Союзом у 1962 році терміном на 50 років.

Всі ці канали є невід'ємною частиною державної те­риторії відповідного суб'єкта міжнародного права. Пла­вання по цих каналах, як і по Нільському каналу, ви­значається загальними нормами міжнародного права, що проголошують свободу судноплавства.

14.6. Води держав-архіпелагів (води архіпелагу)

Питання про правовий статус вод архіпелагу – мор­ських вод, що з'єднують сухопутні території держав, розташованих винятково на островах, виникло й актуа­лізувалося в 60-і роки XX сторіччя в зв'язку з тенденцією, що намітилася, ряду держав-архіпелагів в одно­сторонньому порядку підпорядкувати ці води своєму контролю на шкоду традиційній практиці використан­ня таких вод для цілей іноземного судноплавства, ри­бальства, прольоту літаків, прокладки кабелів і т.д. Оскільки ці води історично мали статус відкритого моря, у наявності була неправомірна спроба підриву загальновизнаних свобод відкритого моря.

Нормативне регулювання вод, що оточують держави-архіпелаги, відбулося на III Конференції з морсько­го права. До цього при визначенні меж територіально­го суверенітету розрізнення між континентальною й острівною державою не провадилося. У статті 46 Кон­венції ООН з морського права 1982 року дане визна­чення держави-архіпелагу, тобто держави, розташованої на архіпелазі: це держава, що складається з одного або більше архіпелагів і може включати також інші остро­ви. Архіпелаг означає групу островів, включаючи частини островів, що з'єднують їхні води й інші природні утворення, що настільки тісно взаємозалежні, що такі острови, води й інші природні утворення складають єдине географічне, економічне і політичне ціле або історично вважаються такими.

Термін „архіпелаг” має свою давню історію. У пері­од панування Венеції в східному Середземномор'ї ар­хіпелагом іменували простір між Балканським півос­тровом і Малою Азією, що усіяний дрібними і середніми островами. Згодом так стали іменувати море, усіяне островами, а потім – групи островів, що лежать неда­леко один від одного й утворюють деяку цілісність.

Конвенція 1982 року створила умови для усунення протиріч між острівними державами і всіма іншими користувачами моря, уточнивши і наново визначивши цілий ряд понять.

Так, об'єктом міжнародно-правової регламентації явилися води архіпелагу – морські простори держав-архіпелагів, обмежені прямими вихідними лініями, що з'єднують найбільш видатні точки найбільш віддале­них островів і рифів архіпелагу, що осихає. У межі та­ких вихідних ліній включаються головні острови і ра­йон, у якому співвідношення між площею водної повер­хні і площею суші, включаючи атоли, складає від 1:1 до 9:1. Довжина таких вихідних ліній не повинна переви­щувати 100 морських миль, проте припускається, що до 3% від загального числа вихідних ліній, що замикають будь-який архіпелаг, можуть перевищувати цю довжину до максимальної довжини в 5 морських миль. При проведенні таких вихідних ліній не припускається помітних відхилень від загальної конфігурації архіпелагу.

Таким чином, для створення нормальних умов мор­ського судноплавства в статті 47 Конвенції не було за­боронене проведення прямих вихідних ліній (їх імену­ють прямими вихідними лініями архіпелагу), хоча цей документ і встановив деякі особливості їх проведення. Крім того, держава-архіпелаг належним чином публі­кує карти з зображенням вихідних ліній архіпелагу такого масштабу, що є прийнятним для точного встанов­лення їхнього стану, або переліки їхніх географічних координат і здає на зберігання копію кожної такої кар­ти або переліку Генеральному секретарю ООН.

Результатом такого підходу явилося таке: води ар­хіпелагів набули статусу не внутрішніх морських вод, а, по суті, територіального моря, із правом мирного про­ходу через них, як і правом прольоту над ними.

У відповідності зі статтею 53 Конвенції держава-архіпелаг управі встановлювати морські і повітряні ко­ридори з метою „безперервного і швидкого проходу іно­земних суден... і прольоту іноземних літальних апара­тів над ними”. Якщо держава-архіпелаг не встановила таких коридорів, то для забезпечення безперешкодного проходження (прольоту) через води архіпелагу (або над ними) можуть бути обрані шляхи, звичайно використо­вувані для міжнародного судноплавства (польотів).

Встановлений конвенцією статус вод архіпелагу од­ночасно не відміняє існуючі угоди і традиційні права на рибальство й існуючі підводні кабелі.

Читайте також:

1. Безпровідні канали зв'язку
2. Вентиляційні канали.
3. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
4. Види прийомів, які існують в міжнародній практиці
5. Вплив процесу глобалізації на міжнародні відносини
6. Джерела службової інформації та канали її витоку
7. Джерела, канали поширення і технології інформаційно-психологічного впливу.
8. Дипломатія буржуазного пацифізму: суть, тенденції, ствердження в міжнародній діяльності західноєвропейських країн протягом 1920-х років
9. Еволюція світової валютної системи. Міжнародні міжнародно-фінансові та кредитні організації.
10. Економіка митного захисту і вільної торгівлі. Міжнародні економічні угрупування і організації.
11. Законодавство України та міжнародні норми в галузі охорони праці та промислової безпеки
12. Засади функціонування світового ринку і міжнародні потоки фінансових ресурсів.

Переглядів: 3222