• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Антикризове регулювання.

Пожвавлення.

Криза, або спад виробництва.

Починається із надмірного виробництва та товарів і сповільненого їх збуту. У відповідь виробництво починає скорочуватися, банкрутувати підприємства, збільшується безробіття. Для того, щоб вижити починається погоня за коштами. Перш за все підприємці забирають свої вклади з банків. Оскільки капіткал банку складається в основному із вкладів, то банкти теж банкрутують називається крахи банків.

Для дальшого виживання підприємцям потрібні додаткові гроші, або кридити. У зв’язку з великим попитом на них різко підноситься банківський відсоток, це в свою чергу ускладнює державні кредити і виживання підприємств.

Загальні назви кризи:

· затоварення торгівлі;

· скорочення виробництва;

· руйнування кридитної системи;

· зростання безробіття;

· загальне зниження життєвого рівня.

2. Дипресія.

Виникає в наслідок надвиробництва товарів і перевищення пропозиції над обігом, ціни на них падають ще під час кризи і залишаються такими в час дипресії. Це сприяє тому, що товари поступово розпродуються, частково цьому розпродажу сприяє держава, за рахунок державних закупок. Частина товарв просто знищуються. Підприємці шукають шляхи виходу з дипресій, зокрема пристосування до низьких цін.

Щоб пристосуватись до низьких цін треба знизити собівартість продукції, це можливо за рахунок впровадження нової, дишевої, або продуктивнішої техніки. Пошук такої техніки, знаменує собою пожвавлення виробництва, даючи замовлення на нову техніку виробники сприяють підвищенню виробництва в галузях де вона виробляється. Сюди залучається робоча сила, яка пред’являє додаткові вимоги на продукти споживання. Стимулюючи тим самим пожвавлення у відповідних галузях. Таке поступове втягнення галей у процес піднесенн, (або спаду) називають мультиплікатором.

4.Піднесення, виробництво розвивається швидкими темпами,досягає попереднього рівня і перевищує його, відповідно зростає зайнятість, заробітня плата, ціни на товари. Поки все необривається новим спадом.

В сучасних умовах держави навчилися регулювати виробництво,тому не виникає різних коливань (спадів і піднесень)

Антикридитне регулювання зводиться до 2 напрямів дій:

-стримування виробництва у періоді піднесень;

-стимулювання періодів спадів.

Спад або криза виробництва:

Дії держави в цей період спрямовані на підтримку власного виробника здійснює державні замовлення, контролює банківський проект, недаючи йому надмірно підніматися.

Недопускає банкруцтв великих фірм, надає їм великі фірми. Заморожує заробітну плату з тим,щоб надмірно незростала собівартість продукції, допомога безробітних, як матеріальна так і забезпечення їх зайнятості шляхом громадських робіт (будівництво доріг, громадянське будівництво, комунальні роботи, ремонти).

Період піднесень Держава обмежує зростання, за рахунок податків, зняття контролю з банківського відсотка і цін, підвищення заробітної плати для зростання будівельно-спроможнього населення.

2.б) Особливості економічної кризи в Україні на відміну від ринкової економіки. В яких криза є надвиробництва в Україні до приблизно до 2002 року т ривала криза.

Це була загальна структура кризи недовиробництва. Вона має об’єктивні і суб’єктивні причини.

Об’єктивні :

- розрив економічних зв’язків;

- втрата економічних партнерів у зв’язку з розпадом СРСР;

- структура народного господарства України спрямована на потреби всього союзу, деякі галузі треба скорочувати, деякі треба розширювати, деякі створювати заново;

- загально-технічна і технологічна відсталість;

- нестача власних енергетичних ресурсів і залежність від сусідніх країн.

Суб’єктивні причини :

- політичні дискусії між різними партіями про подальші шляхи розвитку України;

- невдале керівництво, часті зміни керівних органів.

Шляхи виходу:

1. Приватизації і пошук реального господаря зацікавленого у результаті господарського виробництва;

2. Демонополізвція виробництва створює конкурертне серидовище;

3. Технічне переозброєння виробництва, створення вітчизняної техніки для сільського господарства;

4. Продовження сільськогосподарських реформ. Правотизації і право купівлі, продажу землі ( Верховна Рада заморожена до 2005 року).

5. Завершення податкової реформи. Розробка комплексів податків.

6. Реформа кредитної системи, і створення умов для використання банками своїх першочергових функцій надання кредитів, а не спикуляцією валюти.

7. Соціальна реформа підвищення зарплат, пенсій загалом життєвого рівня населення і його купівельної спроможності.

3. Результати національного виробництва підраховуються залізними показниками:

1. Сукупний суспільний продукт ( ССП) - це всі вироблені за певний період часу 1 рік матеріальні блага та послуги, за вартістю він включає:

- вартість засобів виробництва;

- робоча сила;

- прибуток.

ССП є результатом діяльності всіх підприємств і галузей, які виробляє як проміжний продукт і кінцевий.

Проміжний продукт-це той який іде в подальше виробництво (сировина диталі).

Кінцевий продукт- це той який надходить у кінцеве споживання.

Розрізняють споживачів:

- виробничий (верстати, машини)

- особистого споживача (товари для нпаселення, їжа, одяг)

Сокупни й суспільний продукт включаючи в себе всі вироблені товари і послуги (кінцевий і проміжний продукт ) містить повторний рахунок наприклад: руда, + метал, + диталь, + вузли, + готова машина і все це разом називають суспільним сукупним продуктом.

Тому він не стільки відображає реальний результат виробницт ва,як участь всіх галузей виробництва. Реальний результат виробництва показує валовий національний продукт.

Валовий національний продукт це сума кінцевого результату виробництва товарів і послуг за певний період часу (1 рік).

Методи підрахунку ВНП :

1.За складом ВНП включає частину спожитих засобів виробництва,вартість робочої сили і прибуток .

ВНП = ЗВ (А+С) + РС + П

А -амортизація

С - сировина

2. За сумою доходів і витрат

ВНП = ЗП + П + А + % + Р + Е

ЗП-заробітна плата

П-прибуток

Р-рента

Е-експорт

3. Всі доходи перетворюються у витрати

ВНП = СВ + ІВ + І

СВ -споживчі витрати

ІВ -інвестиційні витрати

І -імпорт.

Для підрахунку внутрішнього споживання використовується показник валового внутрішнього продуктц (ВВП) - це валовий національний продукт без чистого експорту.

ВВП = ВНП - ЧЕ

ЧЕ -чистий експорт. Це різниця між експортом і імпортом.

ЧЕ = Е - І.

Якщо експорт переважає над імпортом то в країні є чистий експорт, якщо між ними баланс тоді немае.

Національний дохід (НД) - це створена в країні нова вартість за певний період часу ( новостворена вартість) 1 рік.

НД не входить в засоби виробництва, які складають стару вартість. Нова вартість включає вартість робочої сили і прибуток.

НД = РС + П

Якщо ССП і ВНП використовується для відтворення виробництва і розширення, то НД тільки для розширення і споживання.

Національне багацтво (НБ)це сукупність всіх прибутків і створених людиною нагромаджених в країні за всю історію її існування матеріалів і духовних благ.

НБ включає в себе:

· природні ресурси;

· створені в країні основні виробничі фонди (заводи, фабрики);

· основні не виробничі фонди (школи,навчальні заклади, медичні установи, театри, бібліотеки, стадіони...);

· страховий фонд і резервні запаси продуктів споживання для населення;

· нерухоме майно громадян (житлові будинки, транспортні засоби, земля);

· духовні і культурні цінності (досягнення науки, знання, освіти, кваліфікації громадян).

НБ є основою економічного потенціалу країни (масостійно оцінити).

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра Економіки, інформатики та кінезіології

Лекція

Економічна роль держави

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала: доц Пилипенко Н. В.

Розглянуто на засідані кафедри ЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2008р

План

1. Еволюція та суть економічних функцій сучасної держави.

2. Забезпечення ефективності економіки.

3. Соціальна справедливість та її гарантії.

4. Стабільність економіки.

1. Еволюція та суть економічних функцій сучасної держави.

З давніх давен у суспільстві існували економічні інтереси людей, які переростали в інтереси політичні. Їх співвідношення і штовхало поступ суспільства в напрямі соціального прогресу.

При первісно-общиному ладі всі економічні проблеми вирішуються спільно, на основі вікових традицій.

Зростання продуктивності праці і суспільний поділ праці призвели до розшарування первісної общини і виділення спеціальних органів влади, виникнення держави.

Важко сказати, що переважно в її функціях з самого початку – політика чи економіка. Важливо одне, що поряд із виконанням політичних, силових функцій, забезпечення панування верхівки суспільства, держава завжди мусила здійснювати ряд чисто господарських дій заходів. Ще і досі люди користуються акведуками і дорогами, збудованими в давньому Римі, а в архелогічних розкопках країн древніх цивілізацій знаходимо державні торговельні угоди, Укази про митний контроль, будівництво культових і громадських споруд та ін.

В умовах становлення та розвитку ринкової економіки функції держави, в тому числі економічні, значно розширюються. Проте в різні періоди відношення до неї і відповідно її роль топосилювалась, то слабка.

Слід відзначити, що в суспільстві завжди взаємодіяли дві тенденції – стихійний саморозвиток і свідоме регулювання. Їх співвідношення постійно змінюються на користь то одної, то іншої, в залежності від того, як складаються умови виробництва і яка теорія одержує перевагу в суспільній свідомості.

Основоположники класичної економічної теорії (У.Петі, А.Сміт, Д.Рікардо) пропагували якнайменше втручання держави в економіку А.Сміт у своїй книзі “Про багацтво народів” писав: “Ви думаєте, що ви допоможете економічній системі вашими добре подумати законами і протидіями. Помиляєтесь... Руки геть. Масло самозацікавленості буде тримати економічний механізм чудово працюючим. Ніхто не потребує плану.”

Представники класичної економічної школи вважали, що попит і пропозиція всіх товарів в тому числі і робочої сили в ході конкурентної бородьби самі собою врівноважуються і економіка рухається на основі механізму ринкового саморегулювання. Тому такі заходи держави, як регулювання зарплати, робочого дня і ін.тільки утруднюють саморегулювання і є зайвими. Єдина функція держави в умовах ринку, на їх думку – це помірне оподаткування і захист інтересів виробників від посягань зовнішніх конкурентів. Роль держави за образним виразом А.Сміта зродилась до функцій “нічного сторожа”.

Ліберальна класична школа теж вважала, що стихійний розвиток ринкових відносин є оптимальним варіантом прогресу суспільства. У своїй ідеалізації останього вони доходили до крайних меж – не помічали суперечностей і недоліків стихійного ринкової системи, хижацьких методів первісного нагромадження капіталу і експлуатації трудящих, що дало підставу називати їх вульгарними економістами.

Марсистська школа П.Самуельсон и В.Норхаус “Економикс”. М.: 1993, с.88 виводила роль держави з усуспільнення приватної власності. Централізоване планування, адміністративне управління всіма ланками народного господарства були невід’ємними функціями держави. Вона мала перетворитися в гігантський трест, де всі підрозділи працювали б як єдиний годинниковий механізм. Ринок, хоч і був введений в цю систему, як необхідність, продиктована життям, все одно залишився в ній і народним тілом, якому ніяк не могли знайти відповідного місця.

Починаючи з ХХ століття світ розділився на дві економічні системи. Ринкова економіка взявши на озброєння спадщину різних течій і шкіл економічної теорії, стала розриватись на основі неокласичного економічного синтезу.

Адміністративно-командна система після тривалих пошуків і блукань в лабіринтах теорії і практики, теж врешті решт перейшла на шлях побудови ринкових відносин.

Яка ж роль держави в цих умовах? Що вона взагалі собою являє?

Держава– це орган, який забезпечує існування певної соціальної політичної та економічної організації суспільства, його розвиток і вдосконалення в рамках певних територій і регіонів або національних формувань.

Основні функції сучасної держави за П.Самуельсоном представника неокласичного синтезу, зводяться до того, що вона встановлює правила поведінки і діяльності людей у процесі виробництва, розподілу і споживання. Конкретно їх можна звести до трьох:

1. Ефективність;

2. Справедливість;

3. Стабільність.

2. Забезпечення ефективності економіки.

Ефективність економіки – поняття досить широке. Воно означає, що держава бере на себе виконання такого глобального завдання, як розвиток всієї економічної системи.

Що входить конкретно в цей процес?

Як уже відзначалось вище, вона створює і „правила гри” всіх учасників ринку, і спеціальні регулюючі органи для контролю за їх дотриманням. Тобто вона виконує 1) регулюючу функцію. З другого боку, держава сама стає крупним підприємцем, заволодіває власністю і веде господарську діяльність. В цьому проявляється 2) господарська функція держави.

1. Регулюючу функцію держави можна прослідкувати в таких конкретних діях:

а) складання галузевих і комплексних програм і планів розвитку. Такі програми складаються у всіх ринкових країнах. Наприклад, Франція приймає п’ятирічні плани соціально-економічного розвитку, аналогічні плани розробляються в інших країнах. Галузеві і комплексні програми регулюють діяльність зо охорони оточуючого середовища, підготовки робочої сили, освоєння космосу та ін. особливістю розроблюваних програм і планів є те, що вони не є обов’язковими для виконання приватних фірмах. Але держава створює такі умови (податки, кредити, замовлення), в яких підприємцям стає вигідно спрямовувати свою діяльність у потрібному суспільству руслі.

б) розробка законодавчих актів, які б регулювали відносини між виробниками і споживачами, роботодавцями і найманими робітниками. Наприклад, встановлення мінімального розміру зарплати, регулювання тривалості робочого дня, величина витрат на покращення умов праці, право на робітничі організації та ін.

в) створення державних органів, для підтримки тих чи інших напрямів розвитку народного господарства, бізнесу, науки, підготовки кадрів та ін. державні біржі праці, комітети малого бізнесу, комітети охорони природи тощо.

г) фінансування галузей і програм, необхідних для дальшого розвитку господарства. Наприклад, науково-дослідних і конструкторських робіт, освоєння космосу тощо.

д) надання пільг, допомог і компенсацій з метою підтримання ініціативи у сфері бізнесу, науки, культури. Експортні премії, пільги для малого бізнесу і сільськогосподарського виробництва, стипендії вченим, артистам, художникам.

2. Господарська функція держави виникає в умовах, коли приватний бізнес не в змозі сам забезпечити зростаючі потреби суспільства або це є невигідно для нього. Наприклад, транспорт, вуглевидобуток, наукові дослідження, а також, якщо на виробництво і продаж якихось товарів існує монополія держави (горілча – це передача в руки держави приватної власності. ні вироби).

Держава в сучасних умовах перетворюється в крупного власника і бізнесмена. Її власність формується двома шляхами: будівництво і купівля об’єктів бізнесу або за рахунок націоналізації.

Націоналізація – це передача в руки держави приватної власності. Вона, в свою чергу, може відбуватися двома шляхами: шляхом викупу і шляхом безоплатного вилучення на користь держави – конфіскації.

Процес приватизації майна державою активно почався під час Великої економічної депресії (1929-33 рр.). Друга світова війна дала свій імпульс цьому процесу. Сучасна НТР і великі затрати на наукові дослідження зумовили третій етап одержавлення, переважно в сфері науки і інформації.

На сьогоднійшній день державна власність в різних країнах коливається в межах 25-30%. Наприклад у США на початку ХХ ст. частка держави в економіці становила 8%, а в 60-х роках вона вже дорівнювала біля 30%.

Проте процес одержавлення не завжди іде у висхідному порядку. В залежності від суспільних умов і політики держава на тому чи іншому етапі державна власність то збільшується, то зменшується. Наприклад, у Франції після ІІ світової війни активно ішов процес націоналізації власності колабораціоністів, в Англії одержавлювався залізничний транспорт і вугільна промисловість як нерентабельні, а у США, навпаки, відбувалась так звана “велика роздача”, продаж (причому за низькими цінами) державної власності.

Уряд Рейгана у США, проводячи політику активізації приватного бізнесу, всіляко сприяв розширенню приватного сектора. В Англії М. Тетчер, слідуючи своїй політиці ”соціальногго дарвінізму”, здійснила “усуспільнення” власності у вигляді приватизації більшої частки державного житла.

Уряд США Б. Клінтона проголосив поворот до соціального ухилу. А це, в свою чергу, зумовило необхідність розширення господарських функцій держави і розширення її частки власності в економіці.

3. Соціальна справедливість та її гарантії.

Соціальна справедливість повинна забезпечуватись конкретними діями уряду спрямованими на:

1) вирівнювання доходів населення;

2) допомогу бідним і непрацездатним членам суспільства.

Вирівнювання доходів передбачає прогресивне оподаткування населення, тобто таке, при якому люди з більшими доходами сплачують більшу частку в державний бюджет.

Розрізняють прямі і опосередковані (непрямі податки).

Непрямі (опосередковані) податки – це такі, які ми сплачуємо при купівлі певних товарів (горілка, бензин, тютюн; у нас в Україні – дорогоцінні метали, автомобілі, побутові товари, товари підвищеного попиту).

Прямі податки: подоходний податок з громадян, податки на прибуток підприємств і фірм, податок у фонд соціального страхування, у фонд по безробіттю, податок на додану вартість та ін.

Податки можуть бути федеральні (державні) і місцеві, на потреби місцевих органів влади. В сумі розміри податків на населення становлять значну частку їх доходів і можуть доходити до 40, а то й 50%. Тому при їх встановленні слід пам’ятати про оптимальні межі оподаткування. Вченими доведено, що якщо ставка податку перевищує 50%, то це стримує ініціативу до праці і виробництва, а значить, веде до зниження ефективності останнього і збіднення суспільства в цілому.

Надмірне оподаткування відіграє особливо негативну роль по відношенню до бідних сімей і сприяє створенню так званого замкнутого циклу бідності, коли і діти бідняків не можуть вирватись із злиднів.

Визначення бідності. Її можна визначити двома шляхами:

1) підрахунок бюджету сім’ї;

2) врахування того, який процент доходу сім’ї витрачається на харчування, якщо 1/3 бюджету витрачаються на продукти харчування – то така сім’я, вважається бідною.

Користуючись цінами на продукти харчування, можна вирахувати прожитковий мінімум. Наприклад, у США з 1963 по 1984 рік він зріс з 3100 до 10600 дол./рік. Проте цей показник відносний. Він залежить від життєвих умов кожної країни. Які ж заходи здійснюють держави світу у боротьбі з бідністю?

У США розроблена програма продовольчих талонів, на які бідні люди можуть придбати певну кількість продуктів харчування; програми цільової допомоги – на їжу, одяг, житло, медичне обсуговування, освіту та ін.

В Україні останнім часом теж прийнято ряд постанов і законів, спрямованих на соціальний захист трудящих. Це – встановлений мінімальний рівень зарплати і пенсії (118 – 74 грн. (2002 р. 140грн.)), доплати і пільги пенсіонерам, малозабезпеченим і багатодінним сім’ям, оплачувані і частково оплачуванні відпустки матерям, які виховують дітей допомагати при народженні…. та ін.

Другою формою забезпечення соціальної справедливості є підтримка непрацездатних. Вона включає розробку різних урядових програм соціального і пенсійного забезпечення, допомоги по безробіттю. Разом з тим, ряд заходів уряду діють разом, охоплюючи собою і малозабезпечені і непрацездатні верстви населення (освіта, медицина, допомоги, пільги і ін.).

4. Стабільність економіки.

Крім підримання ефективності і справедливості держава на сучасному етапі втягується в макреекономічному функцію забезпечення економічної стабільності.

Відомо, що економіка розвивається циклічно. Її піднесення і спади залежать від багатьох факторів, як природно, так і економічного та політичного планів. В залежності від їх співвідношення розрізняють кризи надвиробництва і недовиробництва. Перші характерні для ринкових країн, з другими зіткнулись країни так званого потсоціалізму. Обидві форми носять руйнівний характер, зв’язані з недовикористанням продуктивних сил, зниженням життєвого рівня і погіршення умов життя суспільства. Тому пом’якшення циклічних коливань виробництва і вихід із кризи є важливою функцією сучасної держави.

Відповідно до соболивостей виробничого циклу тої чи іншої економічної системи, заходи по стабілізації економічного процесу будуть відрізнятися один від одного, але є ї їдентичні шляхи виходу з кризи.

Основою виходу з кризи надвиробництва світ взяв на озброєння теорію Дж. Кейнса, який у 30-ті роки зіграв роль “спасителя капіталізму”. Програма Дж. Кейнса передбачає діїї держави в 3-х напрямках:

регулювання виробництва;

1) регулювання зайнятості;

2) регулювання інфляції.

Регулювання виробництва полягає в отримуванні інвестицій в періоди піднесень з метою попередження назріваючого надвиробництва і їх форсуванні в періоди спадів, щоб обмежити падіння виробництва і прискорити вихід з кризи. До заходів стримування інвестиції належать збільшення податків, а також підвищення процента за кредит, що зменшує заінтересованість у нових капіталовкладеннях і знижує попит на засоби виробництва.

В періоди спадів економіки держава збільшує капіталовкладення, закупки і послуги, скорочує податки для виробників, стимулює приватні інвестиції шляхом надання пільг і позичок із бюджету, знижує позичковий процент, щоб посилити заінтересованість підприємців у розширенні капіталовкладень.

Другим напрямом в системі антикризових заходів є втручання держави у відносини між роботодавцем і трудящим. Вона встановлює розмір мінімальної зарплати, здійснює контроль над укладанням колективних договорів між підприємцями і профспілками, над страхуванням працівників і т.д.

Оскільки безробіття є супроводжуючим явищем спадів і піднесень економіки, то регулювання економічних циклів буде означати регулювання зайнятості. Воно спрямоване на максимальне залучення до участі у трудовій діяльності.

Разом з тим, сучасна економіка, як виявляється, не може обійтись без так званої резервної армії праці. В кожній країні існує природний рівень безробіття, який зумовлений рівновагою цін і заробітної плати. Якщо зайнятість буде надто високою, то це збільшить ціни на товари і викличе інфляцію. Якщо ж безробіття, навпаки, перевищить природний рівень, то це призведе до перерозподілу частки заробітної плати зайнятих робітників на користь непрацюючих і знизить життєвий рівеь населення. Тому держава здійснює ряд заходів щодо його регулювання.

Заходами зі зниження природного безробіття можна назвати такі: покращення інформованості населення про можливості працевлаштування, удосконалення професійної підготовки з дефіцитних спеціальностей, проведення громадських робіт для безробітних, зниження рівня державної захищеності безробітних в деяких країнах (наприклад, у США безробітний на протязі 26 тижнів одержує 50% попередньої зарплати, звільняється від податків, що в сумі еквівалентного 60-70% попереднього заробітку. Звичайно це не підганяє робітника вибирати нову роботу). Аналогічно обстоїть справа в Канаді, Бельгії та ін. Країнах.

Поряд з проблемами зайнятості важливим важелем антикризового регулювання є державна політика заробітної плати. Її проведення полягає у дотриманні двох протилежних тенденцій – обмеженні у періоди економічного спаду, і індексації у зв’язку з інфляційними процесами, які спостерігаються у періоди піднесення економіки.

Регулювання інфляції. Дослідження економістів показали, що між безробіттям і рівнем інфляції існує обернена залежність. Якщо в країні вдається знизити безробіття, це автоматично викликає прискорення темпів інфляції. (так звана “крива Філіпса”). Тому перед урядом виникає питання – ліквідації чи адаптації до інфляції. Різні країни по своєму вирішують цю дилему. США і Англія борються з інфляцією, інші країни пристосовуються (індексація і ін.0. тут все залежить від установки уряду – на ефективність економічну чи соціальну. Що краще? Збільшення валового національного продукта за рахунок зниження інфляції і росту безробіття, чи морально-психологічні та матеріальні втрати від того ж безробіття. Досвід показав, що заходи, які спрямовувались на боротьбу з інфляцією і безробіттям не дали максимального ефекту. Зайняті робочі не хочуть знижувати зарплату, виробники – ціни на товари, а в результаті інфляції постійно зростає. Якщо і відбувається її стимулювання, то тільки за рахунок все більшого зростання безробіття. (Наприклад, в США природний рівень безробітних в 60-х роках дорівнював 4%, а в 80-х 6-7%).

Як уже відзначалось, країни постсоціалістичного розвитку, в тому числі і Україні переживали за роки незалежності кризу недовиробництва.

Які ж шляхи виходу з неї?

В першу чергу необхідно встановити рівновагу між платоспроможним попитом і пропозицією товарів. Це передбачає: з одного боку нарощування виробництва, з другого – реформу (і перш за все відпущення цін з тим, щоб кількість грошової маси у населення зрівняти з сумою цін товарів, які перебувають у обігу).

Обмежити надмірний випуск грошей, скоротити інфляцію і бюджетний дефіцит.

Пожвавленню виробництва і ринкових відносин сприяє роздержавлення і приватизація державної власності.

Демонополізація економіки, розвинуте вільне підприємництво і малий бізнес сприяють розвитку конкуренції і ефективності виробництва.

Повністю переробити кризу недовиробництва можна на шляху вирішення стратегічних, довгострокових завдань, таких як переведення всього виробництва на рейки інтенсифікації, заснованої на найновіших досягненнях НТП, розвитку сфери послуг, підвищенні культури виробництва, структурної перебудови господарства і входження у світовий ринок.

Література

1. Р.Макконнелл, С.Брю Економікс. М., 1992

2. П.Самуельсон. Економіка. Львів, 1993

3. Ватаманюк З.Г. та ін. Економічна теорія.- К.: 1998

4. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії. К.: 1995

5. Основи економічної теорії. / За ред. С.В.Мочерного. – К.: 2003

6. Основи економічної теорії. / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К.: 2004

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра Економіки,інформатики та кінезіології

Лекція

Фінансово – кредитна система

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала: доц Пилипенко Н. В.

Розглянуто на засідані кафедриЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2008р.

План

1. Суть та функції фінансів.

2. Фінансова система.

3. Державні фінанси – державний бюджет.

4. Кредитна система. Банки.

5.Висновки.

1. Суть та функції фінансів. Фінансово-кредитна система є важливим елементом успішного функціонування економічної системи. Завдяки успішному функціонуванню фінансів та кредитів підвищується ефективність суспільного виробництва, здійснюється державна фінансова політика.

Термін „фінанси” (лат. finantia) означає платіж, дохід.

Фінанси – це сукупність економічних відносин, щодо формування, розподілу і використання фондів грошових коштів. Формування та використання грошових коштів необхідне для нормального відтворення соціально-економічного життя суспільства. Грошові фонди є матеріальною основою фінансів, а сукупність грошових фондів є фінансовими ресурсами держави.

Фінанси обслуговують кругооборот та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій і товарній формах, а також охоплюють населення, позики, лотареї, вклади в ощадбанки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава у свою чергу надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами, визначає темпи та пропорції суспільного відтворення.

Фінансові відносини складаються також між банками, організаціями в процесі матеріально-технічного постачання. Вони будуються за певними принципами головними серед яких є повна економічна самостійність підприємств, право на ведення незалежної від держави власної фінансової політики. Фінансові відносини виникають також у внутрігосподарських зв’язках…

Акціонування значної частини суспільного виробництва також породжує нові форми фінансових відносин, які сприяють залученню додаткових коштів трудящих у виробництво і заохочення високоефективної праці.

У прикладному розумінні під фінансами розуміють процес формування доходів юридичних і фізичних осіб та їх використання. Фінансова діяльність кожного суб’єкта полягає у знаходженні джерел доходів забезпеченні їх надходжень, і головне, вмілому їх використанні з метою одержання прибутку та досягнення прогресу в суспільстві.

Об’єкт фінансових відносин ВНП, а суб’єктів троє – держава, підприємство, громадянин. Критерієм оптимальності доходів між названою вище трійкою суб’єктів є прогрес у суспільстві та економіці. Держава не створює ВНП, але для виконання своїх функцій їй необхідні певні фінанси. Оскільки вона нічого сама не створює то перерозподілює частину ВНП на свої потреби, централізуючи у загальнодержавних фондах, насамперед у держбюджеті.

Функції фінансів. Повніше суть фінансів виявляється у тих функціях, які вони виконують це:

1) розподільча;

2) відтворювальна;

3) стимулююча;

4) контрольна.

Об’єктом розподільчої функції є валовий національний продукт а на рівні підприємств доход. Суб’єктами виступають юридичні та фізичні особи (держава, підприємство, громадяни), що є учасниками відтворювального процесу і формування необхідних фондів.

Відтворювальна функція полягає у заміщені спожитих засобів виробництва.

Стимулююча функція фінансів покликана підвищувати ефективність використання факторів виробництва, регулювати вартісні співвідношення, щоб вони створили достатні умови для проведення режиму економії, зростання продуктивності праці і якості продукції.

Контрольна функція фінансів передбачає провірку дотримання підприємствами та окремими відповідальними розпорядниками коштів фінансової дисципліни, встановлених нормативів та зобов’язань перед державою тощо. Вартісний розподіл може бути належним якщо розподільча і контрольна функція реалізується у взаємодії.

2. Фінансова система.

Суть фінансових відносин суспільства та закладів і організацій, що забезпечують їх нормальне фінкціонування, утворює фінансову систему країни. Остання включає три взаємозв’язані підсистеми:

1) державні фінанси;

2) фінанси юридичних осіб;

3) фінанси населення (фізичних осіб).

Або інший варіант, якому поділ здійснюється на так звані сфери:

1)фінанси підприємств;

2)установи і організації;

3)страхування;

4)державні фінанси та ін.

Усередині кожної із сфер виділяють ланки за характером діяльності суб’єкта. Наприклад, в сфері фінансів підприємств розрізняють такі ланки як фінанси комерційних підприємств, фінанси некомерційних, фінанси громадських об’єднань. В страховій сфері мають місце ланки: соціальне страхування, майнове і особисте страхування, страхування підприємницьких ризиків.

Сфери і ланки фінансових відносин взаємозалежні, утворюючи в сукупності ФС. Кожна ланка ФС поділяється на підланки: фінанси промислових підприємств, сільськогосподарських, торгових і т.д.

Однією з головних ланок є державний бюджет. Окремою ланкою є місцеві бюджети…

Державні фінанси – включають такі елементи, як державний бюджет, пенсійний фонд, фонд зайнятості населення, соціальне страхування, соціального захисту та інші державні фонди цільового призначення. Через державні фінанси перерозподіляють значну частину. ВВП (від 1/3 в Японії до 2/3 у Швеції). В Україні це частка складає менше половину ВВП.

Фінанси юридичних осіб складається з двох елементів – фінанси підприємницьких структур і фінанси неприбуткових та громадських організацій. Фонди підприємницьких суб’єктів використовується для здійснення інвестиційних та інші витрат. Вони виступають базовим елементом фінансової системи, бо саме завдяки їм створюються ВВП – джерело всіх видів фінансів.

Фінанси населення – це фінансові ресурси, які використовуються для задоволення особистих потреб громадян. Фонди фінансових ресурсів населення включають заробітну плату, доходу домогосподарств від продажу продукції підсобних господарств, доходи від здачі в оренду майна, відсотки на банківські вклади, вклади у акції, облігації (цінні папери), доходи від продажу власного майна, землі та ін. В свою чергу фізичні особи, домогосподарства сплачують податки, приймають участь у формуванні страхових фондів, оплачують надані послуги і виконані роботи.

Отже це підсистема тісно і безпосередньо взаємодіє із іншими підсистемами фінансові системи. Усі названі підсистеми фінансів тісно пов’язані між собою.

В ФС розрізняють також фінанси виробничої та невиробничої сфери. Фінанси виробничої сфери в свою чергу можуть бути різних форм власності: державної, акціонерної, колективні, індивідуальні.

Органи управління фінансової системи:

1) Міністерство фінансів України;

2) Фінансові підрозділи галузевих міністерств та відомств;

3) Державна податкова адміністрація;

4) Державна контрольно-ревізійна комісія;

5) Державне казначейство;

6) Рахункова палата України;

7) Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку;

6) Пенсійний фонд;

7) Міжбанківська валютна біржа;

8) Аудиторська палата;

9) Аудиторські фірми;

10) Національний банк України;

11) Комерційні банки;

12) Страхові компанії та ін.

Державні фінанси, які забезпечують формування та використаннядержавних доходів. До їх складу включають державний бюджет, державне страхування (пенсійне та соціальне страхування), майнове та особисте страхування через державні організації, державний кредит, різноманітні фонди цільового призначення (фонди ліквідації наслідків ЧК, фонд соціального захисту населення і т.д.)

Державні фінанси є важливим інструментом у процесі відтворення капіталу підтримання темпів зростання економіки, прискорення НТП, проведення активної соціальної політики уряду.

Для впливу на економічні процеси держава застосовує такі фінансові методи, як бюджетні та податкові:

1) збільшуючи інвестиції впливає на попит на обладнання та робочу силу;

2) фінансуючи інфраструктури – транспорт, зв’язок та ін. зменшує витрати виробництва;

3) податками впливає на платіжноспроможність, темпи економічного зростання…;

4) важливим впливом на ринок позичкових капіталів є державний кредит.

Читайте також:

1. Автоматичне регулювання.
2. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
3. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
4. АНТИКРИЗОВЕ ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
5. Базельського комітету з банківського регулювання.
6. Бюджетне регулювання.
7. Вади ринкового саморегулювання.
8. Вплив Литовських статутів на розвиток права Речі Посполитої. Новий статут 1588 р., його структура, сфера регулювання.
9. Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі. Інструменти грошово-кредитного регулювання.
10. Економічні (непрямі) методи регулювання.
11. Ефективність правового регулювання.

Переглядів: 1470